Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №460/22616/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/22616/25 пров. № А/857/5712/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року (головуючий суддя Друзенко Н.В., м.Рівне) у справі №460/22616/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

08.12.2025 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (відповідач), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 17.11.2025 №172450010804 про відмову у призначенні пенсії позивачу; зобов`язати відповідача призначити пенсію позивачу за віком зі зниженням пенсійного віку на п`ять років відповідності до ч. 2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 17.11.2025, зарахувавши до загального страхового стажу період строкової військової служби з 18.10.1983 по 18.12.1985 згідно військового квитка серії НОМЕР_1 від 18.10.1983.

Позов обґрунтовує тим, що позивач з досягненням 60 річного віку звернувся до пенсійного органу за призначенням пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак відповідачем відмовлено у призначенні пенсії з підстав недостатнього періоду проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 та страхового стажу. Наголошує, що прожив достатню кількість років у цій зоні, зокрема й станом на 01.01.1993 необхідних 4 роки, що підтверджується посвідченням, довідкою органу місцевого самоврядування та рішенням суду, що відповідачем протиправно не враховано при прийнятті рішення. Крім цього, відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу період строкової військової служби.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 17.11.2025 №172450010804 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 з 10.11.2025 пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на умовах частини третьої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу період строкової військової служби з 18.10.1983 по 18.12.1985.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що за принципом екстериторіальності, рішенням від 17.11.2025 №172450010804 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв`язку з відсутністю необхідного періоду проживання у зоні посиленого радіологічного контролю. Зокрема, було встановлено, що вік позивача на дату звернення складає 60 років. Страховий стаж становить 13 років 4 місяці 22 дні. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період проходження військової служби з 18.10.1983 по 18.12.1985 згідно військового квитка НОМЕР_1 від 18.10.1983, оскільки дата народження власника на титульній сторінці, не відповідає паспортним даним. Період проживання в зоні посиленого радіологічного контролю не зараховано згідно рішення суду від 22.02.2010 №2о-38, оскільки у зазначеному документі відсутнє рішення зобов`язального характеру щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. Період роботи в зоні посиленого радіологічного контролю – 23 роки 8 місяців 17 днів. Станом на 01.01.1993 – 3 роки 5місяців 11 днів. Вважає, що прийняте законне та обґрунтоване рішення. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Вітковичі Березнівського району Рівненської області.

Рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 22.02.2010 по справі №2о-38, яке набрало законної сили, встановлено факт проживання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 в зоні посиленого радіологічного контролю в селі Вітковичі Березнівського району Рівненської області в період з 26 квітня 1986 року по 12 жовтня 1989 року та з 27 травня 1991 року по 18 серпня 1992 року.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 30.04.2010 виданого Рівненською облдержадміністрацією, позивач має статус особи, яка постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4).

Згідно з довідкою від 28.10.2025 №480 старостинського округу № 8 (с.Вітковичі) Березнівської міської ради Рівненської області, ОСОБА_1 дійсно з 01.01.1986 по 06.10.1989, з 26.09.1994 по даний час обліковується в с.Вітковичі Березнівського району Рівненської області. Підстава видачі: погосподарські книги: № 1 за 1986-1990 роки; № 4 за 1991-1995 роки; №2 за 1996-2000 роки; №1, 2 за 2001-2005 роки; №2 за 2006-2010 роки; №3 за 2011-2015 роки; №2 за 2016-2023 роки; №2 за 2024-2031 роки.

Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991, с.Вітковичі Березнівського району Рівненської області до 01.01.2015 відносилося до зони посиленого радіологічного контролю (4 зона).

Згідно з записами військового квитка серії НОМЕР_1 від 18.10.1983, ОСОБА_1 з 18.10.1983 по 19.12.1985 проходив строкову військову службу. Дата народження зазначена « 7 авг. 1965».

Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_3 позивач з 18.10.1983 по 19.12.1985 проходив строкову військову службу.

10.11.2025 позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 17.11.2025 №172450010804 позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з тієї підстави, що відсутній необхідний період постійного проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 4 роки та необхідний страховий стаж. У вказаному рішенні зазначено про те, що вік на дату звернення 60 років; страховий стаж становить 13 років 4 місяці 22 дні. До страхового стажу не зараховано період проходження військової служби з 18.10.1983 по 18.12.1985, оскільки дата народження вказана у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 18.10.1983 не відповідає паспортним даним. Період роботи у зоні посиленого радіологічного контролю становить 23 роки 8 місяців 17 днів, станом на 01.01.1993 – 3 роки 5 місяців 11 днів. Не зараховано період згідно з рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 22.02.2010 по справі №2о-38, оскільки відсутнє рішення зобов`язального характеру щодо призначення пенсії.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Закон №796-ХІІ).

Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.03.2003 (Закон №1058-ІV) передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-ІV.

Згідно частини першої цієї статті, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років, з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років, починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Відповідно до абзацу 1 статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Згідно з абзацом шостим пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІ особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у такому порядку: 2 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що за змістом примітки до пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ для встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 2 роки постійне проживання або робота в зоні посиленого радіологічного контролю протягом усього періоду з моменту аварії по 31 липня 1986 року не є обов`язковим; достатньо, що особа, яка звернулася за призначенням пенсії, постійно проживала або працювала у вказаній зоні певний час у період з моменту аварії (тобто 26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач в період, який дає право на встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 2 роки проживав на території зони посиленого радіологічного контролю, а відтак має право на встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 2 роки.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (із змінами в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) (Порядок №22-1).

Вказаний порядок прийнято відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1, документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення; для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування; для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Відтак, механізм реалізації права, передбаченого законом, зокрема, щодо переліку документів, необхідних для призначення пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» чітко передбачений Порядком №22-1.

З аналізу наведених норм вбачається, що документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема потерпілим від Чорнобильської катастрофи є (1) довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) та (2) посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.

При прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Приписами пункту 4 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

Відповідно до статті 15 Закону №796-ХІІ довідка про період проживання, роботи на цих територіях є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.

Згідно з положеннями статті 65 Закону №796-ХІІ учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом. Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

З системного аналізу наведених нормативно-правових актів слідує, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали (працювали), зокрема, у зоні посиленого радіоекологічного контролю - не менше чотирьох років станом на 01.01.1993.

Наявність у позивача статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4 відповідачем за змістом спірного рішення, не заперечується.

Довідкою органу місцевого самоврядування підтверджується проживання позивача в с.Вітковичі Березнівського району Рівненської області (4 зона) з 01.01.1986 по 06.10.1989, з 26.09.1994 по 01.01.2015 (20 років 3 місяці 6 днів).

Більше того, рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 22.02.2010 по справі №2о-38, яке набрало законної сили, встановлено факт проживання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 в зоні посиленого радіологічного контролю в селі Вітковичі Березнівського району Рівненської області в період з 26 квітня 1986 року по 12 жовтня 1989 року (3 роки 5 місяців 15 днів) та з 27 травня 1991 року по 18 серпня 1992 року (1 рік 2 місяці 22 дні).

Приписами частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 319 Цивільного процесуального кодексу України визначено зміст рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення. Так, за частиною першою цієї статті, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Щодо відсутності на думку апелянта підстав для врахування періодів проживання на підставі рішення суду, оскільки рішення суду відсутнє в переліку необхідних документів вказаних у Порядку №22-1, апеляційний суд зауважує, що відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до статті 18 Цивільного процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Колегія суддів наголошує, що пунктом 4.7 розділу IV Порядку №22-1 визначено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Проте, як слідує з матеріалів справи, відповідачем при визначенні права позивача на одержання пенсії, всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів здійснено не було.

У сукупності вищенаведеного, апеляційний суд констатує, що період проживання позивача у 4 зоні відповідно до рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 22.02.2010 по справі №2о-38 підлягає врахуванню у повному обсязі.

Відтак, матеріалами справи підтверджується, що позивач станом на 01.01.1993 проживав на території зоні посиленого радіоекологічного контролю 4 роки 8 місяців 6 днів, тобто більше 4 необхідних років. Загальний період проживання позивача у цій зоні (по 01.01.2015) становить 24 роки 11 місяців 12 днів. При цьому, як вже зазначалось судом, позивач має право на встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 2 роки.

Отже, позивач має право на зниження пенсійного віку з розрахунку: 2 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 3 роки проживання (за 24 повних роки), тобто максимально на 5 років.

Апеляційний суд наголошує, що обов`язковими умовами призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону №796-ХІІ є наявність у особи відповідного страхового стажу та досягнення відповідного віку, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку.

Відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років.

Таким чином, з урахуванням зменшення пенсійного віку на 5 років, позивач набув право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку за ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у 55 років (60 - 5).

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , отже 55-річного віку він досягнув у 2020 році.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Відповідно, з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, особи мають право на призначення пенсії за віком за наявності страхового стажу не менше 27 років. Таким чином, необхідний страховий стаж позивача з урахуванням зменшення на 5 років, повинен становити не менше 22 років.

Відповідач у спірному рішенні вказав, що страховий стаж позивача становить ; страховий стаж становить 13 років 4 місяці 22 дні.

Відтак, страхового стажу на рівні 13 років не достатньо для призначення пільгової пенсії.

Водночас, апелянтом до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період проходження військової служби з 18.10.1983 по 18.12.1985, оскільки дата народження вказана у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 18.10.1983 не відповідає паспортним даним.

З даного приводу апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно пункту 1 частини першої статті 24 Закону №1058-VI страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Частиною другою встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. А частиною четвертою цієї статті передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон України №1058-IV набув чинності з 01.01.2004, відтак, всі періоди трудової діяльності до цієї дати зараховуються відповідно до раніше чинного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби (ч. 3 ст. 56 Закону №1788-ХІІ).

В силу вимог статті 62 Закону №1788-ХІІ, відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відтак, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Таким чином, надання уточнюючих довідок повинно здійснюватися у випадках неправильного, неповного або нечіткого заповнення трудової книжки.

При тому, у матеріалах справи наявна довідка ІНФОРМАЦІЯ_2 №01-1/8780, яка підтверджує, що позивач проходив строкову військову службу з 18.10.1983 по 18.12.1985.

Як вбачається з матеріалів справи, що відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_3 позивач з 18.10.1983 по 19.12.1985 проходив строкову військову службу.

Згідно з записами військового квитка серії НОМЕР_1 від 18.10.1983, ОСОБА_1 з 18.10.1983 по 19.12.1985 проходив строкову військову службу. Дата народження зазначена « 7 авг. 1965».

За даними паспорту серії НОМЕР_4 , ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 18.10.1983 відсутні недоліки чи розбіжності щодо періоду служби. Зазначення ж відповідальною особою не вірного місяця народження позивача не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії.

Таким чином, колегія суддів констатує, що період проходження позивачем строкової військової служби з 18.10.1983 по 18.12.1985 (2 роки 2 місяці) підлягає зарахуванню до його страхового стажу.

Отже, страховий стаж позивача становить 15 років 6 місяців 23 дні.

Апеляційний суд зазначає, що частиною другою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.

На момент звернення позивача 10.11.2025 за призначенням пенсії на пільгових умовах, йому виповнилося 60 років. Таким чином, з урахуванням зменшення пенсійного віку на 5 років, позивач набуває право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку за ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у 58 років (63 - 5), однак за умови наявності з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року страхового стажу від 17 до 27 років.

Водночас, страховий стаж позивача складає лише повних 15 років.

За таких обставин, апеляційний суд зауважує, що частиною третьою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років.

З аналізу вищенаведених норм законодавства вбачається, що право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 65 років мають особи за наявності страхового стажу від 15 років (з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років).

Тому, з урахуванням зменшення пенсійного віку на 5 років, позивач набув право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку за ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на умовах частини третьої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у 60 років (65 - 5), оскільки його страховий стаж складає 15 років 6 місяців 23 дні.

У сукупності вищенаведеного, колегія суддів констатує, що позивач має право на призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особа, яка досягла необхідного віку, має достатній страховий стаж, а також станом на 01.01.1993 прожила на території зони посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років та прожила достатню кількість років в цій зоні для зменшення пенсійного віку на 5 років максимально.

Апеляційний суд повторює, що відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Позивач 55 річного віку досягнув ще у 2020 році, а до органу пенсійного фонду за призначенням пенсії звернувся 10.11.2025, то в даному випадку пенсія підлягає призначенню саме з цієї дати.

Таким чином, проаналізувавши вищезазначені нормативно-правові акти, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним рішення суду першої інстанції щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 з 10.11.2025 пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на умовах частини третьої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу період строкової військової служби з 18.10.1983 по 18.12.1985.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року у справі № 460/22616/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга

судді І. І. Запотічний

Т. І. Шинкар