Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №420/28251/24 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року

м. Київ

справа № 420/28251/24

адміністративне провадження № К/990/49402/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року (ухвалене суддею-доповідачем Андрухівим В.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Крусяна А.В., суддів Шевчук О.А., Яковлєва О.В.),

У С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії за період з 01 квітня 2014 року по 07 серпня 2022 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01 квітня 2014 року по 07 серпня 2022 року з компенсацією втрати частини доходів;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати ОСОБА_1 пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у жовтні 2009 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Севастополі позивачу призначено пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII), однак з березня 2014 року, у зв`язку із тимчасовою окупацією АРК та м. Севастополь, виплата пенсії була припинена. В подальшому, на виконання судового рішення у справі №420/30552/23, Управління взяло позивача на облік та відновило виплату пенсії за вислугу років з 07 серпня 2022 року, однак протиправно не виплатило заборгованість пенсії за період з 01 квітня 2014 року по 07 серпня 2022 року.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року, позов задоволено частково.

Визнано неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії за період з 01 квітня 2014 року по 07 серпня 2022 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01 квітня 2014 року по 07 серпня 2022 року.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

4. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що виплату призначеної позивачу пенсії з 01 квітня 2014 року було припинено за відсутності передбачених законом підстав та без прийняття відповідного рішення органом Пенсійного фонду України. Суди зазначили, що після відновлення виплати пенсії з 07 серпня 2022 року відповідач не виплатив позивачу належні суми пенсії за попередній період, а тому відмова в їх нарахуванні та виплаті є протиправною. Водночас вимоги про компенсацію втрати частини доходів визнано передчасними, оскільки спірну заборгованість на час розгляду справи ще не було виплачено.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

5. Не погодившись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

6. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 7, 52 Закону №2262-XII, пункту 1 частини першої статті 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VII, пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08 червня 2016 року №365 (далі - постанова КМУ №365), порушив вимоги статей 122, 242 КАС України, а також не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19, від 29 березня 2024 року у справі №460/17904/23.

7. Управління наголошує, що позивач звернувся до суду лише у 2024 році, вимагаючи перерахунку за період з 2014 року. Пенсія є щомісячним платежем, тому про її розмір позивач мав знати щомісяця.

8. Скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19 та від 29 березня 2024 року у справі №460/17904/23 щодо необхідності дотримання шестимісячного строку звернення до суду з вимогами про перерахунок пенсії за минулий період.

Так, у вищенаведених висновках серед іншого зазначено, що отримання листа-відповіді від Управління Пенсійного фонду України не змінює момент, коли особа дізналася про порушення свого права. Отримання пенсії є моментом, з якого пенсіонер вважається обізнаним про її розмір, а пасивна поведінка не свідчить про дотримання строків.

9. Скаржник також стверджує, що для виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам встановлено спеціальну процедуру (ідентифікація, перевірка місця проживання). Оскільки поштовий зв`язок з тимчасово окупованою територією Автономної Республіки Крим призупинено через оголошений воєнний стан в Україні, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не може отримати підтвердження припинення виплат там, що є перешкодою для взяття на облік в Одесі.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

10. Касаційна скарга надійшла до Суду 28 листопада 2025 року.

11. Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 420/28251/24, витребувано адміністративну справу та запропоновано учасникам справи надати відзив на касаційну скаргу.

12. Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 20 липня 2026 року.

13. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Позиція інших учасників справи

14. Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому зазначено, що виплату пенсії було припинено без передбачених законом підстав і без прийняття відповідного рішення, а проживання на тимчасово окупованій території та статус внутрішньо переміщеної особи не можуть бути підставою для позбавлення права на призначену пенсію. На думку позивача, касаційна скарга зводиться до переоцінки встановлених судами обставин і доказів та не містить належного обґрунтування неправильного застосування судами норм матеріального чи процесуального права.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

15. ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 29 липня 2022 року №5105-5001933816. Фактичним місцем його проживання/перебування є:

АДРЕСА_1 . Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року у справі №420/13741/22, яке набрало законної сили 07 лютого 2023 року, зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву позивача від 07 серпня 2022 року про взяття його на облік як військового пенсіонера та поновлення виплати призначеної пенсії за вислугу років.

17. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року у справі №420/30552/23, яке набрало законної сили 23 квітня 2024 року, зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області прийняти рішення про взяття позивача на облік та відновлення з 07 серпня 2022 року виплати йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII. Водночас суд відмовив у задоволенні позовних вимог у частині зобов`язання виплатити позивачу заборгованість з пенсії з 01 квітня 2014 року, оскільки визнав такі вимоги передчасними.

18. На виконання зазначеного судового рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області взяло позивача на облік та 16 травня 2024 року відновило виплату йому пенсії за вислугу років з 07 серпня 2022 року.

19. 08 серпня 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив нарахувати та виплатити йому заборгованість з пенсії за період з 01 квітня 2014 року до 07 серпня 2022 року.

20. Листом від 05 вересня 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повідомило позивача про відсутність підстав для задоволення його заяви.

21. Вважаючи протиправною відмову відповідача у виплаті заборгованості з пенсії за період з 01 квітня 2014 року до 07 серпня 2022 року, позивач звернувся до суду з позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

22. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

23. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

24. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

25. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

26. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року відповідають не повністю, а доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на таке.

27. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

28. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

29. Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

30. Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

31. Водночас суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

32. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом.

33. Право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об`єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.

34. Звертаючись із касаційною скаргою, Управління зазначає, що позивач пропустив установлений статтею 122 КАС України строк звернення до адміністративного суду, оскільки про невиплату пенсії знав або повинен був знати ще з 2014 року. На думку скаржника, отримання позивачем листа відповідача від 05 вересня 2024 року не змінює моменту, з якого він мав усвідомлювати порушення свого права, а лише свідчить про час, коли позивач почав вчиняти активні дії з метою його захисту.

35. На обґрунтування цього доводу скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19, відповідно до яких пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тривала пасивна поведінка пенсіонера за наявності об`єктивної можливості знати про стан свого пенсійного забезпечення не свідчить про дотримання строку звернення до суду.

36. Оцінюючи наведений довід, колегія суддів виходить із необхідності визначити зміст права, за захистом якого позивач звернувся у цій справі, характер оскаржуваної поведінки відповідача та момент, з якого підлягає обчисленню строк звернення до адміністративного суду.

37. Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

38. За змістом цієї норми початок перебігу строку звернення до суду пов`язується не лише з моментом фактичного усвідомлення особою порушення свого права, а й з моментом, коли вона за об`єктивних обставин повинна була про нього дізнатися.

39. У постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19, на яку посилається скаржник, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що для визначення початку перебігу строку звернення до суду необхідно встановити час, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а тривала пасивна поведінка особи за наявності об`єктивної можливості знати про стан свого пенсійного забезпечення не свідчить про дотримання такого строку. Верховний Суд також виходив із того, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, тому особа, яка її фактично отримує, має можливість дізнатися про розмір відповідної виплати під час її одержання.

40. Водночас зазначений висновок сформульовано у спорі щодо розміру пенсії, яку особа фактично отримувала щомісячно, тоді як у справі, що переглядається, виплату призначеної позивачу пенсії було припинено повністю, а предметом спору є відмова відповідача виплатити пенсію за минулий період після поновлення її поточної виплати на виконання судового рішення.

41. З огляду на відмінність спірних правовідносин висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19, не може бути застосований лише з огляду на періодичний характер пенсійної виплати. Для оцінки дотримання строку звернення до суду визначальним є те, що предметом цього спору є відмова відповідача у нарахуванні та виплаті пенсії за минулий час, оформлена листом від 05 вересня 2024 року після поновлення поточної виплати пенсії.

