Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №515/1473/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6594/26

Справа № 515/1473/25

Головуючий у першій інстанції Дем`янова О.А.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Фомічов Ігор Олегович на ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 08 квітня 2026 року про зустрічне забезпечення, постановлену під головуванням судді Дем`янової О.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання угоди про розірвання договору недійсною, -

в с т а н о в и в:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання угоди про розірвання договору недійсною, в якому просила визнати недійсною угоду про дострокове розірвання договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), б/н, від 25.09.2018 року, яка була укладена 09.11.2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки за кадастровим номером №5125081600:01:001:1081, а також визначити порядок виконання судового рішення.

Одночасно, ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову.

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 18 лютого 2026 року заява ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволена.

Вжиті заходи забезпечення позову, шляхом заборони ОСОБА_2 та третім особам здійснювати будь-які дії щодо оформлення права оренди та права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) щодо земельної ділянки 5125081600:01:001:1081 площею 4,5334 га, яка розташована за адресою: Одеська область, Татарбунарський район, територія Дивізійської сільської ради, до набрання рішенням по справі законної сили.

Вжиті заходи забезпечення позову шляхом встановлення заборони Міністерству юстиції та його територіальним органам, усім суб`єктам державної реєстрації та його територіальним органам, усім суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (виконавчим органам сільських, селищних і міських рад, Київської, Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій), усім державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, державним та приватним виконавцям, вчиняти будь-які реєстраційні дії, приймати будь-які рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5125081600:01:001:1081 площею 4,5334 га, яка розташована за адресою: Одеська область, Татарбунарський район, територія Дивізійської сільської ради, до набрання рішенням по справі законної сили.

01 квітня 2026 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про зустрічне забезпечення, в якій просила застосувати зустрічне забезпечення позову та зобов`язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі 169301,05 грн., та встановити строк виконання, а у разі невиконання вимог скасувати заходи забезпечення.

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 08 квітня 2026 року заява ОСОБА_2 про зустрічне забезпечення позову, з урахуванням ухвали Татарбунарського районного суду Одеської області від 08 квітня 2026 року про виправлення описки, задоволена частково.

Застосовано зустрічне забезпечення позову, шляхом внесення:

- ОСОБА_1 на депозитний рахунок Татарбунарського районного суду Одеської області грошові кошти в розмірі 80 000 грн. протягом 10 днів з дня постановлення ухвали про зустрічне забезпечення.

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Фомічов І.О. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, ухвалити нову, якою відмовити в задоволені заяви про зустрічне забезпечення позову, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції встановивши факт наявності у позивача зареєстрованого місця проживання на території України та належного йому нерухомого майна, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для обов`язкового застосування зустрічного забезпечення відповідно до ч. 3 ст. 154 ЦПК України, водночас, безпідставно застосував зустрічне забезпечення у порядку дискреційних повноважень, не навивши жодного належного, достатнього та переконливого обґрунтування необхідності такого заходу.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Топунова А.М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду без змін, посилаючись на те, що наявність нерухомого майна та зареєстрованого місця проживання не спростовує необхідності застосування зустрічного забезпечення.

Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ст. 369 ч. 2 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає, за наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що у вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання угоди про розірвання договору недійсною, в якому просила визнати недійсною угоду про дострокове розірвання договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), б/н, від 25.09.2018 року, яка була укладена 09.11.2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки за кадастровим номером №5125081600:01:001:1081, а також визначити порядок виконання судового рішення.

Одночасно, ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просила вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 та третім особам здійснювати будь-які дії щодо оформлення права оренди та права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) щодо земельної ділянки 5125081600:01:001:1081 площею 4.5334 га, яка розташована за адресою: Одеська область Татарбунарський район, територія Дивізійської сільської ради, до набрання рішенням по справі законної сили, а також вжити заходів забезпечення позову шляхом встановлення заборони відповідним органам вчиняти будь-які реєстраційні дії та приймати будь-які рішення про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень щодо вказаної земельної ділянки.

В обґрунтування заяви зазначала, що забезпечення позову необхідне для гарантування виконання можливого рішення суду по справі.

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 18 лютого 2026 року заява про забезпечення позову задоволена. Вжиті заходи забезпечення позову, шляхом заборони ОСОБА_2 та третім особам здійснювати будь-які дії щодо оформлення права оренди та права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) щодо земельної ділянки та встановлено заборону Міністерству юстиції та його територіальним органам, усім суб`єктам державної реєстрації та його територіальним органам, усім суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (виконавчим органам сільських, селищних і міських рад, Київської, Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій), усім державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, державним та приватним виконавцям, вчиняти будь-які реєстраційні дії, приймати будь-які рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо земельної ділянки, до набрання рішенням по справі законної сили.

