Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №344/10578/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 344/10578/26 пров. № А/857/33860/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І. І.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу громадянина російської федерації ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області (головуючий суддя Татарінова О.А.), ухвалене у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Івано-Франківськ 03 червня 2026 року у справі №344/10578/26 за позовом Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби до громадянина російської федерації ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України,

В С Т А Н О В И В:

03.06.2026 Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби звернулося в суд з позовом до громадянина російської федерації ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на шість місяців.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 червня 2026 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції входив з того, що відповідач тривалий час перебуває на території України без відповідної правої підстави, у нього відсутні документи для самостійного виїзду та наявні обґрунтовані підстави вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення, тому відповідача слід затримати з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на шість місяців.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, громадянин російської федерації ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 червня 2026 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відповідач має міцні сімейні та соціальні зв`язки в Україні, постійне місце проживання, проживає разом із сім`єю та тривалий час інтегрований в українське суспільство. Зазначені обставини свідчать про відсутність реальних та обґрунтованих підстав вважати, що він має намір повернутися в рф. Суд приймаючи оскаржуване рішення, мав би також виходити з правових і фактичних наслідків такої дії, а тому був зобов`язаний обґрунтувати суттєву суспільну необхідність прийняття такого рішення і врахувати право скаржника на сім`ю та міцність соціальних, культурних і родинних зв`язків у сім`ї скаржника. Скаржник, як такий, що проживає з 1992 року на території України, разом із своєю сім`єю, засуджує політичний режим рф та допомагає ЗСУ, є таким, що безумовно підпадає в країні громадянської належності під 275 статтю КК рф, яка передбачає найсуворішу санкцію, а саме позбавлення волі на строк від 12 років до довічного. Зазначена обставина не виключає можливості застосування до скаржника інших видів відповідальності за свою діяльність та погляди.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином російської федерації, місце народження Курська область, документ, що засвідчує особу - паспорт серії НОМЕР_1 . Дійсний до 04.06.2024.

03.06.2026 до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби поступив лист від Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області про те, що ними встановлено громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який незаконно перебуває на території України.

03.06.2026 згідно протоколу про адміністративне затримання № МІФ 000068 за ч. 2 ст. 263 КУпАП працівниками Городенківського відділу Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби був виявлений та затриманий громадянин рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив правила перебування іноземців на території України, а саме перевищення встановленого строку перебування в Україні більш як 30 днів, у зв`язку з вчиненням правопорушення передбаченого ч.2 ст.203 КУпАП для з`ясування обставин справи та забезпечення своєчасного розгляду справи.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення ПР МІФ №001721 від 03.06.2026 за ч. 2 ст. 203 КУпАП громадянин рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перевищив дозволений строк перебування в Україні більш як на 30 днів.

Із документів, долучених до матеріалів справи убачається, дії громадянина рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 203 КУпАП перевищення іноземцем встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів.

Так, Відповідач перебуває на території України на підставі документу, що засвідчує особу - паспорт серії НОМЕР_1 , термін дії якого закінчився, та тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не працює.

Таким чином, громадянин рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває в Україні у статусі нелегального мігранта.

03.06.2026 ЗМУ ДМС прийнято рішення про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства ОСОБА_1 , згідно з ч. 1 ст. 30 Закону № 3773- VI.

10.06.2022 Городенківський відділ Управління державної міграційної служби в Івано-Франківській області прийняв рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства щодо відповідача ОСОБА_1 . Дане рішення відповідач не виконав, не покинув територію України, і таким чином ухилився від виїзду з території України.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, їх основні права, свободи та обов`язки, порядок вирішення питань, пов`язаних з їх в`їздом в Україну або виїздом з України, регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (надалі - Закон №3773-VI).

Відповідно до ч.3 ст.3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Положеннями ч.3 ст. 9 Закону №3773-VI передбачено, що строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Згідно до п. 14 ст. 1 Закону №3773-VI нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

За правилами ч.1 ст.26 Закону №3773-VI, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

У відповідності ч.5 ст.26 Закону №3773-VI, іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.30 Закону №3773-VI, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Рішення про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом.

На підставі ч.4 ст.30 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Застосовуючи приписи ч.1 ст.30 Закону №3773-VI варто зважати на те, що примусове видворення з України іноземця застосовується якщо рішення компетентного органу про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин.

Аналізуючи вказане вище, апеляційний суд зазначає, що зі змісту наведеної норми убачається, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини:

1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення;

2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №359/5975/17, від 28.02.2019 у справі №754/2198/17, від 26.06.2019 у справі №755/12159/18, від 09.08.2019 у справі №359/5823/16-а, від 27.04.2023 у справі №522/11882/22, від 24.05.2023 у справі №296/8455/22.

Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначені ст.289 КАС України.

Так, відповідно до ч.1 ст.289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України;

2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією;

4) зобов`язання внести заставу.

Приписами ч.11 ст.289 КАС України визначено, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.

Ключовим у вирішенні питання про застосування таких заходів є наявність наступних обставин: рішення компетентного органу про примусове видворення іноземця, наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення; існування ризику втечі іноземця, а так само у разі відсутності в іноземця, стосовно якого прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України.

Аналізуючи вказане вище, апеляційний суд зазначає, що до іноземця, стосовно якого прийнято рішення про примусове видворення, може бути застосований такий захід як затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України.

Проте, такий захід не застосовується автоматично, а лише за наявності підстав, передбачених ч.1 ст.289 КАС України.

При цьому, доведення наявності підстав, передбачених вказаною нормою, покладено на територіальний орган ДМС України, як суб`єкта владних повноважень, яким ініційовано питання щодо затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України.

Як правильно встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи і не спростовано під час апеляційного розгляду справи, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться на території України нелегально, що є порушенням законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

03.06.2026 ЗМУ ДМС прийнято рішення про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з ч. 1 ст. 30 Закону № 3773- VI.

Відповідач не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту, не підпадає під захист ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», так як доказів протилежного суду не надано.

10.06.2022 Городенківський відділ Управління державної міграційної служби в Івано-Франківській області прийняв рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства щодо відповідача ОСОБА_1 . Дане рішення відповідач не виконав, не покинув територію України, і таким чином ухилився від виїзду з території України.

Рішення про примусове повернення та видворення станом на час розгляду справи не оскаржено.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що відповідач, який є іноземним громадянином, перебуває на території України незаконно. Відповідачу статус біженця не надано, і він не є особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки з відповідними заявами до органів ДМС України відповідач не звертався. Доказів протилежного суду не надано.

З наведеного випливає, що відповідач тривалий час перебуває на території України без відповідної правої підстави, у нього відсутні документи для самостійного виїзду та наявні обґрунтовані підстави вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення.

Водночас аргументи апеляційної скарги щодо наявності у відповідача міцних сімейних та соціальних зав`язків в Україні, постійного місце проживання разом із сім`єю та тривалого інтегрування в українське суспільство, а також засудження політичного режиму рф та допомоги ЗСУ, жодними доказами не підтверджено, а тому такі суд апеляційної інстанції відхиляє.

За таких обстави, беручи до уваги вчинення відповідачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 203 КУпАП, перебування відповідача на території України без відповідних законних підстав, суд апеляційної інстанції, погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні правові підстави для затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права у п.58 Рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви підставності заявлених позовних вимог та на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 229, 241, 272, 289, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу громадянина російської федерації ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 червня 2026 року у справі №344/10578/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний