Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №381/6870/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/8015/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Шкоріної О. І., Саліхова В. В.,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»

на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області в складі судді Анапріюк С. П.

від 28 січня 2026 року

у цивільній справі № 381/6870/25 Фастівського міськрайонного суду Київської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ТОВ «Споживчий Центр» звернулося в суд з позовом до відповідача, а якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором № 27.03.2025-100001287 від 27.03.2025 у розмірі 42 600 грн 00 коп., а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422 грн 40 коп.

Вимоги обґрунтовані тим, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 27.03.2025 було укладено кредитний договір (оферти) № 27.03.2025-100001287. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 20 000 грн 00 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 27.03.2025, строком на 189 днів.

Позивач зазначав, що ОСОБА_1 27.03.2025 електронним цифровим підписом (електронний підпис одноразовим ідентифікатором) підписав пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), заявку на отримання кредиту, підтверджено укладення кредитного договору та отримав на свій рахунок кошти в розмірі 20 000 грн, а отже акцептовано умови договору. ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконано в повному обсязі. Відповідач взяті на себе зобов`язання вчасно не виконував, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у загальному розмірі 42 600,00 грн.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2026 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач, ТОВ «Споживчий центр», подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

Зазначає, що між фінансовою установою та ОСОБА_1 було належним чином укладено електронний кредитний договір № 27.03.2025-100001287 від 27.03.2025, який за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Звертає увагу на те, що відповідач пройшов електронну дистанційну ідентифікацію через систему BankID та підписав документи за допомогою одноразового ідентифікатора, надісланого в смс-повідомленні на його фінансовий номер телефону НОМЕР_1 , що підтверджує досягнення згоди щодо всіх істотних умов правочину. Апелянт наголошує, що факт видачі кредитних коштів у розмірі 20 000,00 грн підтверджується листом Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» про успішне перерахування коштів через систему інтернет-еквайрингу iPay.ua на платіжну картку відповідача № НОМЕР_2 . Зауважує, що відображення номера особистого платіжного засобу у договорі у маскованому форматі НОМЕР_5 зумовлене імперативними вимогами постанов Правління Національного банку України, які забороняють фінансовим установам зберігати та зазначати повні реквізити карток. Вважає безпідставними висновки суду першої інстанції щодо неналежності наданої довідки-розрахунку заборгованості, оскільки позивач є небанківською фінансовою установою, яка надає кредити без відкриття рахунку, а тому не може надати первинні банківські виписки. Посилається на незмінну судову практику, згідно з якою укладення кредитного договору за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора свідчить про повне волевиявлення сторін (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19).

Також скаржник вказує, що розрахунок заборгованості проведено відповідно до умов договору, які передбачали фіксовану відсоткову ставку «Стандарт» у розмірі 1 % за день та ставку «Економ» у розмірі 0,5 % за день користування кредитом. Обґрунтовує, що загальний розмір відсотків за весь строк кредитування тривалістю 189 днів становить 30 400,00 грн, проте до стягнення заявлено суму в межах позовних вимог, а саме 12 600,00 грн відсотків та 20 000,00 грн основного боргу. Наполягає, що вимога про стягнення неустойки у розмірі 10 000,00 грн є цілком правомірною, оскільки спірний договір укладено після набрання чинності змінами до Закону України «Про споживче кредитування», які внесені Законом № 3498-IX. Звертає увагу, що відповідач не скористався своїм процесуальним обов`язком та не надав виписки по власних рахунках на спростування доказів позивача.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже розгляд даної справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2026 року в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітами про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронного кабінету та на електрону адресу позивача, а також рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення на ім`я ОСОБА_1 .

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено 27.03.2025 ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 27.03.2025-100001287.

Сума кредиту 20 000,00 грн, строк, на який надається кредит - 189 днів з дати його надання, дата повернення (виплати) кредиту 01.10.2025.

Процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Комісія пов`язана з наданням кредиту становить 7 % від суми кредиту та дорівнює 1 400,00 грн.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 1 400,00 грн у кожному з 2 чергових періодів.

Згідно з п. 4.1. договору, кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності та зворотності. Спосіб перерахування коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_3 .

На підтвердження виконання кредитором своїх зобов`язань за вказаним договором позивач надав договір, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення», лист цього Товариства про здійснення транзакції в системі iPay.ua.

На підтвердження розміру заборгованості позивач подав до суду документ з назвою «Довідка-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором», відповідно до відомостей якого заборгованість відповідача за кредитним договором складає 42 600,00 грн, з яких 20 000,00 грн - основний борг, 12 600,00 грн - проценти, 10 000,00 грн - неустойка.

Відмовляючи у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр», суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачем документи не є належними, достатніми та допустимими доказами на підтвердження факту наявності у відповідача боргу за кредитним договором у заявленому розмірі. Встановивши, що кредитний договір за своєю правовою природою має консенсуальний характер, суд зазначив, що сам по собі факт його електронного підписання не є беззаперечним доказом реального надання коштів позичальнику. Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що односторонньо складена позивачем довідка-розрахунок заборгованості не є первинним бухгалтерським документом та не підтверджує рух коштів по рахунку відповідача. Оцінюючи лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» щодо транзакції в системі iPay.ua, суд визнав його виключно інформаційним документом, який не відповідає законодавчим вимогам до первинних фінансових документів. Суд першої інстанції керувався правовою позицією Верховного Суду щодо обов`язковості надання банківських виписок для підтвердження розміру заборгованості та руху коштів. Вказавши на те, що тягар доказування обґрунтованості грошових вимог лежить виключно на позивачеві, суд зазначив, що фінансова установа не реалізувала свій процесуальний обов`язок. Встановивши відсутність належних доказів реального виконання кредитного договору з боку кредитора, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України. У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов'язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку (фінансової установи) на пред`явлення будь-якої вимоги.

Судом встановлено факт укладення 27.03.2025 кредитного договору № 27.03.2025-100001287 між між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 в електронній формі шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаного електронним підписом позичальника через одноразовий ідентифікатор з алфавітно-цифровою послідовністю Е972, згенерованою системою та надісланою на верифікований номер мобільного телефону НОМЕР_4 , що відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми.

У п. 4.1. договору сторони погодили, що кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача НОМЕР_5.

На підтвердження виконання кредитором своїх зобов`язань за вказаним договором позивач надав лист від ТОВ «Універсальні платіжні рішення» за вих. № 1-1911 від 19.11.2025, де зазначено інформацію про успішне перерахування коштів на платіжну картку клієнта 27.03.2025 13:35:29 на суму 20 000,00 грн, номер картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 692515901, призначення платежу: Видача за договором кредиту № 27.03.2025-100001287.

Висновок суду першої інстанції про те, що лист від ТОВ «Універсальні платіжні рішення» не є доказом надання/перерахування відповідачу кредитних коштів, оскільки він не відноситься до документів на переказ, визначених законом, не відповідає законодавчо визначеним вимогам бухгалтерських документів, які підтверджують вчинення фінансової операції, а є інформаційним документом, складеним ТОВ «Універсальні платіжні рішення» для відома первісного кредитора є помилковим.

Стаття 31 Закону України «Про платіжні послуги» прямо зобов`язує платіжного оператора надавати детальну інформацію про платіжну операцію (частина 4 для платника, частина 5 для отримувача, а також частина 3, якщо є послуга ініціювання платежу). Це підтверджує право кредитора (як платника) та позичальника (як отримувача) вимагати таку інформацію.

Пункти 4 та 5 частини 4 та 5 вказаної статті відповідно чітко визначають, яка інформація має бути надана після виконання операції. Це включає: відомості для ідентифікації операції (що є суттю звіту/листа, який кредитор отримує від платіжного оператора); інформацію про отримувача (номер картки/рахунку позичальника), суму платіжної операції, дату і час зарахування коштів на рахунок отримувача.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду лист від ТОВ «Універсальні платіжні рішення» за вих. № 1-1911 від 19.11.2025, який є за своїм змістом звітом платіжного оператора, що підписаний електронним цифровим підписом, та виконаний відповідно до вимог Закону «Про платіжні послуги», а підтверджує факт перерахування коштів відповідачу.

Крім того, у кредитному договорі, укладеному між сторонами, прямо зазначено реквізити належного позичальнику платіжного засобу для перерахування коштів за цим та наступними договорами, а саме картковий рахунок № НОМЕР_5 .

Відповідно до п. 10 Постанови Правління НБУ № 113 від 03.11.2021 «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику...», прямо передбачено можливість використання у договорах та супровідних документах номера електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ ХХ** **** ХХХХ (маскований номер картки).

Оскільки маскований номер електронного платіжного засобу отримувача, відображений у звіті, повністю збігається з реквізитами банківської картки відповідача, вказаними у кредитному договорі, цей документ беззаперечно доводить факт зарахування коштів. При цьому суд враховує, що вказана картка була безпосередньо надана та верифікована відповідачем під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача.

З огляду на викладене, сукупність досліджених судом доказів у їх взаємозв`язку повністю підтверджує як факт належної ідентифікації клієнта у визначений електронним договором спосіб, так і реальне виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо передачі кредитних коштів у власність позичальника.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем обставин видачі позикових коштів.

Щодо обґрунтованості розміру заборгованості колегія суддів виходить з наступного.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02.10.2020 у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.

При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

На підтвердження розміру заборгованості позивач подав до суду довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором № 27.03.2025-100001287 від 27.03.2025, позичальник ОСОБА_2 . Згідно з даною довідкою заборгованість за даним кредитним договором складає: 20 000,00 грн - основний борг; 12 600,00 грн - проценти; 10 000,00 грн неустойка; разом: 42 600,00 грн (а.с. 60).

Щодо стягнення відсотків за користування кредитом.

Пунктом 4.4. договору визначено, що сторони встановлюють, що проценти нараховуються з дня надання кредиту (включаючи безпосередньо день надання кредиту) включно до дати його фактичного повернення. У разі дострокового повного повернення кредиту позичальник у день цього повернення сплачує проценти за період фактичного користування кредитом (включаючи безпосередньо день надання кредиту). У разі дострокового часткового повернення кредиту у день повернення позичальник сплачує проценти за період фактичного користування всією сумою кредиту, а на залишок суми кредиту нараховуються проценти у загальному порядку, передбаченому договором.

Відповідно до заявки кредитного договору № 27.03.2025-100001287 (кредитної лінії) від 27.03.2025:

пункт 1 дата надання/видачі кредиту 27.03.2025;

пункт 2 сума кредиту 20 000 грн;

пункт 3 строк, на який надається кредит 189 днів з дати його надання;

пункт 4 дата повернення (виплати) кредиту - 01.10.2025;

Згідно довідки-розрахунку розмір процентів становить 12 600 грн, які нараховані з 27.03.2025 по 01.10.2025, тобто, відповідають погодженим сторонами умовам договору щодо строку кредитування та є арифметично правильним.

Щодо позовних вимог про стягнення неустойки в розмірі 10 000 грн, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит банком або іншим кредитодавцем, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Вказані норми кодексу є імперативними захисними заходами, спрямованими на захист майнових інтересів усіх категорій споживачів у особливий період. Посилання позивача на зміни, внесені Законом України № 3498-IX від 22.11.2023 до Закону України «Про споживче кредитування», колегія суддів відхиляє, оскільки пріоритет у застосуванні має норма права, що міститься в ЦК України, як основному акті цивільного законодавства. З огляду на це, нарахування та стягнення неустойки за прострочення зобов`язань, що мало місце в період дії воєнного стану, суперечить чинному законодавству, тому в задоволенні позову в частині стягнення 10 000 грн неустойки слід відмовити.

Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає примусовому стягненню з відповідача на користь позивача, становить 32 600 грн, з яких 20 000 грн - основний борг, 12 600 грн - проценти за користування кредитом.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги частково знайшли підтвердження, рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального права щодо оцінки доказів та неправильним застосуванням норм матеріального права, і підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог відповідно до ст. 376 ЦПК України.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Зважаючи на те, що загальна сума заявлених вимог складала 42 600 гривень, а задоволенню підлягає 32 600 грн, позовні вимоги задоволено на 76,53 %.

Позивачем під час розгляду справи у двох інстанціях було сплачено судовий збір у загальному розмірі 6 056 грн, який складається з 2 422 грн 40 коп. за подання позовної заяви та 3 633 грн 60 коп. за подання апеляційної скарги. Пропорційно до задоволеної частини позову з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 548 грн 82 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», задовольнити частково.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за кредитним договором № 27.03.2025-100001287 від 27 березня 2025 року у загальному розмірі 32 600 (тринадцять дві тисячі шістсот) гривень 00 копійок, яка складається з 20 000 гривень 00 копійок - основного боргу, 12 600 гривень 00 копійок - заборгованості за процентами.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833) судові витрати із сплати судового збору у розмірі 4 548 (чотири тисячі п`ятсот сорок вісім) гривень 80 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді Є. П. Євграфова

О. І. Шкоріна

В. В. Саліхов