Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №185/13133/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6157/26

Справа № 185/13133/25

Головуючий у першій інстанції Малиновський О. М.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Драгомерецького М.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження, у відсутність учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 16 березня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Малиновського О.М., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

23.10.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» (далі - ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 15.08.2019 року між АТ «Альфа-банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 25 000,00 грн. зі сплатою процентів в розмірі 33,0%, строком користування 24 місяця.

20.09.2021 року між ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» та АТ «Альфа-банк» було укладено договір факторингу, відповідно до умов якого до позивача перейшло право вимоги за вказаним кредитним договором.

Посилаючись на неналежне виконання умов кредитного договору, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у загальному розмірі 31 400,31 грн., позивач просив задовольнити його позовні вимоги.

Крім того, позивач просив стягнути судові витрати на правничу допомогу у розмірі 9 200,00 грн.

Рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 16.03.2026 року позовні вимоги ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» були задоволені частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 31 400,31грн., судовий збір в розмірі 3 028,00грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн. (а.с.45-47).

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 16.03.2026 року, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.49-55).

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» просить оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість (а.с.69-71).

В апеляційній скарзі апелянт також ставить питання про витребування у позивача оригіналів документів, що стосуються кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Апеляційний суд зазначає, що матеріали даної справи містять достатні та належні докази для повного та об`єктивного розгляду справи та не вбачає підстав для витребування доказів, що зазначені у клопотанні заявника.

За таких обставин, колегія суддів відмовляє Ятло Н.Г. в задоволенні клопотання про витребування доказів.

У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться.

Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України).

Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з перерубуванням суддів Громіка Р.Д. та Драгомерецького М.М. у відпустках та враховуючи недостатню кількість суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 8), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду даної справи в строки, передбачені національним законодавством, а також через участь суддів даної колегії суддів в інших цивільних, адміністративних і кримінальних справах, датою ухвалення цього судового рішення є 20.07.2026 року.

При цьому, колегія суддів зазначає, що провадження по даній справі було відкрито ухвалою Одеського апеляційного суду від 21.04.2026 року (а.с.66), згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, копію ухвали останні отримали належним чином, що передбачено ст. 130 ЦПК України (а.с.67-68).

Колегією суддів було також враховано, що поштова кореспонденція направлялась відповідачу ОСОБА_1 за місцем її проживання (а.с.29), проте поштова кореспонденція, яка направлялась на вказану адресу, повернулася до суду з відміткою: «за закінченням встановленого терміну зберігання» (а.с.75-76).

Відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання.

З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Одеським апеляційним судом 15.07.2026 року було розміщено на офіційному веб-сайті судової влади України оголошення про повідомлення відповідача ОСОБА_1 про слухання справи в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, що в сенсі ст. 128 ЦПК України є належним її повідомлення (а.с.77-78).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами було укладено договірні зобов`язання та внаслідок неналежного виконання позичальником умов договору у останньої виникла заборгованість за кредитним договором у відповідному розмірі, у тому числі за комісією, яка підлягає стягненню з відповідача (а.с.45-47).

Проте, колегія суддів не в повному обсязі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи із наступних підстав.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до положень ст.ст. 610, 611, 625 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності у разі неможливості виконання ним грошових зобов`язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ч.1 ЦК України).

Згідно матеріалів справи, 15.08.2019 року між АТ «Альфа-банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 25 000 грн. зі сплатою процентів в розмірі 33,0%, строком користування 24 місяця (а.с.5-6).

20.09.2021 року між ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» та АТ «Альфа-банк» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором (а.с.9-13).

Апелянт зазначає, що ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» не є належним позивачем у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Статтею 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

В матеріалах справи наявний договір факторингу № 3 від 20.09.2021 року, укладений між ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» та АТ «Альфа-банк», та згідно п. 2.1. якого клієнт відступає фактору, а фактор набуває належне клієнтові право вимоги до боржників за договорами, перелік яких наведено у додатку № 1 до договору. Згідно з витягу з реєстру боржників додаток № 3 до договору факторингу, до ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» перейшло право вимоги за кредитним договором № 501174101 від 15.08.2019 року (а.с.15).

Отже, ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» набуло право вимоги за кредитним договором № 501174101 від 15.08.2019 року, укладеним між АТ «Альфа-банк» та ОСОБА_1 .

Заявник апеляційної скарги також зазначає, що не укладала кредитного договору із первісним кредитодавцем.

Проте, такі доводи є необгрунтованими, так як в матеріалах справи наявна копія Оферти на укладання угоди про надання кредиту № 501174101, в яких зазначені умови кредитування. Крім того, зазначена Оферта містить реквізити сторін, а також підписи, у тому числі позичальника.

Також в матеріалах справи наявний графік платежів та паспорт споживчого кредиту, які містять підпис відповідача.

Доказів на підтвердження того, що підпис на зазначених документах не є підписом позичальника, ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції, надано не було.

Відповідач отримала кредитні кошти, частково сплачувала заборгованість за кредитом що підтверджується банківською випискою, що міститься в матеріалах справи (а.с.17-18).

Банківська виписка має статус первинного документу, що вбачається з Переліку типових документів, затвердженого наказом МЮУ від 12.04.12 р. № 578/5, відповідно до якого, до первинних документів, які фіксують факт виконання господарської операції та служать підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і в податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок.

Крім того, у встановленому законом порядку кредитний договір відповідачем не спростований, а тому є дійсним.

Також існуюча заборгованість за кредитом станом на даний час позичальником не сплачена.

В матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитом, з якого вбачається, що заборгованість останньої становить 31 400,31 грн., з яких: 17 465,68 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 13 934,63 грн. – заборгованість за відсотками (а.с.15).

Однак, в матеріалах справи також наявний більш детальний розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитом становить 31 400,31 грн., з яких: 17 465,68 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 7 184,63 грн. – заборгованість за відсотками та 6 750,00 грн. – заборгованість за комісією за обслуговування кредиту.

Крім того, відповідно до вказаного розрахунку позичальником за період з 15.08.2019 року по 15.05.2020 року було сплачено заборгованість за комісією у загальному розмірі 4 050,00 грн. (а.с.19).

Так, відповідно до п.1 Оферти на укладання угоди про надання кредиту № 501174101 від 15.08.2019 року ОСОБА_1 мала сплачувати кредитодавцю комісію за обслуговування кредиту щомісячно у розмірі 1,80% від суми кредиту (а.с.5).

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відносини, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних потреб громадян регулюються, зокрема, Законом України «Про захист прав споживачів».

Положення Закону України «Про захист прав споживачів» від 19.05.1991 року з наступними змінами, у взаємозв`язку із положеннями ст. 42 ч.4 Конституції України, треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником /споживачем/ за договором про надання споживчого кредиту, що виникають, як під час укладення, так і виконання такого договору (рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року у справі №15-рп/2011).

Відповідно до п. п. 3.1, 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10.05.2007 року № 168 (далі-Правила), у кредитному договорі або додатку до нього банки повинні надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутних послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначивши, зокрема, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов`язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення. Банки також зобов`язанні в кредитному договорі зазначити вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу, обґрунтувати вартість супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов`язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб`єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо).

Разом з тим, відповідно до п.3.6 Правил, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банка за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо) або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє споживач з метою встановлення, зміни чи припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Держава має сприяти забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри у суспільстві.

Споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму. Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть внаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визнання особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору (рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року у справі №15-рп/2011).

Споживач може і не знати, що при оформленні кредитного договору він оформив з банком непотрібну йому послугу.

Тому держава повинна забезпечувати захист громадян, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах.

За таких обставин, п. 1 Оферти від 15.08.2019 року, в частині сплати позичальником комісії за надання кредиту у розмірі 1,80% щомісячно від суми кредиту, в силу ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемним.

Зважаючи на викладене, колегія суддів відмовляє у позові, в частині стягнення заборгованості по комісії у розмірі 6 750,00 грн.

Крім того, як вже зазначалось у період з 15.08.2019 року по 15.05.2020 року відповідачем було сплачено заборгованість за комісією у загальному розмірі 4 050,00 грн. (а.с.19).

За таких обставин, враховуючи нікчемність договору в цій частині, а також враховуючи внесення коштів позичальником на погашення комісії, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту з відрахуванням сплаченої комісії у розмірі 4 050,00 грн., а саме у розмірі 13 415,68 грн. (17 465,68 – 4 050,00 = 13 415,68).

Що стосується посилання заявника апеляційної скарги на те, що позивач звернувся до суду з позовом з порушенням строку позовної давності, к4олегія суддів зазначає наступне.

Позовна давність – це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальними правилами перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з наданим позивачем графіком платежів, останній платіж позичальник мав був здійснити 15.08.2021 року.

Разом з тим, відповідно до п. 19 Перехідних та прикінцевих положень до ЦК України, який діяв на час звернення позивача із позовом, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Станом на даний час воєнний стан в Україні не скасовано.

На підставі Закону України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 року починаючи з 04.09.2025 року перебіг позовної давності в Україні відновився.

Отже, звертаючись з позовом до суду 23.10.2025 року, позивач не порушив строки позовної давності, а тому вказані доводи заявника апеляційної скарги також є безпідставними.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги частково надала суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог, заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція) не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 16.03.2026 року, в частині стягнення заборгованості за комісією у розмірі 6 750,00 грн. – скасуванню, з ухваленням постанови в цій частині про відмову у позові.

Відповідно до ч. 1, п.п.1-3 ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, на 78,50%, з ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 2 376,98 грн., а також витрати на правничу допомогу у розмірі 2 355,00 грн.

Крім того, зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, на 21,50%, з ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» на користьОСОБА_1 слід стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 976,53 грн.

Також зважаючи на те, що зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 16 березня 2026 року скасувати.

Ухвалити постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС», код ЄДРПОУ: 40340222, заборгованість за кредитним договором у розмірі 20 600,31 (двадцять тисяч шістсот гривень 31 копійку), з яких: 13 415,68 (тринадцять тисяч чотириста п`ятнадцять гривень 68 копійок) – заборгованість за тілом кредиту, 7 184,63 (сім тисяч сто вісімдесят чотири гривні 63 копійки) – заборгованість за відсотками, судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 2 376,98 (дві тисячі триста сімдесят шість гривень 98 копійок), а також витрати на правничу допомогу у розмірі 2 355,00 (дві тисячі триста п`ятдесят п`ять гривень 00 копійок).

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС», код ЄДРПОУ: 40340222, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 976,53 (дев`ятсот сімдесят шість гривень 53 копійки).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький