Рішення від 20 липня 2026 р. у справі №302/798/26 — Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/798/26

Провадження № 2/302/524/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(з а о ч н е)

21 липня 2026 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Готри В. Ю., за участі секретаря судового засідання Сити Л. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представниця – адвокатка Гренджа Вікторія Юріївна, до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини,

у с т а н о в и в:

У червні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представниця – адвокатка Гренджа В. Ю., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини.

Позов обґрунтувала тим, що між сторонами 31 січня 2017 року був зареєстрований шлюб виконавчим комітетом Торунської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області за актовим записом № 2, про що свідчить відповідне свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .

У цьому шлюбі у неї з відповідачем народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначала, що спільне проживання у неї з відповідачем як подружжям припинилося вже більше року, оскільки ОСОБА_2 виїхав у 2022 році на сезонні роботи до Чехії, де і залишився проживати постійно. Вона періодично з дитиною приїжджала до нього в Чехію, намагалася зберегти сім`ю, проте її сподівання виявилися марними. Згодом вона повернулася з дитиною в Україну до батьків у АДРЕСА_1 , де і проживає з донькою на теперішній час.

Зауважувала і те, що вже більше як півроку сторони не спілкуються, проживають у різних країнах, у неї з відповідачем діаметрально протилежні погляди на шлюб, сім`ю, вона втратила до ОСОБА_2 почуття любові та не бажає надалі перебувати з ним у шлюбі.

Спору про місце проживання дитини у сторін немає, донька залишається проживати з нею, а відтак з відповідача слід стягувати на її користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 у розмірі 6 000 грн щомісячно. При цьому зауважувала, що ОСОБА_2 є молодим за віком, працездатним, інших утриманців немає, отримує щомісячно заробітну плату не менше 1 000 доларів США, а тому має змогу брати участь в утриманні доньки. Так, її щомісячні витрати на дитину складають 12 000 грн, з яких 4 000 грн на одяг і взуття, 4 000 грн на харчування, 2 000 грн на розвиток і відпочинок та 2 000 грн здоров`я і гігієну. В цб суму не включено витрати на комунальні послуги та непередбачувані витрати, в тому числі на відпочинок, екскурсії, оздоровлення.

Посилаючись на наведені вище обставини просила суд: 1) шлюб укладений між нею та відповідачем ОСОБА_2 , що зареєстрований 31 січня 2017 року виконавчим комітетом Торунської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області за актовим записом № 2, розірвати; 2) після розірвання шлюбу залишити їй шлюбне прізвище « ОСОБА_5 »; 3) стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 6 000 грн щомісячно, але не менше ніж 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16 червня 2026 року відкрито провадження в цій справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Своїм правом подати відзив на позов ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 не скористався.

У судове засідання позивачка та її представниця адвокатка Гренджа В. Ю. не з`явилися повторно, хоча були повідомлені належним чином про дату, час і місце розгляду справи. Водночас представницею позивачки ОСОБА_1 - адвокаткою Гренджа В.Ю. подано до суду заяву від 22.06.2026, в якій вона просила розгляд справи провести без участі сторони позивача, позов підтримала повністю та просила його задовольнити, а також не заперечила щодо заочного розгляду справи (а.с.34).

Відповідач ОСОБА_2 також у судове засідання не з`явився повторно, хоча був повідомлений належним чином про дату, час і місце розгляду справи, у тому числі відповідно до положень ч. 11 ст. 128, ст. 131 ЦПК України (а.с.26,31,40,42,45).

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 21.07.2026 постановлено провести заочний розгляд цієї справи.

З огляду на наведене вище суд уважає за можливим розглянути цю справу за відсутності сторін за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини у даній справі та об`єктивно оцінивши у сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, суд зазначає таке.

Щодо позовної вимоги про розірвання шлюбу

Судом установлено, що сторони перебувають між собою у шлюбі, який зареєстрований 31 січня 2017 року виконавчим комітетом Торунської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області за актовим записом № 2, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 31.01.2017, оригінал якого наявний у матеріалах цієї справи. Після державної реєстрації шлюбу дошлюбне прізвище позивачки « ОСОБА_6 » змінено на прізвище « ОСОБА_5 ».

Подружні стосунки між сторонами припинені з причин розбіжностей їх характерів та різних поглядів на життя, відсутністю взаєморозуміння, що в цілому призвело до втрати почуття любові та довіри один до одного, та припинення шлюбних відносин у зв`язку з чим позивачка звернулася до суду з цим позовом, зокрема щодо розірвання шлюбу.

Чинним законодавством України передбачено право подружжя на розірвання шлюбу за позовом одного із них на підставі рішення суду, зокрема, положеннями ч. 2 ст. 104, ч. 3 ст. 105, ч. 1 ст.110 СК України.

Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

За приписами ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Аналогічне положення закріплено і в ч. 1 ст. 24 СК України. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою, чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Згідно зі ст. 111 СК України суд уживає заходи щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. У даному випадку позивачка вважає за неможливим продовжувати надалі шлюбні відносини, а відтак суд не застосовує заходи щодо примирення сторін.

Відповідно до ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно п.10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» шлюб може бути розірвано у судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

З огляду на наведене та з`ясувавши фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову, суд доходить висновку, що примирення і подальше подружнє життя сторін не є можливим та подальше збереження шлюбу суперечитиме інтересам сторін.

Отже, враховуючи зазначене вище, а також керуючись принципами об`єктивності, розумності, справедливості та доцільності та те, що добровільність шлюбу є однією з основних його засад, збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки і позивачка не має наміру зберігати шлюб з відповідачем, суд уважає, що позовна вимога ОСОБА_1 про розірвання шлюбу є обґрунтованою.

Як регламентовано ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Зважаючи на те, що позивачка після розірвання шлюбу виявила намір надалі іменуватися своїм прізвищем зміненим після реєстрації шлюбу, а відтак слід залишити їй прізвище після розірвання шлюбу - « ОСОБА_5 ».

Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини

Судом установлено, що за час шлюбу в сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про її народження серії НОМЕР_2 від 22.06.2017 за актовим записом № 157 (а.с.9).

З витягів із реєстру Міжгірської територіальної громади від 02.07.2025 № 2025/008807982 та № 2025/008807949 видно, що зареєстрованим місцем проживання позивачки ОСОБА_1 та доньки сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є АДРЕСА_2 (а.с.11,15).

Згідно з відповідями № 2910163 і № 2910164 від 20.06.2026 з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, у сторін ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за період з 1 кварталу 2025 року по 2 квартал 2026 року доходи відсутні (а.с.32,33).

Відповідно до ст. 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованою Україною, «держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини».

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини).

За змістом частин 2, 3 ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частина перша статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кореспондує, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (ч. 8 ст. 7 СК України).

За правилами ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Згідно з ч. 2 ст. 150, ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток, та зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Частиною першою ст. 182 СК України врегульовано, що при визначенні розміру аліментів суд ураховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних права; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини,що мають істотне значення.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначених судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник аліментів і одержувач аліментів не домовилися про інше.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, аніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів (ч. 2 ст. 182 СК України).

Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову (ч. 1 ст. 191 СК України).

Статтею сьомою Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено, що в 2026 році прожитковий мінімум на дітей віком до 6 років становить – 2 817 гривні, а на дітей віком від 6 до 18 років – 3 512 гривень.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Положеннями ч. 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 (п. 45), «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey, заява № 21986/93, п. 100, ECHR 2000-VII).

Визначаючи розмір аліментів, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки на утримання малолітньої доньки, яка проживає разом із нею, суд ураховує наведені вище норми як міжнародного, так і національного права, у тому числі вимоги СК України, а також фактичні обставини справи, зокрема, що позивачкою не доведено про її щомісчні витрати на дитину у розмірі саме 12 000 грн та матеріали справи не містять відомостей про стан здоров?я, матеріальне становище, доходи відповідача, наявність чи відсутність у нього інших утриманців тощо, а відтак суд доходить висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання їх дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 4 000 грн щомісячно, з подальшою індексацією відповідно до закону, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову до суду, тобто 15.06.2026, і до досягнення дитиною повноліття.

Саме такий розмір аліментів, на переконання суду, буде необхідним і достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та відповідатиме, насамперед, інтересам самої дитини, якнайкращому забезпеченню її прав, покриватиме суттєву частину витрат на неї і не порушуватиме як законні інтереси їх платника, так і законні інтереси їх отримувача, а також забезпечуватиме реальну, ефективну участь платника аліментів у забезпечені потреб дитини та не порушуватиме правила щодо рівності батьків у виконанні обов`язку з матеріального утримання дитини.

Водночас суд констатує, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже, з огляду на наведене вище суд доходить висновку, що позивачка частково довела поза розумним сумнівом належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності та взаємозв`язку між собою достатніми доказами свої вимоги, які частково знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, а відтак позов підлягає до часткового задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ від 10.02.2010, у справі «SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE», № 4909/04, § 58).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу на один місяць.

За приписами ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, установленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Як регламентує підпункт 1 пункту 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання позову майнового характеру фізичною особою ставка судового збору становить не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто, з урахуванням положень ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», у розмірі 1 331,20 гривень.

У цій справі позивачка за подання позову майнового характеру про стягнення аліментів була звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Водночас позивачкою було сплачено судовий збір за вимогу немайнового характеру щодо розірвання шлюбу в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 1 331,20 грн, як це передбачено підпунктом 3 пункту 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (а.с.1).

Відповідно до ч. 1, пункту 3 ч. 2, ч. 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на зазначене вище з відповідача підлягає до стягнення на користь позивачки сплачений нею судовий збір у розмірі 1 331,20 грн за позовну вимогу про розірвання шлюбу, а також стягнення з ОСОБА_2 у дохід держави судового збору за позовну вимогу про стягнення аліментів, від сплати якого позивачка ОСОБА_1 була звільнена в силу закону, пропорційно до розміру задоволених вимог, що з 66,66% задоволених вимог із 1 331,20 грн становить 887,47 гривень.

Керуючись наведеним вище та статтями 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 282, 284, 288, 289, 430 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представниця – адвокатка Гренджа Вікторія Юріївна, до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини задовольнити частково.

Шлюб, укладений між ОСОБА_7 та відповідачем ОСОБА_2 , що зареєстрований 31 січня 2017 року виконавчим комітетом Торунської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області за актовим записом № 2, розірвати.

Прізвище позивачки ОСОБА_1 після розірвання шлюбу залишити шлюбне « ОСОБА_5 ».

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн щомісячно, з подальшою індексацією відповідно до закону, але не менше ніж 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред`явлення позову до суду, тобто з 15.06.2026, і до досягнення дитиною повноліття.

У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу на один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одну) грн 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 887 (вісімсот вісімдесят сім) грн 47 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте Міжгірським районним судом Закарпатської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів із дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем до Закарпатського апеляційного суду в загальному порядку.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, установлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне судове рішення складено і підписано 21.07.2026.

Учасники справи:

Позивачка ОСОБА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

Відповідач ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Суддя В. Ю. Готра