Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №300/6502/21 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/6502/21 пров. № А/857/29024/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідачаСала П.І.,

суддів:Димарчук Т.М.,

Москаля Р.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача, адвоката Скржешевського Максима Станіславовича, на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року (суддя Главач І.А.) про відмову у задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій відповідача щодо зменшення основного розміру пенсії позивача з 89% до 70% та зобов`зання відповідача провести позивачу з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років, виходячи із 89% відповідних сум грошового забезпечення та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум без обмежень.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.12.2021 у справі № 300/6502/21, яке набрало законної сили 26.05.2022, вказаний позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 89% до 70% відповідних сум грошового забезпечення при проведенні з 01.04.2019 перерахунку основного розміру його пенсії.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату (із врахуванням раніше виплачених сум) пенсії ОСОБА_1 із застосуванням 89% відповідних сум грошового забезпечення без обмеження її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімуми, для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням проведених платежів.

15.04.2026 представник позивача подав до суду заяву про зміну способу і порядку виконання судового рішення, яку обґрунтував тривалим невиконанням в повному обсязі рішення суду від 23.12.2021. Зазначив, що відповідач не здійснив фактичної виплати позивачу донарахованої пенсії за період з 01.04.2019 по 30.06.2022 в сумі 241 353,24 грн. Відтак, посилаючись на положення частини третьої статті 378 КАС України, просив змінити спосіб та порядок виконання судового рішення на стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області цієї заборгованості.

27.04.2026 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало заперечення на вказану заяву. Просило суд врахувати, що на виконання судового рішення позивачу було проведено відповідний перерахунок пенсійного забезпечення, а нараховані у зв`язку з цим суми пенсії включено до реєстру судових рішень і їх виплата буде здійснена при наявності фінансування з державного бюджету.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 у задоволенні заяви представника позивача про зміну способу та порядку виконання рішення суду відмовлено. Суд визнав нерелевантними до обставин цієї справи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28.10.2025 у справі № 380/7706/22, враховуючи відсутність відомостей про відкриття (наявність) виконавчого провадження. Також суд зазначив, що можливість зміни способу виконання рішення суду без попереднього звернення до органів виконання суперечить чинній концепції регулювання процедури виконання судових рішень в цілому, оскільки саме органи виконавчої служби наділені механізмами примусового виконання рішення суду та повноваженнями щодо застосування санкцій за невиконання судового рішення. Водночас відсутність активних дій ОСОБА_1 , спрямованих на примусове виконання рішення суду свідчить про те, що він не скористався усіма передбаченими законодавством засобами для виконання рішення суду у власній справі, а тому застосування процесуального механізму, передбаченого абзацом другим частини третьої статті 378 КАС України, є передчасним.

Не погодившись з цією ухвалою, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нове рішення про задоволення заяви. Вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а його висновки не відповідають фактичним обставинам справи. Просить врахувати, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини та громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень є невід`ємною складовою права на справедливий суд. Водночас саме на державу в особі відповідних суб`єктів публічної влади покладено обов`язок щодо забезпечення виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Крім того, саме суд, який ухвалив рішення, здійснює контроль за його виконанням. Наголошує на наявності підстав, передбачених частиною третьою статті 378 КАС України, для зміни рішення суду зобов`язального характеру, ухваленого в цій справі, на стягнення з пенсійного органу невиплачених позивачу сум пенсії. Також звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду, зроблений у постанові від 28.10.2025 у справі № 380/7706/22.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2026 про відкриття апеляційного провадження апеляційний розгляд справи призначено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами (за змішаною формою).

Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відзиву на апеляційну скаргу не подало, що не перешкоджає апеляційному перегляду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта, колегія суддів при вирішенні апеляційної скарги виходить із таких мотивів.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частинами другою-четвертою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Аналогічні за змістом норми закріплено у статті 14 КАС України.

Крім того, згідно із статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.

В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, у свою чергу, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/0) звернув увагу на те, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

В іншому рішенні Конституційний Суд України зазначив, що "з принципу правовладдя та вимоги утвердження й забезпечення права особи на судовий захист в адміністративному судочинстві випливає обов`язок держави забезпечити також обов`язкове виконання судового рішення, ухваленого на користь особи, задля реального захисту та поновлення її прав, свобод, інтересів, що зазнали порушення внаслідок ухвалення рішень, учинення дій або бездіяльності органами публічної влади, їх посадовими і службовими особами. Невиконання державою цього обов`язку суперечить приписам пункту 9 частини другої статті 129, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України та призводить до порушення права особи на судовий захист, підриває дієвість адміністративного судочинства, а отже, є несумісним із принципом правовладдя, що його встановлено частиною першою статті 8 Конституції України" [абзац четвертий підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 1 березня 2023 року № 2-р(II)/2023].

