Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №503/2024/25 — Кодимський районний суд Одеської області

Справа № 503/2024/25

Провадження № 2/503/417/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року Кодимський районний суд Одеської області в складі:

головуючого-судді Вороненка Д.В.,

за участю секретаря судового засідання Новіцької Г.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Іскри С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кодима, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про звільнення від сплати аліментів на утримання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини,

встановив:

Позивач подав до суду вище вказаний позов посилаючись на ті обставини, що в період з 19.02.2011 року по 05.02.2014 року перебував з відповідачем ОСОБА_1 у шлюбі, від якого мають спільну дитину – сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Водночас із цим, після розлучення сторін їх син деякий час проживав разом із матір`ю – відповідачем ОСОБА_1 , а заочним рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 29.10.2015 року у справі № 503/1379/15-ц з нього на користь відповідача ОСОБА_1 було стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму, визначеного для дітей відповідного віку щомісяця починаючи з 24 липня 2015 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 . За згаданим вище судовим рішенням було видано виконавчий лист, який був пред`явлений до виконання, внаслідок чого у провадженні Київського ВДВС у місті Одесі перебуває виконавче провадження № 52046574, в рамках якого до сьогодні здійснюється виконання рішення суду про стягнення з нього аліментів на утримання сина. Однак, з 02.10.2024 року малолітній ОСОБА_2 почав проживати із батьком – ОСОБА_1 . При цьому, рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 14.04.2025 року у справі № 509/6243/24, яке набрало законної сили та яким, серед іншого, було визначено місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до 22 вересня 2025 року. В свою чергу після досягнення ОСОБА_2 чотирнадцяти річного віку, а саме ІНФОРМАЦІЯ_5 , останній продовжує за власним бажанням проживати разом із батьком – ОСОБА_1 та має зареєстроване місце проживання саме з ним. Проте аліменти на утримання ОСОБА_2 за рішенням суду від 29.10.2015 року у справі № 503/1379/15-ц продовжують стягуватися саме з нього. У зв`язку з чим позивач для захисту своїх прав та інтересів змушений пред`явити до відповідача відповідний позов шляхом подання до суду через свого представника – адвоката Іскру С.Л. з використанням системи «Електронний суд» позовної заяви, в якій просить звільнити його від сплати аліментів на утримання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму, визначеного для дітей відповідного віку щомісяця до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що стягуються на підставі рішення Кодимського районного суду Одеської області від 29.10.2015 року у справі № 503/1379/15-ц; а також стягнути з ОСОБА_1 на його користь аліментів на утримання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму, визначеного для дітей відповідного віку щомісяця до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Також в змісті позовної заяви представник позивача, у відповідності до пункту 9 ч.3 ст. 175 ЦПК України, зазначила опередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, зокрема судові витрати у вигляді судового збору за подання до суду позовної заяви про звільнення від сплати аліментів сплаченого в сумі 1211,20 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50000 грн. Окрім того до позовної заяви представник позивача додала доказ надсилання іншому учаснику справи – відповідачу копій поданих до суду документів у електронній формі, у відповідності до вимог абзаців першого і другого ч.7 ст. 43 та абзацу другого ч.1 ст. 177 ЦПК України, а саме квитанцію № 5170671 про доставку 25.11.2025 року документів до зареєстрованого електронного кабінету відповідача ОСОБА_1 , як користувача ЄСІТС (а.с.22 том 1).

02.12.2025 року ухвалою суду (а.с.26-27 том 1) відкрито провадження за вказаним позовом та справу призначено до розгляду у загальному позовному провадженні з повідомленням сторін. Одночасно роз`яснено відповідачу її право у 15 денний строк з дня одержання ухвали про відкриття провадження подати відзив на позовну заяву (відзив). Копію ухвали направлено сторонам у відповідності до вимог ст. 190 ЦПК України та отримано ними у відповідності до пункту 2 ч.6 ст. 272 ЦПК України, шляхом її доставки до їх електронних кабінетів 03.12.2025 року, про що свідчать довідки про доставку електронного документа (а.с.31, 34 том 1)

17.12.2025 року відповідач ОСОБА_1 подала з використанням системи «Електронний суд» відзив на позовну заяву (а.с.43-49 том 1), в якому остання просила у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі посилаючись на ті обставини, що не погоджується з викладеними в позовній заяві обставинами, на яких гуртуються заявлені вимоги, зокрема відзначила своє бачення і сприйняття обставин особистого життя із відповідачем під час їх спільного проживання, які її не влаштовували, а також її оцінку участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина в період коли останній проживав разом з нею. Зазначила, що у березні 2024 року ОСОБА_1 вчинив спробу самочинно вирішив змінити місце проживання їх сина ОСОБА_2 , яка виявилась невдалою та суперечить рішенню Кодимського районного суду Одеської області у справі № 503/156/19, яким було визначено порядок участі батька у спілкуванні з їх спільним сином. Також відзначила свою незгоду із рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області у справі № 509/6243/24. Крім того, зазначила, що отриманні за один рік в якості аліментів кошти витратила на саме на сина для придбання йому речей та облаштування його дитячої кімнати у її помешканні. Окрім того відповідач зазначає, що зазначений у змісті позовної заяви орієнтовний розмір судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу в сумі 50000 грн є неспівмірним із складністю справи, обсягом виконаної роботи та часом витраченим адвокатом. При цьому, відповідачем відзначено, що до позовної заяви не було долучено доказів укладення договору між позивачем та його представником на надання правничої допомоги, який би передбачав сплату адвокату винагороди у заявленому розмірі. Окрім того відповідач вважає, що позивач мав можливість отримати безоплатну правничу допомогу за своїм зверненням. В свою чергу до самого відзиву додано докази його надсилання іншому учаснику справи – позивачу в електронній формі, у відповідності до вимог абзаців першого і другого ч.7 ст. 43 та пункту 2 ч.5 ст. 178 ЦПК України, а саме квитанції № 5402422 і № 5402423 про доставку 17.12.2025 року документів до зареєстрованого електронного кабінету позивача ОСОБА_1 та його представника – адвоката Іскри С.Л., як користувачів ЄСІТС (а.с.112-114 том 1).

30.01.2026 року ухвалами суду (а.с.204-207 том 1) було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про зупинення провадження у даній справі з підстави, передбаченої пунктом 6 ч.1 ст. 251 ЦПК України, а строк підготовчого провадження у даній справі було продовжено на тридцять днів.

15.06.2026 року ухвалою суду (а.с.131-132 том 2) закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

17.06.2026 року представник позивача – адвокат Іскра С.Л. подала з використанням системи «Електронний суд» відповідь на відзив (а.с.144-147 том 2), в якому остання просила позовну заяву задовольнити повністю, а мотиви висловленні відповідачем у поданому відзиві вважала такими, що підлягають відхиленню з огляду на те, що 02.10.2024 року малолітній ОСОБА_2 за власним бажанням переїхав на постійне проживання до батька – ОСОБА_1 , а в подальшому рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 14.04.2025 року у справі № 509/6243/24, яке набрало законної сили, місце проживання ОСОБА_2 було визначено з батьком ОСОБА_1 до 22 вересня 2025 року. Таким чином по теперішній час дитина проживає із батьком. В свою чергу тест поданого відповідачем відзиву на позовну заяву не містить змістовних заперечень по суті позовних вимог, якими є звільнення від сплати аліментів на утримання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини, а натомість складається з викладу емоцій з приводу особистих претензій до ОСОБА_1 , як колишнього чоловіка, а також обставини щодо витрати нею отриманих аліментів на утримання сина, хоча предметом позову не є стягнення з неї аліментів отриманих за один рік. Відтак вважає, що доводи висловленні відповідачем жодним чином не спростовують обґрунтованості заявлених позовних вимог. В свою чергу до самої відповіді на відзив додано докази її надсилання іншому учаснику справи – відповідачу, у відповідності до вимог абзаців першого і другого ч.7 ст. 43, пункту 2 ч.5 ст. 178 та ч.3 ст. 179 ЦПК України, а саме квитанцію № 7591077 про доставку 17.06.2026 року документів до зареєстрованого електронного кабінету відповідача ОСОБА_1 , як користувача ЄСІТС (а.с.148 том 2).

У встановлений судом строки відповідач не скористався своїм процесуальним правом учасника справи, а саме заперечення не подала.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Іскра С.Л. заявленні позовні вимоги та просили суд їх задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник – адвокат Шавров І.І. в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце підготовчого засідання відповідач і її представник були своєчасно повідомлені належним чином у порядку встановленому ч.2, 4-6, 8 п.2 ст. 128 та ч.5 ст. 130 ЦПК України, шляхом доставлення 10.07.2026 року судових повісток до їх електронних кабінетів, про що свідчать відповідні довідки про доставку електронного документу (а.с.163-164 том 2). При цьому, дана неявка відповідача та її представника є повторною, оскільки в минуле судове засідання призначене на 10.07.2026 року останні також не з`явилися.

Згідно до положень ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Водночас із цим ч.4 ст. 223 ЦПК України передбачає, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Заслухавши учасників процесу, які прийняли участь в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи суд встановив наступні фактичні обставини.

Сторони мають спільну дитину – сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить копія свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 , повторно виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 24.07.2024 року (а.с.7 том 1), актовий запис № 347 від 12.10.2011 року.

29.10.2015 року Кодимським районним судом Одеської області у справі № 503/1379/15-ц було ухвалено заочне рішення (а.с.9-10 том 1), яке набрало законної сили 21.12.2015 року та яким з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 було стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму, визначеного для дітей відповідного віку щомісяця починаючи з 24 липня 2015 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

При цьому, у змісті цього судового рішення зазначене про те, що дитина проживає з ОСОБА_1

25.08.2016 року було відкрито виконавче провадження № 52046574, в якому боржником є ОСОБА_1 , а стягувачем ОСОБА_1 , яке перебуває у провадженні Київського ВДВС у місті Одесі та в якому здійснюється примусове виконання, що підтверджує роздруківка щодо останнього (а.с.11 том 1) із Автоматизованої системи виконавчих проваджень, який знаходиться у публічному доступі. При цьому, у змісті поданої позовної заяви представником позивача ОСОБА_1 – адвокатом Іскрою С.Л. було зазначене, що згадане виконавче провадження стосується виконання виконавчого листа виданого за заочним рішенням від 29.10.2015 року у справі № 503/1379/15-ц, а у поданому відзиві на позовну заяву (відзиві) відповідач ОСОБА_1 не заперечувала обставу зазначеного.

10.09.2019 року Кодимським районним судом Одеської області у справі № 503/156/19 було ухвалено рішення, яке набрало законної сили із змінами внесеними до нього після його апеляційного перегляду Одеським апеляційним судом 26.01.2021 року та перебуває в публічному доступі у Єдиному державному реєстрі судових рішень, яким було визначено участь батька ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_2 .

14.04.2025 року Овідіопольським районним судом Одеської області у цивільній справі № 509/6243/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , служба у справа дітей Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області, про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа - служба у справа дітей Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області, про визначення місця проживання дитини, було ухвалено рішення (а.с.13-18 том 1), яке набрало законної сили після його апеляційного перегляду Одеським апеляційним судом 18.11.2025 року (а.с.19 том 1) та яким, серед іншого, було визначено місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до 22 вересня 2025 року.

При цьому, в мотивувальній частині цього судового рішення зазначене про те, що:

- фактичним місцем проживання (тобто перебування, як того вимагає Порядок) дитини є адреса проживання її батька, ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , оскільки з серпня 2024 року ОСОБА_2 проживає разом з батьком, а за адресою матері у м. Кодимі з того ж часу та по теперішній момент не мешкає; та

- ОСОБА_2 проживає з батьком за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч.5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Отже, факти проте, що з серпня 2024 року ОСОБА_2 припинив проживати разом із матір`ю – відповідачем ОСОБА_1 та з того часу фактично проживає з батьком – позивачем ОСОБА_1 є доведеними обставинами і доказуванню в цій цивільній справі не підлягають.

В свою чергу та обставина, що після ухвалення згаданого вище рішення 14.04.2025 року до теперішнього часу ОСОБА_2 продовжує проживати разом із батьком – позивачем ОСОБА_1 була зазначена у змісті поданої позовної заяви представником позивача ОСОБА_1 – адвокатом Іскрою С.Л. та не заперечувалась відповідачем ОСОБА_1 протягом судового розгляду, зокрема у змісті поданого нею відзиву на позовну заяву (відзиву).

27.10.2025 року місце проживання ОСОБА_2 було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить копія витягу з Реєстру Таїровської територіальної громади сформованого щодо особи ОСОБА_2 27.10.2025 року за № 2025/015775060 (а.с.20 том 1).

