Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №506/295/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5853/26

Справа № 506/295/25

Головуючий у першій інстанції Дзюбинський А. О.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Комлевої О.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» на заочне рішення Подільського міськрайонного суду Одеської області від 04 березня 2026 року, повний текст якого складено 04 березня 2026 року та ухваленого під головуванням судді Дзюбинського А.О., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

26.03.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 26.11.2022 року між сторонами було укладено кредитний договір № 456736-КС-001 про надання кредиту, відповідно до умов якого позичальник отримала грошові кошти у розмірі 8 000,00 грн. строком на 16 тижнів, зі сплатою процентів у розмірі: стандартна процентна ставка становить 2,00000000% фіксована, знижена процентна ставка 1,15957313%, за кожен день користування кредитом (п.2.4. договору).

Крім того, згідно п.2.5. позичальник мала сплатити кредитодавцю комісію за надання кредиту у розмірі 1 200,00 грн.

Посилаючись на неналежне виконання позичальником вимог договору у останньої виникла заборгованість у розмірі 25 800,94 грн., що складається із суми прострочених платежів за тілом кредиту у розмірі 8 000,00 грн., суми прострочених платежів за процентами у розмірі 16 600,94 грн., суми прострочених платежів за комісією – 1 200,00 грн., позивач просив задовольнити його вимоги.

Заочним рішенням Подільського міськрайонного суду Одеської області від 04.03.2026 року позов ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» було задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованість в сумі 18 483,01 грн., а також судові витрати у розмірі 1 735,34 грн. (а.с.89-91).

В апеляційній скарзі ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» ставить питання про зміну заочного рішення Подільського міськрайонного суду Одеської області від 04.03.2026 року, яким стягнути з відповідача заборгованість за кредитом у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.99-106).

У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться.

Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України).

Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з перерубуванням судді Громіка Р.Д. у відпустці та враховуючи недостатню кількість суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 8), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду даної справи в строки, передбачені національним законодавством, а також через участь суддів даної колегії суддів в інших цивільних, адміністративних і кримінальних справах, датою ухвалення цього судового рішення є 20.07.2026 року.

При цьому, колегія суддів зазначає, що провадження по даній справі було відкрито ухвалою Одеського апеляційного суду від 26.03.2026 року (а.с.114), згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, копію ухвали останні отримали належним чином, що передбачено ст. 130 ЦПК України (а.с.115-116).

Колегією суддів було також враховано, що поштова кореспонденція направлялась відповідачу ОСОБА_1 за зареєстрованим місцем її проживання (а.с.45). Однак, поштова кореспонденція на вказану адресу повернулася до суду з відміткою: «адресат відсутній» (а.с.118-119), що у відповідності до вимог, передбачених ч.1 ст. 131 ЦПК України вважається її належним сповіщенням.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи проценти за користування кредитом у розмірі 10 483,01 грн., суд першої інстанції виходив із строку кредитування за зниженою процентною ставкою у розмірі 1,15957313% за кожен день користування кредитом.

Крім того, відмовляючи в частині вимог щодо стягнення заборгованість за комісією у розмірі 1 200,00 грн. суд першої інстанції виходив із недоведеності вимог в цій частині (а.с.89-91).

Однак, колегія суддів не в повному обсязі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до положень ст.ст. 610, 611, 625 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності у разі неможливості виконання ним грошових зобов`язань.

Згідно з ч. 1 ст. 626 та ст. 629 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Стягуючи заборгованість за відсотками за користування кредитом, суд першої інстанції виходив із того, що договір укладено 26.11.2022 року, строком до 18.03.2023 року, включно, що становить 113 днів кредитування. Отже, виходячи з суми кредиту 8 000,00 грн. та процентної ставки 1,15957313 % на день, розмір процентів за один день становить 92,77 грн. (8 000 грн ? 0,0115957313), та що за 113 днів користування кредитом сума процентів становить 10 483,01 грн (92,77 грн ? 113).

Проте, колегія суддів не повному обсязі погоджується з такими висновками, з огляду на наступне.

Згідно матеріалів справи, 26.11.2022 року між сторонами було укладено кредитний договір № 456736-КС-001 про надання кредиту, відповідно до умов якого позичальник отримала в кредит грошові кошти у розмірі 8 000,00 грн. строком на 16 тижнів, зі сплатою процентів у розмірі: стандартна процентна ставка - 2,00000000, фіксована, знижена процентна ставка 1,15957313 за кожен день користування кредитом та є незмінною (п.2.4. договору) (а.с.17-19).

При цьому, згідно договору знижена процентна ставка застосовується лише у разі належного виконання відповідачем умов договору.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було порушено умови кредитування та заборгованість за договором не сплачувалась.

Отже, починаючи з 18.12.2022 року по 18.03.2023 року, позивачем нараховувалися проценти за користування кредитом за стандартною ставкою 2,00000000%.

Однак, суд першої інстанції на вищевикладене уваги не звернув та прийшов до помилкового висновку щодо стягнення відсотків за ставкою 1,15957313 % на день протягом усього часу кредитування.

За розрахунками позивача, заборгованість відповідача за процентами становить 16 600,94 грн.

Тобто, заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами більше ніж у два рази перевищує заборгованість за основним боргом.

Апеляційний суд звертає увагу, що згідно ч.ч.1-2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відсотків річних за користування кредитними коштами, оскільки вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних за користування кредитними коштами.

Аналогічний висновок міститься у постанові Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12.02.2025 року, у справі № 679/1103/23.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення відсотків за користування кредитними коштами, та враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд апеляційний вважає за можливе зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір процентів за користування кредитними коштами до 10 483,01 грн.

Інше не відповідало б принципам справедливості, розумності і пропорційності.

Що стосується вимоги в частині стягнення заборгованості за комісією, колегія суддів зазначає наступне.

Позивач – апелянт у справі ставив питання про стягнення комісії за видачу кредиту у розмірі 1 200,00 грн.

Відмовляючи у позові в цій частині вимог, суд першої інстанції посилався на те, що позивач не обґрунтував вказану вимогу, не зазначив обставини щодо погодження сторонами конкретного розміру комісії, а також не вказав пункт договору, який встановлює обов`язок відповідача зі сплати коштів.

Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, відповідно до п. 2.5 кредитного договору, комісія за надання кредиту складає 1 200,00 грн. (а.с.17).

Вказане спростовує посилання суду першої інстанції на те, що кредитний договір від 26.11.2022 року не містить відомостей щодо обов`язку сплати відповідачем комісії у розмірі 1 200,00 грн. за видачу кредиту.

Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що відносини, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних потреб громадян регулюються, зокрема, Законом України «Про захист прав споживачів».

Положення Закону України «Про захист прав споживачів» від 19.05.1991 року з наступними змінами, у взаємозв`язку із положеннями ст. 42 ч.4 Конституції України, треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником /споживачем/ за договором про надання споживчого кредиту, що виникають, як під час укладення, так і виконання такого договору (рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року у справі №15-рп/2011).

Відповідно до п. п. 3.1, 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10.05.2007 року № 168 (далі-Правила), у кредитному договорі або додатку до нього банки повинні надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутних послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначивши, зокрема, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов`язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення. Банки також зобов`язанні в кредитному договорі зазначити вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу, обґрунтувати вартість супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов`язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб`єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо).

Разом з тим, відповідно до п.3.6 Правил, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банка за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо) або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє споживач з метою встановлення, зміни чи припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Держава має сприяти забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри у суспільстві.

Споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму. Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть внаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визнання особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору (рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року у справі №15-рп/2011).

Споживач може і не знати, що при оформленні кредитного договору він оформив з банком непотрібну йому послугу.

Тому держава повинна забезпечувати захист громадян, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах.

За таких обставин, п. 2.5 кредитного договору в частині сплати позичальником комісії за надання кредиту у розмірі 1 200,00 грн. в силу ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемним.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги частково надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція) не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» підлягає частковому задоволенню, заочне рішення Подільського міськрайонного суду Одеської області від 04.03.2206 року – зміні, з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Крім того, оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п. 4 ч.1 ст. 376, ст. ст. 381 - 384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» задовольнити частково.

Заочне рішення Подільського міськрайонного суду Одеської області від 04 березня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині заочне рішення Подільського міськрайонного суду Одеської області від 04 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

О.С. Комлева