Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №943/741/26 — Буський районний суд Львівської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Єдиний унікальний номер №943/741/26

Провадження № 2/943/1077/2026

14 липня 2026 року м. Буськ

Буський районний суд Львівської області

в складі:головуючого-судді Журибіда Б. М.

при секретарі Пирка В.М.

за участі представника позивачки Худзіка А.М. (в режимі ВКЗ)

позивачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Буську в режимі відеоконференцзв`язку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Худзіка Андрія Михайловича до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з означеним позовом. Мотивує тим? що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. За час перебування у шлюбі подружжям було придбано автомобіль TOYOTA AYGO, 2012 року випуску, оранжевого кольору, номер кузова: НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 . Право власності на транспортний засіб зареєстровано за позивачем, відповідач використовує транспортний засіб на підставі тимчасового реєстраційного талона на право користування транспортним засобом з 08.05.2024 року. Спірний автомобіль придбаний за кошти позивачки, яка працювала за кордоном в Республіці Польща, про що подав відповідну довідку про заробітну плату. Оскільки подружжя не дійшло згоди щодо добровільного поділу майна, а автомобіль є неподільною річчю, позивач просить залишити авто одній стороні зі стягненням грошової компенсації 100% вартості іншій стороні, в даному випадку врахувати, що є підстави для відступу від презумпції рівності часток у спільному майні, нажитому сторонами за час шлюбу, зокрема визначити відповідний ступінь його поліпшення після розірвання шлюбу сторонами внаслідок трудових та грошових затрат позивача. В травні 2026 року шлюб сторін розірвано. У позивача немає доступу до автомобіля та можливості користуватися ним, оскільки спірним автомобілем з часу його придбання користується відповідач, у зв`язку з чим на її прохання слід стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію вартості своєї частки у праві спільної сумісної власності і, як наслідок, припинення її права власності на спірний автомобіль. Враховуючи цей факт, позивач замовила визначення ринкової вартості спірного автомобіля TOYOTA AYGO, 2012 року випуску, для встановлення його вартості на момент розгляду спору судом, в сумі 225 700 грн, про що подав звіт. Просить в порядку поділу майна подружжя визнати за відповідачем ОСОБА_2 право власності на 1/1 частку автомобіля TOYOTA AYGO, 2012 року випуску, оранжевого кольору, номер кузова: НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/1 вартості автомобіля TOYOTA AYGO у розмірі 225 700,00 грн., в еквіваленті 5 186,12 доларів США. Також стягнути з ОСОБА_2 всі судові витрати за зустрічним позовом, зокрема судовий збір в розмірі 1805,60 грн. та вартість сплаченого звіту оцінки майна у розмірі 1500 грн.

Позивачка в судовому засідання позовні вимоги підтримала повністю, просить позов задоволити. Показала, що з серпня 2022 року по травень 2026 року перебувала з відповідачем в шлюбі. В квітні 2024 року за власні кошти, придбала автомобіль марки Тойота, жіночий, оранжевого кольору. Кошти заробила за кордоном, в Польщі, де працювала офіційно та отримувала хорошу заробітну плату. Переважно автомобілем користувався чоловік, на підставі тимчасового реєстраційного талона на право користування транспортним засобом. В січні 2025 року позивачка скоїла ДТП, внаслідок чого автомобілю завдано незначних пошкоджень, зокрема подряпини та пошкоджене дзеркало. Після вчинення ДТП, автомобілем взагалі не користувалася. На ремонт машини мати позивачки дала відповідачу кошти в розмірі 30000,00 гривень, який в липні 2025 року, поїхав на роботу в м. Яворів, забравши всі документи на автомобіль (талон на право користування таким, договір купівлі-продажу), не повернувся, не повернув транспортний засіб та кошти на ремонт такого.

Представник позивачки позовні вимоги підтримав повністю, додав, що спірний автомобіль придбаний під час шлюбу, однак придбаний за власні кошти позивачки, відповідач не працював, відбував покарання в місцях позбавленні волі. Переважно автомобілем користувався відповідач, і вкотре, поїхавши ним на роботу, не повернувся додому, транспортний засіб перебуває у відповідача, відповідач активно таким користується, вчиняє адміністративні порушення, зокрема в грудні 2025 року порушення за перевищення швидкості зафіксоване в автоматичному режимі, отримавши з відділення поліції роздруківку по факту даного порушення, вбачається, що за кермом автомобіля перебував чоловік. Вчиняв і інші порушення, зафіксовані в автоматичному режимі, за кермом був відповідач, що підтверджує факт перебування спірного автомобіля в останнього. Тому позивач, оскільки відповідач перевозив в салоні автомобіля інших жінок, користуватися таким не бажає, просить визнати за відповідачем право власності на автомобіля та виплатити позивачці компенсацію в розмірі повної вартості авто.

Відповідач в судове засідання не з`явився, подав відзив на позов, де заперечив проти позовних вимог, просить відмовити у задоволенні такого за безпідставністю, справу розглядати у його відсутності. У відзиві зазначив, що дійсно перебував з позивачкою у шлюбі, під час якого було придбано спірний автомобіль, який зареєстрований на позивачку. Транспортний засіб йому не потрібний, не користується таким, коштів на виплату компенсації немає. Крім того, вказана вартість автомобіля не відповідає дійсності, оскільки після вчинення позивачкою ДТП 07.01.2025 року, автомобіль отримав механічні пошкодження, та перебуває в стані не придатному для експлуатації.

Представником позивачки було подано відповідь на відзив, в такому зазначив, що твердження відповідача про те, що автомобіль внаслідок ДТП від 07.01.2025 року перебуває у стані, непридатному до експлуатації, є абсолютно безпідставними, маніпулятивними, оскільки, відповідно до постанови Буського районного суду Львівської області від 24 січня 2025 року, позивачка, одразу після ДТП, що мала місце 07.01.2025 року о 09:20 год в с. Андріївка, Львівської області, самостійно залишила місце події на цьому ж транспортному засобі, що безпосередньо вказує на виключно механічний (незначний) характер пошкоджень, який взагалі не перешкоджає подальшому руху та експлуатації автомобіля. Крім того, через 11 місяців після ДТП, а саме у грудні 2025 року, даний автомобіль активно експлуатувався особисто відповідачем ОСОБА_2 , на підтвердження цього до матеріалів справи додав скріншоти Постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення ПДР, зафіксовані в автоматичному режимі: серії 5АВ13371546 від 09.12.2025 р. о 14:41 год. та серії 5АВ13371522 від 09.12.2025 р. о 14:38 год.. Сам факт фіксації транспортного засобу в русі на автошляхах під керуванням відповідача майже через рік після ДТП повністю нівелює та спростовує твердження останнього про нібито «непридатність автомобіля до експлуатації».

Вислухавши позивачку, її представника, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості і достовірності, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.1 та ч.3 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ним Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі, який був зареєстрований 27 серпня 2022 року Крижопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тульчинському районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький).

Рішенням Буського районного суду від 05.05.2026 року, шлюб сторін розірвано.

За час перебування у шлюбі подружжям було придбано автомобіль TOYOTA AYGO, 2012 року випуску, оранжевого кольору, номер кузова: НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 .

Право власності на транспортний засіб зареєстровано за позивачем, що підтверджується договором купівлі-продажу транспортного засобу №1013 від 11 квітня 2024 року. Відповідач використовує транспортний засіб на підставі тимчасового реєстраційного талона на право користування транспортним засобом з 08.05.2024 року.

Після розірвання шлюбу, спір щодо поділу спільно нажитого майна під час шлюбу, сторонами добровільно не вирішено.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Також згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Тлумачення частини першої статті 71 СК України свідчить, що як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).

Поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України).

У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю (пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19), від 23 січня 2024 року № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див. постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.

Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20))».

У пункті 50 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, атакож достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що спірній автомобіль придбаний під час шлюбу та є спільним сумісним майном подружжя.

Позивач просить присудити автомобіль відповідачу, а на її користь стягнути з відповідача повну вартість вказаного автомобіля, згідно Звіту про оцінку майна.

Як вбачається з Звіту про оцінку майна, автомобіля TOYOTA AYGO, 2012 року випуску, проведеного ФОП ОСОБА_4 , станом на 16 квітня 2026 року, середня ринкова вартість такого становить 225700,00 гривень, що еквівалентно в доларах США 5186,12 доларів.

Відповідач заперечує проти такого способу поділу автомобіля, не погоджується з оцінкою автомобіля, наданою позивачкою, у відзиві зазначив, що транспортний засіб йому не потрібний, не користується таким, коштів на виплату компенсації немає.

Щодо тверджень відповідача про те, що автомобілем він не користується, суд сприймає такі критично, оскільки як стверджує позивачка та її представник, відповідач в липні 2025 року залишив спільне місце проживання з позивачкою, забравши автомобіль, всі документи на нього.

Факт користування відповідачем автомобілем, після залишення спільного місця проживання з позивачкою в с. Андріївка, зокрема в грудні 2025 року, підтверджено скріншотами Постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення ПДР, зафіксовані в автоматичному режимі: серії 5АВ13371546 від 09.12.2025 р. о 14:41 год. та серії 5АВ13371522 від 09.12.2025 р. о 14:38 год. та скріншотами фото авто в русі на дорозі, де зафіксовано, що за кермом перебував відповідач.

З показів свідка ОСОБА_5 , матері позивачки, встановлено, що дочка ОСОБА_6 придбала автомобіль за власні кошти (їздила на заробітки до Польщі), однак вже перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_7 . В січні 2025 року донька вчинила дорожньо – транспортну пригоду, автомобіль зазнав незначних пошкоджень. Зять сказав, що знає хорошого майстра у Львові, ремонтом авто займеться сам, тому в червні 2025 року дала йому кошти в розмірі 30000,00 гривень та ремонт. ОСОБА_8 їздив автомобілем на роботу в ОСОБА_9 , отримавши кошти на ремонт, далі їздив незремонтованим автомобілем. В липні 2025 року, поїхавши на роботу, на зміну, не повернувся, автомобіль не віддав.

Сусід ОСОБА_10 , в якості свідка, показав, що працює у Львові та з ОСОБА_8 , відповідачем по справі, періодично їздив до Львова, а з червня – липня 2025 року ОСОБА_8 не бачив. Позивачка, після вчинення нею ДТП, за кермо не сідала, пошкодження було незначне, трошки подертий бампер і відламана фара, яку відповідач замотав клеючою лентою, автомобіль був на ходу, ним їздив ОСОБА_8 .

Вислухавши учасників, суд приходить до переконання про часткове задоволення позову, а саме визнати за відповідачем права власності на спірний автомобіль та стягнути з відповідача на користь позивачки половину вартості автомобіля, визначеної вказаним Звітом про оцінку, що становить 112850,00 гривень (1/2 від 225700,00 грн), з наступних підстав.

Автомобіль є неподільною річчю.

Відповідно до частини другої статті 71 СК України, неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Враховуючи, що спірний автомобіль TOYOTA AYGO 2012 року, д.н.з. НОМЕР_2 , перебуває у користуванні відповідача, позивачка не користувалась таким з січня 2025 року, не має доступу до нього, логічним та розумним буде виділити автомобіль у особисту власність відповідача, стягнувши з нього на користь позивачки компенсацію половини вартості автомобіля.

При цьому посилання відповідача на те, що він не дає згоди на виплату компенсації, суд не бере до уваги, оскільки згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачу, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою.

За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі.

Щодо визначення вартості спірного автомобіля, то суд приймає до уваги Висновок про вартість КТЗ від 16.04.2026 року, наданий стороною позивачки, оскільки такий був зроблений сертифікованим спеціалістом ФОП ОСОБА_4 .. Оцінка вартості автомобіля проведена орієнтовна, без фізичного огляду автомобіля, що однак, не є виною позивачки, оскільки вона не мала доступу до спірного автомобіля.

Інших доказів вартості автомобіля, клопотань про призначення експертизи, тощо, відповідач не подав, тому суд надав оцінку наявним в матеріалах справи доказам.

При поданні позову стороною позивача було сплачено судовий збір в розмірі 1805,60 грн.

Враховуючи часткове задоволення позову, то відповідно до частини першої статті 141 ЦПК, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог 50 % від 1805,60 грн., що становить 902,80 грн та половину вартості витрат за проведення оцінки спірного майна в розмірі 750,00 грн (половина від 1500,00 грн).

Керуючись ст.ст. 4, 7, 12, 13, 141, 247, 258-259, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, ст. ст. 355, 368, 369, 370, 372 ЦК України, ст. ст. 60, 61, 70, 71 СК України, суд –

ухвалив :

Позовні вимоги задоволити частково.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на 1/1 частку автомобіля TOYOTA AYGO, 2012 року випуску, оранжевого кольору, номер кузова: НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 та стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , грошову компенсацію за 1/2 вартості автомобіля TOYOTA AYGO у розмірі 112850,00 гривень, 902,80 гривень судового збору та вартість сплаченого звіту оцінки майна в розмірі 750,00 гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в цей же строк з дня його отримання.

Відповідно до частини 6 статті 259 та частини 1 статті 268 Цивільного процесуального кодексу України складання повного рішення суду відкладено на десять днів.

У зв`язку з оголошенням у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 20 липня 2026 року.

Суддя: Б. М. Журибіда