Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №120/9208/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/9208/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Жданкіна Н.В. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

20 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, (далі – відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16.03.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №024950005356 від 17.04.2025.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі з 27.06.1984 по 03.04.1985 та з 24.08.1987 по 11.07.1991, та періоди роботи з 14.04.1994 по 24.07.1995.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 08.04.2025, із врахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апелянт зазначає, що періоди роботи позивача в колгоспі не можуть бути зараховані до страхового стажу, оскільки у трудовій книжці відсутні відомості про встановлений мінімум трудової участі та його виконання, що, на його думку, є обов`язковою умовою для врахування такого стажу.

Також апелянт вважає, що період роботи позивача на території російської федерації у 1994–1995 роках не підлягає зарахуванню до страхового стажу, оскільки російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав – учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, Україна вийшла із зазначеної Угоди, а дія двосторонньої Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про трудову діяльність та соціальний захист громадян України і Росії припинена, у зв`язку з чим на даний час відсутні міжнародно-правові підстави для врахування такого періоду роботи. Крім того, відповідач посилається на положення статті 24-1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та окремі постанови Верховного Суду.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що 08.04.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності заяву позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області та прийнято рішення №024950005356 від 17.04.2025, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу - 25 років.

Рішення мотивоване тим, що наявний у позивача страховий стаж - 21 рік 09 місяців 29 днів є недостатнім для призначення йому пенсії за віком. При цьому, в рішенні також зазначено про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 26.06.1984:

- з 27.06.1984 по 03.04.1985 та з 24.08.1987 по 11.07.1991 в колгоспі, оскільки відсутня інформація щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (кількість відпрацьованих вихододнів);

- з 14.04.1994 по 24.07.1995 на території РФ, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. В зв`язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991.

Незгода позивача із також відмовою, зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №024950005356 від 17.04.2025, зобов`язав відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи в колгоспі та на території російської федерації, а також повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із положеннями статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років та за наявності страхового стажу з 01.01.2023 по 31.12.2023 не менше 30 років.

Частинами 2, 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 року - на підставі документів та порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги в частині незарахування до страхового стажу періодів роботи позивача в колгоспі, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.

Як встановлено статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637(далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно з пунктом 6 Основних Положень, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

Як встановлено судом першої інстанції, трудова книжка позивача містить записи про його роботу в колгоспі у періоди з 27.06.1984 по 03.04.1985 та з 24.08.1987 по 11.07.1991 на посадах тракториста та водія автомобіля. Достовірність зазначених записів відповідачем не спростована, їх недійсність або фальсифікація не доведені.

Посилання апелянта на відсутність у трудовій книжці відомостей щодо встановленого мінімуму трудової участі та його виконання не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів до страхового стажу.

Так, статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що при обчисленні стажу роботи в колгоспі після 1965 року за фактичною тривалістю враховується лише той випадок, коли член колгоспу без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі. Отже, сам по собі факт відсутності відповідних відомостей у трудовій книжці не свідчить про невиконання такого мінімуму та не може автоматично позбавляти особу права на зарахування відповідного періоду роботи до стажу.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що саме суб`єкт владних повноважень, який прийняв спірне рішення, відповідно до частини другої статті 77 КАС України зобов`язаний довести правомірність прийнятого рішення.

Разом з тим жодних належних та допустимих доказів того, що позивач без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі, відповідачем ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду справи не надано.

Натомість доводи апеляційної скарги ґрунтуються виключно на припущенні, що відсутність відповідних записів у трудовій книжці автоматично свідчить про відсутність права на зарахування стажу, що суперечить наведеним нормам законодавства.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, згідно з якою неналежне оформлення роботодавцем трудової книжки або інших кадрових документів не може бути підставою для позбавлення особи права на пенсійне забезпечення.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 12.06.2024 у справі №120/2366/21-а також не спростовує висновків суду першої інстанції.

Зазначена постанова містить аналіз вимог щодо ведення трудових книжок колгоспників, однак не встановлює правового висновку про безумовну відмову у зарахуванні стажу лише через відсутність записів про трудодні без встановлення факту невиконання мінімуму трудової участі без поважних причин.

Отже, доводи апеляційної скарги у цій частині ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Таким чином, з огляду на відповідні записи трудової книжки, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи позивача в колгоспі з 27.06.1984 по 03.04.1985 та з 24.08.1987 по 11.07.1991, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що відповідач необґрунтовано та безпідставно не врахував до страхового стажу.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги щодо неправомірності зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача на території російської федерації з 14.04.1994 по 24.07.1995.

Як правильно встановив суд першої інстанції, у період здійснення позивачем трудової діяльності діяли Угода про гарантії прав громадян держав — учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 року, положення яких передбачали взаємне врахування трудового стажу, набутого на території держав-учасниць.

Таким чином, право позивача на врахування зазначеного періоду роботи виникло саме під час дії зазначених міжнародних договорів.

Подальше припинення участі російської федерації в Угоді, вихід України із зазначеної Угоди, а також припинення дії двосторонньої Угоди між Україною та російською федерацією відбулося у 2022–2023 роках, тобто значно пізніше виникнення спірних правовідносин.

Вказані обставини самі по собі не можуть мати зворотної дії у часі та позбавляти особу вже набутого права на врахування періодів трудової діяльності, здійсненої в період чинності відповідних міжнародних договорів.

Інше тлумачення призводило б до порушення конституційного принципу незворотності дії нормативно-правових актів у часі, принципу правової визначеності та легітимних очікувань особи щодо реалізації набутого права на пенсійне забезпечення.

Посилання апелянта на статтю 24-1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» також не свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

Зазначена норма регулює порядок зарахування окремих періодів трудової діяльності за межами України після внесення відповідних законодавчих змін, однак не містить положень, які б передбачали ретроспективне припинення прав осіб, що виникли на підставі міжнародних договорів, чинних на момент здійснення трудової діяльності.

Крім того, суд першої інстанції правильно врахував, що під час прийняття спірного рішення відповідач не заперечував факту роботи позивача на території російської федерації, а підставою відмови визначив виключно припинення дії міжнародних договорів після 2022 року.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для неврахування зазначеного періоду роботи до страхового стажу позивача.

Водночас право на призначення пенсії є похідним від установленого законом страхового стажу. Саме тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправним рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії, зобов`язав зарахувати спірні періоди роботи до страхового стажу та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії.

Колегія суддів погоджується і з обраним судом способом захисту порушеного права.

Суд першої інстанції не перебрав на себе дискреційні повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії, а лише усунув порушення, допущені при визначенні страхового стажу позивача, та зобов`язав відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії після врахування періодів роботи, які безпідставно не були зараховані. Такий спосіб захисту відповідає положенням статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України та забезпечує ефективне поновлення порушеного права позивача.

За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав належну оцінку всім доказам, що містяться у матеріалах справи, та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, не підтверджують порушення ним норм матеріального чи процесуального права та не містять підстав, передбачених статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.