Вирок від 19 липня 2026 р. у справі №733/2186/24 — Чернігівський апеляційний суд

Справа № 733/2186/24 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/4823/578/26

Категорія - ч. 3 ст. 286-1 КК України Доповідач ОСОБА_2

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:

Головуючого-суддіОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання – ОСОБА_5

з участю: прокурора – ОСОБА_6 ,

представника потерпілої – ОСОБА_7 (відеоконференція),

захисника – ОСОБА_8 ,

обвинуваченого – ОСОБА_9 (відеоконференція),

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, кримінальне провадження № 1201270330001284 від 12 грудня 2021 року, за апеляційною скаргою прокурора на вирок Ічнянського районного суду Чернігівської області від 16 квітня 2026 року,

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком:

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , українець, громадянин України, з вищою освітою, одружений, маючий на утриманні двох неповнолітніх дітей, непрацюючий, не судимий,

засуджений за ч. 3 ст. 286-1 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років.

Строк відбуття покарання ОСОБА_9 визначено рахувати з моменту його фактичного затримання.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_9 до набрання вироком законної сили визначено не обирати.

Стягнуто з ОСОБА_9 в дохід держави 95101 (дев`яносто п`ять тисяч сто одну) гривню 90 коп. витрат за проведення судових експертиз.

Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 грудня 2021 року на автомобіль марки Ауді Q5, д.н.з. НОМЕР_1 , WIN-WAUZZZ8R6BA028786 та решітку протитуманної фари, власником яких є ОСОБА_9 .

Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 грудня 2021 року на майно ОСОБА_11 .

Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 грудня 2021 року на носій (накопичувач) «DІGITAL VIDEO RECORDER» MODEL DHI-HCVR 4116 HS-52, серійний номер 2C0055EPAPN90V2.

Доля речових доказів вирішена у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.

Вироком місцевого суду встановлено, що Наказом начальника Головного управління ДПС у Чернігівській області від 04.01.2021 № 105-0 ОСОБА_9 призначено на посаду начальника Ічнянської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Чернігівській області з 05.01.2021.

ОСОБА_9 12 грудня 2021 року приблизно о 01-20 год., керуючи технічно справним автомобілем марки «АUDI Q5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, рухаючись по вул. Коваля у м. Ічня Прилуцького району Чернігівської області, у напрямку від вул. Сидорука до вул. Швидченка зазначеного міста, діючи необережно, проявляючи кримінальну протиправну недбалість, не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, не урахував дорожню обстановку, яка склалася, проявив неуважність, не переконався, що рух керованого ним транспортного засобу буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, в порушення п. 1.5, п. 1.10, п. 2.3 (б), п. 2.3 (д), п. 2.9 (а), п. 10.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (зі змінами та доповненнями), поблизу будинку № 95 по вул. Коваля у м. Ічня Прилуцького району Чернігівської області виїхав за межі проїзної частини на ліве відносно напрямку його руху узбіччя, де скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка перебувала у вертикальному положенні та, де в подальшому здійснив переїзд останньої, коли вона внаслідок контакту з автомобілем під керуванням ОСОБА_9 перебувала в горизонтальному положенні. Після скоєної дорожньо-транспортної події ОСОБА_9 залишив місце дорожньо-транспортної пригоди. Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_11 отримала тілесні ушкодження у вигляді: політравма: закрита травма органів грудної клітки, живота та тазу з ушкодженням внутрішніх органів; синці та садна кінцівок, що підтверджується наявністю: синця в проекції крила здухвинної кістки з зліва з переходом на сідницю з крововиливом в м`які тканини в даній ділянці, двох саден в правій здухвинній ділянці, садна поперекової ділянки справа з крововиливом в м`які тканини поперекової ділянки, закритих згинальних переломів 7-го - 11-го ребер зліва, розривів обох тазово-крижових зчленувань, уламкових переломів верхніх та нижніх гілок лобкової кістки справа та зліва, переломів остистих відростків 2-го - 4-го поперекових хребців, розриву вісцеральної поверхні правої долі печінки, надриву капсули селезінки, крововиливів в діафрагму, задню стінку черевної порожнини справа, брижу висхідної ободової кишки з її розривами, крововиливу в тіло підшлункової залози, правий наднирник, навколониркову клітковину правої нирки, крововиливу на внутрішній поверхні м`яких тканин голови в тім`яно-потиличній ділянці зліва, саден та синців лівої кисті, синця правого плеча з крововиливом в м`які тканини в ділянці правого ліктьового суглобу, двох саден розгинальної поверхні правого колінного суглобу, саден в ділянці лівого гомілко ступневого суглобу, крововиливу в м`які тканини зовнішньої поверхні середньої третини лівої гомілки, які зумовлені комплексом однієї травми в умовах дорожньо-транспортної пригоди, відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя та знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті ОСОБА_11 . Причиною смерті ОСОБА_11 є травматичний шок, який виник внаслідок вищевказаної травми, що підтверджується нерівномірним кровонаповненням внутрішніх органів, малокрів`ям кори нирок. У прямому причинному зв`язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, стало порушення водієм ОСОБА_9 вимог пунктів Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (зі змінами та доповненнями), а саме:

-п. 1.5, який вказує, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків;

-п. 1.10 відповідно до якого, узбіччя - виділений конструктивно або суцільною лінією дорожньої розмітки елемент автомобільної дороги, який прилягає безпосередньо до зовнішнього краю проїзної частини, розташований з нею на одному рівні та не призначений для руху транспортних засобів, крім випадків, передбачених цими Правилами. Узбіччя може використовуватися для зупинки та стоянки транспортних засобів, руху пішоходів, мопедів, велосипедів (за відсутності тротуарів, пішохідних, велосипедних доріжок або у разі неможливості пересуватися по них), гужових возів (саней);

- п. 2.3 (б), відповідно до якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

-п. 2.3 (д), згідно якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;

-п. 2.9 (а), відповідно до якого водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

-п. 10.1, відповідно до якого перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Даний вирок оскаржено прокурором, інші учасники судового розгляду вирок суду першої інстанції не оскаржували.

В поданій апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікацію дій ОСОБА_9 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначеного покарання. Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати винним за ч. 3 ст. 286-1 КК України та призначити покарання за ч. 3 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років.

Вважає рішення місцевого суду належним чином необґрунтованим та невмотивованим в частині застосування положень ст. 69 КК України при призначенні основного покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 3 ст. 286-1 КК України. Вказує, що при прийнятті рішення про призначення основного покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки, судом першої інстанції не були належним чином враховані всі обставини кримінального правопорушення, а саме, що під час досудового розслідування і в ході розгляду справи судом не визнав кваліфікуючу ознаку вчинення цього кримінального правопорушення - вчинення його в стані алкогольного сп`яніння. Так, допитаний ОСОБА_9 під час допиту в суді повідомив, що вчинив наїзд на ОСОБА_11 будучи тверезим, а вже потім коли зрозумів, що вчинив, приїхав додому, помістив автомобіль в гараж і дома вжив певну кількість коньяку. Наведене вище свідчить, що обвинувачений не в повній мірі розкаюється за вчинену ним ДТП, оскільки заперечує факт керування автомобілем в стані алкогольного сп`яніння.

За змістом ч. 1 ст. 69 КК України, при реалізації дискреційних повноважень під час призначення винній особі покарання в кожному конкретному випадку необхідно вмотивовано аргументувати істотність зниження ступеня тяжкості чиненого діяння.

Отже, встановлення лише факту наявності не менше двох обставини, що пом`якшують покарання, не може автоматично бути підставою для застосування ст. 69 КК України. Звертає увагу на те, що обвинувачений вчинив тяжкий злочин у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило смерть потерпілої, залишив місце ДТП, намагався приховати стан сп`яніння шляхом підміни зразків для токсикологічного дослідження, а також лише частково визнав свою вину. Зазначає, що виняткових обставин, які об`єктивно знижували б ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_9 діяння, під час судового розгляду не встановлено, а призначене йому судом покарання не відповідає вимогам законодавства та інтересам суспільства.

