Вирок від 19 липня 2026 р. у справі №499/20/26 — Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/20/26

Провадження № 1-кп/499/49/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2026 року селище Іванівка

Олександровича, з участю: секретаря судового засідання ОСОБА_1 , прокурора ОСОБА_2 (далі – прокурор), потерпілої ОСОБА_3 (далі – потерпіла), обвинуваченого ОСОБА_4 (далі також – обвинувачений, особа), захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 (далі – захисник) розглянув у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в режимі відеоконференції, обвинувальний акт кримінального провадження № 1201916029000117 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Біляївка, Одеського району, Одеської області, який проживав у будинку АДРЕСА_1 , офіційно не працює, не одружений, має базову середню освіту, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України (далі також – КК),

У С Т А Н О В И В:

1.Формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним таке

1.1. Відповідно до обвинувального акта особа обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 КК, тобто умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть за таких обставин.

1.2. 17 травня 2019 року приблизно о 22 годині 00 хвилин, точний час у ході досудового розслідування не встановлено, неподалік будинку №2-в на вулиці Привокзальна селища Буялик (раніше Петрівка), Березівського району (раніше Іванівський), Одеської області (далі також – селище Буялик), після спільного вживання спиртного, між обвинуваченим та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – ОСОБА_6 , співмешканець) виник словесний конфлікт, на ґрунті ревнощів до потерпілої, яка перебувала з ОСОБА_6 у фактичних шлюбних відносинах.

Під час конфлікту, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, у обвинуваченого виник умисел, направлений на умисне протиправне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_6 .

З метою виконання свого злочинного наміру, будучи в стані алкогольного сп`яніння обвинувачений, діяв умисно, завдав один удар рукою в обличчя ОСОБА_6 , від чого останній впав на землю.

Надалі, обвинувачений усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з прямим умислом, ногою завдав ОСОБА_6 не менше одинадцяти ударів у голову та тулуб, чим спричинив останньому тілесні ушкодження у виді: синця правого ока, садна грудної клітки та живота, крововиливи у м`які покриви голови, що відносяться до легких тілесних ушкоджень, а також множинні вогнищеві темно-червоні крововиливи в м`які покриви правої бічної поверхні грудної клітки, множинні осколкові переломи ребер правої половини грудної клітки, з численними пошкодженнями пристінкової плеври, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

Унаслідок шокового стану, в перебігу травматичного процесу, пов`язаного з закритою травмою органів грудної порожнини, у вигляді множинних осколкових переломів ребер, з пошкодженнями пристінкової плеври, умисно заподіяних обвинуваченим, ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер за місцем свого проживання в будинку АДРЕСА_2 (далі – будинок).

2. Положення закону, якими суд керувався такі

2.1. В Україні як правовій державі, людина, її права і свободи визнаються найвищою соціальною цінністю, їх утвердження і забезпечення визначають основну спрямованість держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (статті 1, 3 Конституції України).

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (стаття 62 Конституції України).

2.2. Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини (пункт 10 частини 1 статті 7 Кримінального процесуального кодексу України, далі – КПК).

Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 1 статті 8 КПК).

Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (частина 2 статті 8 КПК).

Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства (частина 1 статті 9 КПК).

Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень (частина 2 статті 9 КПК).

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом (частина 2 статті 17 КПК).

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи (частина 4 статті 17 КПК).

Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом (частина 1 статті 22 КПК).

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (частина 2 статті 22 КПК).

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (частина 1 статті 84 КПК).

У кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення (пункт 1, 2 частини 1 статті 91 КПК).

Обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого (частина 1 статті 92 КПК).

Обов`язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає (частина 2 статті 92 КПК).

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення (частина 1 статті 94 КПК).

Виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення (пункти 1, 2, 3 частини 1 статті 373 КПК).

Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення (частина 3 статті 373 КПК).

Якщо обвинувачений тримається під вартою, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання у разі виправдання (частина 1 статті 377 КПК).

3. Сторона обвинувачення обґрунтовує винуватість та причетність обвинуваченого до вчиненого кримінального правопорушення таким

3.1. За протоколом огляду місця події від 20 травня 2019 року огляд проводився з 22 години 30 хвилин до 23 години 50 хвилин у будинку АДРЕСА_2 . Труп ОСОБА_6 розташований на ліжку в кімнаті будинку. Труп з явними ознаками різко вираженого виснаження із запалими міжреберними проміжками. Трупне заклякання добре виражене у всіх групах м`язі, трупні плями розташовані на спині, інтенсивного синьо-фіолетового кольору добре виражені, при натисканні блідніють і через сім хвилин відновлюють свій колір. Труп на дотик теплий. При огляді виявлені наступні ушкодження: синьо-фіолетовий синець 5 сантиметрів з чіткою межею в області верхньої та нижньої повіки правого ока і садно неправильної округлої форми в області правої грудної залози на рівні другого міжребер`я по середині ключичної лінії 2х3 сантиметри з буро-червоною поверхнею на рівні шкіри, садно 1,5х1 сантиметр розташоване в правій підреберній області живота (далі – Протокол огляду від 20 травня 2019 року, а.с.95-99).

За протокол огляду місця події від 09 листопада 2025 року під час огляду ділянки місцевості на перехресті вулиць Привокзальна та Кисельова в селищі Буялик на яку вказала потерпіла нічого не виявлено та нічого не вилучалося (далі – Протокол огляду від 09 листопада 2025 року, а.с. 121-125).

За протоколом проведення слідчого експерименту та його відеофіксації від 09 листопада 2025 року: потерпіла повідомила про обставини бійки між обвинуваченим та ОСОБА_6 ; на вулиці, яка не освітлювалася де сталася бійка крім них нікого не було; причиною бійки напевно стали ревнощі ОСОБА_6 ; обвинувачений вдарив ОСОБА_6 в обличчя рукою та декілька разів ногою; пішла за своїм сином, щоб допомогти ОСОБА_6 дійти додому; ОСОБА_6 перебував на вулиці в іншому місці, біля магазину, коли забирали його разом з обвинуваченим та її сином до будинку (далі – Слідчий експеримент від 09 листопада 2025 року, а.с. 126-133).

За висновком експерта від 19 червня 2019 року №47/Е смерть ОСОБА_6 полягає в прямому причинному зв`язку з наявними ушкодженнями і настала в результаті закритої травми органів грудної порожнини, у вигляді множинних осколкових переломів ребер, з пошкодженнями пристінкової плеври, і настала від шоку, що розвинувся у перебігу травматичного процесу. Про це свідчить множинний характер та локалізація ушкоджень, поширеність, масивність травми, переважне розташування ушкоджень у високо чутливій («шокогенній») зоні, а також результати судово-гістологічного дослідження органів і тканин трупа. Судячи за ступенем розвитку трупних явищ, при розтині в морзі 21 травня 2019 року о 09 годині 00 хвилин (трупні плями темно-фіолетового кольору, добре виражені, рясні, поширені, інтенсивно зафарбовані, розташовані на спині. При дозованому натискуванні динамометром, 2кг/см2 впродовж 3-х секунд, блідніють і через 11 хвилини відновлюють свій колір. Трупне задубіння добре виражене у всіх групах м`язів. Труп рівномірно охолоджений. Ознаки гниття відсутні.), з урахуванням погодних умов і пори року, місця та умов перебування трупа, можна вважати, що з моменту смерті до розтину пройшло близько 24 годин. При судово-медичному дослідженні трупа ОСОБА_6 були виявлені такі ушкодження: синець правого ока, садна грудної клітки та живота, крововиливи у м`які покриви голови, множинні вогнищеві темно-червоні крововиливи в м`які покриви правої бічної поверхні грудної клітки, множинні переломи ребер правої половини грудної клітки. Загальна кількість ушкоджень, виявлених при судово-медичному дослідженні трупа - 11. Удари наносились з достатньою силою. Синець правого ока, садна грудної клітки та живота, вогнищеві крововиливи у м`які покриви голови та обличчя, множинні вогнищеві темно-червоні крововиливи в м`які покриви правої бічної поверхні грудної клітки, множинні, прямі по морфології (ознаки стискання на зовнішній кістковій пластинці), переломи ребер правої половини грудної клітки, виявлені при судово-медичному досліджені трупа, утворилися від дії тупого предмета (тупих предметів) з обмеженою контактуючою поверхнею, а множинні садна тулуба - від ударів з ковзанням по поверхні шкіри, у місці прикладання травмуючої сили, чим могли бути кулаки, взуті в кросівки ноги, в результаті множинних ударів (діянь) в області голови і тулуба. Про це свідчить характер і морфологічні особливості ушкоджень-наявність масивних крововиливів, набряку, припухлості та синцевості тканин навколо ушкоджень. Множинні осколкові переломи правих 2, 3, 4 та 6, 7, 8, 9, 10 ребер, прямі за орфологією (ознаки стискання на зовнішній кістковій пластинці), утворилися у місці прикладання травмуючої сили, по згинальному механізму, внаслідок надмірного розгинання кривизни ребер, в результаті багаторазового прикладання травмуючої сили в області голови, правої бічної поверхні грудної клітки і живота. Будь-які морфологічні особливості ушкоджень, що віддзеркалюють конструктивні особливості контактуючої поверхні травмуючого предмету, які б дозволяли встановити конкретно, яким саме предметом заподіяні описані ушкодження, при судово-медичному дослідженні трупа не встановлені та в розпорядженні експертизи немає. Судячи з морфологічних особливостей ушкоджень (наявність трохи підвищеної, зморшкуватої, буро-червоної, скоринки саден; сірувато-синє забарвлення, чіткі краї синця), давність утворення зазначених ушкоджень складає близько трьох діб після заподіяння травми. Закрита травма органів грудної порожнини, у вигляді множинних осколкових переломів ребер з численними пошкодженням пристінкової плеври, що супроводжували, загрозливими для життя явищами, є небезпечною для життя, отже має ознаки тяжких тілесних ушкоджень. Синець обличчя, садна тулуба, носять поверхневий характер, мають незначні скороминучі наслідки і відносяться до легких тілесних ушкоджень, і у причинному зв`язку зі смертю не полягають. Будь-які об`єктивні судово-медичні дані, що дозволяють встановити конкретно в якому саме положенні знаходився потерпілий в момент заподіяння тілесних ушкоджень, точне взаємне розташування нападаючого і потерпілого, а рівно і послідовність заподіяння ушкоджень, при судово-медичному дослідженні трупа не виявлені, і в розпорядженні експертизи немає. Водночас, враховуючи характер, локалізацію та взаємне розташування ушкоджень, множинність ушкоджень, однакова їх орієнтація, переважне розташування ушкоджень на одній (правій передньо-бічній) поверхні тіла, потерпілий був обернутий до нападаючого правою передньо-бічною поверхнею тіла, чи в близькому до такого положенні, і взаємо розташування нападника і потерпілого не змінювалось. Враховуючи характер і морфологічні особливості, множинність ушкоджень розташування їх на різних, часто протилежних одна до одної, поверхнях, їх взаємне розташування, відсутність відповідних протиударних ушкоджень, утворення описаного комплексу ушкоджень нехарактерне для падіння на площину з положення стоячи чи близькому до такого, а є результатом багаторазової дії (ударів) в область голови і тулуба. Ушкодження, враховуючи характер, наявність набряку та припухлості тканин, крововиливів та ознак згортання крові, схожі морфологічні особливості, а також результати гістологічного дослідження органів і тканин трупа, утворилися одномоментно чи в короткий проміжок часу, незадовго до смерті і є прижиттєвими. Виходячи з характеру і розташування ушкоджень, потерпілий, після заподіяння йому описаних ушкоджень, міг здійснювати будь-які активні, цілеспрямовані дії нетривалий, невизначений проміжок часу. Будь-які об`єктивні судово-медичні дані, як дозволили б встановити точний проміжок часу, при судово-медичному дослідженні трупа не виявлені і в розпорядженні експертизи немає. Враховуючи морфологічні особливості, масивність травми, розташування ушкоджень, при такого роду травмі, смертельний результат, як показує практика, без надання своєчасної кваліфікованої медичної допомоги, як правило настає в нетривалий, відносно короткий проміжок часу, від розладу життєве важливих функцій організму, який може розвиватися, як в момент після заподіяння ушкоджень, так і в випадках коли потерпілий живе багато годин. При таких ушкодженнях, як показує практика, при наданні своєчасної кваліфікованої медичної допомоги, не унеможливлюється відвертання смертельного результату. Ушкодження, враховуючи їх характер, наявність набряку та припухлості тканин, крововиливів та ознак згортання крові, схожі морфологічні особливості, утворилися одномоментно чи в короткий проміжок часу, незадовго до смерті і є прижиттєвими. Будь-які тілесні ушкодження на долоневій поверхні кистей, пальців, тилу кистей, на задній поверхні передпліч, ліктьових суглобів і плечей, які спостерігаються при спробі захисту і могли б свідчити про можливу боротьбу і самозахист, при судово-медичному дослідженні не виявлені. При судово-токсикологічному дослідженні зразків крові від трупа ОСОБА_6 етиловий спирт не виявлений ( далі – Висновок експерта 1, а.с. 100-103).

За висновком експерта №47.Е/2025 від 28 листопада 2025 року (додатковий) свідчить, що виявлені на трупі ОСОБА_6 тілесні ушкодження могли утворитися при обставинах та механізмі показаних свідком ОСОБА_3 під час проведення слідчого експерименту 09 листопада 2025 року (далі – Висновок експерта 2, а.с. 135-136).

Акт судово-медичного дослідження (обстеження) № 47 від 19 червня 2019 року свідчить, що смерть ОСОБА_6 полягає в прямому причинному зв`язку з наявними ушкодженнями і настала в результаті закритої травми органів грудної порожнини, у вигляді множинних осколкових переломі ребер, з пошкодженням пристінкової плеври, і настала від шоку, що розвинувся у перебігу травматичного процесу. Закрита травма органів грудної порожнини , у вигляді множинних осколкових переломів ребер з численними пошкодженнями пристінкової плеври, що супроводжувалися загрозливими для життя явищами, є небезпечною для життя, отже має ознаки тяжких тілесних ушкоджень (далі – Акт судово-медичного дослідження № 47, а.с.104-106).

За актом судово-медичного дослідження (обстеження) від 21 травня 2019 року №2817/47, під час судово-токсикологічного дослідження крові від трупа ОСОБА_6 в крові етиловий спирт не виявлений (далі – Акт судово-медичного дослідження № 2817, а.с. 107).

За актом судово-медичного дослідження (обстеження) від 21 травня 2019 року №602 кров трупа ОСОБА_6 відноситься до групи А(ІІ) з ізогемаглютиніном анти-В за системою АВО (далі – Акт судово-медичного дослідження № 602, а.с. 108).

За актом судово-медичного-гістологічного дослідження від 21 травня 2019 року №1508/47 в наданих гістологічних препаратах від трупа ОСОБА_6 виявлено: на тлі трупного аутолізу у дрібних бронхах визначається безструктурна зернисто-глибчаста маса схожа з аспірацією харчових мас. Венозне повнокров`я органів. Вогнища ателектазу та гострої емфіземи, жирова емболія слабкого ступеню судин та набряк легенів. Набряк, переваскулярні геморагії головного мозку. Склероз судин серця, периваскулярний кардіосклероз, гіпертрофія, фрагментація міокарда (далі – Акт судово-медичного-гістологічного дослідження №1508, а.с. 109).

За протоколами пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 29 травня 2019 року потерпіла, свідок ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , кожен окремо, впізнали обвинуваченого, який завдав тілесні ушкодження ОСОБА_9 по таким характерним ознакам: волосся, ніс, риси обличчя, бровні дуги (далі – протокол впізнання від 29 травня 2019 року, а.с. 111-113, 114-116, 117-119).

Повідомлення відокремленого підрозділу «Іванівська станція екстрено (швидкої) медичної допомоги» Комунального управління «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» від 27 травня 2019 року №119 свідчить, що 20 травня 2019 року о 20 годині 38 хвилин до Іванівської станції надійшов виклик для надання медичної допомоги ОСОБА_9 за адресою будинок АДРЕСА_2 . На час приїзду швидкої медичної допомоги ОСОБА_9 був непритомний. Черговий фельдшер ОСОБА_10 констатувала його смерть (далі – Повідомлення, а.с. 120).

3.2. Потерпіла в судових засіданнях 20 квітня 2026 року, 04 червня 2026 року, 06 липня 2026 року показала таке:

– в травні 2019 року приблизно о 22 годині 00 хвилин, вона та її співмешканець ОСОБА_6 їхали електричкою з міста Одеси до селища Буялик; ОСОБА_6 вийшов у тамбур покурити та повернувся із чоловіком на ім`я ОСОБА_11 , який згодом сказав, що йому нема де ночувати; коли вийшли на станції в селищі Буялик, вони втрьох зайшли до бару, де вживали алкогольні напої; коли бар закрився, разом пішли до будинку; конфліктів між обвинуваченим та ОСОБА_6 не було; обвинувачений не добивався прихильності від неї; інтимних стосунків між нею та обвинуваченим не було;

– спочатку зазначила, що під час шляху з бару до будинку між ОСОБА_6 та обвинуваченим на дорозі виник конфлікт, напевно на ґрунті ревнощів до неї; в той момент була поруч зі співмешканцем; внаслідок чого обвинувачений почав завдавати ОСОБА_6 тілесні ушкодження; не пам`ятає, як і скільки ударів обвинувачений завдав ОСОБА_6 ; після цього вона та обвинувачений пішли додому, а ОСОБА_6 залишився лежати на землі, і не міг піднятися, через отримані тілесні ушкодження; коли прийшла до будинку повідомила ОСОБА_12 (далі – ОСОБА_13 ), що треба допомогти ОСОБА_6 дійти додому; після чого вона, ОСОБА_13 та обвинувачений повернулися до місця перебування на дорозі ОСОБА_6 ; обвинувачений та ОСОБА_13 допомогли ОСОБА_6 дійти до будинку, де вони поклали співмешканця на ліжко; ОСОБА_6 не скаржився, що в нього щось болить та просив швидку не викликати; обвинувачений залишився в будинку та ночував у кімнаті ОСОБА_13 , з яким обвинувачений заприятелював; ввечері того дня обвинувачений приготував для всіх їжу; на ранок вона спілкувалася з обвинуваченим, та показала йому садибу і господарство; біля дванадцятої години ОСОБА_13 провів обвинуваченого до залізничної станції ОСОБА_14 , який поїхав до місця свого проживання; ОСОБА_6 був живий, коли обвинувачений поїхав; швидку допомогу не викликала, через відсутність коштів;

– згодом під час перехресного допиту постійно змінювала показання та зазначила, що не може достовірно стверджувати, що саме обвинувачений завдавав удари ОСОБА_6 , оскільки вживала спиртне в той день; також не може пригадати чи завдавали ОСОБА_6 тілесні ушкодження інші особи, як стверджував обвинувачений; не змогла ні спростувати ні підтвердити версію обвинуваченого, що ОСОБА_6 завдавали тілесні ушкодження інші невстановлені особи, пославшись, що не пам`ятає, як і хто це робив; не змогла відповісти, як узгоджуються повідомлені нею раніше обставини завдання обвинуваченим тілесних ушкоджень ОСОБА_6 та подальший дозвіл обвинуваченому перебувати в будинку, готувати їжу, ознайомлення з садибою і господарством, безконфліктне його спілкування з членами сім`ї ОСОБА_6 ;

– натомість ствердно показала, що жодних інтимних відносин між нею та обвинуваченим не було; обвинувачений не схиляв її до статевого зв`язку; документи, що оформлював слідчий не читала та не знає, що підписувала; протокол впізнання від 29 травня 2019 року не читала, а фотознімки під час здійснення процедури впізнання їй не пред`являлися.

