Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №522/28312/25-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/28312/25

Провадження № 2/522/2409/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

07 липня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі :

головуючого - судді Науменко А.В.

за участю секретаря – Зелінська К.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що на підставі договору дарування від 02.12.2025 року він є власником 195/1000 часток квартири АДРЕСА_1 . У вказаному житловому приміщенні зареєстровані відповідачі — ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які тривалий час (понад один рік), без поважних причин, не проживають за місцем реєстрації, не беруть участі у витратах на утримання житла та комунальних платежах, що підтверджується актами про непроживання та довідкою про зареєстрованих осіб. Факт реєстрації відповідачів порушує право позивача як власника на вільне володіння, користування та розпорядження належним йому майном, а також створює перешкоди в оформленні субсидії. Відповідно до статті 405 Цивільного кодексу України члени сім`ї власника житла втрачають право на користування ним у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю або законом, у зв`язку з чим позивач просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Ухвалою суду від 13.01.2026 року провадження у справі відкрито та призначено справу до судового розгляду по суті в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 25.03.2026 року підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

23.04.2026 року від позивача до суду надійшли додаткові докази.

У судове засідання призначене на 07.07.2026 року сторони у судове засідання не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 195/1000 часток квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 02.12.2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського територіального округу Лебідь О.В.

Відповідно до довідки Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 25.11.2025 № 22964Н/11-06, у зазначеному житловому приміщенні зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Наявність безперервної та тривалої відсутності відповідача за місцем реєстрації понад один рік без поважних причин свідчить про те, що він фактично втратив інтерес до вказаного житла. Разом з тим, наявність формальної реєстрації відповідача створює для позивача реальні перешкоди у реалізації його законного права на приватизацію займаного житлового приміщення відповідно.

Відповідно до частини першої статті 71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

У частині третій статті 71 ЖК УРСР наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців. Вичерпного переліку поважності причин непроживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.

Згідно зі статтею 72 ЖК УРСР, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності. Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.

Матеріалами справи, а саме актами про непроживання від 29.12.2025 року, підтверджується факт того, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 понад один рік без поважних причин не проживають за місцем реєстрації, не беруть участі в утриманні житла й сплаті комунальних платежів, а їхня реєстрація порушує право власника на вільне користування та розпорядження майном і позбавляє можливості оформити субсидію.

У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц висловлений висновок щодо застосування статей 71,72 ЖК Української РСР, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Вказано, що саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Верховний Суд виходить з того, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, провадження № 61-37646св18, від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц, провадження № 61-30912св18, від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17, провадження № 61-7317св19, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц, провадження № 61-23089св19.

Аргументом позивача, як підстави для визнання відповідачів такими, що втратив право користування квартирою є не проживання останніми більше року без поважних причин в цьому приміщенні, відсутність особистих речей та не прийняття участі у витратах на утримання квартири.

Суд вважає, що зібраними у справі доказами підтверджено те, що відповідачі втратили інтерес до спірного житла, перестали нести витрати на утримання квартири та сплати комунальних послуг, вже тривалий час спірним житлом не користуються, жодних перешкод для проживання їм не чиниться.

Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням– задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) такими, що втратили право користування житловим приміщенням - 195/1000 часток квартири АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлений 17.07.2026 року.

Суддя А.В. Науменко