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, у справі "Горнсбі проти Греції" ЄСПЛ наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Крім того, в рішенні у справі "Luciano Rossi v. Italy" від 15 листопада 2002 року (заява № 30530/96) ЄСПЛ зазначив таке: "Право на суд, у тому вигляді, як воно гарантоване статтею 6 Конвенції, охоплює також виконання остаточних, зобов`язальних судових рішень, які в державах, що визнають верховенство права, не можуть залишатись невиконаними на шкоду будь-якій зі сторін" (§ 33).

Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

З аналізу рішень ЄСПЛ (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Тому обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов`язок.

Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. Особливо якщо йдеться про виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень, який у спірних правовідносинах діє від імені держави.

Конституційний Суд України неодноразово, зокрема в останньому зі своїх Рішень від 10.03.2026 № 2-р/2026, звертав увагу, що держава зобов`язана забезпечити механізм виконання судових рішень, який відповідає конституційним принципам та гарантує реальний захист прав і свобод особи у відносинах з органами публічної влади. Адміністративне судочинство як особлива форма захисту прав, свобод та інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин буде ефективним лише за умови реального виконання судових рішень. Вертикальна модель взаємовідносин між державою і особою, що є визначальною для адміністративного судочинства, зумовлює підвищений стандарт захисту прав особи та покладає на суд обов`язок компенсувати цю структурну нерівність процесуальними засобами.

Також Конституційний Суд України наголосив, що "в юридичних відносинах між особою - з одного боку, і державою (в особі органів державної влади) та іншими органами публічної влади - із другого, особа завжди є слабшою стороною. Саме тому в державі, керованій правовладдям, мають діяти адміністративні суди, метою діяльності яких є захист особи супроти держави" [абзац другий підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 1 березня 2023 року № 2-р(II)/2023].

Конституційний Суд України також виснував, що з приписів частини другої статті 3 Конституції України в системному зв`язку з приписами частини першої статті 8, частин першої, другої статті 55, частини п`ятої статті 125, пунктів 1, 8 частини другої статті 129 Конституції України випливає, що законодавець для забезпечення дієвості правовладдя, права особи на судовий захист в адміністративному судочинстві, гарантій його реалізації, мети діяльності адміністративних судів повинен запровадити такий юридичний механізм здійснення адміністративного судочинства, за якого особа в судовому процесі не перебуватиме в гіршому процесуальному становищі порівняно з державою в особі органів державної влади, а також іншими органами публічної влади, їх посадовими і службовими особами, та матиме реальну процесуальну можливість захистити і поновити свої порушені права, свободи та інтереси, зокрема, завдяки наявності потрібного у зв`язку із цим обсягу права на судовий захист [абзац третій підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 1 березня 2023 року № 2-р(II)/2023].

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням суду від 23.12.2021 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату (із врахуванням раніше виплачених сум) пенсії ОСОБА_1 із застосуванням 89% відповідних сум грошового забезпечення без обмеження її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімуми, для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням проведених платежів.

Тобто обов`язок відповідача в межах ухваленого судом рішення полягає не лише у здійсненні перерахунку пенсії, але й у виплаті різниці між фактично виплаченою позивачу за попередній період сумою пенсії та належною до сплати після її перерахунку.

Як видно з матеріалів справи, внаслідок проведеного перерахунку позивачу донараховано пенсію за період з 01.04.2019 по 30.06.2022 в сумі 241 353,24 грн.

Водночас на час вирішення заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення вказана заборгованість ОСОБА_1 не виплачена, що боржником не заперечується.

Відповідно до частини першої статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Частиною третьою статті 378 КАС України визначено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

Колегія суддів наголошує, що зазначена норма процесуального закону має імперативний характер та фактично покладає на суд обов`язок змінити порядок та спосіб виконання судового рішення у певних категоріях адміністративних справ, у разі його невиконання суб`єктом владних повноважень понад два місяці з дня набрання рішенням суду законної сили.

Водночас ухвалене у цій соціальній справі на користь позивача судове рішення не виконується вже тривалий час (близько чотирьох років) з дня набрання ним законної сили.

У свою чергу, це порушує принцип обов`язковості судових рішень, закріплений у статті 129-1 Конституції України, і суперечить праву особи на ефективний засіб юридичного захисту відповідно до статей 6 та 13 Європейської конвенції з прав людини.

