Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №492/917/26 — Арцизький районний суд Одеської області

справа № 492/917/26

Провадження № 2-а/492/20/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року м.Арциз

Арцизький районний суд Одеської області в складі:

Головуючого – судді Череватої В.І.

за участю секретаря – Гамурар І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Арцизі в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Риженко Д.О.

ВСТАНОВИВ:

10.06.2026 року позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Риженко Д.О. звернувся до суду з позовом, в якому просить суд визнання протиправною та скасувати постанову № 1774 від 02 червня 2025 року по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП про накладення на позивача ОСОБА_1 адміністративного стягнення в виді штрафу в сумі 17 000,00 грн. та закрити провадження у справі. Судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору в розмірі 532,48 грн. стягнути з відповідача на користь позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 03 червня 2026 року позивач дізнався про те, що його банківський рахунок було арештовано. 04 червня 2026 року позивачу у Арцизькому відділі ДВС було видано копію вищевказаної оскаржуваної постанови, відповідно до якої згідно протоколу про адміністративне правопорушення № 1774 від 29 травня 2025 року, позивач, будучи військовозобов`язаним, в порушення абз. 8 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до якого, у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк, в вищезазначений строк до ІНФОРМАЦІЯ_2 , не з`явився. Однак, позивач не отримував жодних повісток від відповідача. Коли, в який спосіб позивач був повідомлений про необхідність явки до відповідача, оскаржувана постанова не містить. На розгляд справа позивач не викликався. Оскаржувана постанова була винесена без участі та без відома позивача. Оскаржувана постанова не була направлена позивачу. Позивач вважає зазначену постанову протиправною, оскільки вона винесена з порушенням вимог ст. 268 КУпАП.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Черевату В.І.

Ухвалою судді Арцизького районного суду Одеської області від 19 червня 2026 року, поновлено позивачу ОСОБА_1 строк для подання даної позовної заяви та відкрито провадження в адміністративній справі № 492/917/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови № 1774 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 02.06.2025 року. Розгляд справи призначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Витребувано з ІНФОРМАЦІЯ_1 , належним чином завірені копії матеріалів справи, на підставі яких була винесена постанова № 1774 від 02 червня 2025 року по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП про накладення на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 гривень.

Встановлено відповідачу п`ятиденний строк з дня вручення йому копії даної ухвали для подання відзиву на позов.

Одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, копія відзиву та доданих до нього документів відповідачем повинна бути надіслана іншим учасникам справи. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 30 червня 2026 року, витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 , докази направлення позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_1 на 02 червня 2025 року та доказів отримання позивачем ОСОБА_1 повістки, що в подальшому стало підставою для складання оскаржуваної постанови № 1774 від 02 червня 2025 року.

Витребувані докази надіслати на адресу суду протягом п`ятиденного строку з дня отримання даної ухвали.

Однак, витребувані матеріали від відповідача на адресу суду не надійшли.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Риженко Д.О. в судовому засіданні позов підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі, з підстав, зазначених у позові та зауважив, що подав до суду відповідь на відзив, оскільки вважав, що супровідний відповідача був відзивом на позов, однак, відповідач з відзивом на позов до суду не звертався.

Представник відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, про причини неявки суду не повідомив, з заявою про розгляд справи за його відсутності до суду не звертався.

Відповідач своїм процесуальним правом не скористався, відзив на позов не подав.

Суд, розглянувши справу за наявними у ній доказами у їх сукупності, вислухавши пояснення представника позивача. приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Звертаючись до суду з позовом позивач зазначив, що відповідач незаконно та протиправно виніс відносно нього постанову № 1774 від 02.06.2025 року, про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, відповідачем було грубо порушено норми ст. ст. 268, 278-281 КУпАП, у зв`язку цим, постанова підлягає скасуванню.

Судом встановлено, що постановою № 1774 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 02.06.2025 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , притягнуто до відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000,00 гривень.

Згідно оскаржуваної постанови встановлено, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення № 1774 від 29 травня 2025 року, позивач, будучи військовозобов`язаним, в порушення абз. 8 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до якого, у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк, в вищезазначений строк до ІНФОРМАЦІЯ_2 , не з`явився.

Однак, позивач не отримував жодних повісток від відповідача. Коли, в який спосіб позивач був повідомлений про необхідність явки до відповідача, оскаржувана постанова не містить. На розгляд справа позивач не викликався. Оскаржувана постанова була винесена без участі та без відома позивача. Оскаржувана постанова не була направлена позивачу, про що було зазначено позивачем та не спростовано відповідачем.

Частиною першою статті 210-1 КпАП України передбачена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Частиною третьою статті 210 КпАП України (у редакції, діючої на час складення оскаржуваної постанови) передбачена відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.

За змістом ст. 1 ЗУ «Про оборону України», особливий період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17 березня 2014 року, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17 березня 2014 р. № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і по теперішній час.

Обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації передбачені статтею 22 Закону № 3543 про мобілізацію.

Належним чином засвідчені матеріали справи про адміністративне правопорушення на підставі яких винесено оскаржувану постанову про накладення адміністративного стягнення № 1774 від 02 червня 2025 року, які судом було витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 ухвалою суду, відповідачем суду не надано.

Суд звертає увагу на те, що саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Аналогічна позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17 (№К/9901/15804/18).

Згідно статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В абз. 5 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зазначається, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.

У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначений постановою КМУ № 560 від 16.05.2024 року.

Відповідно до п. 28 вказаного Порядку виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки.

Згідно п. 31 Порядку, повістки мають право вручати, зокрема представники виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад - в адміністративних межах населених пунктів та територій, на які поширюється повноваження відповідних виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад.

Відповідно до п. 36 Порядку, за адресом місця проживання або адресом задекларованого/зареєстрованого місця проживання резервісти та військовозобов`язані можуть бути оповіщені: представниками районних, міських держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад.

Пунктом 41 Порядку № 560 передбачено, що належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки є: у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки, а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки.

Отже, відповідачем не доведено, що у позивача виник обов`язок з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 і що від виконання цього обов`язку позивач ОСОБА_1 , ухилився.

Відповідачем не надано суду будь-яких доказів на спростування доводів позивача про відсутність у нього умислу на порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

У примітці до статті 210 КУпАП визначено, що: положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Суд вважає, що відповідач під час розгляду справи допустив порушення вимог ст. 245 КУпАП про необхідність всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, що потягло постановлення рішення, яке не можна визнати законним та обґрунтованим.

Відповідно до ст. 293 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді скарги або подання прокурора на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:

1) залишає постанову без зміни, а скаргу або подання прокурора без задоволення;

2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд

3) скасовує постанову і закриває справу;

4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Згідно ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приймаючи рішення по справі про адміністративне правопорушення суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися принципів адміністративних правовідносин, які, зокрема, закріплені у ч. 3 ст. 2 КАС України.

У відповідності до п.п. 4.1, 4.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч. 2 ст. 8 Конституції України).

Згідно з ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Необхідність індивідуалізації адміністративної відповідальності передбачена ч. 2 ст. 33 Кодексу, якою визначено, що при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Кодексом закріплено низку гарантій забезпечення прав суб`єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності з наведеними конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту вказаних осіб. За змістом статті 9 Кодексу саме винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб`єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення (проступку).

Отже, оскаржувана постанова винесена за відсутності належних, допустимих та достатніх доказів винуватості позивача у вчинені інкримінованого йому правопорушення, без належного аналізу фактичних обставин справи та з суттєвими процесуальними порушеннями норм КУпАП та ч. 2 ст. 2 КАС України.

Суд вважає за необхідне зазначити, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Елементами верховенства права є принцип рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці. Принцип правової визначеності означає, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями.

КУпАП закріплено низку гарантій забезпечення прав суб`єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності з конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

В силу ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Поряд із цим, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі № 295/3099/17.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Це означає, що ця норма Закону встановлює презумпцію вини суб`єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються, а повідомлені позивачем обставини справи відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує.

Отже, в адміністративних справах щодо оскарження рішень та дій суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його вини. Така презумпція вини покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Статтею 62 Конституції України встановлено презумпцію невинуватості особи у вчиненні злочину. Варто зазначити, що презумпція невинуватості застосовується і до адміністративних правопорушень. Таку позицію констатував і Європейський суд з прав людини, зокрема у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно зі ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доводи позивача, стосовно необґрунтованості винесення постанови та відсутності в діях позивача правопорушення за яке передбачена відповідальність за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, підтверджуються матеріалами справи.

В судовому засіданні відповідачем не спростовано доводів щодо неотримання позивачем, оскаржуваної постанови у строки визначені для її оскарження.

За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП є не доведеним, у відповідності до вимог закону відповідачем не надано доказів правомірності своїх дій, не спростовано доводи позивача та не поданого жодного безспірного доказу, який би свідчив про вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Крім того, п. 3 ч. 1 ст. 247 КУпАП передбачено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин - неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність.

Оскільки, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого в даному випадку покладено обов`язок доказування правомірності свого рішення, не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження передбачених ст. 9 КУпАП обставин, оскаржувана постанова винесена без достатніх для того підстав, а відтак, позов слід задовольнити та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення № 1774 від 02 червня 2025 року винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 майором ОСОБА_2 щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн., а провадження у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, закрити.

Відповідно до ч. 1 ст. 277-2 КУпАП, повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.

Згідно ст. 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Обов`язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.

Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення.

Несвоєчасне повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури.

Наслідком цього є позбавлення особи прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу.

Верховний Суд у постановах від 31.03.2021 року у справі № 676/752/17, від 21.03.2019 року у справі № 489/1004/17, від 30.01.2020 року у справі № 308/12552/16-а та у справі № 482/9/17, від 06.02.2020 року у справі № 205/7145/16-а зробив наступні висновки: «…закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи. Обов`язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа. Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення..».

З огляду на матеріали адміністративної справи, судом встановлено, що оскаржувана постанова була винесена без повідомлення позивача. Розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся без участі позивача.

Відповідачем доказів на спростування зазначених обставин не надано, не подано відзиву на позовну заяву, тощо.

Таким чином, судом встановлено, що розгляд справи відбувся за відсутності позивача, якого при цьому не було своєчасно сповіщено про розгляд справи, що в силу приписів ч. 1 ст. 268 КУпАП, виключало можливість розгляду справи.

Вирішуючи питання наслідків розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату Верховний Суд у постановах від 06.03.2018 року у справі № 522/20755/16-а, від 30.09.2019 року у справі № 591/2794/17 та від 21.05.2020 року у справі № 286/4145/15-а дійшов наступного висновку: «..факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури. Як наслідок, позивача позбавлено прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу..».

Згідно ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Отже, оскаржувана постанова винесена з порушенням норм ч. 1 ст. 268 КУпАП, що у свою чергу виключало можливість розгляду справи.

Водночас, процедурні порушення, зокрема, такі як розгляд справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату розгляду, є самостійними, безумовними підставами для скасування постанови про притягнення такої особи до відповідальності.

Згідно ст. 268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Особі, до якої застосовується адміністративна санкція, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в розгляді справи про адміністративне правопорушення, висловлення заперечень, надання доказів, захист, тощо.

Позивач стверджує, що в його присутності протокол про адміністративне правопорушення не складався, з його змістом він ознайомлений не був, пояснення у нього не відбиралися, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення він не був повідомлений. Такі доводи позивача відповідачем не спростовані.

Як визначено п. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення.

Склад адміністративного правопорушення - це передбачена нормами права сукупність об`єктивних і суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу в цілому. Об`єктивна сторона адміністративного правопорушення знаходить свій прояв у дії чи бездіяльності, що заборонені адміністративним правом, та залежить від місця, часу, обставин і способу скоєння адміністративного правопорушення, тощо, а також від причинного зв`язку між діянням і шкідливими наслідками цього діяння, вчинення протиправного діяння в минулому, його системності.

Отже відповідачем не встановлена наявність в діяннях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, що є обов`язковою підставою для притягнення до адміністративної відповідальності, виходячи з приписів ст. 7 КУпАП, відповідно його притягнення до адміністративної відповідальності є незаконним.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Згідно ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Крім того порушена процедура притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, так як протокол про адміністративне правопорушення в його присутності не складався, з його змістом ОСОБА_1 ознайомлений не був, права особи, що притягається до адміністративної відповідальності, йому не роз`яснювалися, письмові пояснення по суті правопорушення у нього не відбиралися, про час та місце розгляду справи він повідомлений не був, справа розглянута у його відсутності, що позбавило позивача скористатися правами, передбаченими ст. 268 КУпАП.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

В супереч викладеному відповідач, ухвалюючи оскаржувану постанову, жодних із вищезазначених обставин не врахував та не обґрунтував правомірність оскаржуваної постанови.

Відповідач, будучи зобов`язаним доказувати правомірність свого рішення, будь - яких доказів щодо його правомірності не надав.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не повідомлено позивача про час та місце розгляду справи відносно нього, і таким чином позивача позбавлено права на захист. Крім того, відповідачем в постанові не наведеного жодного доказу, які б підтверджували факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Так само на вимогу суду й не надано матеріали справи про адміністративне правопорушення, правомірність постанови в якій оскаржується позивачем.

Вказане означає, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП - за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 - 1 КУпАП.

Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Отже, доказів того, що ОСОБА_1 було вручено повістку на розгляд справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, відповідачем суду не надано. Так само на вимогу суду й не надано матеріали справи про адміністративне правопорушення, правомірність постанови в якій оскаржується позивачем.

Таким чином, за вказаних обставин позов ОСОБА_1 , підлягає задоволенню.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановлені обставини справи, беручи до уваги обов`язок відповідача, як суб`єкта владних повноважень, щодо доказування правомірності свого рішення, принцип закріплений в Конституції України про необхідність доведення вини особи належними доказами, а не припущеннями та принципу, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, суд вважає, що позовні вимоги позивача про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення підлягають задоволенню, шляхом скасування постанови, а провадження у справі слід закрити.

Щодо судових витрат.

За змістом ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності до ч. ч. 1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позову до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 532,48 грн., про що свідчить квитанція про сплату позивачем судового збору, у зв`язку з повним задоволенням позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути витрати по сплаті судового збору в розмірі 532,48 грн.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 79, 90, 139, 205, 242-246, 286 КАС України, ст. ст. 7, 9, 210 1, 235, 245, 247, 215, 252, 254, 256, 268, 279, 280, 283, 293 КУпАП, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову № 1774 від 02 червня 2025 року по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП про накладення на позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адміністративного стягнення в виді штрафу в сумі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП – закрити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , сплачений позивачем судовий збір у розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 20.07.2026 року.

Суддя В.І. Черевата