Окрім того суд звертає увагу на те, що 18.03.2026 року постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в справі № 509/6243/24, яка перебуває в публічному доступі у Єдиному державному реєстрі судових рішень та яка прийнята за результатом касаційного перегляду, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 14.04.2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18.11.2025 року було залишено без змін.

Водночас із цим копія довідки про доходи (а.с.21 том 1), видана Головним правлінням Національної поліції в Одеській області 24.11.2025 року № 955, підтверджує ту обставину, що із заробітної плати отриманої позивачем ОСОБА_1 за період з січня 2024 року по жовтень 2025 року здійснювалось відрахування сплати аліментів.

Нормативно-правове застосування:

Частиною 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України визначено загальний обов`язком батьків утримувати своїх дітей до їх повноліття.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Згідно ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

У відповідності до ст. 19 Конвенції про права дитини, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року і відповідно до ст. 9 Конституції України є складовою національного законодавства, держави-учасниці, які її підписали, взяли на себе зобов`язання вживати усіх необхідних законодавчих та інших заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.

Згідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. На підставі ч.3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до ч.1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Згідно ч.1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до ч.2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

В свою чергу ч.4 ст. 273 ЦПК України передбачає, що якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Висновки суду

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Згідно ч.4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Положеннями частин 1-3 статті 13 ЦПК України також передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

– щодо позовної вимоги про звільнення від сплати аліментів:

Як судом вже відзначалось вище з серпня 2024 року ОСОБА_2 припинив проживати разом із матір`ю – відповідачем ОСОБА_1 та з того часу фактично проживає з батьком – позивачем ОСОБА_1 .

Відтак суд вважає, що у серпні 2024 року припинила існувати обставина – спільність проживання з дитиною, яка передбачена абзацом першим ч.3 ст. 181 СК України та надавала ОСОБА_1 до цього право отримувати від ОСОБА_1 за рішенням суду аліменти на утримання їх спільної дитини – сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При цьому, суд відзначає ту обставину, що сукупність відомостей наявних у довідки про доходи (а.с.21 том 1) та в роздруківці із Автоматизованої системи виконавчих проваджень щодо виконавчого провадження № 52046574 станом на 25.11.2025 року (а.с.11 том 1) підтверджує те, що після того як з серпня 2024 року дитина – ОСОБА_2 припинив своє проживання разом із матір`ю – відповідачем ОСОБА_1 та з того часу фактично проживає з батьком – позивачем ОСОБА_1 , але аліменти на утримання дитини продовжують стягуватися на користь ОСОБА_1 із ОСОБА_1 , з яким вже проживає дитина, на виконання рішення Кодимського районного суду Одеської області від 29.10.2015 року у справі № 503/1379/15-ц.

Згідно частини 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII, судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Крім того, ст. 129 Конституції України закріплено, що обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства.

У зв`язку з чим рішення Кодимського районного суду Одеської області від 29.10.2015 року у справі № 503/1379/15-ц, яке набрало законної сили, з серпня 2024 року продовжує свою дію та виконується.

У відповідності до положень пункту 1 ч.1 ст. 1215 ЦК України, не підлягає поверненню безпідставно набуті аліменти, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Відповідно до пункту 1 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Водночас із цим суд відзначає те, що відповідач ОСОБА_1 , як стягувач у виконавчому провадженні № 52046574 щодо виконання виконавчого листа виданого за рішенням ухваленим 29.10.2015 року у справі № 503/1379/15-ц, з серпня 2024 року і до теперішнього часу не скористалася процесуальною можливістю, передбаченою пунктом 1 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII, на подання письмової заяви про повернення виконавчого документа.

Внаслідок зазначеного позивач ОСОБА_1 , як боржник у виконавчому провадженні № 52046574 щодо виконання виконавчого листа виданого за рішенням ухваленим 29.10.2015 року у справі № 503/1379/15-ц, з серпня 2024 року і до теперішнього часу продовжує фактично сплачувати аліменти на утримання дитини – сина ОСОБА_2 , який вже проживає разом з ним, а відтак потребує захисту своїх прав.

Згідно ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В свою чергу ч.4 ст. 273 ЦПК України передбачає, що якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на їх припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати або звільнення від них.

У зв`язку з чим суд вважає, що пред`явлений позивачем позов в частині звільнення його від подальшої сплати аліментів раніше стягнутих з нього рішенням суду є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

– щодо позовної вимоги про стягнення аліментів:

Суд вкотре відзначає, що з серпня 2024 року та до теперішнього часу ОСОБА_2 фактично проживає з батьком – позивачем ОСОБА_1 , а з 27.10.2025 року також має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , яка є саме місцем його проживання разом з батьком – позивачем ОСОБА_1 .

Натомість відповідач ОСОБА_1 є працевлаштованою, внаслідок чого має дохід принаймні у вигляді заробітної плати, про що свідчить копія довідки Кодимської міської ради Подільського району Одеської області від 14.01.2025 року № 03-17/153 (а.с.61 том 1).

Ураховуючи обставини, що мають істотне значення відповідно до вимог ст. 182 СК України та пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3, то суд вважає, що пред`явлений позивачем позов в частині стягнення аліментів є обґрунтованим, у зв`язку з чим його необхідно задовольнити і стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої дитини в розмірі частини від заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня подачі позовної заяви до суду – 25.11.2025 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

– щодо заперечень відповідача викладених нею в своєму відзиві:

Доводи висловленні відповідачем ОСОБА_1 у змісті поданого відзиву на позовну заяву (відзиву), як обґрунтування своїх заперечень проти позову, жодним чином не спростовують обґрунтованості заявлених позовних вимог, оскільки не стосуються обставин, які мають значення для вирішення предметів спору у даній справі, про що відзначено у змісті відповіді на відзив поданого представником позивача, із чим погоджується суд.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (пункт 23 рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» («Рrоnіnа V. Ukrаіnе») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00). Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У зв`язку з чим суд вважає, що позов пред`явлений позивачем до відповідача є обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню в повному обсязі.

- щодо негайного виконання рішення:

Відповідно до пункту 7 ч.1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення.

В свою чергу, згідно пункту 1 ч.1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

У зв`язку з чим суд вважає за необхідне допустити негайне виконання даного рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

– щодо розподілу судових витрат:

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В свою чергу пунктом 1 ч.3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1-2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, згідно абзаців 1 і 2 ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Приймаючи до уваги, що позов задоволено повністю, то відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору понесені позивачем ОСОБА_1 за подання до суду позовної заяви про звільнення від сплати аліментів в розмірі 1211,20 грн, здійснений ним через платіжний сервіс «GOVPAY24», що підтверджує квитанція про сплату №4000-3347-4676-4968 АТ «ТАСКОМБАНК» від 25.11.2025 (а.с.12).

Окрім того, приймаючи до уваги, що позивач ОСОБА_1 при пред`явленні позову про стягнення аліментів, був звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 3 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI, то на виконання вимог ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн, тобто в розмірі, який був передбачений законодавством станом на день подання позовної заяви до суду – 25.11.2025 року.

Стосовно витрат на професійну правничу допомогу, судом встановлені наступні обставини.

Згідно абзаців 1 і 2 ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Іскра С.Л. у змісті поданої позовної заяви (а.с.5 том 1) та під час свого виступу з промовою в судових дебатах зробила заяви про подання доказів розміру витрат на професійну правничу допомогу, які поніс позивач, протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Відповідно до ч.1 ст. 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

При цьому, пункт 5 ч.7 ст. 265 ЦПК України передбачає, що у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про, серед іншого, строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат.

Водночас другим реченням ч.3 ст. 270 ЦПК України передбачено, що додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

Тому у даному рішенні суд визначає позивачу строк тривалістю п`ять днів для подання доказів розміру витрат на професійну правничу допомогу, які ним понесені.

Керуючись ст. 223, 246, 258, 259, 264, 265, 430 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 , до ОСОБА_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 , про звільнення від сплати аліментів на утримання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини задовольнити.

Звільнити ОСОБА_1 від сплати аліментів на утримання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму, визначеного для дітей відповідного віку щомісяця до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що стягуються на підставі рішення Кодимського районного суду Одеської області від 29.10.2015 року у справі № 503/1379/15-ц.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання дитини – сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини від заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 25.11.2025 року і до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , судові витрати в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на користь держави судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Визначити позивачу строк тривалістю п`ять днів після ухвалення даного рішення суду для подання доказів розміру витрат на професійну правничу допомогу, які ним понесені.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 21.07.2026 року.

Суддя Д.В. Вороненко