Вирок від 20 липня 2026 р. у справі №752/11496/24 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/11496/24

Провадження №: 1-кп/752/963/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.07.2026 рокум. Київ

Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретарів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12024100010000284 відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий згідно вимог ст. 89 КК України,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_12 ,

потерпілої ОСОБА_13 ,

встановив:

відповідно до указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 із 5 год. 30 хв. 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, який триває.

згідно з обвинувальним актом, ОСОБА_5 , який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень проти власності та маючи не зняту та не погашену в установленому порядку судимість, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та вчинив нове кримінальне правопорушення.

Так, ОСОБА_5 у невстановлений досудовим розслідуванням час, але у період з 11 год. 30 хв. по 23 год. 20 хв. 26.01.2024 року прибув до вхідних дверей квартири за місцем проживання ОСОБА_13 , що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , після чого умисно, повторно, протиправно, в умовах воєнного стану, шляхом підбору ключа до вхідних дверей, проник до приміщення вищевказаної квартири звідки викрав грошові кошти в сумі 10000,00 грн., ноутбук марки «MacbookAir», 8 GB unified memory, 256 GB SSD, «13-inch MacBook Air with Apple M1 chip», вартістю 35130,29 грн., корпус комп?ютерний «Darkflash» DK151 WHITE, вартістю 2236,41 грн., монітор марки «Samsung», моделі LC27F396FHIXCI, вартістю 4466,67 грн., бездротові навушники марки «Lenovo» thinkplus, model XT88, вартістю 525,89 грн., TV-приставку марки «Х96 Мах+», вартістю 1250,00 грн., мобільний телефон марки «Redmi Note 8 PRO Pearl White» 6 GBRAM 64 GB ROM, вартістю 3125,00 грн., мобільний телефон марки «Redmi Note 8 PRO Moonlight White» 3 GB RAM 32 GB ROM, вартістю 2150,00 грн., павербанк марки «Xiaomi» MI Power Bank 20000 mAh, 22.5W Fast Charge PB2022ZM у кількості 2 штуки, загальною вартістю 1678,08 грн., робот-пилосос марки «Dyxon Megavac 1200 white», вартістю 1460,39 грн., зволожувач повітря марки «Deerma 41white», DEM-LD220 вартістю 1580,29 грн., фен марки «RZTK HD 232 AC motor ionic PRO», вартістю 729,73 грн., праску марки «RZTK react», вартістю 587,16 грн., підставку для ноутбука марки «Xtrike ME FN-802 Cooling Fan Black», вартістю 662,52 грн., мишу марки «Abyssus Lite» вартістю 400,00 грн., смарт-ваги «RZTK BS 180 BT Black» вартістю 538,47 грн., що належать ОСОБА_13 .

У подальшому ОСОБА_5 з місця скоєння злочину зник та розпорядився викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_13 матеріального збитку на загальну суму 66520,93 грн.

Таким чином, органом досудового розслідування дії ОСОБА_5 кваліфіковано за ч. 4 ст. 185 КК України, а саме: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднаному з проникненням у житло, в умовах воєнного стану.

Обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні вину не визнав. Вказав, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Показав, що не пам`ятає, де був 26.01.2024 року, але не в квартирі потерпілої по АДРЕСА_3 і крадіжку не вчиняв. Знає, що у нього вдома був обшук, його вдома не було і такий обшук не легалізований. Вказав, що вдома у нього був розбитий монітор і зі слів слідчого такий монітор був викрадений у потерпілої. Зазначив, що займається ремонтом техніки і скоріше за все купив такий монітор на радіоринку, оскільки там продають вживані деталі та частини до техніки за низькими цінами і цей монітор брав на запчастини. Зберігав багато запчастин та робочої і неробочої техніки як вдома, так і в офісі. Зазначив, що навушників «Lenovo» у нього було 15 пар, але як і по яким ознакам одні з них ідентифікували як власність потерпілої, якщо на них немає серійного номеру - не відомо. Також вказав, що у 2024 році користувався автомобілем «Mitsubishi Outlander», також не розуміє як поліція встановила, що на відеозаписі саме його автомобіль, якщо д.н.з. автомобіля не видно.

У відповідності до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є частиною національного законодавства України, критерієм доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є те, що саме прокурор має довести вину обвинуваченого поза межами розумного сумніву.

Такий же принцип закріплений у статті 17 КПК України, відповідно до якої ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.

Всебічно дослідивши всі обставини кримінального провадження, провівши судовий розгляд, під час якого було допитано потерпілу та свідків, оцінивши кожний наданий доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність наданих стороною обвинувачення доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про те, що їх не можна покласти в основу обвинувачення, оскільки вони поза розумним сумнівом не підтверджують винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Так, потерпіла ОСОБА_13 показала, що 26.01.2024 року приблизно о 23 год. 30 хв. повернулась зі своїм хлопцем ОСОБА_14 додому і коли вони намагались відчинити двері, зрозуміли, що вони відкриті. Ознак злому дверей не було, скоріше за все двері відчинили дублікатом ключів. Вказала, що з квартири зникла техніка та гроші вказані прокурором в обвинувальному акті. Вказала, що викликала «102», приїхали співробітники поліції зняли відбитки з дверей, балкону та опитали сусідів. Ніхто нічого не чув і не бачив. Зазначила, що через деякий час її запросили до Дарницького УП ГУ НП у м. Києві і показали монітор та навушники, які вона впізнала по зовнішньому вигляду, як речі, що викрали у неї 26.01.2024 року. Працівники поліції повідомили їй, що вказану техніку знайшли у ОСОБА_15 вдома. Вказала, що потім ці речі їй віддали працівники Дарницького УП ГУ НП у м. Києві під розписку. Вказала, що отриману техніку під розписку надала працівникам Голосіївського УП ГУ НП у м. Києві.

Свідок ОСОБА_14 надав аналогічні показання з ОСОБА_13 , які фактично стосуються факту вчинення злочину - крадіжки в квартирі АДРЕСА_4 .

Такі показання потерпілої та свідка узгоджуються з даними доказів, зокрема, що містяться у фотознімках коробок викраденого майна, гарантійного талону та чеків, що надані потерпілою стороні обвинувачення (т. 1 а.с. 84-100) та що містяться в заяві про вчинення кримінального правопорушення (т. 1 а.с. 73), з яких вбачається, що потерпіла ОСОБА_13 повідомила, що 26.01.2024 року у період з 11 год. 30 хв. до 23 год. 20 хв. невстановлена особа здійснила крадіжку а саме: комп`ютер, монітор марки «Samsung», «макбук», 10000 грн., пару кросівок чоловічих 42 розміру та мобільний телефон «Xiaomi 8 Pro» вартістю 8000 грн.

Надаючи оцінку вищезазначеним доказам у їх сукупності, суд приходить до висновку, що показання потерпілої ОСОБА_13 , свідка ОСОБА_14 , заява про вчинення кримінального правопорушення, а також долучені фотознімки підтверджують факт вчинення крадіжки майна з квартири потерпілої, перелік викрадених речей та подальші обставини їх виявлення працівниками поліції.

Разом із тим наведені докази не містять відомостей, які б свідчили про безпосередню причетність ОСОБА_5 до вчинення інкримінованого злочину. Потерпіла та свідок очевидцями події не були, особу, яка проникла до квартири та заволоділа майном - не бачили, а їх показання не містять будь-яких фактичних даних, які б прямо або опосередковано вказували на обвинуваченого як на особу, що вчинила злочин.

Таким чином, зазначені докази підтверджують лише факт вчинення злочину, однак самі по собі не доводять винуватість ОСОБА_5 у вчиненні таємного викрадення чужого майна, вчиненого в умовах воєнного стану та поєднаного з проникненням у житло.

Крім того, обґрунтовуючи винуватість ОСОБА_5 сторона обвинувачення надала протокол огляду місця події та висновки експертів, проведені щодо об`єктів, вилучених у ході зазначеної слідчої дії.

Відповідно до даних, що містяться в протоколі огляду місця події від 27.01.2024 року з фототаблицею до нього (т. 1 а.с. 75-81), зафіксовано місце вчинення злочину. Під час проведення огляду було вилучено змиви із зовнішньої ручки вхідних дверей, змив із дверей між кухнею та кімнатою з ручки зі сторони кухні, слід папілярних узорів з дзеркала на шафі, слід папілярних узорів з коробки від телефону, слід папілярних узорів з внутрішньої сторони дверей балкону, циліндричний механізм, 3 сліди папілярних узорів, 2 змива з дверей та 2 дактилокарти.

Слід зазначити, що сам по собі факт виявлення та вилучення зазначених об`єктів лише підтверджує проведення огляду місця події та фіксацію його результатів. При цьому будь-яких відомостей, які б свідчили про належність вилучених слідів чи інших об`єктів ОСОБА_5 або підтверджували його перебування у квартирі потерпілої, зазначений доказ не містить.

Більше того, вилучені під час огляду об`єкти були направлені для проведення відповідних експертиз, однак їх результати також не встановили жодних фактичних даних, які б свідчили про причетність ОСОБА_5 до вчинення інкримінованого злочину.

Так, відповідно до даних висновку експерта КНДЕКЦ МВС України ОСОБА_16 від 07.02.2024 року (т. 1 а.с. 156-158), предметом дослідження був 1 циліндровий механізм замка, вилучений під час огляду місця події квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначений висновок свідчить лише про те, що проникнення до квартири потерпілої відбулося без взлому замка. Водночас жодних висновків щодо особи, яка могла здійснити таке проникнення, цей доказ не містить, а тому не доводить винуватість ОСОБА_5 .

Крім того, у висновку експерта КНДЕКЦ МВС України ОСОБА_17 від 02.02.2024 року (т. 1 а.с. 164-173) містяться дані, які вказують на те, що в квартирі потерпілої ОСОБА_13 були наявні сторонні сліди. Однак ні значений висновок, ні інші досліджені судом докази не підтверджують, що такі сліди належать саме ОСОБА_5 .

Отже, суд приходить до висновку, що вищевказані докази підтверджують лише факт проведення огляду, механізм проникнення до квартири та наявність слідів на місці події, однак не містять жодних належних і допустимих відомостей, які б безпосередньо або в сукупності з іншими доказами доводили причетність ОСОБА_5 до вчинення інкримінованого йому злочину.

Також в ході судового розгляду, сторона обвинувачення посилалась на показання свідка ОСОБА_18 та на протокол пред`явлення особи для впізнання свідку ОСОБА_18 як на докази винуватості ОСОБА_5 .

Так, свідок ОСОБА_18 показав, що обвинуваченого знає наглядно, а з потерпілою не знайомий. В той день, 27.01.2024 року по АДРЕСА_5 , приїхав додому з відпустки: квартира була відкрита, якісь речі розкидані, а деяких речей не вистачало. Вказав, що викликав працівників поліції, які зняли відбитки та серцевину з замка. Зазначив, що від`їхав в магазин десь о 22 год., а коли повернувся десь через пів години, то побачив, двох чоловіків, один з яких смикнув двері і вони вдвох пішли на поверх. Вказав, що взяв з собою балончик і пішов за ними. Вони піднялись на 5 поверх, а коли почали спускатись, запитав у обвинуваченого: «Ти хто?», на що обвинувачений відповів: «Не твоя справа», після чого почалась перепалка. Вказав, що потім вони задули один одного газовими балончиками. Зазначив, що після цього впав і закрив їх обох у під`їзді. Вказав, що обвинувачений намагався вийти, погрожував та казав, що прийшов в гості. Зазначив, що написав в домовий чат, що необхідно затримати цих осіб, після чого підійшли сусіди та викликали поліцію. Вказав, що другий чоловік зайшов в його квартиру, зняв москітну сітку, сприбнув на ґанок та втік. Обвинуваченого затримала поліція. Вказав, що потерпілу ОСОБА_13 не знає. Коли приїхав в Голосіївське УП ГУ НП у м. Києві по своїй справі, працівники поліції спитали, чи знайомий йому обвинувачений і він його впізнав.

Зазначені показання свідка узгоджуються з протоколом пред`явлення особи для впізнання від 31.01.2024 року (т. 1 а.с. 114-117), з даних якого вбачається, що свідок ОСОБА_18 впізнав ОСОБА_5 за рисами обличчя як особу, яка проникла до під`їзду за адресою: АДРЕСА_6 .

Разом із тим, оцінюючи наведені докази, суд виходить із того, що вони не стосуються предмета доказування у даному кримінальному провадженні.

Як вбачається із показань самого свідка, він описує події, які відбувалися за іншою адресою, в інший час та стосувалися інших подій. Свідок не знайомий із потерпілою ОСОБА_13 , не володіє будь-якими відомостями щодо обставин крадіжки, вчиненої у квартирі АДРЕСА_4 , очевидцем цієї події не був та будь-яких відомостей щодо особи, яка її вчинила, суду не повідомив.

З цих же підстав, не має доказового значення і протокол пред`явлення особи для впізнання від 31.01.2024 року. Впізнання ОСОБА_5 здійснювалося виключно у зв`язку з його перебуванням у під`їзді будинку за адресою: АДРЕСА_6 , а не щодо обставин інкримінованого йому у цьому кримінальному провадженні злочину.

Таким чином, показання свідка ОСОБА_18 та протокол пред`явлення особи для впізнання не підтверджують жодної із обставин, які підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні, а тому є неналежними доказами у розумінні статті 85 КПК України.

Крім того, як встановлено судом, під час досудового розслідування сторона обвинувачення в порядку статті 93 КПК України отримала від Дарницького УП ГУ НП у м. Києві ряд документів з іншого кримінального провадження щодо ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 194-204). Зокрема, з яких, як на ключовий доказ винуватості ОСОБА_5 , сторона обвинувачення посилається на протокол обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 , однак такий доказ та похідні від нього - речові та інші докази є недопустимими з наступних підстав.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 та ст. 13 КПК України недоторканність житла чи іншого володіння особи є однією із загальних засад кримінального провадження.

Частина 1 ст. 233 КПК України передбачає, що ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч. 3 ст. 233 КПК України.

Слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.

З даних протоколу обшуку від 01.03.2024 року (т. 1 а.с. 194-195) вбачається, що слідчим Дарницького УП ГУ НП у м. Києві за участю захисника та понятих здійснено невідкладний обшук житла, де проживав ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого, крім іншого, було виявлено та вилучено низку електронної техніки, зокрема, монітор марки «Samsung» моделі LC27F396FHIXCI та навушники марки «Lenovo» Thinkpus Model XT88, які на переконаня органу досудового розслідування, належать потерпілій ОСОБА_13 .

Разом із тим, судом встановлено, що з листа слідчого Дарницького УП ГУ НП у м. Києві (т. 1 а.с. 93) вбачається, що Дарницьким районним судом м. Києва було відмовлено у наданні дозволу на проведення вищевказаного обшуку. Крім того, стороною захисту було надано копії ухвали слідчого судді від 05.03.2024 року, якою було відмовлено в наданні дозволу на проведення зазначеного обшуку (т. 2 а.с. 54-56) та копії ухвали слідчого судді від 19.04.2024 року, якою було зобов"язано слідчих повернути ОСОБА_5 , крім іншого, майно вилучене під час вказаного обшуку (т. 2 а.с. 52-53).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що проведений 01.03.2024 року обшук не був санкціонований (легалізований) судом у порядку, передбаченому статтею 233 КПК України, а відтак даний обшук та усі докази, отримані безпосередньо внаслідок його проведення, є недопустимими на підставі доктрини «плодів отруйного дерева».

Доктрина «плодів отруйного дерева» (Fruit of the Poisonous Tree) була сформована у судовій практиці США. Також, доктрина «плодів отруйного дерева» знайшла своє втілення у практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Gafgen v. Germany», «Teixeira de Castro v. Portugal», «Шабельник проти України (№ 2)», «Балицький проти України», «Яременко проти України» (№ 2). Ця доктрина зводиться до того, що, якщо доказове «дерево» є отруйним, то те ж саме стосується і його «плода». Тобто, якщо джерело доказів є недопустимим, всі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими ж. Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов`язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них. Критерієм віднесення доказів до «плодів отруйного дерева» є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної незаконним шляхом. Застосування доктрини «плодів отруйного дерева» вимагає здійснення логічних операцій щодо встановлення джерела походження інформації, завдяки якій було здобуто кожен доказ, яким обґрунтовується судове рішення.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що як похідні від незаконного обшуку від 01.03.2024 року є недопустимими також інші докази, надані стороною обвинувачення.

Зокрема, суд визнає недопустимим протокол огляду місця події від 13.03.2024 року (т. 1 а.с. 102-103), з даних якого вбачається, що потерпіла ОСОБА_13 в приміщенні кабінету Голосіївського УП ГУ НП у м. Києві повідомила, що працівниками Дарницького УП ГУ НП у м. Києві під час обшуку було виявлено та вилучено майно, а саме: монітор марки «Samsung» та навушники марки «Lenovo», які були викрадені з квартири потерпілої 26.01.2024 року. З даних вбачається, що ОСОБА_13 було надано вказане майно для вилучення працівниками Голосіївського УП ГУ НП у м. Києві.

Так само недопустимим є і протокол огляду речей від 13.03.2024 року (т. 1 а.с.104-106), з якого вбачається, що слідчий Голосіївського УП ГУ НП у м. Києві у присутності потерпілої ОСОБА_19 провів огляд речей, які були надані потерпілою, а саме: монітору марки «Samsung» моделі LC27F396FHIXCI та навушників марки «Lenovo» Thinkpus, Model ХТ88.

Оскільки зазначені речі були виявлені виключно внаслідок проведення незаконного обшуку, усі подальші процесуальні дії, пов`язані з їх оглядом, вилученням чи використанням як доказів є похідними від первинного недопустимого доказу, а тому також не можуть вважатись доказами на підтвердження вини обвинуваченого ОСОБА_5 .

З аналогічних підстав, суд визнає недопустимими докази, що були надані органу досудового розслідування з іншого кримінального провадження, а саме: протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 01.03.2024 року (т. 1 а.с. 196-197), а також протокол огляду речей від 13.03.2024 року (т. 1 а.с. 201-204), об`єктом якого були речі, вилучені під час невідкладного обшуку автомобіля «Mitsubishi», а саме картонна коробка до стартового пакету з номером НОМЕР_2 та мобільні телефони у кількості 6 одиниць, зокрема, мобільний телефон з мобільним номером НОМЕР_3 . Суду не надано жодного підтвердження законності проведення вищевказаного обшуку автомобіля, під час якого вони були виявлені та вилучені, тобто не підтверджено дотримання способу і порядку отримання доказів, передбаченого КПК України, що також виключає можливість їх подальшого використання як джерел доказів у цьому кримінальному провадженні.

Під час досудового розслідування слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням про надання тимчасового доступу до інформації щодо абонентського номера НОМЕР_3 , яким, за твердженням сторони обвинувачення, користувався ОСОБА_5 . В подальшому, на підтвердження винуватості обвинуваченого прокурором надано відомості про трафік зазначеного номера телефону (т. 1 а.с. 218-222), однак суд, як вказано вище, не може покласти цей доказ в основу обвинувального вироку, оскільки першочергове виявлення вказаного телефону в законний спосіб суду не підтверджено, крім того, матеріали кримінального провадження не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ОСОБА_5 користувався зазначеним абонентським номером, зокрема, 26.01.2024 року. Як вже було вказано судом, під час проведення обшуку автомобіля «Mitsubishi» було вилучено шість мобільних телефонів, однак будь-яких доказів того, яким саме чином органом досудового розслідування було встановлено належність конкретного номера телефону ОСОБА_5 , матеріали кримінального провадження не містять.

Крім того, слід зазначити, що як вже було встановлено судом, мобільні телефони були вилучені в межах іншого кримінального провадження, однак, враховуючи те, що суду не надано ані протокол невідкладного обшуку автомобіля «Mitsubishi», у ході якого зазначені речі були вилучені, ані ухвалу слідчого судді, якою б такий обшук був легалізований (санкціонований), суд приходить до висновку, що і протокол огляду речей від 13.03.2024 року (т. 1 а.с. 201-204), об`єктом якого стали речі, вилучені під час цього невідкладного обшуку автомобіля, і відповідний трафік за номером телефону, який було вилучено і оглянуто, також є недопустимими доказамим як похідні від процесуальної дії, законність проведення якої не підтверджена.

Крім того, суд вважає за оцільне звернути увагу і на те, що відомості про місцезнаходження абонентського номера не можуть самі по собі свідчити про перебування конкретної особи у певному місці, зокрема, і в конкретній квартирі чи навіть будинку, а лише відображають місце реєстрації мобільного пристрою у зоні дії відповідної базової станції. При цьому наданий стороною обвинувачення трафік містить певні суперечності, оскільки в один і той самий проміжок часу зазначено різні адреси місцезнаходження абонентського номера, який начебто належить ОСОБА_5 . За таких обставин, саме перебування зазначеного номера телефону поблизу місця вчинення злочину не є беззаперечним доказом перебування там конкретної особи, зокрема, і ОСОБА_5 та не може за відсутності інших належних та допустимих доказів бути покладене в основу обвинувального вироку.

Крім того, прокурор для доведення пред`явленого ОСОБА_5 обвинувачення посилається на допит свідків - працівників поліції, їх рапорти та матеріали огляду відеозаписів. Зокрема, стороною обвинувачення надано рапорти оперуповноваженого ОСОБА_20 (т. 1 а.с. 112-113, 118-119) та рапорт старшого оперуповноваженого ОСОБА_21 (т. 1 а.с. 120-139).

Надаючи оцінку зазначеним документам, суд виходить із правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду від 18.02.2025 року у справі №495/263/17 (провадження № 51-6360км23), з якої вбачається, що «оцінювати з погляду допустимості можна лише докази, тобто фактичні дані, на підставі яких встановлюються наявність чи відсутність фактів та обставин, важливих для ухвалення рішення. Самі по собі процесуальні рішення, такі як постанови і доручення, ухвалені під час досудового розслідування, судові рішення, витяги з ЄРДР тощо, а також змагальні документи (клопотання, заяви, скарги тощо) не можуть оцінюватися з погляду допустимості, оскільки не є доказами у значенні статті 84 КПК України.

З огляду на викладене, суд вважає, що рапорти оперуповноваженого ОСОБА_20 містять інформацію про проведення слідчих (розшукових) дій, допити окремих осіб, а також відображають припущення та версію сторони обвинувачення щодо ймовірних обставин кримінального провадження. Тому вони не можуть бути доказами в розумінні статей 84 та 99 КПК України, так як є внутрішніми службовими документами.

Аналогічної оцінки суд надає і рапорту оперуповноваженого ОСОБА_21 , зміст якого фактично зводиться до того, що останній на власних припущеннях, що виникли за результатами перегляду записів із камер відеоспостереження зробив висновок про те, що саме автомобіль ОСОБА_5 в період ймовірного часу крадіжки по вул. Деміївській, 35, перебував поруч з будинком, оскільки з переглянутого відео, яке долучено до справи та протоколу огляду відеозапису (т. 1 а.с. 143-149) не можливо об`єктивно встановити державний номерний знак автомобіля «Mitsubishi» та побачити і тим більше впізнати обличчя водія. Вказівка свідка ОСОБА_21 , який був працівником правоохоронного органу на те, що він співставляв дані авто і його рух не ґрунтується на об`єктивних та перевірених даних, а є його суб`єктивним судженням.

Крім того, у судовому засіданні свідок ОСОБА_22 показав, що знає ОСОБА_15 як особу, яку затримували в березні 2024 року в Дарницькому районі за вчинення крадіжки в магазині. Вказав, що на той момент працював страшим оперуповноваженим. Зазначив, що здійснював виїзд по вул. Деміївській, де було вчинено крадіжку. На місці свідків не знайшов, проте знайшов відео, в ході перегляду якого побачив на вул. Деміївській як одна особа несе велику замотану річ, а інша особа несе велику сумку. Вказав, що переглянув камери з «Безпечного місця» та побачив авто «Mitsubishi Outlander» і в ході аналізу прийшов до висновку, що за кермом автомобіля перебував ОСОБА_5 . На відеозаписі побачив як після обіду під`їхав автомобіль, з якого вийшло двоє осіб, а потім десь через 10 хвилин ці особи повернулись до авто з тими речами. Вказав, що авто було тоноване, але по рисам встановив, що особа, яка була за кермом, зовні схожа на ОСОБА_5 .

Такі показання свідка ОСОБА_23 суд оцінює критично, зокрема, і з огляду на досліджений і в судовому засіданні відеозапис, долучений до протоколу огляду (т. 1 а.с. 142-149), з даних якого як вказано вже вище неможливо об`єктивно встановити державний номерний знак автомобіля «Mitsubishi» та побачити і тим більше впізнати обличчя водія, розпізнати риси обличчя осіб, які перебувають на відеозаписі, або зробити будь-який достовірний висновок щодо їх тотожності з ОСОБА_5 . Будь-які інші відеозаписи, про які вказував свідок та з яких він робив аналіз і скріншоти, до матеріалів даного кримінального провадження не долучались та в ході досудового рослідування не досліджувались.

За таких обставин твердження свідка ОСОБА_22 про те, що саме ОСОБА_5 перебував за кермом зазначеного автомобіля із ідентифікацією його державного номерного знака, ґрунтується виключно на його особистому сприйнятті та припущеннях і не підтверджується будь-якими об`єктивними даними, які могли б бути перевірені судом. Надані суду матеріали кримінального провадження не містять інших доказів, які б підтверджували такі висновки свідка ОСОБА_22 . Саме по собі твердження працівника правоохоронного органу щодо можливої тотожності особи, зображеної на відеозаписі, не є належним доказом у розумінні статей 84 та 94 КПК України і не може бути покладене в основу обвинувального вироку.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та ОСОБА_26 фактично підтвердили лише обставини проведення 01.03.2024 року обшуку за адресою: м. Київ, вул. Юрія Шумського, буд. 3Г, під час якого було вилучено монітор марки «Samsung» та навушники марки «Lenovo».

Свідок ОСОБА_24 показав, що є оперуповноваженим. В той день затримував ОСОБА_5 по ст. 208 КПК України. Також вказав, що був присутній під час обшуку за адресою: АДРЕСА_7 . Пам`ятає що під час обшуку вилучили монітор та навушники.

Свідок ОСОБА_25 показав, що в день, коли затримали ОСОБА_5 під час обшуку в його квартирі було вилучено монітор «Sаmsung» та навушники «Lenovo». Подивились по базі, що ці речі викрадені і рахуються за Голосіївським УП ГУНП у м. Києві, про що потім повідомили Голосіївське УП ГУ НП у м. Києві.

Свідок ОСОБА_27 показав, що з ОСОБА_5 були сусідами. Пам`ятає, що був понятим в березні 2024 року під час обшуку квартири за адресою: АДРЕСА_7 . Показав, що в той день вилучили монітор та навушники. Вказав, що в цій квартирі обвинуваченого бачив не часто і не знає жив він там, чи ні.

Надаючи оцінку вищевказаним показанням свідків, суд виходить із того, що вони не підтверджують факту вчинення ОСОБА_5 інкримінованого злочину, а лише відтворюють обставини проведення обшуку, який визнаний судом недопустимим доказом.

Слід зазначити, що протокол допиту свідка від 12.03.2024 року (т. 1 а.с. 198-199) та розписка (т. 1 а.с. 200) не є доказами в розумінні ст. 84 КПК України.

Також жодним чином не доводить вину ОСОБА_5 і висновок судового експерта ОСОБА_28 від 26.03.2024 року (т. 1 а.с. 177-187), оскільки у висновку містяться лише дані про загальну вартість викраденого майна вказаного у обвинувальному акті.

Крім того, суд враховує доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_5 займався ремонтом електронної техніки, а виявлений у квартирі монітор був придбаний ним у несправному стані на ринку для використання як запасних частин, оскільки зазначена версія сторони захисту органом досудового розслідування належним чином не перевірена та жодним доказом не спростована.

Окремо суд звертає увагу і на те, що навушники марки «Lenovo», які, за твердженням сторони обвинувачення, були викрадені з квартири потерпілої, не мають індивідуальних ідентифікуючих ознак. При цьому під час проведення обшуку, який суд визнав недопустимим доказом, було вилучено значно більшу кількість аналогічних навушників, що саме по собі не дає можливості беззаперечно встановити їх належність потерпілій.

За таких обставин навіть можливий факт виявлення у володінні ОСОБА_15 майна, схожого на викрадене, за відсутності належних і допустимих доказів законності його вилучення, а також інших доказів, які б безпосередньо підтверджували участь обвинуваченого у вчиненні крадіжки в квартирі потерпілої, не може свідчити про доведеність його винуватості поза розумним сумнівом.

Заслуговують на уваги і доводи сторони захисту про те, що у ОСОБА_5 ні під час затримання, ні під час обшуків не було виявлено та вилучено жодних сторонніх ключів чи інших знарядь, які б дозволяли проникнути до квартири потерпілої у спосіб, вказаний в обвинувальному акті. При цьому під час досудового розслідування було встановлено, що замок квартири пошкоджений не був, відкриття замка відбулось за допомогою ключа, а доступ до останніх, крім потерпілої та свідка ОСОБА_14 мали і ряд інших сторонніх осіб.

Наявні у справі інші документи, долучені стороною обвинувачення та досліджені судом, зокрема: витяг з ЄРДР, доручення слідчих, доручення прокурора, повідомлення слідчих, постанови слідчих, постанова прокурора, рапорт, супровідні листи, довідки про витрати на проведення експертизи, звіт про фактичні затрати на проведення експертизи, листи слідчих, клопотання слідчого, ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 22.03.2024 року, протокол тимчасового доступу до речей і документів, опис, повідомлення про підозру з додатком, пам`ятка про процесуальні права та обов`язки, протокол роз`яснення права на захист, повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри, клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 27.03.2024 року, запити прокурора, протоколи про надання доступу до матеріалів досудового розслідування, розписка потерпілої, заяви потерпілої, не є доказами на підтвердження чи спростування вини обвинуваченого чи інших даних, передбачених ст. 91 КПК України, а містять в собі дані процесуального характеру і мають значення для суду при вирішенні питань заходів забезпечення та визнання допустимими тих чи інших доказів.

Крім наданих стороною обвинувачення доказів, частина яких визнана недопустимими, а частина такими, що не є достатніми та переконливими доказами винуватості обвинуваченого, інших доказів, тобто фактичних даних, отриманих у визначений КПК України спосіб, які би вказували на причетність ОСОБА_5 до вчинення злочину передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України за викладених у обвинувальному акті обставин стороною обвинувачення надано не було, а версія обвинуваченого ОСОБА_5 стороною обвинувачення не спростована.

Практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.12.2012 року).

Таким чином, жоден із наданих стороною обвинувачення доказів як окремо, так і в сукупності не свідчить «поза розумним сумнівом», що ОСОБА_5 вчинив злочин, передбачений ч. 4 ст. 185 КК України.

Обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 КПК України, у відповідності до положень ст. 92 КПК України, покладається на сторону обвинувачення, належності та допустимості доказів - на сторону що їх подає.

Згідно ч. 3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01 листопада 1996 року № 9, визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 62 Конституції України та ч. 2 ст. 17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України та ч. 4 ст. 17 КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Тягар доведення факту вчинення обвинуваченим злочину покладений на сторону обвинувачення і не може перекладатися на захист, чітко та недвозначно висловлено у низці рішень Європейського Суду з прав людини, зокрема, у § 39 Рішення Страсбурзького суду «Капо проти Бельгії № 4291/98 від 13 січня 2005 року.

Європейський суд з прав людини у справі «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» вказував, що рівень певності, якого має досягати суддя за системою «внутрішнього переконання» чи системою «поза межами розумного сумніву», який є важливим для постановлення справедливого рішення, не повинен досягатися шляхом примусу до зізнання. Лише таким чином буде дотримано цілковитої поваги до презумпції невинуватості та статусу обвинуваченого, що є ключовими поняттями для демократичної концепції кримінального судового розгляду.

Отже, обвинувачення повинно довести «кожний факт», пов`язаний із злочином, щоб «не існувало жодної розумної підстави для сумнівів». Правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого по суті означає, що жодна з сумнівних обставин не може бути покладена в основу обвинувальних тез по справі, тобто воно висуває вимогу повної і безумовної доведеності обвинувачення. Ця вимога має на меті охорону законних інтересів обвинуваченого і служить гарантією досягнення істини у справі.

Таким чином, правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого виступає гарантією не тільки для обвинуваченого, воно служить також гарантією досягнення мети правосуддя. Завдяки даному правилу досягається об`єктивна істина, так як обвинувачення ґрунтується тільки на безсумнівних доказах і безспірних фактах.

На підставі викладеного, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження, відповідно до положень ст. 337 КПК України, згідно з якими судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в подані ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме: діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на розгляд сторонам, та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створивши необхідні та рівні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, вважаю, що пред`явлене ОСОБА_5 обвинувачення не знайшло свого об`єктивного підтвердження, а наведені стороною обвинувачення доводи ґрунтуються на припущеннях та на доказах, здобутих з порушенням КПК України, які не відповідають критеріям допустимості і законності, а з урахуванням позиції ОСОБА_5 , про те, що він не вчиняв злочину, приймаючи до уваги вимоги ст.62 Конституції України, суд вважає, що належних, достатніх та допустимих доказів на спростування його тверджень стороною обвинувачення надано не було.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що стороною обвинувачення не доведено, що обвинуваченим ОСОБА_5 вчинено злочин, передбачений ч. 4 ст. 185 КК України, за обставин, викладених в обвинувальному акті. Керуючись вимогами п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, суд вважає, що ОСОБА_5 слід визнати невинуватим у вчиненні даного злочину та виправдати.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про ухвалення виправдувального вироку відносно ОСОБА_5 , запобіжний захід у виді застави, обраний останньому, слід скасувати. Заставу в розмірі 121120 (сто двадцять одна тисяча сто двадцять) гривень 00 копійок повернути заставодавцю ОСОБА_29 .

Питання щодо речових доказів та процесуальних витрат вирішити відповідно до ст. ст. 100, 124 КПК України.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_5 визнати невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та виправдати на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю вчинення ним злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Речові докази по справі:

флеш-носій «Kingstone» з відеозаписами з камер відеоспостереження, що знаходиться в матеріалах кримінального провадження №12024100010000284, залишити зберігати при матеріалах кримінального провадження №12024100010000284 протягом усього часу їх зберігання;

циліндричний механізм, що поміщено до спецпакету №CRI1020613, 3 сліди папілярних узорів що упаковані до полімерних пакетів (квитанція №009887) - знищити;

монітор марки «Samsung» моделі LC27F396FHIXCI, бездротові навушники марки «Lenovo» Thinkpus, ModelXT88, білого кольору, що передані на зберігання потерпілій ОСОБА_13 під розписку - залишити останній.

Процесуальні витрати пов`язані з залученням експертів у розмірі 900,00 грн., 1514,56 грн. та 2271,84 грн. віднести на рахунок держави.

Запобіжний захід у виді застави відносно ОСОБА_5 - скасувати.

Заставу, у розмірі 121120 (сто двадцять одна тисяча сто двадцять) гривень 00 копійок, призначення платежу: застава за ОСОБА_5 , справа №752/5823/24; внесену 29.03.2024 року на рахунок Голосіївського районного суду міста Києва №UA128201720355259002001012089 в якості застави (провадження 1-кс/752/2627/22) згідно з ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 27.03.2024 за квитанцією № 0.0.3556037971.1 від 28.03.2024 року АТ КБ "Приватбанк" - повернути заставодавцю ОСОБА_29 .

Вирок суду може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія вироку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надсилається учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1