Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №370/2233/25 — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2026 року місто Київ

справа №370/2233/25

апеляційне провадження № 22-ц/824/12407/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Поливач Л.Д.,

за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Фермерського господарства «Агро-Ленд» - Романішіна Євгенія Володимировича на рішення Макарівського районного суду Київської області від 24 лютого 2026 року, ухваленого під головуванням судді Косенко А.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Агро-Ленд» про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних,-

в с т а н о в и в :

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ФГ «Агро-Ленд» про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Вимоги позову обгрунтовано тим, що 02 травня 2022 року між сторонами було укладено договір оренди землі. Відповідно до п. 1. договору позивач надав, а відповідач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства без зміни її цільового призначення на території Бишівської сільської ради. Перелік земельних ділянок, що були передані в оренду, наведено в п. 2 Договору. Загальна площа земельних ділянок - 143,5333 га.

Відповідно до умов п. 7 договору, орендна плата сплачується орендарем щороку в розмірі 574 533 грн 00 коп. Відповідно до п. 9 договору орендна плата вноситься до 31 листопада поточного року.

Проте, відповідач своєчасно не виконав обов`язок по сплаті орендної плати, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду. Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 04 лютого 2025 року було задоволено позовні вимоги про стягнення заборгованості та про розірвання договору. 26 червня 2025 року Київський апеляційний суд залишив в силі рішення суду першої інстанції. Суд постановив: стягнути з відповідача крім суми заборгованості інфляційні втрати в розмірі 9 186,49 грн, три відсотки річних у розмірі 6 642,86 грн, пеню в розмірі 85 796,00 грн. Зазначений розмір штрафних санкцій при поданні позовної заяви був розрахований станом на 18 грудня 2023 року.

Однак, відповідач сплатив заборгованість лише 15 липня 2025 року, у зв`язку з чим позивач має право на стягнення також інфляційних витрат, 3 % річних та пені за період з 18.12.2023 року по 15.07.2025 року. Відповідно до п. 10 Договору, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені Договором, справляється пеня у розмірі 0,1% несплаченої суми за кожен день прострочення.

Позивач зазначив, що розмір пені за прострочення платежу за 2022 рік за період з 18.12.2023 року по 15.07.2025 можна вирахувати наступним чином: сума боргу - 211 022,00 грн.; кількість днів прострочення у період з 18.12.2023 року (дата, на яку рахувався позов) до 15.07.2025 року (дата сплати боргу) - 591 день (211022,00*0,1%*591 = 124714,00 грн).

При цьому, розмір пені за прострочення платежу за 2023 рік за період з 18.12.2023 року по 15.07.2025 року можна вирахувати наступним чином: сума боргу - 276365,25 грн; кількість днів прострочення у період з 18.12.2023 року (дата, на яку рахувався позов) до 15.07.2025 року (дата сплати боргу) - 591 день (276365,25*0,1%*591 = 163331,27 грн). Загальний розмір пені становить: 124714,00 + 163331,27 = 288045,27 грн.

Окрім того, із посиланням на ст. 625 ЦК України позивач зазначив, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тому, сума боргу за 2022 рік з урахуванням індексу інфляції за період з 18.12.2023 року по 15.07.2025 року становить: 211 022,00 (сума боргу) + 40557,65 (інфляційне збільшення) = 251579,65 грн. А сума боргу за 2023 рік з урахуванням індексу інфляції за період з 18.12.2023 року по 15.07.2025 року становить: 276365,25 (сума боргу) + 53116,39 (інфляційне збільшення) = 329 481,64 грн.

Також, розрахунок 3% річних за 2022 рік у період з 18.12.2023 року (дата, на яку рахувався позов) до 15.07.2025 року (дата сплати боргу) позивачем проводився наступним чином: 211022,00*3%/365*591=11984,89 грн. А розрахунок 3% річних за 2023 рік у період з 18.12.2023 року (дата, на яку рахувався позов) до 15.07.2025 року (дата сплати боргу) позивачем проводився наступним чином: 276365,25*3%/365*591=13424,53 грн.

Враховуючи вищевикладене, заборгованість відповідача перед позивачем з урахуванням пені, індексу інфляції та 3% річних становить: 288045,27 + 40557,65 + 53116,39 + 11984,89 + 13424,53 = 407 128,73 грн.

Посилаючись на наведене, позивач просив суд:

стягнути з ФГ «Агро-Ленд» на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в розмірі 93 674,04 грн., три відсотки річних у розмірі 25 409,42 грн, пеню в розмірі 288 045,27 грн;

стягнути з ФГ «Агро-Ленд» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 071,29 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі - 25 000,00 грн.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 24 лютого 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ФГ «Агро-Ленд» про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних - задоволено.

Стягнуто з ФГ «Агро-Ленд» на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в розмірі 93 674,04 грн, три відсотки річних у розмірі 25 409,42 грн, пеню в розмірі 288 045,27 грн.

Стягнуто з ФГ «Агро-Ленд» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 071,29 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі - 25 000,00 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ФГ «Агро-Ленд» - Романішін Є.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та змінити в частині стягнення пені та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з 288 045, 27 грн. до 24 369,36 грн., а в частині стягнення 263 675,91 грн. - відмовити; рішення суду в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн. скасувати та відмовити у стягненні таких витрат; альтернативно - зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 3 000 грн.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що формальне неврахування письмових заперечень у справі, яка розглядалася у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін і в якій остаточне судове засідання відбулося лише 24 лютого 2026 року, не відповідало завданню цивільного судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду справи, а також принципам змагальності та рівності сторін.

Вказує, що суд не надав належної оцінки клопотанню відповідача про зменшення пені та не мотивував, чому пеня у сумі 288 045,27 грн. є співмірною наслідкам порушення; не врахував повне погашення основного боргу, відсутність доведених збитків позивача, наявність реального спору щодо умов користування земельними ділянками, вже сплачену пеню за попереднім рішенням та одночасне стягнення інфляційних втрат і 3% річних.

Посилається на те, що суд без достатньої правової мотивації поклав на відповідача 25 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, які є неспівмірними складності справи та обсягу наданих послуг.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Спиридонова К.С. у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не свідчать про ухвалення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального, а відтак відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги.

В судове засіданні учасники справи не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належно.

Представник ФГ «Агро-Ленд» - адвокат Романішін Є.В. надіслав клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Спиридонова К.С. надіслала клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивовано неможливістю участі в судовому засіданні з огляду на щорічну відпустку.

Відмовляючи у задоволенні клопотання адвоката Спиридонової К.С. про відкладення розгляду справи, колегія суддів виходить із того, що згідно з частиною другою статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. Суд зауважує, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження від 04 червня 2026 року та судовому повістку було надіслано позивачу засобами поштового зв'язку. Вказане поштове відправлення не було вручено адресату, причина невручення зазначено «адресат відсутній». Крім того, стороною відповідача 22 травня 2026 року було направлено на поштову адресу позивача апеляційну скаргу.

У контексті прецедентної практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine) та «Перетяка та Шереметьєв проти України» (Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine), наголошується, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження. Обов`язок щодо належного представлення своєї позиції лежить саме на зацікавленій стороні, а не на суді.

Більше того, у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» ЄСПЛ підкреслив, що право на розгляд справи упродовж розумного строку (стаття 6 Конвенції) накладає на учасників процесу обов`язок демонструвати належну сумлінність у виконанні процесуальних дій та уникати тактик, спрямованих на затягування розгляду.

Колегія суддів акцентує, що перебування особи у щорічній відпустці, не є безумовною причиною для відкладення правосуддя. Враховуючи, що апеляційний суд відповідно до статті 367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній матеріалами, і представником позивача було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому висловлену позиції сторони позивача, колегія вважає, що відкладення розгляду на термін понад два місяці призведе до необґрунтованого порушення принципу юридичної визначеності та прав апелянта.

Враховуючи викладене, колегія суддів, керуючись ч. 2 ст. 372 ЦПК України, ухвалила провести розгляд справи за відсутності учасників справи.

Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що 02.05.2022 року між ОСОБА_1 та ФГ «Агро-Ленд» було укладено договір оренди землі.

Відповідно до п. 1 договору позивач надав, а відповідач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства без зміни її цільового призначення на території Бишівської сільської ради. Перелік земельних ділянок, що були передані в оренду, наведено в п. 2 Договору. Також в п. 2 Договору вказано, що в оренду передаються земельні ділянки загальною площею - 143,5333 га, у тому числі ріллі 143,5333 га.

Відповідно до п. 6 Договору, договір укладено на 7 років. Договір набирає чинності з моменту його підписання та державної реєстрації.

Відповідно до умов п. 7 Договору, орендна плата сплачується Орендарем щороку в розмірі 574 533 (п`ятсот сімдесят чотири тисячі п`ятсот тридцять три) грн 00 коп.

Відповідно до п. 8 Договору, обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Відповідно до п. 9 Договору орендна плата вноситься до 31 листопада поточного року.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 04.02.2025 року було задоволено позовні вимоги про стягнення заборгованості та про розірвання Договору, зокрема, стягнуто з відповідача, крім суми заборгованості, інфляційні втрати в розмірі 9 186,49 грн, три відсотки річних у розмірі 6 642,86 грн, пеню в розмірі 85 796,00 грн. Зазначений розмір штрафних санкцій при поданні позовної заяви був розрахований станом на 18.12.2023 року. 26 червня 2025 року Київський апеляційний суд залишив в силі рішення суду першої інстанції.

15 липня 2025 року відповідач сплатив заборгованість за Договором, інфляційні втрати, 3% річних та пеню, що в загальному становила - 588 012,60 грн (а.с.6).

Відповідно до п. 10 Договору, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені Договором, справляється пеня у розмірі 0,1% несплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно розрахунку позивача:

розмір пені за прострочення платежу за 2022 рік за період з 18.12.2023 року по 15.07.2025 року становить 124 714,00 грн.; розмір пені за прострочення платежу за 2023 рік за період з 18.12.2023 року по 15.07.2025 року становить 163 331,27 грн. Загальний розмір пені становить - 288 045,27 грн.;

сума боргу за 2022 рік з урахуванням індексу інфляції за період з 18.12.2023 року по 15.07.2025 року становить - 251 579,65 грн.; сума боргу за 2023 рік з урахуванням індексу інфляції за період з 18.12.2023 року по 15.07.2025 року становить - 329 481,64 грн.;

3% річних за 2022 рік у період з 18.12.2023 року до 15.07.2025 року становить 11 984,89 грн., за 2023 рік у період з 18.12.2023 року становить 13 424,53 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обгрунтованими та доведеними. Стягнення розрахованого позивачем розміру інфляційних втрат та 3% річних представником відповідача не заперечувалося. При цьому, представником відповідача не наведено обгрунтованих підстав для зменшення розміру пені за несвоєчасну сплату орендної плати, який, на думку суду, є співмірним з розміром заявлених позовних вимог та таким, що відповідає принципам верховенства права.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням

є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають

з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження

№ 14-16цс18), у якій відступлено від правового висновку, зробленого Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та правового висновку у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Правовий аналіз статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

За змістом частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а тому відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.

Враховуючи наведене, 3 % річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов`язання, складовою якого є, зокрема, нараховані проценти за користування коштами, строки сплати яких визначено договором.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року

у справі № 905/600/18 зроблено правовий висновок про те, що, враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким він наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

У відповідності до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В порядку ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 10 Договору, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені Договором, справляється пеня у розмірі 0,1% несплаченої суми за кожен день прострочення.

Установивши, що лише 15 липня 2025 року відповідач сплатив заборгованість за Договором, суд зробив правильний висновок про наявність у позивача права на стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та пені унаслідок прострочення виконання зобов`язання.

Наданий позивачем розрахунок є належним, не спростований відповідачем.

При цьому, суд дійшов вірного висновку, що відповідачем не було наведено обгрунтованих підстав для зменшення розміру пені.

У зв'язку з наведеним, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та пені у заявленому позивачем розмірі.

Доводи апеляційної скарги про те, що формальне неврахування письмових заперечень у справі, яка розглядалася у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін і в якій остаточне судове засідання відбулося лише 24 лютого 2026 року, не відповідало завданню цивільного судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду справи, а також принципам змагальності та рівності сторін, висновків суду не спростовуються та не свідчать про ухвалення рішення суду з порушенням норм процесуального права, що б стало підставою для його скасування.

Посилання на те, що суд не надав належної оцінки клопотанню відповідача про зменшення пені та не мотивував, чому пеня у сумі 288 045,27 грн. є співмірною наслідкам порушення; не врахував повне погашення основного боргу, відсутність доведених збитків позивача, наявність реального спору щодо умов користування земельними ділянками, вже сплачену пеню за попереднім рішенням та одночасне стягнення інфляційних втрат і 3% річних, колегія суддів відхиляє, оскільки вказані обставини не є підставою для зменшення розміру пені. Колегія суддів зауважує, що сторони обумовили у договорі розмір пені. Укладений між сторонами договір в цій частині є чинним, недійсним не визнавався, а відтак в силу вимог частини першої статті 526 ЦК України підлягає безумовному виконанню.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд без достатньої правової мотивації поклав на відповідача 25 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, які є неспівмірними складності справи та обсягу наданих послуг, колегія суддів зазначає наступне.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:

«40. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

41. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

42. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

43. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

44. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

45. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

46. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

47. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19 вказано, що:

«у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Судами також не враховано, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України (на підставі якої прийнято рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу) суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі обґрунтування нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому, судами не враховано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат».

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо витрат на правову допомогу, заявлених позивачем до стягнення, суд першої інстанції обгрунтовано поклав на відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі, заявленому позивачем.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність вирішення судом першої інстанції справи по суті спору, тому відхиляються як необґрунтовані.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника Фермерського господарства «Агро-Ленд» - Романішіна Євгенія Володимировича - залишити без задоволення.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 24 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 20 липня 2026 року.

Головуючий:

Судді: