Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №420/36467/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/36467/25

Перша інстанція: суддя Харченко Ю.В.,

повний текст судового рішення

складено 04.02.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Голуб В.А.,

суддів: Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року у справі № 420/36467/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання рішення та дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд:

- визнати протиправними рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у перерахунку пенсії за віком ОСОБА_1

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу період роботи згідно з оригіналом трудової книжки з 03.08.1984 по 15.02.1988 та додатково в пільговому обчисленні один рік шість місяців за один рік роботи з дати звернення, а саме з 04.09.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити перераховану пенсію за віком ОСОБА_1 з дати звернення, а саме з 04.09.2025.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року суд задовольнив частково позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання рішення та дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Визнав протиправними дії та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.09.2025 № 262540012379. Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу період роботи згідно з оригіналом трудової книжки з 03.08.1984 по 15.02.1988 та додатково в пільговому обчисленні один рік шість місяців за один рік роботи з дати звернення, а саме з 04.09.2025. Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.09.2025 про перерахунок пенсії та прийняти відповідне рішення, із врахуванням встановлених обставин та викладених судом висновків у цьому рішенні суду. Стягнув з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надано апеляційну скаргу, в обґрунтування якої зазначено, що за наслідками розгляду документів позивача було встановлено відсутність інформації про отримання або неотримання ним пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. Крім того, пенсійним органом було відмовлено в зарахуванні до стажу періоду роботи в радгоспі з 03.08.1984 по 15.02.1988, оскільки в трудовій книжці НОМЕР_1 дату народження дописано іншим чорнилом.

Також апелянт не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати позивачу стаж додатково в пільговому обчисленні (один рік і шість місяців за один рік роботи) з дати звернення. На переконання апелянта, рішення про відмову з цього питання пенсійним органом не приймалося, а отже, судом задоволено вимогу позивача, яка взагалі не була предметом розгляду відповідача. Відтак, неможливо зобов`язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії чи утриматися від їх вчинення, оскільки на момент розгляду справи відсутні факти порушення прав позивача у майбутньому.

Враховуючи вищевикладене, апелянт просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач не скористався своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком з 09.05.2023 та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві.

04.09.2025 позивач звернувся із заявою про перерахування пенсії за віком у зв`язку із неврахуванням до його страхового стажу та розрахунку пенсії періоду роботи згідно з трудовою книжкою, а саме з 03.08.1984 по 15.02.1988 в радгоспі Томської області Ковпаківського району. Також позивач просив додатково врахувати при перерахунку вищевказаний період в пільговому обчисленні (один рік за один рік і шість місяців), оскільки робота була в районі Крайньої Півночі.

11.09.2025 рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області № 262540012379 позивачу було відмовлено у допризначенні пенсії за віком, оскільки відсутня інформація про отримання чи неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації та відмовлено у зарахуванні до стажу періоду роботи в радгоспі з 03.08.1984 по 15.02.1988, оскільки в трудовій книжці НОМЕР_1 дописано іншими чорнилами дату народження.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції вказав, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а тому суд вважає необґрунтованою підставу для незарахування періодів роботи з цих мотивів. Вказана трудова книжка містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірний період. Такі записи не містять некоректних виправлень, підчисток чи інших неточностей, які б давали підстави сумніватися в їхній достовірності.

При цьому суд зауважив, що позивач не проживав і не проживає на тимчасово окупованих територіях України, а постійно перебуває на підконтрольній Україні території. Це підтверджується даними паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 26.02.1998 Подільським РУ ГУ МВС України в м. Києві, згідно з якими позивач з 25.03.2008 зареєстрований у АДРЕСА_1 .

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивач не мав обов`язку надавати довідку про неодержання пенсії від органів пенсійного фонду Російської Федерації.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені у статті 24 Закону № 1058-IV, відповідно до частини четвертої якої, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно із пунктом 5 Розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV період роботи до 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.1991.

Порядок надання пільг особам, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, встановлено Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» та від 26.09.1967 «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», а також Інструкцією про порядок надання пільг, затвердженою постановою Держкомпраці і Президії ВЦРПС від 16.12.1967 № 530/П-28.

Відповідно до пункту 3 постанови Ради Міністрів СРСР від 10.02.1960 № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі після 01.03.1960 - за 1 рік і 6 місяців при нарахуванні стажу для отримання пенсії за віком та по інвалідності.

Згідно зі статтею 3 Тимчасової угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 19.01.1993 при призначенні пенсії у відповідності зі статтею 1 цієї Тимчасової Угоди на території України, компетентні органи Російської Федерації відшкодують витрати на виплату цієї пенсії у тій її частині, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, починаючи з 01.01.1991. У цьому випадку частина пенсії, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, обчислюються за нормами законодавства Російської Федерації. Порядок відшкодування витрат на виплату зазначених вище пенсій регулюються спеціальною Угодою між компетентними органами Сторін. Відшкодування витрат у відповідності із пунктом 1 цієї статті здійснюється до виникнення права на пенсійне забезпечення згідно законодавства України (з врахуванням Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992).

Тобто, вказана Тимчасова угода надає громадянам Сторін цієї угоди право на достроковий вихід на пенсію по старості (за віком) за вказаних у статті 1 угоди умов, а також визначає порядок реалізації цього права.

Стаття 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода від 13.03.1992) закріплює принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 3 Угоди від 13.03.1992 також передбачено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Статтею 3 Тимчасової Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі, та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993 передбачено, що при призначенні пенсії у відповідності із статтею 1 цієї Тимчасової Угоди на території України, компетентні органи Російської Федерації відшкодують витрати на виплату цієї пенсії у тій її частині, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, починаючи з 01.01.1991. У цьому випадку частина пенсії, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого у районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, обчислюється за нормами законодавства Російської Федерації.

Так, Верховний Суд у справах № 302/662/17-а, № 263/13671/16-а, № 352/1612/15а (2а/352/70/15), № 348/2208/16-а дійшов висновку, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.

Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи, а саме трудовою книжкою підтверджено, що у період з 03.08.1984 по 15.02.1988 позивач працював в радгоспі Томської області Ковпаківського району (в районах Крайньої Півночі). Зазначені документи були надані до пенсійного органу.

Водночас вказаний період роботи не був врахований до страхового стажу позивача через виправлення в його трудовій книжці, а саме дописано дату народження у ній іншим чорнилом.

Із огляду на викладене колегія суддів зауважує, що статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлює Кабінет Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 2.2 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях", затвердженої наказом Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162, що діяв до 29 липня 1993 року (далі - Інструкція № 162), заповнення трудової книжки уперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.

Згідно з пунктом 2.3 Інструкції № 162 усі записи в трудовий книжці про приймання на роботу, переведені на іншу постійну роботу або звільненні, а також про нагородження й заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочень чи зміни імені та по батькові на ініціали) та дата народження зазначаються на підставі паспорта або свідоцтва про народження (пункт 2.10 Інструкції № 162).

Відповідно до пункту 2.11 Інструкції № 162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник власним підписом завіряє правильність внесення відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, та після цього проставляється печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалась трудова книжка.

Із огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені відповідачем недоліки трудової книжки позивача не можуть бути належною підставою для незарахування її даних при визначенні трудового стажу ОСОБА_1 , а тому період роботи позивача з 03.08.1984 по 15.02.1988 підлягає зарахуванню до його стажу у пільговому обчисленні.

Крім того, посилання апелянта на те, що позивач, у порушення вимог пункту 14-4 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, не зазначив у заяві про перерахунок пенсії інформацію про отримання (неотримання) ним пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, суд не бере до уваги, адже відповідно до п. 14-4 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Водночас, позивач не проживав і не проживає на тимчасово окупованих територіях України та не належить до категорії осіб, які під час тимчасової окупації виїхали на підконтрольну Україні територію, оскільки постійно мешкає та зареєстрований у місті Києві, а тому правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів пункту 14-4 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV та витребування у нього інформації (довідки) про неотримання пенсії від органів Російської Федерації у відповідача були відсутні.

Поряд з цим, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо помилковості зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати позивачу стаж у пільговому обчисленні (один рік і шість місяців за один рік роботи) з дати звернення.

Так, 04.09.2025 позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою, у якій просив зарахувати період роботи з 03.08.1984 по 15.02.1988 у пільговому обчисленні. При цьому рішенням відповідача від 11.09.2025 позивачу було відмовлено у задоволенні його заяви. Відтак, спірний період роботи та підстави для його зарахування досліджувалися пенсійним органом, що спростовує твердження апелянта про те, що зазначене питання не було предметом розгляду Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Отже, беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправними дії та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.09.2025 № 262540012379, а також зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу період роботи згідно з оригіналом трудової книжки з 03.08.1984 по 15.02.1988 та додатково в пільговому обчисленні один рік шість місяців за один рік роботи з дати звернення, а саме з 04.09.2025, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.09.2025 про перерахунок пенсії та прийняти відповідне рішення, із врахуванням встановлених обставин та викладених судом висновків у цьому рішенні суду.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року у справі № 420/36467/25 - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року у справі № 420/36467/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання рішення та дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач В.А. Голуб

Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко