Рішення від 15 липня 2026 р. у справі №501/2947/25 — Чорноморський міський суд Одеської області

Дата документу 16.07.2026

Справа № 501/2947/25

2/501/644/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року Чорноморський міський суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Пушкарського Д.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Карпової Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Чорноморського міського суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області) про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвоката Костинюка Ю.Д., звернулася до суду з позовом в якому просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно їхньої малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що з 2021 року перебувала з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах. Сторони спільно проживали за місцем реєстрації позивача за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільний побут та фактично проживали однією сім`єю.

Незадовго до початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України відповідач наполіг на необхідності відвідати його родичів, які проживали на території Російської Федерації. Під час перебування сторін на території РФ, ІНФОРМАЦІЯ_2 , у місті Подольську Московської області народилася їхня донька - ОСОБА_3 .

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Подольським міським відділом ЗАЦС Головного управління ЗАЦС Московської області, позивач зазначена матір`ю, а відповідач - батьком ОСОБА_3 .

Позивач не мала наміру залишатися на території Російської Федерації та планувала повернутися до України, зокрема з метою завершення навчання та захисту дипломної роботи за обраною спеціальністю. Однак у зв`язку з початком 24 лютого 2022 року повномасштабного збройного вторгнення в Україну, позивач фактично втратила можливість безпосередньо та безпечно повернутися на територію України.

Із цього часу умови перебування позивача на території Російської Федерації стали вкрай напруженими та психологічно виснажливими. Перебування на території держави-агресора супроводжувалося постійним емоційним та психологічним тиском. Позивач перебувала у складному психоемоційному стані, зумовленому не лише нещодавніми пологами та необхідністю догляду за новонародженою дитиною, а й постійними тривожними повідомленнями з України, де її рідні та близькі перебували в умовах бойових дій та під загрозою обстрілів.

У цей надзвичайно складний для позивача період відповідач не надавав їй належної моральної та психологічної підтримки. Навпаки, він висловлював позицію, відповідно до якої звинувачував Україну в розв`язанні війни, що спричиняло постійні конфлікти між сторонами та ще більше погіршувало психоемоційний стан позивача, посилюючи її відчуття ізоляції, безпорадності й небезпеки.

Фактично позивач перебувала у стані постійного страху та психологічного напруження, не маючи належного доступу до правової допомоги, підтримки з боку рідних і близьких, а також реальної можливості звернутися за допомогою до компетентних органів України. Перебування на території держави-агресора в умовах повномасштабної війни позивач обґрунтовано сприймала як реальну загрозу власній безпеці, життю та здоров`ю, а також безпеці її новонародженої доньки.

Через певний час після пологів, коли стан здоров`я та вік малолітньої дитини вже дозволяли здійснити тривалу й складну поїздку, позивач, попри наявні обставини та труднощі, зуміла залишити територію Російської Федерації та повернутися разом із донькою до України.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивачка зазначає, що починаючи з кінця 2022 року відповідач фактично повністю самоусунувся від участі в житті своєї малолітньої доньки - ОСОБА_3 та свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо її виховання, утримання та розвитку.

Із зазначеного часу відповідач не цікавиться життям дитини, станом її здоров`я, фізичним і психоемоційним розвитком, інтересами та потребами, не спілкується і не зустрічається з донькою, не телефонує та не вчиняє дій, спрямованих на встановлення чи підтримання контакту з нею.

З 14 січня 2025 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України.

Наразі позивачка разом із донькою перебуває під тимчасовим захистом у Федеративній Республіці Німеччина з метою забезпечення безпеки дитини та належних умов для її проживання і розвитку. Усі обов`язки щодо виховання, утримання та забезпечення потреб малолітньої ОСОБА_4 позивачка фактично виконує одноосібно.

Водночас, відповідач не бере участі в утриманні доньки, не надає матеріальної чи іншої допомоги, не підтримує зв`язку ані з дитиною, ані з позивачкою та не повідомляє про місце свого фактичного проживання чи перебування. Його місцезнаходження позивачці наразі невідоме.

Позивачка наголошує, що не чинила та не чинить відповідачу будь-яких перешкод у спілкуванні з донькою чи участі в її вихованні. Відсутність контакту між відповідачем і дитиною зумовлена його тривалою бездіяльністю та небажанням виконувати покладені на нього батьківські обов`язки.

Наведені обставини, на думку позивачки, свідчать про тривале та свідоме ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків, його фактичне самоусунення від виховання, розвитку та утримання малолітньої ОСОБА_3 , що є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав стосовно доньки.

Представник позивача - адвокат Костинюк Ю.Д. подав до суду клопотання, в якому зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно його малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та не заперечує проти ухвалення заочного рішення у справі.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом направлення судової кореспонденції за останнім відомим місцем його проживання (перебування). Про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав та процесуальним правом на його подання не скористався.

Представник третьої особи Лісіцина О.М. звернулася до суду із заявою про розгляд справи за її відсутності, та надала висновок виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області від 13 квітня 2026 року № 119. Відповідно до зазначеного висновку орган опіки та піклування вважає доцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно ОСОБА_3 за умови надання доказів невиконання батьком своїх батьківських обов`язків.

Відповідно до положень ст.280 ЦПК України, судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши фактичні обставини справи, надавши оцінку зібраним доказам у їх сукупності та застосувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Подольським міським відділом ЗАЦС Головного управління ЗАЦС Московської області. Відповідно до зазначеного свідоцтва батьком дитини записаний ОСОБА_2 , матір`ю - ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що народження дитини припало на період початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну. З огляду на зазначені обставини, а також враховуючи, що відповідач є громадянином Російської Федерації, відносини між сторонами суттєво погіршилися, унаслідок чого продовження фактичних сімейних відносин між ними стало неможливим.

З метою забезпечення безпеки малолітньої доньки, створення належних умов для її проживання, виховання та повноцінного розвитку, а також забезпечення стабільного психоемоційного стану дитини позивачка з 2023 року разом із донькою перебуває під тимчасовим захистом у Федеративній Республіці Німеччина.

Зазначена обставина підтверджується наявним у матеріалах справи рішенням Департаменту II Відомства у справах молоді Міської адміністрації Тріра Федеративної Республіки Німеччина про призначення виплат на утримання ОСОБА_5 відповідно до Закону про авансування аліментів.

Необхідність призначення відповідних виплат зумовлена невиконанням відповідачем обов`язку щодо матеріального утримання малолітньої доньки та несплатою ним аліментів. Відсутність надходжень коштів від відповідача на утримання дитини додатково підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з банківського рахунку позивачки, відповідно до якої відповідач жодного разу не здійснював перерахування грошових коштів на утримання доньки.

Крім того, судом встановлено, що відповідач фактично не бере участі у вихованні доньки та її повсякденному житті. Зокрема, відповідно до довідки дитячого садка Katholische KiTa gGmbH Trier від 20 січня 2026 року ОСОБА_6 жодного разу не приводив до закладу дошкільної освіти та не забирав із нього її батько.

Відповідно до довідки клініки «Klinikum Mutterhaus der Borromaerinnen» від 16 грудня 2025 року питаннями медичного супроводу та лікування малолітньої ОСОБА_5 займається виключно позивачка.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення в інтересах дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Так, рішенням у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до ч.1 ст. 66 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв`язок із відповідними відносинами та є більш сприятливим для дитини.

Згідно з довідкою № 5120-000036059 про реєстрацію особи громадянином України від 14 січня 2025 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України.

З огляду на громадянство дитини та тісний зв`язок правовідносин з Україною суд застосовує норми законодавства України.

Відповідно до ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони не забрали дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини та протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання обов`язків щодо виховання дитини; жорстоко поводяться з нею; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківських прав допускається лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, та виключно з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Ухилення від виконання батьківських обов`язків має місце, якщо батьки не піклуються про фізичний, духовний і моральний розвиток дитини, її навчання та підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують належного харчування, медичного догляду і лікування; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не забезпечують доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до внутрішнього світу дитини та не створюють умов для здобуття нею освіти.

Наведені обставини як окремо, так і в сукупності можуть свідчити про ухилення від виховання дитини лише за умови встановлення винної поведінки батьків та свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Вирішуючи спір, суд з`ясовує наявність належних і переконливих доказів свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, передбачених, зокрема, ст. 141, 150, 157 СК України, характер його поведінки та ставлення до дитини, наявність об`єктивних перешкод у здійсненні батьківського піклування, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав та правові наслідки їх позбавлення визначені ст. 165, 166 СК України.

Згідно зі ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття нею повної загальної середньої освіти та готувати до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Частиною восьмою ст. 7 СК України передбачено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини та положень сімейного законодавства випливає, що під час вирішення спорів, які стосуються дитини, першочергове значення мають її найкращі інтереси. Принцип рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини не виключає можливості застосування судом передбачених законом обмежень, якщо цього потребують інтереси дитини.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу за зверненням особи, у межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у випадках, передбачених законом.

За змістом ст. 12, 76, 77, 78, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а обставини, які відповідно до закону мають підтверджуватися певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Дослідивши надані докази в їх сукупності, суд встановив, що відповідач тривалий час не проживає разом із дитиною, фактично самоусунувся від її виховання та спілкування з нею, не цікавиться станом здоров`я, навчанням, фізичним, духовним і моральним розвитком дитини та не бере належної участі в її матеріальному забезпеченні.

Вихованням дитини, забезпеченням її повсякденних потреб та створенням належних умов для розвитку фактично займається позивач - мати дитини. Водночас відповідач не надав суду доказів існування об`єктивних або непереборних перешкод, які унеможливлювали б виконання ним батьківських обов`язків чи підтримання зв`язку з донькою.

Встановлені судом обставини, підтверджені належними та допустимими доказами, свідчать не про тимчасове або ситуативне невиконання відповідачем окремих батьківських обов`язків, а про його тривале та свідоме самоусунення від участі в житті дитини і нехтування обов`язками щодо її виховання.

Враховуючи характер і тривалість поведінки відповідача, його ставлення до виконання батьківських обов`язків, відсутність належної участі у вихованні та житті доньки, а також необхідність першочергового забезпечення найкращих інтересів дитини, суд вважає доведеним ухилення відповідача від виконання обов`язків щодо виховання дитини в розумінні ст.164 СК України.

При цьому суд бере до уваги, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом. Разом із тим установлені у справі обставини та тривала бездіяльність відповідача свідчать про свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов`язками, у зв`язку із чим застосування такого заходу відповідає найкращим інтересам дитини.

Отже, оцінивши докази відповідно до вимог процесуального закону та врахувавши встановлені обставини справи, суд доходить висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про позбавлення батьківських прав є обґрунтованим та підлягає задоволенню, з огляду на встановлене свідоме ухилення відповідача від виконання обов`язків щодо виховання дитини, що відповідатиме насамперед найкращим інтересам дитини.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області) про позбавлення батьківських прав, - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя