Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №755/9231/26 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/9231/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Марфіної Н.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, -

у с т а н о в и в :

18.06.2026 року позивач звернулась до суду із позовом до відповідача про зміну розміру аліментів, у якому просить:

- зменшити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на підставі судового наказу Дніпровського районного суду м. Києва від 22.10.2019 року у справі №755/1427/19 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 1/6 частини від всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 28.01.2019 року та до досягнення дитиною повноліття;

- зменшити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на підставі судового наказу Дніпровського районного суду м. Києва від 21.11.2024 року у справі №755/18440/24 на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до 1/6 частини від всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 21.10.2024 року та до досягнення дитиною повноліття.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що на підставі судового наказу Дніпровського районного суду м. Києва від 22.10.2019 року по справі №755/1427/19 вирішено стягнути з позивача на користь відповідачки аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 28.01.2019 року до досягнення дитиною повноліття. На підставі судового наказу Дніпровського районного суду м. Києва від 21.11.2024 року по справі №755/18440/24 вирішено стягнути з позивача на користь відповідачки аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частини від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 21.10.2024 року до досягнення дитиною повноліття. Позивач зазначає, що нещодавно йому стало відомо, що Обухівським ВДВС відкриті виконавчі провадження НОМЕР_4 від 03.12.2024 року та НОМЕР_3 від 03.12.2024 року про стягнення з позивача на користь відповідачки аліментів згідно зазначених вище судових наказів і сумарно сума стягнення становить частину від всіх видів заробітку (доходу). Тобто, на утримання двох неповнолітніх дітей з позивача стягується частина заробітку (доходів). Відповідачка звертаючись до суду не повідомила, що позивач вже сплачує аліменти на одну дитину в розмірі частини від заробітку (доходу), а тому Дніпровський районний суд м. Києва був позбавлений можливості призначити розмірі аліментів згідно чинного законодавства в розмірі 1/3 (33%) доходу платника аліментів, що діляться порівну на двох дітей, тобто по 16,5% на кожну дитину. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину. Отже, відповідно до закону розмір аліментів на двох неповнолітніх дітей становить 1/3 заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку. Позивач зазначає, що у зв`язку із тим, що з його доходів щомісячно стягуються аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей у розмірі, який сукупно дорівнює 50% всіх його доходів, позивач вважає, що розмір стягнення з нього аліментів на утримання неповнолітніх дітей підлягає корегуванню відповідно до чинного законодавства та має становити не частину від всіх доходів, а 1/3 частину, що відповідає нормам ч. 5 ст. 183 СК України, тобто по 1/6 частині від всіх видів доходу, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

Ухвалою суду від 22.06.2026 року відкрите провадження у справі, призначений розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз`яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.

Станом на час ухвалення у справі рішення, відповідачка не скористалась своїм правом на подання відзиву на позовну заяву. Повідомлення відповідача про наявний на розгляді суду спір здійснене шляхом розміщення оголошення на офіційному інтернет-сайті судової влади.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З матеріалів справи вбачається, що позивач жодних заперечень з приводу розгляду справи в заочному порядку та ухвалення у справі заочного рішення не викладав.

За наведених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх взаємозв`язку і сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Згідно положень ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ст.ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.ст. 76-80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як убачається з матеріалів справи, судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 01.02.2019 року у справі №755/1427/19, стягнуто з боржника ОСОБА_1 на користь стягувача ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі частки від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 28 січня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття.

Судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 23.10.2024 року у справі №755/18440/24, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 21 жовтня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до положень ст. 258 ЦПК України, судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази. У випадках, передбачених цим Кодексом, судовий розгляд закінчується постановленням ухвали чи видачею судового наказу.

Отже, судовий наказ є видом судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, у даному випадку справи про стягнення аліментів.

Згідно ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Аналіз положень зазначеної норми сімейного законодавства свідчить, що розмір аліментів визначений за рішенням суду може бути зменшений за рішенням суду за позовом платника аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення здоров`я платника аліментів та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Убачається, що передбачені ст. 192 СК України обставини, які є підставою для зменшення розміру аліментів, мають наступити для платника після ухвалення судового рішення про стягнення аліментів.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. (Сюди входить належне харчування, житло, одяг тощо). Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (частина друга статі 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема згаданою вище статтею 180 СК України, якою на батьків покладено обов`язок утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Відповідно до положень ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (абзац другий частини третьої статті 181 СК України).

За змістом ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 192 СК України вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану платника чи одержувача аліментів, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища та/або здоров`я платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу (частина перша статті 15 СК України).

У статті 192 СК України передбачено ті обставини, які враховуються для зміни способу та/або розміру аліментів. Такі обставини є оціночними. Тобто в кожному конкретному випадку суд, з урахуванням судового розсуду, повинен навести, які саме обставини змінилися, і чому визначений розмір є необхідним і достатнім. Завдання розсуду полягає в тому, щоб знайти справедливу рівновагу між інтересами дитини та можливостями платника; конструкція «необхідний і достатній розмір аліментів» охоплює не лише фізичне утримання, а й забезпечення соціального та інтелектуального розвитку дитини, виходячи з рівня життя, який вона мала б за спільного проживання батьків; застосування конструкції судового розсуду вимагає від суду пояснення які обставини враховані судом при зменшенні розміру аліментів і як цей розмір узгоджується з інтересами дитини.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі №755/14148/18, факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини.

Як відповідач, так і позивачка зобов`язанні в однаковій мірі та у відповідності до вимог чинного сімейного законодавства утримувати своїх дітей, відчувати відповідальність за них, забезпечувати їм гарні умови для проживання, виховання, навчання, у тому числі забезпечувати матеріально.

Стягнення аліментів має ціль - найбільш повно захищати інтереси дитини, забезпечити їй не тільки необхідні кошти для існування, але і зберегти по можливості той рівень життя, який дитина мала би при сумісному проживанні з обома батьками.

Аліменти на утримання дитини є гарантією виконання кожним з батьків свого обов`язку забезпечувати дитину, надавати їй можливість на користування всіма благами соціального забезпечення, належним харчуванням, житлом, розвагами, надати їй захист і піклування, які необхідні для її благополуччя.

При цьому, той з батьків, який проживає окремо та сплачує аліменти, зобов`язаний вживати всіх необхідних заходів з метою отримання законних джерел для забезпечення гідних умов проживання й розвитку власної дитини.

У цій справі суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, оскільки судом не встановлено, передбачених ст. 192 СК України обставин для зменшення розміру аліментів.

Посилання позивача на те, що у статті 161 ЦПК України передбачено стягнення аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей в розмірі 1/3 частини від заробітку (доходу) платника аліментів, само по собі не є підставою для зменшення аліментів, розмір яких визначений відповідними судовими наказами без доведення наявності у платника аліментів обставин визначених ст. 192 СК України.

Позивачем не лише не доведено, а й загалом у позові відсутні посилання на наявність передбачених ст. 192 СК України обставин, що впливають на вирішення питання про зменшення розміру аліментів, як то зміна матеріального стану у бік його погіршення, що фактично не дозволяє позивачу сплачувати аліменти у розмірі частини від доходу, або зміна сімейного стану, або погіршення стану здоров`я тощо.

Ураховуючи викладене суд дійшов висновку про відмову у задоволенні цього позову за недоведеністю наявності підстав для зменшення розміру аліментів, передбачених ст. 192 СК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 178, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 280, 281, 354, 355 ЦПК України, ст. 51 Конституції України, ст.ст. 141, 180, 181, 182, 183, 184, 192 СК України, Законом України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 20.07.2026 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - ОСОБА_2 (остання відома адреса - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя -