Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №522/8367/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/711/26

Справа № 522/8367/24

Головуючий у першій інстанції Федчишена Т. Ю.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Таварткіладзе О.М.,

суддів: Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування позову зазначив, що з 03.08.2001 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі. На даний час шлюбні відносини між ними фактично припинено, вони разом не проживають та спільного господарства не ведуть. ОСОБА_1 подано до суду позовну заяву про розірвання шлюбу.

Під час перебування у шлюбі за спільні кошти ними придбано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 103,2 кв. м., житловою площею 38,1 кв. м., а також транспортні засоби: легковий автомобіль марки HONDA CIVIK, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2007 року випуску та легковий автомобіль AUDI Q3, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , 2016 року випуску. Вищевказане майно зареєстровано за відповідачем.

Автомобіль AUDI Q3, реєстраційний номер НОМЕР_3 , на даний час перебуває у відповідача та позивач позбавлений можливості ним користуватися.

Посилаючись на те, що між сторонами не досягнуто згоди щодо поділу спільного майна, позивач просить суд:

- визнати за ним право приватної власності на частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 103,2 кв. м., житловою площею 38,1 кв. м.;

- стягнути з ОСОБА_3 на його користь вартість частки транспортного засобу марки HONDA CIVIK, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2007 року випуску, в розмірі 139 833,20 грн. та вартість частки транспортного засобу марки AUDI Q3, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , 2016 року випуску, в розмірі 443 450,33 грн.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя – задоволено частково.

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 103,2 кв. м., житловою площею 38,1 кв. м.

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 103,2 кв. м., житловою площею 38,1 кв. м.

У решті позову - відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 4 736 (чотири тисячі сімсот тридцять шість) грн 55 коп.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2025 рокув частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 вартість частки транспортного засобу марки HONDA CIVIK, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2007 року випуску, у розмірі 139 833,20 грн. та вартість частки транспортного засобу марки AUDI Q3, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , 2016 року випуску, у розмірі 443 450,33 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким зазначені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що спірні транспортні засоби було придбано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 для подальшого спільного користування для потреб сім`ї за спільні кошти подружжя. Окремо зазначає, що на даний час транспортний засіб - легковий автомобіль марки AUDI Q3, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , 2016 року випуску, перебуває у відповідача і позивач позбавлений законної можливості користуватись вказаним транспортним засобом.

На підтвердження того, що вищевказані транспортні засоби придбані у шлюбі та зареєстровані за відповідачем, представником позивача — адвокатом Бедсксєєвою В.Л. 20.05.2024 року було направлено до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях. У відповідь на вищевказаний запит листом від 34.05.2024 року Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях було повідомлено про те, що згідно Єдиного державного реєстру транспортних засобів вказані автомобілі зареєстровані з 06.10.2008 року (HONDA CIVIC) та з 29.05.2020 року (AUDI Q3) за ОСОБА_3 .

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо відсутності доказів належності відповідачу вказаних транспортних засобів є необґрунтованим, а також таким, що ґрунтується на припущеннях, що прямо суперечить вимогам процесуального закону щодо стандартів доказування.

Більш того, представником позивача — адвокатом Бедексєєвою В.Л. 01.09.2025 року було повторно направлено адвокатський запит до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, з метою встановлення особи, за якою зареєстровані спірні транспортні засоби. Листом від 02.09.2025 року №31/30/15/1065-аз/08-2025-1080-2025 було повідомлено, що транспортні засоби марки HONDA модель CIVIC, 2007 р. в. та марки AUDI модель Q3, 2015 року випуску зареєстровані на ім`я ОСОБА_4 .

Отже, суд першої інстанції, відмовляючи в частині позовних вимог щодо стягнення компенсації з відповідача на користь позивача, дійшов передчасних та необґрунтованих висновків, оскільки не встановив у повному обсязі обставин справи, не надав належної оцінки доказам, що підтверджують реєстрацію спірних транспортних засобів за відповідачем, та фактично обмежився припущеннями.

Тобто, рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині вирішення судом позовних вимог про:

- стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 вартість частки транспортного засобу марки HONDA CIVIK, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2007 року випуску, у розмірі 139 833,20 грн.;

- стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 вартість частки транспортного засобу марки AUDI Q3, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , 2016 року випуску, у розмірі 443 450,33 грн.

В іншій частині рішення суду не оскаржено і в апеляційному порядку не переглядається.

Від представника ОСОБА_3 на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого остання просила залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги.

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання призначене на 16.06.2026 року на 15:30 год. ОСОБА_3 не з`явилася, про почине неявки не повідомила, заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи в режимі відеоконференції не подавала.

Присутній у судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Бедексєєва В.Л. не заперечувала проти розгляду справи за фактичною явкою сторін.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Оскільки явка учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників (відповідачів), які відсутні у судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі у судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Рішення суду зазначеним вимогам у повній мірі не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги про визнати за ним право приватної власності на частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 та відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення на його користь позивача вартість частки транспортного засобу марки HONDA CIVIK, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2007 року випуску, в розмірі 139 833,20 грн. та вартість частки транспортного засобу марки AUDI Q3, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , 2016 року випуску, в розмірі 443 450,33 грн., суд першої інстанції виходив з того, що:

- квартира АДРЕСА_1 придбана сторонами за час шлюбу та належать обом з подружжя з часу її придбання. У позовній заяві позивач просив зокрема визнати за ним право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 103,2 кв. м., житловою площею 38,1 кв. м., що відповідає положенням ст. 372 ЦК України, тому зазначена вимога підлягає задоволенню. Оскільки з визначенням частки за позивачем право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 припиняється, тому суд вважав за необхідне визнати за відповідачем також право власності на 1/2 частину квартири;

- водночас позивачем не надано доказів на підтвердження реєстрації на даний час за відповідачем спірних транспортних засобів, а саме автомобіля марки HONDA CIVIK, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2007 року випуску та автомобіля марки AUDI Q3, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , 2016 року випуску, що унеможливлює пересвідчитися, що транспортні засоби не були відчужені раніше в інтересах сім`ї, а також не надано документів, на підставі яких проведено реєстрацію транспортних засобів, що підтвердило б можливість віднесення такого майна до того, яке може бути предметом поділу відповідно до положень СК України.

Колегія суддів е може погодитися з усіма такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 03 серпня 2001 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, про що Палацом урочистих подій Олександрійського міського управління юстиції складено актовий запис № 273.

Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру серії НОМЕР_5 від 11.07.2012 року, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі договору про пайову участь у будівництві №2-кв від 01.09.2010 року, акта приймання-передачі новозбудованого майна № 2-кв/НМ від 20.12.2010 року, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 на праві приватної власності. Об`єкт в цілому складається з приміщень, загальною площею 103,2 кв. м., житловою площею 38,1 кв. м.

Право власності на вищевказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 , що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав № 34847939 від 17.07.2012 року.

У період зареєстрованого шлюбу сторонами також було придбано:

- автомобіль марки HONDA CIVIK, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2007 року випуску;

- автомобіль марки AUDI Q3, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , 2016 року випуску.

Згідно з висновком експерта № 018-СЕ/24 транспортно-товарознавчого дослідження автомобіля HONDA CIVIK, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2007 року випуску, складеного 13.05.2024 року, ринкова вартість автомобіля HONDA CIVIK, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску, на дату оцінки визначається рівною 279 666,40 грн.

Відповідно до висновку експерта № 017-СЕ/24 транспортно-товарознавчої експертизи автомобіля AUDI Q3, номер кузова НОМЕР_4 , складеного 13 травня 2024 року, середня ринкова вартість автомобіля AUDI Q3, номер кузова НОМЕР_4 , 2015 фактичного року випуску, станом на дату оцінки приймається рівною 886 900,66 грн.

З листа Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях № 31/30/11/356-аз/08-2024-58-2024 від 24.05.2024 року вбачається, що згідно Єдиного державного реєстру транспортних засобів вказані у запиті автомобілі зареєстровані за наступними особами:

- 06.10.2008 року у ТСЦ 5141 автомобіль HONDA CIVIK, 2007 року випуску, об`єм двигуна 1799 см. куб. був зареєстрований за гр. ОСОБА_3 ;

- 29.05.2020 року у ТСЦ 5141 автомобіль AUDI Q3, 2015 року випуску, об`єм двигуна 1984 см. куб. був зареєстрований за гр. ОСОБА_3 .

Колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Поділ майна подружжя, що перебуває у їхній спільній сумісній власності, є підставою для набуття особистої приватної власності кожним із подружжя. Встановивши, що об`єкт поділу належить сторонам на праві спільної сумісної власності та вирішивши надалі питання про такий поділ, власність сторін спору на цей об`єкт стає спільною частковою (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2024 року в справі № 755/4429/22 (провадження № 61-17782св23)).

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).

Стаття 60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).

Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, яке існує на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання такого майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно з законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

У справі, що переглядається, судом встановлено, що спірні автомобілі марки HONDA CIVIK, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2007 року випуску та марки AUDI Q3, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , 2016 року випуску придбані та зареєстровані за ОСОБА_3 06.10.2008 року та 29.05.2020 року відповідно, тобто в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, та є спільною сумісною власністю подружжя.

З листа Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях № 31/30/11/356-аз/08-2024-58-2024 від 24.05.2024 року вбачається, що згідно з Єдиного державного реєстру транспортних засобів вказані у запиті автомобілі зареєстровані за наступними особами:

- 06.10.2008 року у ТСЦ 5141 автомобіль HONDA CIVIK, 2007 року випуску, об`єм двигуна 1799 см. куб. був зареєстрований за гр. ОСОБА_3 ;

- 29.05.2020 року у ТСЦ 5141 автомобіль AUDI Q3, 2015 року випуску, об`єм двигуна 1984 см. куб. був зареєстрований за гр. ОСОБА_3 .

Отже, апеляційний суд зазначає, що Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях на адвокатський запит представника позивача надано актуальну інформацію з Єдиного державного реєстру транспортних засобів згідно якої станом на надання відповіді, тобто на 24.05.2024 року спірні транспортні засоби були зареєстровані за відповідачкою.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення компенсації за належні подружжю на праві спільної сумісної власності транспортні засоби у зв`язку з тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження реєстрації на даний час за відповідачем спірних автомобілів.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 214/6174/15-ц, конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 2, 3 частини першої статті 57 СК України).

Ураховуючи викладене та те, що презумпція спільності права власності подружжя на спірне майно відповідачкою не спростована, колегія судів доходить висновку про те, що зареєстровані за відповідачкою у період шлюбу спірні автомобілі марки HONDA CIVIK, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2007 року випуску та марки AUDI Q3, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , 2016 року випуску є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягають поділу.

Згідно з ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, що передбачено частинами першою та другою статті 71 СК України, або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки відповідно до частини другої статті 364 ЦК України.

За системним тлумаченням частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов`язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України).

Водночас правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки (постанова Верховного Суду від 04.10.2023 року у справі № 345/2224/20).

Отже, у справах, за спорами в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов`язкового внесення на депозитний рахунок суду грошової компенсації.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 05 липня 2023 року у справі № 295/98/21 (провадження № 61-4943св23), від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц (провадження № 61-37616св18), від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18), від 30 вересня 2020 року у справі № 552/1514/19 (провадження № 61-21084св19).

У зв`язку з чим, посилання відповідачки у відзиві на апеляційну скаргу про те, що позивачем не було внесено на депозитний рахунок суду грошової компенсації частки відповідача за частину спірних транспортних засобів, а тому відсутні підстави для задоволення позову у цій частині заявлених вимог, колегією суддів відхиляються.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі №754/3132/16-ц.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Позивачем на підтвердження вартості спірного майна надано належні, достатні та допустимі докази, а саме: висновок експерта № 018-СЕ/24 транспортно-товарознавчого дослідження автомобіля HONDA CIVIK, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2007 року випуску, складений 13 травня 2024 року, та висновок експерта № 017-СЕ/24 транспортно-товарознавчої експертизи автомобіля AUDI Q3, номер кузова НОМЕР_4 , складений 13 травня 2024 року.

Згідно частини першої статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду (ч. ч. 5, 6 ст. 106 ЦПК України).

Будь-яких доказів на підтвердження іншої дійсної вартості спірного майна матеріали справи не містять та стороною відповідача не надано.

Відповідачка на спростування вартості спірного майна не надала жодних доказів, обмежившись лише поясненнями, що запропонована позивачем вартість майна є завищеною, а також посиланнями на те, що транспортно-товарознавча експертиза автомобіля AUDI Q3, номер кузова НОМЕР_4 була проведена без фізичного огляду зазначеного транспортного засобу.

Апеляційний суд акцентує увагу, що автомобіль марки AUDI Q3, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , 2016 року випуску перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_3 та, як зазначає сама відповідачка, наразі знаходиться за межами території України, що безперечно унеможливлює проведення експертизи з оглядом такого транспортного засобу.

Слід зазначити, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 року у справі № 125/2157/19).

За таких обставин, ураховуючи відсутність доступу позивача до транспортного засобу марки AUDI Q3, реєстраційний номер НОМЕР_3 , наданий ОСОБА_1 висновок експерта № 017-СЕ/24 транспортно-товарознавчої експертизи автомобіля AUDI Q3, номер кузова НОМЕР_4 від 13 травня 2024 року, що проведений без огляду КТЗ, є належним та допустимим доказом на підтвердження вартості спірного майна.

Виходячи з викладеного вище, встановивши фактичне тривале користування спільним автомобілем марки AUDI Q3 саме відповідачкою та відсутність доступу до нього у позивача, приймаючи до уваги виявлення позивачем бажання одержати компенсацію вартості 1/2 часток спірних транспортних засобів, встановивши, що ринкова вартість автомобіля HONDA CIVIK, реєстраційний номер НОМЕР_1 , згідно висновку експерта № 018-СЕ/24 від 13 травня 2024 року, складає 279 666,40 грн., а середня ринкова вартість автомобіля AUDI Q3, номер кузова НОМЕР_4 , 2015 року випуску, згідно висновку експерта № 017-СЕ/24 від 13 травня 2024 року, складає 886 900,66 грн., суд апеляційної інстанції доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог у цій частині, та наявність підстав для визнання за відповідачкою ОСОБА_3 , у порядку поділу майна подружжя, права власності на транспортні засоби марки HONDA CIVIK, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2007 року випуску та марки AUDI Q3, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , 2016 року випуску, а також стягнення з відповідачки на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 часток цього майна у загальному розмірі 583 283,53 грн. (139 833,20 + 443 450,33).

За таких обставин, доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення та ухвалити нове.

Підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частки транспортного засобу марки HONDA CIVIK, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2007 року випуску, в розмірі 139 833,20 грн. та вартості 1/2 частки транспортного засобу марки AUDI Q3, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , 2016 року випуску, в розмірі 443 450,33 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 вартість частки транспортного засобу марки HONDA CIVIK, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2007 року випуску, в розмірі 139 833,20 грн. та вартість частки транспортного засобу марки AUDI Q3, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , 2016 року випуску, в розмірі 443 450,33 грн. – скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 вартість 1/2 частки транспортного засобу марки HONDA CIVIK, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2007 року випуску, в розмірі 139 833,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 вартість 1/2 частки транспортного засобу марки AUDI Q3, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , 2016 року випуску, в розмірі 443 450,33 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 20.07.2026 року.

Головуючий: О.М. Таварткіладзе

Судді: Є.С. Сєвєрова

С.О. Погорєлова