Свідок ОСОБА_15 (далі – ОСОБА_15 ), у судовому засіданні 20 квітня 2026 року показала таке: в 2019 році працювала фельдшером швидкої допомоги; 20 травня 2019 року надійшов виклик; коли зайшла до будинку, на ліжку лежав худорлявий чоловік, якому на вигляд було років 40; в будинку була присутня потерпіла, яка назвалася його дружиною; зрозуміла, що чоловік помер не відразу; смерть настала за годин 5-6 до виклику швидкої допомоги; характер тілесних ушкоджень не пам`ятає; їй невідома причина смерті; повідомила поліцію, бо смерть настала до приїзду швидкої допомоги.

Свідок ОСОБА_7 (далі – ОСОБА_7 ), у судовому засіданні 20 квітня 2026 року, 06 липня 2026 року показала таке: обвинуваченого не знає та раніше не бачила; пам`ятає тільки обставини, що в той день у барі в селищі Буялик (далі – бар) перебували, три особи, зокрема потерпіла, її співмешканець та інший чоловік, які вживали спиртне; чи був це обвинувачений стверджувати не може; згодом ці три особи пішли, яких більше не бачила; не знає, що з ними відбувалося потім та взагалі не бачила обставини завдання тілесних ушкоджень ОСОБА_6 ; протокол впізнання від 29 травня 2019 року не читала, не підтверджує обставини викладені в протоколі, що вона впізнала обвинуваченого, який завдав тілесні ушкодження ОСОБА_6 , фотознімки під час здійснення процедури впізнання їй не пред`являлися.

4. Суд заслухав показання свідків, потерпілої, обвинуваченого, дослідив висновки експерта, протоколи огляду місця події, впізнання, слідчого експерименту, акти судово-медичного дослідження, письмові документи, дійшов висновку, що стороною обвинувачення не доведена причетність обвинуваченого до вчинення кримінального правопорушення щодо якого йому пред`явлене обвинувачення, зважаючи на такі підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, з яких суд відкидає докази обвинувачення

4.1. Протоколом огляду від 20 травня 2019 року, Висновками експерта 1, 2, Актами судово-медичного дослідження № 47, 2817, 602, 1508, показаннями свідка ОСОБА_15 , Повідомленням сторона обвинувачення лише доказує факт заподіяння ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили його смерть. Ці обставини сторони фактично не заперечують.

Тобто, стороною обвинувачення достовірно встановлено власне факт заподіяння ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень, ймовірну дату їх заподіяння, якою могло бути 17 травня 2019 року та достовірно не встановлено час, місце, спосіб, кількість завданих ОСОБА_6 ударів.

Так, з огляду на протоколом огляду від 09 листопада 2025 року, який складений через більше ніж шість років після події, під час огляду ділянки місцевості на перехресті вулиць Привокзальна та Кисельова в селищі Буялик нічого не виявлено та нічого не вилучалося, що фактично не узгоджується з показаннями наданими потерпілою під час слідчого експерименту від 09 листопада 2025 року, бо вона зазначила, що ОСОБА_9 перебував на вулиці в іншому місці, біля магазину, а потім ще до моменту смерті 20 травня 2019 року знаходився в будинку.

Висновок експерта 1 містить визначення механізмів утворення тілесних ушкоджень та їх загальну кількість, виявлених під час дослідження трупа ОСОБА_9 , якому завдано 11 ударів. Натомість потерпіла під час слідчого експерименту від 09 листопада 2025 року зазначила, що обвинувачений вдарив ОСОБА_6 в обличчя рукою та декілька разів ногою, а під час безпосереднього допиту в суді взагалі спочатку показала, що не пам`ятає в який спосіб та скільки ударів обвинувачений завдав ОСОБА_6 .. Згодом зазначила, що не може достовірно стверджувати, хто саме завдавав удари ОСОБА_6 , бо вживала спиртне в той день. Заразом не змогла ні спростувати, ні підтвердити версію обвинуваченого, що ОСОБА_6 завдавали тілесні ушкодження інші невстановлені особи, пославшись, що не пам`ятає, як і хто завдавав удари ОСОБА_6 .

Такі фактичні дані не дають можливості встановити прямий причинно-наслідковий зв`язок між діями особи, що їх завдала та тілесними ушкодженнями ОСОБА_6 , й відповідно не вказують на особу, яка ці ушкодження заподіяла, і не пов`язує їх виникнення виключно з діями обвинуваченого.

Понад це протоколи впізнання від 29 травня 2019 року не можуть підтверджувати, що саме обвинувачений завдав тілесні ушкодження ОСОБА_9 , бо потерпіла та свідок ОСОБА_7 , безпосередньо в судовому засіданні зазначили, що не читали протоколи, не підтверджують обставини викладені в протоколі, що впізнали обвинуваченого, який власне завдав тілесні ушкодження ОСОБА_6 , а фотознімки під час здійснення процедури впізнання їм не пред`являлися. Водночас складенні протоколи впізнання від 29 травня 2019 року не можуть підтверджувати факт завдання тілесних ушкоджень ОСОБА_6 саме обвинуваченим, оскільки свідок ОСОБА_7 могла бачити обвинуваченого тільки в барі, про що зазначила під час допиту, а потерпіла бачила обвинуваченого протягом 17-18 травня 2019 року. Протокол впізнання від 29 травня 2019 року складений за участі ОСОБА_8 також не підтверджує фактичні дані завдання тілесних ушкоджень ОСОБА_6 саме обвинуваченим, оскільки прокурор у судовому засіданні зазначила, що цей протокол був долучений до справи помилково та не наполягала на виклику ОСОБА_8 до суду для допиту, як свідка.

Суд не може достовірно покладатися на суперечливі та не послідовні показання потерпілої, які оцінюються критично, бо остання показала, що: 17 травні 2019 року конфліктів між обвинуваченим та ОСОБА_6 не було; не пам`ятає, як і скільки ударів завдано ОСОБА_6 ; не може достовірно стверджувати, що саме обвинувачений завдавав удари ОСОБА_6 ; не змогла ні спростувати ні підтвердити чи завдавали ОСОБА_6 тілесні ушкодження інші невстановлені особи, пославшись, що не пам`ятає, як і хто це вчиняв; обвинувачений та ОСОБА_13 допомогли ОСОБА_6 дійти до будинку, де вони поклали співмешканця на ліжко; обвинувачений залишився в будинку та ночував у кімнаті ОСОБА_13 , з яким обвинувачений заприятелював; жодних інтимних стосунків між нею та обвинуваченим не було; обвинувачений не схиляв її до статевого зв`язку; ввечері того дня обвинувачений приготував страву для членів сімї ОСОБА_6 ; на ранок вона спілкувалася з обвинуваченим та показала йому садибу і господарство; біля дванадцятої години ОСОБА_13 провів обвинуваченого до залізничної станції ОСОБА_14 ; ОСОБА_6 був живий, коли обвинувачений поїхав; швидку допомогу не викликала, через відсутність коштів; не змогла відповісти, як узгоджуються повідомлені нею раніше обставини завдання обвинуваченим тілесних ушкоджень ОСОБА_6 та подальший дозвіл обвинуваченому перебувати в будинку, готувати страву, ознайомлення з господарством, безконфліктне його спілкування з членами сім`ї ОСОБА_6 ..

Водночас суд наголошує, що обвинувачення не може ґрунтуватися на показаннях лише потерпілої, які є фактично єдиним доказом твердження якої не узгоджуються з іншими доказами, зокрема Висновком експерта 1, показаннями свідка ОСОБА_7 щодо кількості ударів,наявності фактичних даних завдання потерпілому саме обвинуваченим тілесних ушкоджень, механізму та характеру їх завдання.

Ба більше, суд не може надавати перевагу показанням однієї сторони, зокрема потерпілої лише тому, що вона має такий процесуальний статус. Оскільки показання потерпілої повинні піддаватися такому ж суворому критерію перевірки на достовірність, як і показання обвинуваченого, особливо за наявності очевидно суперечливих показань самої потерпілої, яка протягом 17-19 травня 2019 року швидку допомогу не викликала та ствердно показала, що жодних інтимних стосунків між нею та обвинуваченим не було, а обвинувачений не схиляв її до інтимного зв`язку. Того й недоведениймотив обвинувачення, що обвинувачений завдав тілесні ушкодження, внаслідок словесного конфлікту з ОСОБА_6 , на ґрунті ревнощів до потерпілої.

4.2. Попри зазначене обвинувачений показав таке: вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнає в повному обсязі; 17 травня 2019 року приблизно о 19 годині 00 хвилин виїхав на електричці з залізничного вокзалу міста Одеса до залізничної станції селища Буялик, щоб віддати борг дружині брата; в тамбурі електрички познайомився з ОСОБА_6 та потерпілою; під час поїздки в електричці дружина брата телефоном повідомила, що не чекає його сьогодні та сказала щоб приїжджав завтра; за таких обставин ОСОБА_6 запропонував йому переночувати в будинку; приблизно о 22 годині 00 хвилин вони вийшли на залізничній станції ОСОБА_14 та пішли до місцевого кафе, де вживали алкогольні напої; в кафе вони перебували приблизно 40 хвилин, де також перебувала компанія з трьох чоловіків; конфліктів між ним та потерпілою, ОСОБА_6 не було; жодних інтимних стосунків між ним та потерпілою не було; згодом вони пішли додому до ОСОБА_6 ; за ними також пішли троє чоловіків, які знаходилися в барі; не пам`ятає особливі прикмети цих чоловіків, але один з них був у помаранчевій куртці; через деякий час ці чоловіки почали прискіпуватися до них та розпочалася бійка, під час якої один з чоловіків двічі вдарив ОСОБА_6 , який впав на землю; потерпіла почала кричати та кудись побігла; третій чоловік стояв неподалік та спостерігав за цими подіями; спочатку намагався вербально зупинити нападників та сказав, щоб вони припинили завдавати удари ОСОБА_6 ; натомість другий чоловік також намагався підійти до нього, але він злякався та почав втікати в напрямку залізничної станції Буялик; цей чоловік спочатку почав наздоганяти його, але він сховався за будинками, а коли побачив, що переслідувача немає повернувся до місця де лежав ОСОБА_6 ; потерпіла також повернулася до цього місця; разом з потерпілою підняли ОСОБА_6 та відвели до будинку; поклали ОСОБА_6 на ліжко, коли завели до будинку; ОСОБА_13 був у будинку; ОСОБА_6 говорив, що відчуває біль в ребрах та просив не викликати швидку допомогу; після чого для всіх приготував млинці, бо не було приготовлених страв та пішов спати до кімнати, де перебував ОСОБА_13 ; наступного дня прокинувся близько 12 години; коли зранку вийшов покурити, то потерпіла показувала йому територію садиби та господарство; ОСОБА_6 лежав на ліжку та погано себе почував; надалі разом з ОСОБА_13 пішов до магазину, а потім зайшов до дружини брата та віддати гроші; ОСОБА_13 провів його до залізничної станції селища Буялик; дочекався електрички та поїхав до міста Одеса.

4.3. Суд наголошує, що обвинувачений надав послідовні показання, які не змінювалися протягом судового розгляду та узгоджуються з поведінкою самого обвинуваченого, потерпілої і ОСОБА_13 після завдання ОСОБА_6 тілесних ушкоджень, які не заперечували, щоб обвинувачений допоміг супроводити ОСОБА_6 до будинку, перебував в будинку, готував страву для всіх членів родини ОСОБА_6 , залишився ночувати в будинку, безконфліктно спілкувався, на ранок за пропозицією потерпілої ознайомився з садибою і господарством; супроводжений ОСОБА_13 до залізничної станції ОСОБА_14 .

Натомість такі фактичні обставини суперечить логічності обвинувачення. Адже, якщо обвинувачений щойно завдав ОСОБА_6 не менше одинадцяти ударів ногами, тобто спричинив тяжкі тілесних ушкоджень, того є абсолютно нелогічним те, що він безперешкодно залишається ночувати в будинку, миролюбно спілкується з ОСОБА_13 та потерпілою, готує страви для всієї родини, а наступного дня мирно оглядає господарство разом із потерпілою, після чого ОСОБА_13 спокійно проводжає його на вокзал, коли ОСОБА_6 був живий. Водночас ні потерпіла, ні ОСОБА_13 швидку допомогу не викликають, заяву до поліції не подають та протягом ще двох днів перебувають в будинку разом з ОСОБА_6 , коли обвинувачений вже не перебував у будинку.

Відтак, така безконфліктна поведінка всіх членів родини ОСОБА_6 вказує на відсутність ворожнечі до обвинуваченого в той день, зокрема й безпосередньо після супроводження ОСОБА_6 до будинку, що підтверджує версію захисту.

4.4. Суд констатує, що стороною обвинувачення не подані інші належні та допустимі докази з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

4.5. Тож, зважаючи на приписи статей 84, 91, 94 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, надав оцінку кожному доказу, що подані стороною обвинувачення і захисту. Того, з точки зору оцінки сукупності зібраних і досліджених доказів у їх взаємозв`язку суд резюмує, що відсутні переконливі докази, які б давали суду підстави для висновку про доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

4.6. Одночасно суд керується принципом презумпції невинуватості, відповідно до якого всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

Відтак, оцінюючи суперечливу не послідовну версію потерпілої, яка є єдиним безпосереднім джерелом обвинувачення в заподіянні ушкоджень обвинуваченим під час конфлікту, суд зазначає, що обов`язок доказування вини повністю покладається на сторону обвинувачення, а всі сумніви мають тлумачитися на користь обвинуваченого. Оскільки показання потерпілої не підтверджені достатніми, незалежними доказами, суд, керуючись принципом презумпції невинуватості та стандартом доведення "поза розумним сумнівом, вважає вину обвинуваченого недоведеною.

Обираючи стандарт доказування, який має використовуватися в кримінальних провадженнях, необхідно віддати перевагу стандарту «поза розумним сумнівом» перед стандартом «баланс ймовірностей».