Наведене також вказує на недотримання необхідного балансу між публічними інтересами та правом позивача на своєчасне отримання пенсійних виплат.

Колегія суддів зауважує, що положення частини третьої статті 378 КАС України були доповнені абзацом другим вищезазначеного змісту на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень" від 21 листопада 2024 року № 4094-IX (далі - Закон № 4094-IX), який набрав чинності з 19.12.2024.

Цією нормою встановлено самостійну та достатню підставу для зміни способу виконання після двомісячного строку невиконання рішення про пенсійні виплати.

При цьому згідно із пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4094-ІХ справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.

Як зазначено у пояснювальні записці до проекту Закону № 4094-ІХ, він був ухвалений як елемент виконання Україною зобов`язань у межах групи справ Іванов (№ 40450/04)/Бурмич (№ 46852/13) і Національної стратегії розв`язання проблеми невиконання судових рішень, схвалену розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 1218-р.

Метою внесення цих змін до процесуального закону є забезпечення реального виконання судових рішень, а не формальне підтвердження обов`язку суб`єкта владних повноважень.

Зміни до частини третьої статті 378 КАС України, внесені Законом № 4094-ІХ, запроваджують автоматичний наслідок у вигляді можливості зміни способу виконання після двох місяців невиконання рішення.

Тобто прийняттям Закону № 4094-ІХ Верховна Рада України змінила концепцію статті 378 КАС України, запровадивши самостійну підставу для зміни судом способу виконання судового рішення.

Крім того, Верховна Рада України цим законодавчим актом усунула необхідність для позивача звертатися з новим позовом для стягнення вже нарахованих, але невиплачених сум, визнавши це непропорційним і таким, що підриває ефективність судового захисту.

Виходячи з мети цих змін, судове втручання у спосіб виконання не є переглядом суті рішення, а становить механізм забезпечення реального і своєчасного виконання судового рішення, що відповідає вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 129-1 Конституції України.

Аналогічна позиція наведена у постанові КАС ВС від 25.10.2025 у справі № 380/7706/22.

Додатково колегія суддів враховує, що зміни до частини третьої статті 378 КАС України були внесені Законом № 4094-IX в умовах дії воєнного стану та за наявності значної заборгованості державного бюджету з виконання судових рішень у справах цієї категорії, що свідчить про те, що відповідні обставини враховувались законодавцем як такі, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, але не можуть бути перешкодою на шляху виконання судового рішення.

Крім того, колегія суддів відхиляє посилання боржника на відсутність достатнього бюджетного фінансування як на підставу для відмови у задоволенні заяви позивача, оскільки можливість застосування передбаченого частиною третьою статті 378 КАС України способу виконання судових рішень у відповідній категорії спорів закон не ставить у залежність від наявності коштів державного бюджету.

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області у запереченнях на заяву посилається на висновки Верховного Суду, які були зроблені, зокрема, у постановах від 10.07.2018 у справі № 755/7078/16-а, від 27.02.2023 у справі № 420/6671/18, від 24.07.2023 у справі № 420/6671/18 та підтверджують неможливість зміни способу виконання рішення суду в адміністративній справі шляхом стягнення коштів.

Однак колегія суддів вважає вказані висновки незастосовними до спірних правовідносин, оскільки вони стосувалися положень статті 378 КАС України в редакції, чинній до внесення змін на підставі Закону № 4094-IX від 21.11.2024.

Щодо висновку суду першої інстанції про передчасність звернення із заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення з посиланням на відсутність відкритого виконавчого провадження та невикористання позивачем усіх засобів примусового виконання, то такий судова колегія вважає помилковим з огляду на наступне.

Як вже мовилося вище, приписами абзацу другого частини третьої статті 378 КАС України законодавець встановив спеціальну, імперативну за своєю правовою природою норму, яка визначає невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення щодо соціальних виплат протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили як самостійну та достатню підставу для зміни способу і порядку його виконання шляхом стягнення відповідних сум.

Аналіз відповідної процесуальної норми свідчить про те, що законодавець жодним чином не пов`язує виникнення у стягувача права на зміну способу виконання рішення із фактом попереднього звернення до органів державної виконавчої служби, відкриття примусового провадження чи вчинення певних дій в межах такого провадження.

Критеріями для застосування цього механізму є виключно: 1) належність спору до категорії соціальних виплат, 2) набрання судовим рішенням законної сили та 3) сплив двомісячного строку його фактичного невиконання боржником.