01 квітня 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про зустрічне забезпечення, в якій просила застосувати зустрічне забезпечення позову та зобов`язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі 169301,05 грн., та встановити строк виконання, а у разі невиконання вимог скасувати заходи забезпечення

Суд першої інстанції, застосовуючи зустрічне забезпечення позову, виходив з того, що зустрічне забезпечення є гарантією відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів, а невжиття заходів як забезпечення позову, так і зустрічного забезпечення, може призвести до утруднення виконання рішення суду.

Проте, з таким висновком суду, колегія суддів погодитись не може, з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до частини першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства відповідно до пункту 2 частини третьої статті 2 ЦПК України. Згідно із частиною першою статті 6 ЦПК України суд незалежно від будь-яких критеріїв, у тому числі місцезнаходження особи, зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до частин першої статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Виходячи із системного тлумачення частин першої і третьої статті 154 ЦПК України, реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов`язком, за винятком випадків, передбачених частиною третьою статті 154 ЦПК України, в якій зазначено, що суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Оскільки, вжиття заходів зустрічного забезпечення за загальним правилом має диспозитивний характер, то при вирішенні питання про їх застосування суд повинен оцінити необхідність зустрічного забезпечення та з`ясувати спроможність позивача компенсувати відповідачу у майбутньому можливі збитки, пов`язані із забезпеченням позову.

Відповідно до частини четвертої статті 154 ЦПК України зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснено шляхом: надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів; вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов`язаних із забезпеченням позову.

При цьому положення статті 154 ЦПК України не містять прямої вказівки на необхідність вжиття судом заходів зустрічного забезпечення у розмірі ціни позову.

Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову (частина п`ята статті 154 ЦПК України).

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 753/2380/18-ц (провадження № 61-38399св18), від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/3222/17 (провадження № 61-1856св19).

У постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року в справі № 569/13105/18 (провадження № 61-46461св18) зазначено, що: «доводи про незаконність ухвали, оскільки у заяві про забезпечення позову не зазначені пропозиції із зустрічного забезпечення позову і суд не вирішив питання про зустрічне забезпечення, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке. Відповідно до частин першої, другої, пункту 1 частини третьої, частини шостої статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має іншого зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. Таким чином, заявник не позбавлений права подати клопотання про зустрічне забезпечення після застосування судом заходів забезпечення позову. Відсутність зустрічного забезпечення на час подання заяви про забезпечення позову не є перешкодою для забезпечення позову, якщо для цього існують правові підстави. Натомість ненадання зустрічного забезпечення на вимогу суду є підставою для скасування ухвали про забезпечення позову. Також суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення за наявності одночасно таких підстав: 1) якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України; 2) якщо позивач не має майна, що знаходиться на території України».

Виходячи з вищевикладеного, хоча вжиття заходів зустрічного забезпечення за загальним правилом має диспозитивний характер, відповідно до частини третьої статті 154 ЦПК України суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, у таких випадках: якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , а також земельна ділянка загальною площею 5,3399 га з кадастровим номером 5125081600:01:001:1463.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції застосував зустрічне забезпечення посилаючись на те, що позивач має зареєстроване місце проживання в Україні та має нерухоме майно, що знаходиться на території України, а відтак підстави для обов`язкового застосування зустрічного забезпечення відсутні.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про застосування зустрічного забезпечення позову, оскільки з урахуванням вимог Закону та на підставі наявних в матеріалах справи доказів, підстави для застосування зустрічного забезпечення у суду були відсутні.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена внаслідок неповного дослідження обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, порушення норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про залишення без задоволення заяви ОСОБА_2 про зустрічне забезпечення позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, питання щодо відшкодування судових витрат за розгляд справи в суді апеляційної інстанції підлягає вирішенню по завершенню розгляду справи по суті.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 379, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Фомічов Ігор Олегович – задовольнити.

Ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 08 квітня 2026 року– скасувати.

Ухвалити постанову.

Заяву ОСОБА_2 про зустрічне забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання угоди про розірвання договору недійсною – залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення складений 20 липня 2026 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький

______________________________________ С.М. Сегеда