4.7. У контексті такого висновку, суд зазначає, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінальне правопорушення. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.В достовірності факту (винуватості особи) не повинно залишитися розумних сумнівів і всі альтернативні можливості пояснення наданих доказів є надмірно малоймовірними.

Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку під час отримання доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів.

Відтак, обвинувачення повинно довести «кожний факт», пов`язаний із кримінальним правопорушенням, щоб «не існувало жодної розумної підстави для сумнівів». Правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого по суті означає, що жодна з сумнівних обставин не може бути покладена в основу обвинувальних тез по справі, тобто воно висуває вимогу повної і безумовної доведеності обвинувачення. Ця вимога має на меті охорону законних інтересів обвинуваченого і служить гарантією досягнення істини у справі.

Тобто, правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого виступає гарантією не тільки для обвинуваченого, воно служить також гарантією досягнення мети правосуддя. Завдяки даному правилу досягається об`єктивна істина, так як обвинувачення ґрунтується тільки на безсумнівних доказах і безспірних фактах.

Суд обґрунтовує вирок виключно на доказах, розглянутих у судовому засіданні. За допомогою дослідження на суді всіх доказів відбувається і формування внутрішнього суддівського переконання про винність або невинність обвинуваченого.

Суд наголошує, що обов`язок доказування обставин за обвинуваченням, належності та допустимості доказів покладається в даному випадку на прокурора й не може перекладатись на обвинуваченого. Бо доказування - це єдиний спосіб встановлення об`єктивної істини в кримінальному судочинстві. Поки не доведені обставини вчинення кримінального правопорушення, не можна сказати, що вони були, мали місце насправді.

4.8. Щодо правильного розуміння змісту принципу «поза розумним сумнівом» звертає увагу Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), який сформулював у пункті 43 рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», такий висновок: доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

У рішенні «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії» ЄСПЛ зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб під час виконання своїх обов`язків, судді не розпочинали розгляду справи з упередженої думки, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, який йому ставиться у вину, обов`язок доказування покладено на сторону обвинувачення. Суд може постановити обвинувальний вирок лише у тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.

Практика ЄСПЛ свідчить про те, що деталі обвинувачення у кримінальному процесі мають дуже суттєве значення, а його неконкретність розглядається ЄСПЛ, як порушення права на захист (справа «Маттоціа проти Італії», рішення від 25.07.2000 року).

Наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту».

Доведення «поза розумним сумнівом» відображає максимальний стандарт, що має відношення до питань, що вирішуються, під час визначення кримінальної відповідальності. Ніхто не повинен позбавлятися волі або піддаватися іншому покаранню за рішенням суду, якщо вина такої особи не доведена «поза розумним сумнівом (Sevtap Veznedaroрlu v. Turkey (Севтап Везнедароглу проти Турції).

4.9. Суд звертає увагу, що виправдувальний вирок ухвалюється за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, коли факт суспільно небезпечного діяння встановлено, але досліджені судом докази виключають або не підтверджують вчинення його обвинуваченим.

Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

4.10. Тож суд, керуючись загальними засадами кримінального судочинства, власне верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, дослідивши та оцінивши усі докази, надані учасниками в їх сукупності, доходить висновку про те, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не надано безсумнівних, беззаперечних, належних і переконливих доказів вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення передбаченого частиною 2 статті 121 КК, тобто умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть.

5. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішує суд під час ухвалення вироку, та положення закону, якими керувався такі

Суд не ухвалює рішення про цивільний позов, який в кримінальному проваджені не поданий.

Сторони не заявляли клопотань в порядку визначеному частиною 5, 9 статті 100 КПК, тому питання про долю речових доказів судом не вирішувалось, оскільки речові докази суду надані не були.

Суд не здійснює, в порядку передбаченому статтями 124-126 КПК, розподіл процесуальних витрат за відсутності їх документального підтвердження.

Зважаючи на положення частини 1 статті 377, частини 1 статті 203 КПК, суд зазначає, що підставою для закінчення запобіжного заходу може бути проголошення судом виправдувального вироку, що автоматично скасовує всі заборони, які було покладено на обвинуваченого до проголошення вироку. Тому в цьому випадку суд негайно звільняє обвинуваченого з-під варти за відсутності відомостей, що обвинуваченому обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою за іншим кримінальним провадженням.

Керуючись статтями 368, 370, 374, 474, 475, 615 КПК, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати не винуватим у пред`явленому обвинуваченні, передбаченому частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України та виправдати на підставі пункту 2 частини 1 статті 373Кримінального процесуального кодексу України, через не доведення вчинення ним кримінального правопорушення.

Застосований до ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою скасувати та звільнити його з-під варти негайно.

Вирок може бути оскаржений протягом тридцяти днів з дня його проголошення способом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через Іванівський районний суд Одеської області.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку вручити (надіслати) учасникам судового провадження.

Суддя ОСОБА_16