Ухвалене іменем України судове рішення є обов`язковим до виконання, а обов`язок щодо його належного, повного та добровільного виконання покладається безпосередньо на суб`єкта владних повноважень з моменту набрання таким рішенням законної сили.

Водночас перекладання на фізичну особу обов`язку вчиняти додаткові активізуючі дії (зокрема, щодо ініціювання виконавчих процедур) для спонукання державного органу до виконання закону і судового рішення нівелює саму сутність права на справедливий суд та суперечить сталій практиці ЄСПЛ, відповідно до якої державний орган не може посилатися на відсутність коштів чи виконавчих процедур для виправдання невиконання судового акта.

Зважаючи на імперативний характер положень статті 378 КАС України, встановлення судом факту тривалого (понад два місяці) ігнорування відповідачем судового рішення є безумовною підставою для трансформації зобов`язання вчинити дію у пряме грошове стягнення, незалежно від наявності чи відсутності відкритого виконавчого провадження.

Таким є волевиявлення держави в особі законодавчого органу і компетенція та виключний обов`язок суду полягають у точному та неухильному застосуванні приписів закону, який є чинним і не визнаний неконституційним. Суд не правомочний перебирати на себе функції законодавця, звужувати дію імперативної правової норми або створювати додаткові, не передбачені процесуальним законом умови (як-от обов`язкове відкриття виконавчого провадження) для реалізації стягувачем свого права.

При вирішенні справи колегія суддів відхиляє посилання суду першої інстанції на нерелевантність обставинам цієї справи висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28.10.2025 у справі № 380/7706/22.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2026 у справі № 200/2309/25 зазначив таке:

"60. Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

61. Зважаючи на наведені приписи процесуального закону, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд (зокрема, і Велика Палата Верховного Суду) висловлює правові висновки у справ з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

62. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантної та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.

63. Встановлюючи обов`язковим врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, частина п`ята статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України резюмує застосування норм права саме у подібних правовідносинах.

64. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

65. У постанові від 19 травня 2020 року (справа № 910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.".

Повертаючись до цієї справи, колегія суддів констатує подібність спірних правовідносин та фактичних обставин у справі № 380/7706/22 та у справі, що розглядається.

Водночас визначальним є те, що у справі № 380/7706/22 Верховний Суд зробив висновок щодо застосування положень абзацу другого частини третьої статті 378 КАС України, наголосивши, що ця норма встановлює самостійну та достатню підставу для зміни способу виконання після двомісячного строку невиконання рішення про пенсійні виплати і констатувавши неправомірність будь-якого формалістичного підходу до тлумачення статті 378 КАС України, який би дозволяв суб`єкту владних повноважень зловживати процесуальними правами шляхом затягування виконання рішення, особливо у випадках, коли такий підхід нівелює реальне поновлення прав заявника.

Іншої правової позиції щодо застосування відповідних норм процесуального права Верховним Судом не сформовано, а тому в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає застосуванню саме позиція, викладена у постанові від 28.10.2025 у справі № 380/7706/22.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. 2 ст. 317 КАС України).

Таким чином, ураховуючи висновки, навдені в мотивувальній частині цієї постанови, апеляційну скаргу належить задовольнити, а оскаржувану ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 скасувати з прийняттям нового рішення про задоволення заяви представника позивача про зміну способу та порядку виконання рішення від 23.12.2021 у справі № 300/6502/21 в частині зобов`язання відповідача виплатити ОСОБА_1 пенсію у зв`язку з проведенням її перерахунку - на стягнення з пенсійного органу на користь позивача заборгованих пенсійних виплат за період з 01.04.2019 по 30.06.2022 в сумі 241 353,24 грн.

За правилами, передбаченими частиною шостою статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Разом з тим, оскільки судових витрат, які б підлягали розподілу за результатами апеляційного перегляду не встановлено, питання про їх розподіл не вирішується.

Керуючись ст.ст. 308, 312, 315, 317, 322, 325, 328, 378 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача задовольнити.

Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Скржешевський Максим Станіславович про зміну способу та порядку виконання судового рішення задовольнити.

Змінити спосіб та порядок виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року у справі № 300/6502/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, місцезнаходження юридичної особи: вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) донараховані пенсійні виплати після перерахунку пенсії за період з 01 квітня 2019 року по 30 червня 2022 року в сумі 241 353,24 (двісті сорок одна тисяча триста п`ятдесят три гривні 24 копійки).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач П. І. Сало

судді: Т. М. Димарчук

Р. М. Москаль