Також, вважає, що місцевим судом було безпідставно визнано обставиною, що пом`якшує покарання - наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей. Дана обставина є фактом, який має місце не залежно від волі обвинуваченого та ніяким чином не впливає на його психічне ставлення до вчиненого злочину, і також до наслідків, що настали.

Не погоджуючись з апеляційною скаргою прокурора захисник адвокат ОСОБА_8 та представник потерпілої ОСОБА_12 адвокат ОСОБА_7 подали заперечення в яких просили апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Ічнянського районного суджу Чернігівської області від 16 квітня 2026 року без змін.

У запереченнях посилаються на те, що у вироку місцевий суд належним чином аргументував доцільність застосування до обвинуваченого ОСОБА_9 положень ст. 69 КК України, а саме те, що на утриманні обвинуваченого є двоє неповнолітніх дітей, його поведінку під час судового розгляду справи, а також врахував думку потерпілої сторони, яка наполягала на призначенні покарання не пов`язаного з реальним позбавленням волі.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив скасувати вирок суду першої інстанції та призначити більш суворе покарання; обвинуваченого, його захисника та представника потерпілої, які не погодилися з доводами апеляційної скарги, а вирок місцевого суду вважали законним та обґрунтованим і просили залишити його без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності з вимогами ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є у тому числі застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Згідно з пунктами 2, 4 ч.1 ст. 420 КПК України, апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання чи неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Частиною 1 ст. 421 КПК України передбачено, що обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано, окрім іншого, у зв`язку з необхідністю застосувати суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання лише у разі, якщо на цих підставах апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація його дій в апеляційній скарзі учасниками процесу не оспорюються.

Доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого діяння та особі ОСОБА_9 внаслідок м`якості колегія суддів вважає слушними з наступних підстав.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Норми зазначеного Кодексу наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Зокрема, статтею 69 КК передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК за цей злочин.

Частина 1 статті 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.

При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити із системного тлумачення статей 66 та 69 КК і тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого злочину.

Ці обставини у своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.

При цьому, призначаючи засудженому більш м`який вид покарання, аніж встановлений санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, суд має належно обґрунтувати, що саме цей захід примусу дозволить досягти ключової мети покарання, а саме виправлення винної особи та запобігання вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Мотивуючи свої висновки щодо обраного ОСОБА_9 розміру основного покарання нижче від найнижчої межі, визначеної санкцією ч. 3 ст. 286-1 КК України, місцевий суд зазначив, що ОСОБА_9 є особою, яка раніше не притягувалась до кримінальної відповідальності, на обліку у лікаря-нарколога та на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, одружений, не працює, за місцем колишньої роботи характеризувався позитивно, наявність обставин, що пом`якшують покарання - наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей, перша судимість, відшкодування завданої шкоди, відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Проте, при прийнятті рішення про призначення основного покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки, судом першої інстанції не були належним чином враховані всі обставини кримінального правопорушення. Зокрема те, що хоч у вчиненні ДТП та заподіянні таким чином смерті потерпілої обвинувачений вину визнав, але під час досудового розслідування і в ході розгляду справи судом першої інстанції він не визнав кваліфікуючу ознаку вчинення цього кримінального правопорушення, а саме вчинення його в стані алкогольного сп`яніння. Так, допитаний ОСОБА_9 під час допиту в суді повідомив, що вчинив наїзд на ОСОБА_11 будучи тверезим, а вже потім коли зрозумів, що вчинив, приїхав додому, помістив автомобіль в гараж і дома вжив певну кількість коньяку.

Так, щире каяття характеризує суб`єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого і бажання виправити ситуацію, що склалася. Щире каяття має характеризувати поведінку особи після вчинення злочину суто з позиції психологічної внутрішньої переорієнтації суб`єкта, справжнє засудження свого діяння, визнання його антисуспільного характеру, про що мають свідчити і об`єктивні дані про зміну в ціннісних пріоритетах та способі життя.

Отже, наведене свідчить, що обвинувачений не в повній мірі розкаюється у вчиненій ним ДТП, оскільки заперечує факт керування автомобілем в стані алкогольного сп`яніння за наявності доказів зворотного.

За змістом ч. 1 ст. 69 КК України, при реалізації дискреційних повноважень під час призначення винній особі покарання в кожному конкретному випадку необхідно вмотивовано аргументувати істотність зниження ступеня тяжкості чиненого діяння.

Отже, встановлення лише факту наявності не менше двох обставини, що пом`якшують покарання, не може автоматично бути підставою для застосування ст. 69 КК України.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що обвинувачений вчинив тяжкий злочин у стані алкогольного сп`яніння, а наслідком його дій стала смерть потерпілої, при цьому скоївши ДТП, обвинувачений зупинився, витягнув потерпілу з під автомобіля та не надавши їй медичної допомоги залишив на місці події, а сам з місця ДТП поїхав, перемістивши таким чином автомобіль зі слідами ДТП до себе додому, свою вину визнав лише частково, заперечуючи факт перебування в стані сп`яніння на момент ДТП.

Таким чином, виняткових обставин, які об`єктивно знижували б ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_9 діяння, під час судового розгляду не встановлено, а призначене йому судом покарання не відповідає вимогам законодавства та інтересам суспільства.

Зазначений підхід повністю корелюється з висновками Верховного Суду, ухвалених у подібних справах (справа № 199/6365/19).

Є безпідставним і посилання суду першої інстанції на обставину, що пом`якшує покарання - наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей, оскільки дана обставина є фактом, який має місце не залежно від волі обвинуваченого та ніяким чином не впливає на його психічне ставлення до вчиненого злочину, і також до наслідків, що настали.

Те, що обвинувачений відшкодував шкоду потерпілій (матері загиблої) та остання просила не позбавляти його волі, не впливає на висновки апеляційного суду, оскільки думка потерпілої, яка не є безпосередньою жертвою ДТП, в справах даної категорії не є визначальною.

Отже, призначене ОСОБА_9 основне покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки є несправедливим, внаслідок його м`якості.

Наведеного місцевий суд повною мірою не врахував і не мотивував, а тому покарання, визначене судом першої інстанції, з урахуванням обставин, які бралися ним до уваги при його призначенні, вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між обраним судом та тим розміром покарання, яке б мало бути призначене та яке б не становило «особистого надмірного тягаря для особи», адже воно відповідало б справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи.

Отже, на переконання колегії суддів, призначене місцевим судом ОСОБА_9 покарання не відповідає вимогам статей 50, 65 КК України та є явно несправедливим, унаслідок його м`якості, а положення ст. 69 КК України застосовані місцевим судом безпідставно.

Тому, призначаючи покарання ОСОБА_9 , відповідно до вимог ст. 65 КК України, колегія суддів бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його наслідків, яке відноситься до категорії тяжких злочинів та пов`язане з порушенням безпеки руху транспортних засобів і заподіянням смерті потерпілого, що має підвищений рівень суспільної небезпечності; особу винуватого, який одружений, не працює, раніше не судимий, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, його позитивну характеристику з місця колишньої роботи, обставини, що пом`якшують покарання – перша судимість та відшкодування шкоди, відсутність обставин, які обтяжують покарання; та врахувавши все викладене, вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання (основне та додаткове) у мінімальних розмірах, передбачених санкцією ч. 3 ст. 286-1 КК України, без застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами, оскільки в даному випадку досягнути мети покарання можливо лише в умовах ізоляції обвинуваченого від суспільства.

Строк відбування покарання обвинуваченим ОСОБА_9 слід рахувати з часу його фактичного затримання для виконання вироку суду.

Відтак, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції в частині призначення обвинуваченому покарання - скасуванню, з ухваленням в цій частині нового вироку.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 413, 420, 615 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора Чернігівської обласної прокуратури ОСОБА_6 - задовольнити.

Вирок Ічнянського районного суду Чернігівської області від 16 квітня 2026 року щодо ОСОБА_9 в частині призначеного йому покарання - скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 286-1 КК України призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років.

Строк відбування покарання рахувати з дня затримання ОСОБА_9 на виконання вироку.

У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту його проголошення, а засудженим, який утримується під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

СУДДІ:

ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4