42. Як установили суди попередніх інстанцій, виплату пенсії позивачу припинено у березні 2014 року. У 2022 році позивач залишив тимчасово окуповану територію міста Севастополя, був узятий на облік як внутрішньо переміщена особа та звернувся до Управління щодо взяття його на пенсійний облік і поновлення виплати призначеної пенсії.

43. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року у справі №420/13741/22, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду по суті заяви позивача від 07 серпня 2022 року та зобов`язано повторно її розглянути.

44. Надалі рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року у справі №420/30552/23, яке набрало законної сили 23 квітня 2024 року, відповідача зобов`язано взяти позивача на облік та відновити виплату йому пенсії з 07 серпня 2022 року. У задоволенні вимоги про виплату пенсії за попередній період у тій справі відмовлено з мотивів її передчасності.

45. Після виконання зазначеного судового рішення позивач 08 серпня 2024 року окремо звернувся до відповідача щодо нарахування та виплати пенсії за минулий час, а листом від 05 вересня 2024 року отримав відмову в задоволенні цієї вимоги.

46. Отже, безпосереднім предметом оскарження у цій справі є відмова відповідача у нарахуванні та виплаті пенсії за минулий час, викладена у листі від 05 вересня 2024 року. Після того як у справі № 420/30552/23 відповідну вимогу позивача було визнано передчасною, саме зазначена відмова сформувала самостійний предмет цього спору.

47. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що виплату призначеної позивачу пенсії було припинено без прийняття відповідного рішення та за відсутності передбачених законом підстав. З огляду на це суди дійшли висновку, що позивач має право на нарахування та виплату пенсії за весь період з 01 квітня 2014 року до 07 серпня 2022 року.

48. Суд апеляційної інстанції додатково виходив із того, що відповідно до статті 46 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, який призначає і виплачує пенсію, підлягають виплаті за минулий час без обмеження будь-яким строком.

49. Колегія суддів погоджується, що у разі неодержання пенсії з вини пенсійного органу її виплата за минулий час не обмежується будь-яким строком. Водночас висновок про наявність такої вини та про виплату пенсії за весь заявлений період є передчасним, оскільки суди не встановили обставин, від яких стаття 55 Закону № 2262-XII пов`язує підстави, обсяг і часові межі виплати пенсії за минулий час.

50. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

51. Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення позивача визначаються Законом №2262-XII.

52. За змістом статті 58-1 Закону №2262-XII припинення та поновлення виплати пенсії особам, які мають право на пенсію відповідно до цього Закону, здійснюються у порядку, встановленому цим Законом та статтею 49 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV.

53. Статтею 49 Закону №1058-IV визначено підстави припинення виплати пенсії та порядок її поновлення.

54. Отже, застосування судами статті 49 Закону №1058-IV для перевірки правомірності припинення виплати пенсії позивачу є обґрунтованим, оскільки можливість застосування цієї норми до правовідносин з виплати пенсії за Законом №2262-XII прямо передбачена статтею 58-1 цього Закону. Водночас питання правомірності припинення виплати пенсії та питання виплати пенсії за минулий час не є тотожними. Встановлення відсутності законних підстав для припинення виплати пенсії саме собою не визначає періоду, за який неодержані суми підлягають виплаті, та не встановлює причин їх своєчасного неодержання.

55. Спеціальне регулювання виплати за минулий час пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-XII, закріплено у статті 55 цього Закону.

56. Відповідно до частини першої статті 55 Закону №2262-XII нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.

57. Згідно з частиною другою цієї статті нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

58. Аналіз наведених положень свідчить, що обсяг і часові межі виплати пенсії за минулий час законодавець пов`язує з причинами її своєчасного неодержання. Закон розмежовує випадки, коли пенсію не отримано з вини пенсіонера, та випадки, коли її не отримано з вини органу Пенсійного фонду України. У першому випадку виплата обмежується трирічним періодом, у другому - здійснюється без обмеження будь-яким строком.

59. Застосування частини першої або частини другої статті 55 Закону №2262-XII у спірних правовідносинах залежить від установлення того, чи мав позивач право на отримання пенсії протягом відповідного періоду, чи були належні йому суми нараховані або чи існував у пенсійного органу обов`язок здійснити їх нарахування, з яких причин пенсію не було своєчасно отримано та поведінка якого учасника правовідносин перебувала у причинному зв`язку з її невиплатою.

60. Відсутність відомостей про фактичне нарахування сум пенсії сама собою не виключає застосування частини другої статті 55 Закону №2262-XII, якщо буде встановлено, що відповідний орган Пенсійного фонду України був зобов`язаний здійснити таке нарахування, однак не виконав цього обов`язку з причин, залежних від нього. Інше тлумачення дозволяло б суб`єкту владних повноважень отримати перевагу внаслідок невиконання покладеного на нього законом обов`язку.

61. Водночас установлення факту невиплати пенсії та відсутності формального рішення про її припинення не є достатнім для безумовного висновку про вину органу Пенсійного фонду України протягом усього заявленого позивачем періоду. Під час визначення вини органу Пенсійного фонду України належить установити не абстрактну відповідальність держави за невиплату пенсії, а конкретний обов`язок відповідного територіального органу, момент його виникнення, протиправну дію або бездіяльність цього органу та причинний зв`язок між такою поведінкою і неодержанням пенсії.

При цьому під час визначення вини пенсіонера у розумінні частини першої статті 55 Закону №2262-XII значення має не лише факт невчинення ним певної дії, а й те, чи був покладений на нього законом обов`язок учинити таку дію, чи була відповідна процедура доступною та зрозумілою, чи мав пенсіонер реальну можливість виконати цей обов`язок з огляду на умови проживання на тимчасово окупованій території та чи вплинуло невчинення відповідної дії на можливість здійснення пенсійної виплати.

62. Судами попередніх інстанцій установлено, що до квітня 2022 року позивач проживав на тимчасово окупованій території міста Севастополя, у квітні 2022 року виїхав на підконтрольну Україні територію, а 29 липня 2022 року був узятий на облік як внутрішньо переміщена особа за фактичним місцем проживання у місті Одесі.

63. Отже, причини неотримання позивачем пенсії протягом спірного періоду не можуть оцінюватися без урахування зміни його місця проживання, зміни компетентного органу пенсійного забезпечення та нормативного регулювання, чинного у відповідні часові проміжки.

64. Згідно з частиною другою статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

65. Механізм виплати пенсії громадянам України, які проживали на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, визначався Порядком виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року №234 (далі - Порядок № 234).

66. Відповідно до пункту 1 Порядку №234 цей Порядок визначав механізм виплати пенсії громадянам України, які проживали на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя і не отримували пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації.

67. Згідно з пунктом 2 Порядку №234 пенсійне забезпечення осіб, які отримували пенсію відповідно до Закону №2262-XII, здійснювалося визначеними Пенсійним фондом України головними управліннями Пенсійного фонду України.

68. Пунктом 3 Порядку №234 передбачалося подання особою територіальному органові заяви про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання та паспорта громадянина України. Відповідні документи могли бути подані представником особи або надіслані поштою за умови нотаріального засвідчення справжності підпису на заяві.

69. За пунктом 4 Порядку №234 територіальний орган на підставі поданих документів надсилав запит щодо витребування пенсійної справи до відповідних органів Російської Федерації, а виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом із документами про припинення її виплати поновлювалася з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.

70. Відповідно до пункту 5 Порядку №234 порядок звернення за поновленням виплати пенсії та підтвердження факту неодержання пенсії від відповідних органів Російської Федерації мав затверджуватися правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Міністерством соціальної політики України.

71. Пунктом 6 Порядку №234 передбачалося здійснення виплати пенсії за місцем проживання особи на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя поштовими переказами або, за бажанням особи, через поточний рахунок у банку, розташованому за межами тимчасово окупованої території. Переказ пенсії здійснювався за умови щорічного подання до 31 грудня документа про посвідчення факту, що особа є живою, або паспорта громадянина України, а в разі неподання таких документів виплата припинялася з 1 січня наступного року та поновлювалася після їх подання.

72. Отже, у період проживання позивача у місті Севастополі законодавство передбачало спеціальний механізм реалізації права громадянина України, який проживав на тимчасово окупованій території, на отримання призначеної відповідно до законодавства України пенсії. Цей механізм передбачав учинення визначених дій як пенсіонером, так і відповідним територіальним органом Пенсійного фонду України.

Сам факт проживання особи на тимчасово окупованій території не припиняв її права на призначену пенсію. Водночас для організації її виплати Порядок №234 передбачав звернення пенсіонера із заявою та документами, а для пенсійного органу - учинення після отримання такого звернення передбачених цим Порядком дій.

73. Тому суди мали визначити та здійснити оцінку причин неодержання позивачем пенсії у період дії Порядку №234, у редакції, що була чинна на момент проживання позивача в м. Севастополі, встановивши, чи звертався позивач у передбаченому ним порядку, чи отримував він у відповідний період пенсію від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, чи виник у визначеного органу Пенсійного фонду України обов`язок щодо організації пенсійної виплати та чи існували об`єктивні перешкоди для виконання такого обов`язку.

74. При цьому неподання пенсіонером заяви або окремих документів саме собою не може автоматично свідчити про його вину у розумінні частини першої статті 55 Закону №2262-XII.

75. Оцінюючи наявність такої вини, суди мають установити, чи був покладений на пенсіонера обов`язок прямо й достатньо чітко визначений законодавством, чи була процедура його виконання доступною, зрозумілою та передбачуваною, чи мав пенсіонер реальну можливість виконати цей обов`язок з огляду на проживання на тимчасово окупованій території та чи перебувало його невиконання у причинному зв`язку з невиплатою пенсії. Такий підхід узгоджується з юридичною позицією Конституційного Суду України, викладеною в абзаці другому підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, відповідно до якої правова визначеність вимагає, щоб норми права були зрозумілими, ясними і недвозначними, оскільки інше створює ризик їх неоднакового застосування та свавілля.

76. Так само відсутність законної підстави для припинення виплати пенсії не є достатньою для безумовного висновку про вину органу Пенсійного фонду України протягом усього періоду її неодержання. Необхідно встановити, який саме орган був уповноважений здійснювати пенсійне забезпечення позивача у відповідний період, коли та чи взагалі у нього виник обов`язок щодо нарахування або організації виплати пенсії.

77. Отже, для правильного застосування статті 55 Закону №2262-XII суди мали встановити:

чи мав позивач право на отримання пенсії відповідно до законодавства України протягом усього заявленого періоду;

чи були належні позивачу суми фактично нараховані, а за відсутності такого нарахування - чи існував у відповідного органу Пенсійного фонду України обов`язок його здійснити;

з яких причин пенсію не було своєчасно отримано та поведінка якого учасника правовідносин перебувала у причинному зв`язку з її невиплатою;

чи отримував позивач протягом відповідного періоду пенсію від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації.

78. Установлення зазначених обставин має значення для визначення матеріально-правових умов виплати пенсії за минулий час, зокрема причин її неодержання, наявності вини пенсіонера або органу Пенсійного фонду України та часових меж такої виплати відповідно до статті 55 Закону №2262-XII.

79. Водночас суди попередніх інстанцій не встановили, чи були протягом усього заявленого періоду наявні передбачені законодавством умови для нарахування та виплати позивачу пенсії за минулий час, чи отримував він у цей період пенсію від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, чи були належні йому суми фактично нараховані або чи існував у відповідного органу Пенсійного фонду України обов`язок здійснити таке нарахування, а також з яких причин пенсію не було своєчасно отримано.

80. За відсутності встановлення зазначених обставин висновок про наявність у позивача права на виплату пенсії за весь період з 01 квітня 2014 року до 07 серпня 2022 року, обґрунтований лише відсутністю належно оформленого рішення про припинення її виплати, є передчасним, оскільки така обставина сама собою не визначає причин неодержання пенсії, наявності вини відповідного учасника правовідносин та часових меж виплати пенсії за минулий час.

81. Щодо доводу скаржника про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду Суд зазначає, що безпосереднім предметом оскарження у цій справі є відмова Управління, викладена у листі від 05 вересня 2024 року, у нарахуванні та виплаті пенсії за минулий час після поновлення її поточної виплати.

82. Із цим позовом позивач звернувся 06 вересня 2024 року, тобто наступного дня після отримання зазначеної відмови. Отже, встановлений частиною другою статті 122 КАС України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду позивачем не пропущено.

83. Посилання скаржника на те, що позивач знав про невиплату пенсії з 2014 року, цього висновку не спростовує, оскільки у цій справі оскаржується не припинення виплати пенсії у 2014 році як окрема дія або рішення пенсійного органу, а відмова у виплаті пенсії за минулий час, прийнята після поновлення її поточної виплати та після того, як у справі №420/30552/23 відповідну вимогу було визнано передчасною.

84. Водночас дотримання позивачем строку звернення до суду не свідчить про обґрунтованість заявлених вимог по суті та не звільняє суди від обов`язку встановити передбачені статтею 55 Закону №2262-XII умови виплати пенсії за минулий час.

85. Незастосування судами статті 55 Закону №2262-XII призвело до неповного встановлення обставин, що входять до предмета доказування, зокрема причин невиплати пенсії та обставин, від яких залежать обсяг і часові межі права позивача на отримання пенсії за минулий час.

86. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, вирішувати питання про достовірність доказів, перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати нові докази або додатково перевіряти докази.

87. За змістом частини четвертої статті 9 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

88. Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Цей принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

89. Вимога належного мотивування індивідуального адміністративного рішення узгоджується також із пунктом 2 статті 17 Кодексу належного адміністрування, що є додатком до Рекомендації CM/Rec(2007)7 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо належного адміністрування (Recommendation CM/Rec(2007)7 of the Committee of Ministers to member states on good administration), ухваленої 20 червня 2007 року, відповідно до якої рішення, що зачіпає індивідуальні права, має містити належні юридичні та фактичні підстави.

90. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 КАС України).

91. Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

92. За таких обставин рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року підлягають скасуванню в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій щодо відмови у нарахуванні та виплаті пенсії за період з 01 квітня 2014 року до 07 серпня 2022 року та зобов`язання здійснити таке нарахування і виплату, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині судові рішення підлягають залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

93. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.

94. Частиною четвертою статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені лише цим судом. В інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

95. У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність підстав для нарахування та виплати позивачу пенсії за весь період з 01 квітня 2014 року до 07 серпня 2022 року, оскільки обмежилися встановленням відсутності передбачених законом підстав для припинення її виплати та не врахували спеціального правового регулювання виплати пенсії за минулий час, закріпленого у статті 55 Закону №2262-XII.

96. Для правильного вирішення спору необхідно встановити наявність у позивача права на отримання пенсії у спірний період, факт нарахування належних йому сум або існування у відповідного органу Пенсійного фонду України обов`язку здійснити таке нарахування, причини неодержання пенсії, а також наявність причинного зв`язку між поведінкою відповідного учасника правовідносин і її невиплатою.

97. Судам також належало з`ясувати, чи отримував позивач у спірний період пенсію від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, який орган був уповноважений здійснювати його пенсійне забезпечення у відповідні часові проміжки та з якого моменту відповідний обов`язок виник у Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

98. Невстановлення зазначених обставин унеможливлює вирішення питання про застосування частини першої або частини другої статті 55 Закону №2262-XII, визначення обсягу і часових меж права позивача на виплату пенсії за минулий час.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року у справі №420/28251/24 скасувати в частині: визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії за період з 01 квітня 2014 року до 07 серпня 2022 року; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01 квітня 2014 року до 07 серпня 2022 року.

Справу №420/28251/24 у цій частині направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді В.М. Шарапа

С.М. Чиркін