Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №240/16335/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: акцизного податку, крім акцизного податку із ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції)

Дата: 19 липня 2026 р.

Справа: №240/16335/25

Суддя: Сторчак В. Ю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/16335/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернова Ганна Валеріївна

Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.

20 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Граб Л.С. Матохнюка Д.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Житомирській області №000/10925/09-01 від 26.05.2025.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 27.09.2023 та здійснює підприємницьку діяльність за КВЕД 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

Позивачем було отримано ліцензію на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями, реєстраційний номер 06210308202302528, зареєстрованої 20.09.2023, терміном дії з 28.09.2023 по 28.09.2024.

Головним управлінням ДПС у Житомирській області була проведена фактична перевірка господарської одиниці ГО Магазин «Крамничка», за результатами якої складений акт перевірки від 12.05.2025 №10188/06/25/РРО/ НОМЕР_1 , яким встановлено продаж 28.09.2024 алкогольних напоїв у безліцензійний період, а саме реалізовано пиво Львівське світле 2,4 л на суму 75,00 грн., чим порушено п. 7 ст. 16 Закону України " Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального".

На підставі акту перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення рішення №000/10925/09-01 від 26.05.2025, яким застосовано суму штрафних санкцій в розмірі 24000 грн.

Вважаючи це податкове повідомлення-рішення протиправним, а свої права - порушеними, позивач звернувсь до суду з цим позовом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України визначає Закон № 481/95-ВР.

Згідно зі статтею 1 Закону № 481/95-ВР ліцензія (спеціальний дозвіл) це документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта підприємницької діяльності на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

Статтею 15 Закону № 481/95-ВР визначено, що роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами, або рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, або пальним може здійснюватися суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.

Також положеннями статті 15 Закону № 481/95-ВР визначено, що ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади в містах, районах, районах у містах Києві та Севастополі за місцем торгівлі суб`єкта господарювання терміном на один рік і підлягають обов`язковій реєстрації в органі доходів і зборів, а у сільській місцевості - і в органах місцевого самоврядування за місцем торгівлі суб`єкта господарювання.

Отже, суб`єкт господарювання, маючи на меті здійснювати роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, зобов`язаний отримати відповідні ліцензії, які оформлюються на спеціальних бланках та повинні містити необхідні відомості, зокрема, термін дії.

Аналіз вказаних норм свідчить, що спеціальним законом з питань ліцензування роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами визначено річний термін дії ліцензій та не встановлено правило щодо перебігу початку та закінчення строку дії ліцензії та порядку його обчислення. При цьому, відповідальність настає у разі здійснення торгівлі алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, об`єктами всіх форм власності без наявності ліцензії.

Як зазначалося вище, проведеною 12.05.2025 фактичною перевіркою встановлено реалізацію 28.09.2024 алкогольних напоїв у безліцензійний період.

При цьому, контролюючим органом не взято до уваги, що у позивача була наявна ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями №06210308202302528 від 20.09.2023, термін дії з 28.09.2023 по 28.09.2024.

Суд зазначає, що відповідно до частин першої другої статті 251 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до частини першої статті 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Частина друга цієї статті передбачає, що термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 ЦК України, встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Статтею 254 ЦК України, встановлено, що строк, визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції (частини перша статті 255 ЦК України).

Суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що термін дії ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями був обмежений уповноваженим органом з настанням календарного дня, - 28.09.2024, шляхом зазначення в ліцензії прийменника «до», який в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь.

У свою чергу, видана позивачу на виконання вимог Закону № 481/95-ВР ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, передбачає саме «термін дії ліцензії», який, відповідно до частини другої статті 252 ЦК України, визначається календарною датою, яка має неминуче настати. Тобто, оскільки останньою датою дії ліцензії є 28.09.2024, вказана ліцензія діяла саме до 28.09.2024, що надавало право позивачу у цю дату здійснити роздрібну торгівлю алкогольними напоями без порушення, за яке передбачено стягнення у вигляді штрафу.

Наведене спростовує доводи відповідача, що термін дії ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями визначається одним роком, а останній день її дії є днем, що передує даті, визначеній у ліцензії, а тому твердження відповідача є помилковими.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 25.04.2018 у справі № 803/350/17 та у справі № 815/4720/16, від 13.06.2018 у справі № 815/1298/17, від 14.08.2018 у справі № 803/1387/17, від 28.08.2018 у справі № 814/4170/15.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для притягнення позивача до відповідальності згідно з статтею 15 Закону № 481/95-ВР, оскільки відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів порушення позивачем вимог статті 15 Закону № 481/95-ВР.

Щодо розподілу судових витрат, суд встановив, що матеріалами справи підтверджено, що на підставі договору-доручення №23/2025 від 18.06.2025 та ордеру серії АМ №1136257 від 20.06.2025 правова допомога надавалася позивачу адвокатом Товянською Іриною Олегівною; згідно акту прийому-здачі виконаних робіт (послуг) від 18.06.2025 та квитанції до прибуткового касового ордеру №3 від 18.06.2025 позивачем сплачено адвокату 3200 грн.

Разом з тим, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що заявлена до відшкодування сума 3000 грн. є завищеною, оскільки ця справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, що свідчить про те, що така справа належить до справ незначної складності; матеріали справи не містять великого обсягу, що також вказує на необґрунтовано завищену вартість наданих послуг, а тому заявлена до відшкодування сума не є співмірною із складністю справи.

Відтак, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність достатніх підстав для відшкодування позивача втрат на правничу допомогу, однак зменшивши її розмір до 1500,00 грн.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Щодо інших доводів скаржника, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року, в межах доводів апеляційної скарги відповідача відповідає.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Сторчак В. Ю.

Судді Граб Л.С. Матохнюк Д.Б.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua