Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №753/3876/26 — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2026 року місто Київ

справа № 753/3876/26

апеляційне провадження № 22-ц/824/8886/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Поливач Л.Д.,

за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Касьяненка Дмитра Леонідовича на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 26 лютого 2026 року за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дент-Арт» про стягнення матеріальних збитків, які були понесені під час проведення медичного лікування та відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в :

В лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ТОВ «Дент-Арт» про стягнення матеріальних збитків, які були понесені під час проведення медичного лікування та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що звернулась до відповідача з метою отримання ортопедичних стоматологічних послуг в результаті надання стоматологічного лікування було допущено істотні порушення професійних стандартів, що виразилось, зокрема у неправильному визначенні положення скронево-нижньощелепного суглоба, ігнорування клінічних симптомів, невиконання необхідних підготовчих заходів (усунення запального процесу) та відсутності належного планування ортопедичного етапу лікування. У результаті цього постійні зубні коронки були виготовлені з неправильним прикусом та оклюзією, з порушенням анатомічних і функціональних вимог з неправильним прикусом та оклюзією, що спричинило погіршення стану здоров`я позивача та посилення больового синдрому та необхідність подальшого коригуючого лікування. Отже тимчасові зубні коронки були виконані неправильно, що свідчить про неналежне надання медичних послуг з боку відповідача.

Враховуючи викладене, загальна сума матеріальних збитків, яку позивач понесла у зв`язку з неналежним проведенням медичного лікування становить 2 482 546,60 грн. Крім того, внаслідок неналежного надання медичних послуг позивачу було завдано моральної шкоди.

Посилаючись на наведене, позивач просила суд стягнути з відповідача 2 482 546,60 грн. матеріальної шкоди та 500 000 моральної шкоди.

Одночасно з позовною заявою, представник ОСОБА_1 - адвокат Касьяненко Д.В. подав до суду заяву про забезпечення позову. Заява мотивована тим, що враховуючи загальну суму матеріальних збитків, яку позивач понесла, а також розмірі моральної шкоди, виникає ризик того, що кошти не зможуть бути стягнутими, оскільки можуть бути виведені з рахунків відповідача, внаслідок чого виконання рішення по даній справі може бути утруднено. Невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення права особи на доступ до правосуддя в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 26 лютого 2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Касьяненко Д.Л. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив ухвалу скасувати та постановити нову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції розглядаючи заяву про забезпечення позову, не виконав покладеного на нього обов`язку щодо повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення питання про застосування заходів забезпечення позову, фактично переклавши на апелянта обов`язок доведення обставин, підтвердження яких об`єктивно залежить від процесуальних повноважень суду щодо витребування доказів. Неврахування характеру спірних правовідносин, розміру позовних вимог, співмірності обраного заходу та обмеженого доступу до фінансової інформації відповідача призвело до передчасних і формальних висновків про відсутність ризиків невиконання рішення суду, що свідчить про істотне порушення норм процесуального права та є підставою для скасування відповідної ухвали з постановленням нового судового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.

Вказує, що судом першої інстанції було застосовано завищений та недосяжний стандарт доказування під час розгляду відповідної заяви, що у свою чергу свідчить про порушення балансу інтересів апелянта, а тому відповідна ухвала підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Присяжнюк А.Г. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник ТОВ «Дент-Арт» - Богуш М.К. проти доводів апеляційною скарги заперечувала та просила ухвала суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Саліхова В.В., пояснення представника позивача та представника відповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявник не довів наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення про задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Частиною 1 статтею 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується шляхом забороною вчиняти певні дії.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.

Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Так, заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними і співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (постанова Верховного Суду від 23.12.2020 у справі №911/949/20).

Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Колегія суддів звертає увагу, що обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулась з позовом до ТОВ «Дент-Арт» про стягнення матеріальних збитків, які були понесені під час проведення медичного лікування та відшкодування моральної шкоди.

Як на підставу заявлених позовних вимог позивача посилається на те, що відповідачем надано некваліфіковані послуги внаслідок чого спричинили їй матеріальну та моральну шкоду.

Обґрунтовуючи необхідність застосування заходів забезпечення позову, позивач посилалася на те, що виник ризик того, що відповідні кошти не зможуть бути стягнутими, оскільки кошти, які наявні на банківських рахунках відповідача, можуть бути виведені з рахунків.

Проте, позивачем до суду не надано суду будь-яких належних та переконливих доказів на підтвердження того, що невжиття таких заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду про задоволення позову.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ускладнення виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Заява про забезпечення позову не містить посилань на докази, що підтверджують неможливість чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову в обраний позивачем спосіб може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги фактично дублюють аргументацію заяви про забезпечення позову, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом при вирішенні питання про забезпечення позову у даній справі порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування судового рішення.

Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що посилання апеляційної скарги є необґрунтованими, ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову у даній справі постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Касьяненка Дмитра Леонідовича залишити без задоволення.

Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 26 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 20 липня 2026 року.

Головуючий:

Судді: