Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №499/1295/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3286/26

Справа № 499/1295/23

Головуючий у першій інстанції Тимчук Р. М.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

11.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря судового засідання Юцикова Д.Є.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 ,

на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 16 травня 2025 року,

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, в обґрунтування якого зазначив, що 18 березня 2023 року між ОСОБА_2 , як позичальником, та ОСОБА_1 , як позикодавцем, було укладено договір грошової позики №1, згідно п. 1.1 якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в сумі 17 280 доларів США, а позичальник зобов`язується повернути зазначену суму у строк, встановлений п. 2.1 договору. На виконання п. 3.3 договору у день його підписання позикодавець надав позичальнику визначену п. 1.1 договору грошову суму, підтвердженням чого є складена у відповідності до п. 3.4 договору розписка від 18.03.2023 року про отримання грошових коштів. Згідно п. 2.1 договору позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк до 01 серпня 2023 року, водночас станом на дату подання позову до суду отримана за договором позика у сумі 17 280 доларів США, що еквівалентна 635 597,28 грн (за курсом НБУ станом на 06.12.2023 року), відповідачем не повернута. З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за договором, розмір нарахованої пені та штрафу за неналежне виконання відповідачем умов договору складає: 86 023,30 грн – пеня; 63 559,79 грн – штраф. Окрім того, у відповідності до п. 5.2 договору, сплата штрафних санкцій, визначених в п. 5.1 договору не звільняє позичальника від обов`язку виплат, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України. Сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, складає 8 148,18 грн, а загальний розмір нарахованих 3 % річних від основного боргу складає 6 634,59 грн. Позивач зазначає, що загальна сума боргу відповідача перед позивачем, що підлягає стягненню згідно цього позову, складає 799 963,14 грн.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основний борг у сумі 17 280 доларів США (що дорівнює 635 597,28 грн за курсом НБУ на дату звернення з позовною заявою), пеню у сумі 86 023,30 грн, штраф у сумі 63 559,79 грн, три проценти річних у сумі 6 634,59 грн, інфляційні втрати у сумі 8 148,18 грн, а також сплачений судовий збір.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Іванівський районний суд Одеської області рішенням від 16 травня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів за договором позики у сумі 17 280 доларів США (що дорівнює 635 597,28 грн за курсом НБУ на дату звернення з позовною заявою). В іншій частині позовних вимог відмовив. Вирішив питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що факт укладення договору грошової позики №1 від 18.03.2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та його дійсність не оспорюється та визнається сторонами. На підтвердження виконання стороною позивача умов договору позивач надав суду розписку від 18.03.2023 року про отримання грошових коштів, яку склав ОСОБА_2 власноручно та підписав її у присутності свідка, при цьому написання та підписання даної розписки власноруч відповідач по справі не оспорює. Суд взяв до уваги ту обставину, що покупка трактора відбувалась між юридичними особами ФГ «Алтин» та ТОВ «Міні-Агро-Тех», в той час як договір позики укладений між фізичними особами, що спростовує доводи відповідача щодо формальності укладення договору позики. Судом встановлено, що ОСОБА_2 при укладанні договору усвідомлював наслідки укладення даного договору та наслідки написання саме розписки, як документу, що підтверджує факт виконання договору зі сторони позивача, а зокрема факт передачі грошових коштів. До підписання даної розписки його ніхто не примушував, тиску не було, в оману ніхто не вводив, відповідач в повній мірі розумів свої дії, про що і повідомив в судовому засіданні. Згідно тексту розписки від 18.03.2023, ОСОБА_2 підтвердив отримання грошових коштів в готівковій формі та сумі 17 280 доларів США, позичальником за договором грошової позики №1 від 18.03.2023 року є ОСОБА_1 . Стороною відповідача не надано належних доказів, які б прямо вказували на неукладеність договору позики та його формальність, позиція відповідача спрямована на уникнення виконання зобов`язання за цивільно-правовим договором. Суд визнав доведеною ту обставину, що у відповідача ОСОБА_2 наявне грошове зобов`язання перед позивачем ОСОБА_1 згідно договору грошової позики №1, а тому задовольнив позовні вимоги в частині боргу у сумі 17 280 доларів США, що дорівнює 635 597,28 грн за курсом НБУ на дату звернення з позовною заявою. В той же час, на договір позики, укладений між сторонами у справі, розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а відтак позичальник ОСОБА_2 звільняється від обов`язку сплати на користь позикодавця неустойки за таке прострочення, а нараховані позикодавцем пеня, штраф, три проценти річних, інфляційні втрати підлягають списанню позикодавцем.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , просить скасувати рішення Іванівського районного суду Одеської області від 16.05.2025 у справі №499/1295/23 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Так, позивачем надано до суду договір грошової позики №1 від 18.03.2024, згідно умов якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в сумі 17 280 доларів США, а позичальник зобов`язується повернути зазначену суму у строк, встановлений п. 2.1 договору. Пунктом 3.3. вищезазначеного договору визначено, що видача грошових коштів позикодавцем має відбутися у день підписання даного договору. При цьому, як вбачається з вказаного договору його укладено 18.03.2024 у м. Вінниця. Під час розгляду справи, судом першої інстанції допитано у якості свідка ОСОБА_1 , який підтвердив, що бачив ОСОБА_2 всього один раз 18.03.2023. Зазначив, що передача коштів відповідачу відбулася 18.03.2023 десь о 14:00 у його транспортному засобі у центрі м. Вінниці за присутності ОСОБА_4 , який є його другом. Суд першої інстанції, оцінюючи покази свідка ОСОБА_5 , зазначив, що вони належним чином підтвердили лише факт перевезення відповідача та його дружини до м. Вінниця та їх перебування там саме 18.03.2023. Однак, допитаний свідок ОСОБА_5 , на питання представника відповідача, відповів, що 18.03.2023 він не завозив відповідача та його дружину у м. Вінниця. Отже, 18.03.2023 ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_6 не були у м. Вінниці, що свідчить про неможливість зустрічі з ОСОБА_1 та відсутність факту передачі грошових коштів за договором №1 від 18.03.2024.

Скаржник наголошує, що висновком експерта від 16.10.2024 №24-5138, складеним на замовлення адвоката Апексімова І.С. про залучення експерта для проведення експертизи відео-звукозапису в рамках цивільної справи №499/1295/23, встановлено, що ОСОБА_2 (голос диктора під час дослідження позначено як «Ч1») приймав участь у розмовах, що зафіксовані у наданих на дослідження файлах звукозаписів «Запись_вызовов_Юра_Мини_Агро_230315_145539(1).гп4а» та «Запись_вызовов_Юра_Мини_Агро_230315_150315 (2).ш4а». У роздруківках мовленнєвої складової цих записів голос диктора позначено як «Ч1»; ОСОБА_4 (голос диктора під час дослідження позначено як «Ч2») приймав участь у розмовах, що зафіксовані у наданих на дослідження файлах звукозаписів «Запись_вызовов_Юра_Мини_Агро_230315_145539 (1).т4а» та «Запись_вызовов_Юра_Мини (2).т4а». У роздруківках мовленнєвої складової цих записів голос диктора позначено як «Ч2». У вищезазначеному висновку експерт зазначає, що отримані експертом результати ідентифікаційних інструментальних досліджень демонструють високу кореляцію просодичних та спектральних ознак в парах голосів дикторів («Ч1» та «Д1»), («Ч2» та «Д2»). Сукупність оцінених ознак є достатньою для надання категоричного висновку щодо тотожності голосів в парах «Ч1» та «Д1», та в парах «Ч2» та «Д2». З дослівної роздруківки мовленнєвої складової розмов вбачається, що ОСОБА_4 повідомляв відповідача, як керівника ФГ «Алтин», про згоду власника його підприємства на написання ОСОБА_7 , як фізичною особою, розписки на суму боргу за трактор, придбаний ФГ «Алтин» та повідомив, що коли господарство розрахується, розписку повернуть. При цьому, свідок ОСОБА_4 під час допиту у суді першої інстанції повідомляв, що якість розмови між ним та ОСОБА_2 були, але він не пам`ятає їх зміст. Відповідач зазначає, що розписки від 18.03.2024 були отримані ОСОБА_4 шляхом обману та зловживанням довірою (шахрайство), користуючись юридичною необізнаністю ОСОБА_2 . ОСОБА_2 звернувся до органу поліції із повідомленням за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.190 КК України; слідчим Відділу поліції №1 Вінницького районного управління поліції ГУ НП у Вінницькій області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024162260000336. Також ОСОБА_2 звернувся до органу поліції із повідомленням за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.384 Кримінального кодексу України, а саме надання свідком ОСОБА_8 суду у даній справі завідомо неправдивих показань; дізнавачем сектору дізнання Відділення поліції №1 Березівського районного відділу поліції ГУ НП в Одеській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024167260000072. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою факти відсутності передачі 18.03.2024 у м. Вінниці грошових коштів від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у розмірі 17 280 доларів США, введення ОСОБА_4 відповідача в оману щодо юридичної сутності написання ним розписки, що свідчить про відсутність предмету спору у даній справі та безпідставність позовних вимог.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.07.2025 року відкрито апеляційне провадження та ОСОБА_1 роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі у десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали та апеляційної скарги, який за формою і змістом має відповідати ст. 360 ЦПК України.

Представник ОСОБА_2 – адвокат Апексімов І.С. копію ухвали про відкриття провадження отримав 03.07.2025 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 копію ухвали про відкриття провадження отримали у відповідності ч. 7 ст. 272 ЦПК України.

Представник ОСОБА_1 – адвокат Безрученко Д.П. копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги отримав 03.12.2025 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.

Учасники процесу про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник ОСОБА_1 – адвокат Безрученко Д.П. та представник ОСОБА_2 – адвокат Апексімов І.С. судові повістки-повідомлення отримали 15.05.2025 року в особистих кабінетах Електронного суду, що підтверджується довідками.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України.

Представник ОСОБА_2 – адвокат Апексімов І.С. в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Представник ОСОБА_1 – адвокат Безрученко Д.П. в судовому засіданні в режимі відеоконференції просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що факт укладення договору грошової позики №1 від 18.03.2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та його дійсність не оспорюється та визнається сторонами. На підтвердження виконання стороною позивача умов договору позивач надав суду розписку від 18.03.2023 року про отримання грошових коштів, яку склав ОСОБА_2 власноручно та підписав її у присутності свідка, при цьому написання та підписання даної розписки власноруч відповідач по справі не оспорює. Суд взяв до уваги ту обставину, що покупка трактора відбувалась між юридичними особами ФГ «Алтин» та ТОВ «Міні-Агро-Тех», в той час як договір позики укладений між фізичними особами, що спростовує доводи відповідача щодо формальності укладення договору позики. Судом встановлено, що ОСОБА_2 при укладанні договору усвідомлював наслідки укладення даного договору та наслідки написання саме розписки, як документу, що підтверджує факт виконання договору зі сторони позивача, а зокрема факт передачі грошових коштів. До підписання даної розписки його ніхто не примушував, тиску не було, в оману ніхто не вводив, відповідач в повній мірі розумів свої дії, про що і повідомив в судовому засіданні. Згідно тексту розписки від 18.03.2023, ОСОБА_2 підтвердив отримання грошових коштів в готівковій формі та сумі 17 280 доларів США, позичальником за договором грошової позики №1 від 18.03.2023 року є ОСОБА_1 . Стороною відповідача не надано належних доказів, які б прямо вказували на неукладеність договору позики та його формальність, позиція відповідача спрямована на уникнення виконання зобов`язання за цивільно-правовим договором. Суд визнав доведеною ту обставину, що у відповідача ОСОБА_2 наявне грошове зобов`язання перед позивачем ОСОБА_1 згідно договору грошової позики №1, а тому задовольнив позовні вимоги в частині боргу у сумі 17 280 доларів США, що дорівнює 635 597,28 грн за курсом НБУ на дату звернення з позовною заявою. В той же час, на договір позики, укладений між сторонами у справі, розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а відтак позичальник ОСОБА_2 звільняється від обов`язку сплати на користь позикодавця неустойки за таке прострочення, а нараховані позикодавцем пеня, штраф, три проценти річних, інфляційні втрати підлягають списанню позикодавцем.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (стаття 1046 ЦК України).

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, і підтримані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Колегія суддів враховує, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 (провадження № 14-308цс18).

У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що «договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику».

У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13 зазначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та у постановах Верховного Суду: від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17.

Як встановлено судом першої інстанції, сторони по справі – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 18.03.2023 уклали договір грошової позики №1, предметом якого у відповідності до п. 1.1 є передання позикодавцем у власність позичальнику грошових коштів у розмірі 17 280 доларів США та зобов`язання позичальника повернути зазначену суму у строк, встановлений у п. 2.1 договору.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк до 01 серпня 2023 року.

Щодо дії договору, то згідно п. 7.1 договору, останній набуває законної сили з моменту передачі грошових коштів позикодавцем позичальнику та визначається за датою складання розписки позичальником.

Згідно розписки про отримання коштів, складеної 18.03.2023 року ОСОБА_2 , останній підтвердив отримання грошових коштів в готівковій формі та сумі 17 280 доларів США за договором грошової позики №1 від 18.03.2023 року. У розписці вказано, що позичальником є ОСОБА_1 . Вказана розписка містить підпис ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_4 .

Окрім того, ОСОБА_6 надала згоду на укладення договору позики з позичальником ОСОБА_1 на загальну суму 17 280 доларів США, про що свідчить її заява, наявна в матеріалах справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (статті 12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Колегія суддів наголошує, що метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №362/3705/20).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона по-винна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посила-ється як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. До-казування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутріш-нім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, моти-вує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

ЄСПЛ визнає допустимість застосування у цивільних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balance of probabilities) (див. наприклад п. 43 рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява №22750/02; рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Khamidov v. russia», заява №72118/01; рішення від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. and others v. Sweden», заява № 59166/12) та вказує на його відмінність із стандартом доказування у кримінальних справах - «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

На відмінність між стандартами доказування у цивільних та кримінальних справах звертав увагу і Верховний Суд, зокрема у постанові від 21 січня 2026 року у справі №755/9838/23.

Водночас стандарт доказування «баланс ймовірностей» чи «перевага дока-зів» не є просто припущенням, заснованим на здогадках або підозрах, він обов`язково має ґрунтуватися на певних доказах та їх оцінці судом.

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Колегія суддів зазначає, що під час судового розгляду у суді першої інстанції стороною відповідача визнано ту обставину, що і договір грошової позики №1 від 18.03.2023, і розписка про отримання коштів від 18.03.2023 року підписані особисто ОСОБА_2 , при цьому, питання щодо дійсності договору позики в судовому порядку не вирішувалося з підстав відсутності заявлення таких вимог відповідачем, отже факт укладення даного договору та його дійсність жодної із сторін не оспорюється та визнається.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скаржник ОСОБА_2 наголошує на тому, що передача 18.03.2023 у м. Вінниці грошових коштів від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у розмірі 17 280 доларів США не відбувалась, а ОСОБА_4 ввів його в оману щодо юридичної сутності написаної ним розписки, що свідчить про відсутність предмету спору у даній справі та безпідставність позовних вимог.

При цьому, вказані доводи відповідач обґрунтовує висновком експерта №24-5138 криміналістичної експертизи відео-звукозапису, складеного 16.10.2024, у якому зазначено, що ОСОБА_2 (голос диктора під час дослідження позначено як «Ч1») приймав участь у розмовах, що зафіксовані у наданих на дослідження файлах звукозаписів «Запись_вызовов_Юра_Мини_Агро_230315_145539(1).m4а» та «Запись _вызовов _Юра _Мини _Агро _230315_150315(2).m4а», у роздруківках мовленнєвої складової цих записів голос диктора позначено як «Ч1»; Бурмістр Юрій Миколайович (голос диктора під час дослідження позначено як «Ч2») приймав участь у розмовах, що зафіксовані у наданих на дослідження файлах звукозаписів «Запись_вызовов_Юра_Мини_Агро_230315_145539 (1).m4а» та «Запись_вызовов_Юра_Мини (2).m4а», у роздруківках мовленнєвої складової цих записів голос диктора позначено як «Ч2».

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

Колегія суддів зазначає, що аналіз змісту мовленнєвої складової розмови між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 дійсно свідчить про наявність якихось попередніх домовленостей з приводу укладення договору позики та поставки товару - трактору, однак вказаними розмовами не підтверджено жодних конкретних дій, спрямованих на укладання договору чи складення розписки, більш того, за актом прийому-передачі від 06.12.2022, Товариство з обмеженою відповідальністю «МІНІ-АГРО-ТЕХ» передало, а Фермерське господарство «АЛТИН» прийняло технічно справний трактор колісний (новий, не експлуатувався) ZOOMLION RH1104 з кабіною, 2019 року виготовлення. Позивач ОСОБА_1 , який є позикодавцем, участі у цих розмовах не приймав, а роль ОСОБА_4 , як вірно зазначив суд першої інстанції, у даній розмові є невизначеною.

Так, матеріали справи містять договір купівлі-продажу №0310-22 від 03.10.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІНІ-АГРО-ТЕХ», в особі директора Кобця М.І., та Фермерським господарством «АЛТИН», в особі директора Чимпоєш М.С., відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов`язується передати у власність покупця малогабаритну сільськогосподарську техніку, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього грошову суму на умовах цього договору.

Ціна (вартість товару) цього договору, у відповідності до п. 2.1 становить грошову суму в розмірі 1 206 720,00 грн, в тому числі ПДВ 201 120,00 грн.

Відповідно п. 2.2 договору покупець зобов`язаний сплатити зазначену у п. 2.1 даного договору в розмірі 20 % авансового платежу від повної вартості товару, що становить 241 344,00 грн, в тому числі ПДВ 40 224,00 грн протягом 45 робочих днів від дати укладення даного договору за рахунок власних коштів покупця, сплата залишкової вартості товару відбудеться за рахунок кредитних коштів, що становить 965 376,00 грн, в тому числі ПДВ 160 896,00 грн.

Згідно п. 2.6 договору моментом виконання зобов`язання покупця з оплати товару є дата зарахування грошових коштів в розмірі повної вартості товару на поточний рахунок продавця. Право власності на товар (трактор ZOOMLION RH1104, модель двигуна – LR4M3Z-24, об`єм двигуна – 4750 см3, з кабіною та кондиціонером, 2019 року) переходить від продавця до покупця після сплати покупцем авансового платежу в розмірі 20 % від повної вартості товару, що становить 241 344,00 грн, в тому числі ПДВ 40 224,00 грн.

У матеріалах справи наявні специфікація №1 до договору купівлі-продажу №0310-22 від 03.10.2022, яка містить найменування товару - трактор ZOOMLION RH1104 з кабіною (новий – 2019 року) та його ціну з ПДВ – 1 206 720,00 грн, а також акт прийому-передачі від 06.12.2022, з якого вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «МІНІ-АГРО-ТЕХ» передало, а Фермерське господарство «АЛТИН» прийняло технічно справний трактор колісний (новий, не експлуатувався) ZOOMLION RH1104 з кабіною, 2019 року виготовлення.

Тобто, вищевказаними документами підтверджено набуття Фермерським господарством «АЛТИН», директором якого є ОСОБА_2 , трактору колісного ZOOMLION RH1104 – 06.12.2022, в той час як договір грошової позики №1 укладено фізичними особами – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 значно пізніше – 18.03.2023, при цьому Товариство з обмеженою відповідальністю «МІНІ-АГРО-ТЕХ» участі у вказаних договірних відносинах не приймало.

Колегія суддів виходить із того, що договір позики є реальним, так як є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18).

Розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником (див.: постанову Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 667/933/14-ц (провадження № 61-472св18).

Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини (стаття 1051 ЦК України).

Разом із цим, поряд із вимогою в правовідношенні існує й заперечення. Заперечення - це своєрідна субправомочність особи, яка бере участь у відповідному правовідношенні, заявити про те, що така особа з певної причини не є зобов`язана перед суб`єктом вимоги. Щонайменше можна вести мову про кілька видів заперечення: заперечення ipso iure та ексцепцію. Заперечення ipso iure стосується необґрунтованості вимоги іншої особи (наприклад, заперечення про нікчемність правочину) і таке заперечення може застосуватися навіть без посилання сторони. Ексцепція ж стосується обґрунтованої вимоги іншої особи (зокрема, заперечення про позовну давність). У такому разі потрібна заява особи, щоб застосувати ексцепцію.

Стаття 1051 ЦК України хоча й має назву про оспорювання договору позики, проте про жодне оспорювання в традиційному його розумінні як оспорюваного правочину не йдеться. Заперечення позичальника, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця відбувається в порядку обґрунтованого заперечення іншої сторони правочину.

Заперечення про те, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця не піддається позовній давності, як і більшість інших заперечень. Це означає, що коли б позикодавець не подав позов до позичальника, останній завжди може заперечити про відсутність боргу.

Тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця лежить на позичальнику, який за допомогою обґрунтованого заперечення (ексцепції) заперечує проти позову.

Вказані правові висновки щодо застосування норм матеріального права викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2026 року по справі №368/1257/21.

Наведені у відзиві, а також в апеляційній скарзі доводи, а також подані стороною позивача докази не свідчать про те, що кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця; наявність саме власноручної розписки не спростовує отримання коштів позичальником. Долучена до матеріалів справи експертиза не відповідає на питання щодо підтвердження чи спростування факту передачі грошей, а розмови між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (який не є стороною договору позики та стороною судового спору) самі по собі не доводять відсутність позики та не ведуть до визнання факту непередавання коштів. При цьому, за наявності оригіналу розписки у позикодавця (позивача) простого заперечення позичальником (відповідачем) недостатньо (заперечення факту), якщо останній заперечує факт отримання грошей, це заперечення потребує доведення цих обставин і тягар їх доведення лежить на відповідачеві (позичальникові).

Тобто, висновок експерта №24-5138 криміналістичної експертизи відео-звукозапису, складений 16.10.2024, необхідно оцінювати в контексті інших доказів щодо реальності укладення договору і передачі грошових коштів. Оскільки факт реальності укладення договору позики і одержання грошових коштів спростовує позичальник, то саме він повинен довести відповідні обставини. Сторона відповідача ні під час судового розгляду в першій інстанції, на під час перегляду судового рішення в суді апеляційної інстанції не спростувала презумпцію укладення договору позики та складення розписки, а тому колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку поданим сторонами доказам і зробив обґрунтовані висновки про наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що у кредитора (позивача) наявний оригінал боргової розписки, що свідчить про існування боргового зобов`язання відповідача перед позивачем.

У частині третій статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

У матеріалах справи відсутні докази повернення грошових коштів позичальником позикодавцю і саме відповідач, який не визнав позов та заперечив факт отримання грошових коштів, мав довести зазначену обставину (статті 12, 81 ЦПК України). Оскільки відповідач відповідних доказів суду не надав, зазначена розписка є належним і достатнім доказом як укладення між сторонами договору позики, так і отримання відповідачем коштів у борг від позивача, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог у розмірі 17 280 доларів США, що дорівнює 635 597,28 грн за курсом НБУ на дату звернення з позовною заявою.

При цьому, колегія суддів враховує, що позичальник отримав грошові кошти у борг в іноземній валюті.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Правовий режим іноземної валюти на території України хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено про те, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. Водночас з огляду на приписи частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у поставах: від 01 лютого 2023 року у справі № 202/7130/20 (провадження № 61 9511св22), від 15 листопада 2023 року у справі № 369/8122/21 (провадження № 61-10799св23).

У справі, яка є предметом апеляційного перегляду, встановлено, що сторонами було укладено договір позики в іноземній валюті (долари США).

Разом із цим, позивач у позові визначив суму боргу за договором позики у гривневому еквіваленті. Відповідач проти вказаних розрахунків не заперечив. Апеляційна скарга відповідних доводів не містить, а тому колегія суддів з урахуванням меж доводів та вимог апеляційної скарги, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, не вбачає підстав для скасування/зміни рішення суду першої інстанції з указаної вище підстави.

Також колегія суддів наголошує, що сам факт звернення відповідача до правоохоронних органів із заявами про вчинення кримінальних правопорушень-злочинів з огляду на презумпцію невинуватості та відсутність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, не може свідчити про шахрайські дії відносно ОСОБА_2 та підтверджувати введення останнього в оману щодо характеру підписаних ним документів.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну правову оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Щодо суті апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

За встановлених обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, доводи апеляційної скарги не дають колегії суддів підстав для його скасування, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, а саме витрати по сплаті судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 16 травня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повни текст постанови складено 20 липня 2026 року.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді О.Ю. Карташов

Ю.П. Лозко