Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №372/4777/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/10223/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Шкоріної О. І., Саліхова В. В.,

при секретарі Мудрак Р. Р.

за участі: представника відповідача - адвоката Хоменка М. П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Хоменка Максима Петровича, в інтересах ОСОБА_1 ,

на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області у складі судді Рабчуна Р. О.

від 23 травня 2025 року

у цивільній справі № 372/4777/24 Обухівського районного суду Київської області

за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за договором позики № б/н від 07 лютого 2022 року,

У С Т А Н О В И В:

В серпні 2024 року позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом, в якому просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь заборгованість за борговою розпискою від 07.02.2022 в розмірі 518 163,39 грн з яких: 412 830 грн - основна сума боргу, штраф - 50 000 грн, 19 387 грн 71 коп. - три проценти річних від простроченої суми, та 35 878 грн - інфляційні втрати.

Обґрунтовуючи вимоги, зазначав, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 , було укладено договір позики, відповідно до умов якого, позикодавець передав у власність, а позичальник прийняв готівкою грошові кошти у розмірі 10 000 (десять тисяч) доларів США, що станом на 07.02.2022 становить еквівалент 279 998 ( двісті сімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто вісім) грн 00 коп згідно офіційного курсу валют Національного банку України, з зобов`язанням повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів до 12:00 год 20.01.2027 за визначеним договором графіком платежів.

Вказував, що позичальник не виконав взяті на себе зобов`язання за договором та не здійснює повернення позики у відповідності до графіку визначеного договором. У зв`язку з цим у позичальника сформувалась заборгованість перед позикодавцем у розмірі еквівалентному 10 000,00 (десять тисяч) доларів США, що станом на 13.08.2024 еквівалентно 412 830,00 грн.

Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 травня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 412 830 грн та судовий збір у розмірі 4 127 грн 67 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 09 березня 2026 року у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 травня 2025 року відмовлено.

В апеляційній скарзі адвокат Хоменко М. П., в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить заочне рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, про відмову у задоволенні позову.

Зазначає, що він не був належним чином повідомлений про місце та час проведення судових засідань, а про існування судового розгляду дізнався лише після ознайомлення із текстом оскаржуваного заочного рішення суду. Звертає увагу на те, що причина його неявки в судові засідання є поважною, оскільки він постійно проживає у місті Лондон, Великобританія, є громадянином Литовської Республіки та не має посвідки на постійне проживання в Україні. Наголошує, що в матеріалах справи містяться офіційні документи, які підтверджують факт його зняття 09.09.2021 з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Указує, що через процесуальні порушення суду він не отримав копію позовної заяви з додатками та був позбавлений можливості подати відзив і заперечення, що призвело до порушення його конституційного права на безпосередню участь у судовому процесі. Підкреслює, що позивачу ОСОБА_2 достеменно були відомі його справжня адреса проживання, електронна пошта та номер мобільного телефону.

Щодо матеріально-правових підстав спору, апелянт зазначає, що матеріали справи не містять жодного належного доказу на підтвердження факту реального отримання ним від позивача грошових коштів у розмірі 10 000 доларів США. Посилаючись на частину першу статті 1046 та частини першу і другу статті 1047 ЦК України, відповідач наголошує на реальному характері договору позики, який набуває чинності виключно з моменту передачі грошей. Вважає, що договір позики від 07.02.2022 не набув чинності, а тому в нього не виникло зобов`язань щодо повернення коштів. Звертає увагу суду на пункт 1.3 вказаного договору, яким передбачено, що передача грошових коштів здійснюється під розписку, проте позивач такої розписки суду не надав. На підставі викладеного апелянт просить скасувати оскаржуване заочне рішення суду та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду не надходив.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляціну скаргу із викладених у ній підстав та доводів.

Позивач в судове засідання не прибув, представника не направив, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення основного боргу та відмовляючи в іншій частині позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виникли позикові правовідносини на підставі договору позики від 07.02.2022. Встановивши, що згідно з текстом укладеного договору відповідач отримав у борг грошові кошти в сумі 10 000 доларів США, суд визнав обґрунтованими вимоги про стягнення суми основного боргу. Суд урахував зміст пункту 1.2 договору, у якому сторони особисто підтвердили факт передання у власність та прийняття позичальником суми позики в повному обсязі на дату підписання правочину. З огляду на порушення позичальником погодженого графіка повернення коштів частинами, суд дійшов висновку про наявність у позивача права вимагати дострокового повернення суми основного боргу в розмірі 412 830,00 грн. Водночас, відмовляючи у стягненні штрафу в розмірі 50 000,00 грн та 3 % річних, суд першої інстанції керувався положеннями пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо звільнення від відповідальності за прострочення у період дії воєнного стану. Крім того, суд дійшов висновку про безпідставність вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 35 878,00 грн. Встановлюючи відсутність підстав для індексації, суд виходив із того, що норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях, тоді як іноземна валюта індексації не підлягає.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей, а на підтвердження укладення договору та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому визначеної грошової суми.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка чи договір за підписом позичальника, що є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі № 448/852/21). Письмове застереження, яке міститься в тексті договору про завершену дію щодо передання коштів позичальнику, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 229/1727/21).

На підставі копії договору позики укладеного між позивачем та відповідачем 07.02.2022 судом встановлено, що ОСОБА_1 отримав в борг у ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 10 000 доларів США з остаточним розрахунком щодо повернення суми позики не пізніше 12:00 год 20.01.2027.

Відповідно до п. 1.1. договору, позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж саму суму грошових коштів виключно за наступним графіком платежів:

-2000 доларів США - до 12.00 год 20 січня 2023 року,

-2000 доларів США - до 12.00 год 20 січня 2024 року;

-2000 доларів США - до 12.00 год 20 січня 2025 року;

-2000 доларів США - до 12.00 год 20 січня 2026 року;

-2000 доларів США - до 12.00 год 20 січня 2027 року.

Відповідно до п. 2.3. договору, позичальник зобов`язаний повернути позику згідно з умовами цього договору. Якщо позичальник не поверне позику протягом вказаних строків, або поверне тільки її частину, позикодавець має право пред`явити цей договір до стягнення, в тому числі шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса або звернутися з позовом до позичальника до суду.

Відповідно до п. 1.3. договору, погашення позики здійснюється позичальником в національній валюті України. Передача грошей здійснюється під розписку. Розписка про отримання грошей видається позикодавцем в простій письмовій формі.

У пункті 1.2 спірного договору від 07.02.2022 сторони особистими підписами підтвердили, що станом на дату укладення правочину позикодавець передав у власність, а позичальник прийняв суму позики в повному обсязі у розмірі 10 000 доларів США.

Факт укладання договору не оспорюється.

Доводи апеляційної скарги про те, що договір позики не набув чинності через ненадання позивачем окремої розписки про передачу грошей, є безпідставними та спростовуються вищевказаними істотними умовами договору, погодженими сторонами.

Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця, однак тягар доведення цієї обставини лежить саме на позичальнику, який за допомогою обґрунтованого заперечення заперечує проти позову (правовий висновок у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.04.2026 у справі № 368/1257/21).

Наявність оригіналу боргового документа у кредитора відповідно до частини третьої статті 545 ЦК України створює презумпцію неналежного виконання або невиконання боржником його обов`язку, а самого лише заперечення факту отримання коштів без надання беззаперечних письмових доказів недостатньо для спростування презумпції правомірності правочину.

Матеріали справи підтверджують, що заборгованість відповідача перед позивачем є реальною, а розрахунок суми основного боргу у гривневому еквіваленті здійснено судом першої інстанції правомірно.

Суд першої інстанції зробив правильні висновки щодо неможливості нарахування інфляційних збитків на суму боргу в іноземній валюті, а також обґрунтовано звільнив відповідача від сплати штрафу та трьох процентів річних на підставі пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у зв`язку з дією воєнного стану.

Процесуальні аргументи апелянта про те, що він проживає за кордоном та був знятий з реєстрації в Україні у 2021 році, не свідчать про порушення судом вимог процесуального закону та незаконність рішення по суті спору, оскільки суд першої інстанції відкрив провадження та розглянув справу у відповідності до вимог ЦПК України за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання відповідача боржника в Україні в рамках дотримання правил територіальної підсудності, здійснивши належне повідомлення про судовий розгляд на офіційному сайті суду шляхом неодноразового розміщення оголошення в порядку ч. 11 ст. 128 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу адвоката Хоменка Максима Петровича, в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення

Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 20 липня 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

О. І. Шкоріна

В. В. Саліхов