Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №949/705/25 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/705/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Отупор К.М.,

за участю секретаря судового засідання Катюхи К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дубровиця справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Дубровицька міська рада про встановлення факту, що має юридичне значення (факту належності правовстановлюючого документа),

В С Т А Н О В И В:

Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, у якій просить встановити факт, що Державні акти на право власності на земельні ділянки серії РВ № 040518 від 15 грудня 2003 року та серії РВ № 016887 від 15 грудня 2003 року, видані на підставі розпорядження голови Дубровицької райдержадміністрації від 06 жовтня 2003 року № 395 на ім`я ОСОБА_2 , належать ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вимоги обґрунтовано тим, що заявник є онуком ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті баби відкрилася спадщина на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Мочулищенської сільської ради Сарненського (ліквідованого Дубровицького) району Рівненської області. Спадкоємцем після її смерті стала матір заявника ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх прав та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заявник, як спадкоємець після смерті матері, звернувся до нотаріуса для прийняття спадщини. Проте, постановою приватного нотаріуса йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через те, що у свідоцтві про смерть спадкодавця вказано ім`я « ОСОБА_2 », а у Державних актах на землю – « ОСОБА_2 ». Заявник зазначає, що при народженні баба отримала ім`я « ОСОБА_4 », але в селі її називали « ОСОБА_5 », у зв`язку з чим і виникли розбіжності у документах. Встановлення факту належності документа необхідне заявнику для подальшого оформлення спадкових прав.

Заявник ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, у якій просив справу розглянути за його відсутності, подану заяву підтримав повністю та просив її задовольнити.

Представник заінтересованої особи - Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області міський голова Микульський Б.М. у судове засідання не з`явився, однак подав до суду заяву, у якій просив провести розгляд справи без участі представника міської ради за наявними матеріалами та зазначив, що проти поданої заяви не заперечує.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба заявника ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 25 грудня 2000 року(а.с.7).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла матір заявника ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 08 травня 2021 року (а.с.6).

Факт родинних відносин між заявником, його матір`ю та бабою встановлено рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 11 лютого 2025 року у справі № 949/198/25. Цим рішенням підтверджено, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була бабою ОСОБА_1 та матір`ю ОСОБА_3 (а.с.18-19).

Згідно з довідкою виконавчого комітету Дубровицької міської ради від 22 квітня 2024 року № 304, ОСОБА_2 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 з 01 січня 1944 року по 25 грудня 2000 року разом із заявником (онуком) ОСОБА_1 (а.с.13).

Постановою приватного нотаріуса Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Тарасюка О.Г. від 06 грудня 2024 року заявнику було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті матері на дві земельні ділянки, які належали її матері ОСОБА_2 , через розбіжності в іменах у правовстановлюючих документах та свідоцтві про смерть(а.с. 9).

Заявник просить встановити факт належності ОСОБА_2 правовстановлюючих документів - Державних актів на право власності на земельні ділянки серії РВ № 040518 та серії РВ № 016887, які видані на ім`я « ОСОБА_2 » (а.с.14,15).

Суд звертає увагу на ту обставину, що розпорядження компетентного органу (голови Дубровицької районної державної адміністрації) за № 395 щодо передачі земельних ділянок у власність та видачу вищевказаних державних актів відбулося 06 жовтня 2003 року. Самі Державні акти серії РВ № 040518 та серії РВ № 016887 були видані та зареєстровані 15 грудня 2003 року(а.с.16,17).

Разом із тим, судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Отже, на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 спірні земельні ділянки як конкретно визначені об`єкти цивільних прав ще не були передані їй у приватну власність, а відповідні правовстановлюючі документи (державні акти) на її ім`я не існували та були виготовлені вже після її смерті.

Оскільки спадщина після смерті баби заявника відкрилася у 2000 році, тобто до набрання чинності Цивільним кодексом України 2003 року, до правовідносин застосовуються норми Цивільного кодексу Української РСР.

Відповідно до статті 525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Згідно зі статтею 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Незважаючи на те, що документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво про право на спадщину, такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частин першої, другої статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 9 ЦК Української РСР та ч. 4 ст. 25 чинного ЦК України, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. Смерть фізичної особи унеможливлює набуття нею нових цивільних прав та обов`язків.

Оформлення державних актів на право власності на земельні ділянки на ім`я особи у 2003 році, яка на той момент вже померла (у 2000 році), не свідчить про набуття такою особою після смерті права власності на конкретні земельні ділянки як об`єкти нерухомого майна.

Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» паюванню підлягали сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам. У разі смерті члена колективного підприємства, що набув права на земельну частку (пай), успадкування права на земельний пай здійснюється за загальними правилами спадкування.

Згідно зі статтею 1 Закону України № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», громадяни – спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, мають право на виділення ділянки.

Відповідно до статті 9 Закону № 899-IV розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства проводиться за згодою не менш як двох третин власників земельних часток (паїв), а за її відсутності - шляхом жеребкування. Результат розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства оформляється відповідним протоколом, що підписується власниками земельних часток (паїв), які взяли участь у їх розподілі. До протоколу про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) додаються проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), список осіб, які взяли участь у їх розподілі. Протокол про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією і є підставою для прийняття рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та видачі державних актів на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв). Матеріали щодо розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) зберігаються у відповідній сільській, селищній, міській раді за місцем проживання більшості власників земельних часток (паїв) та в районному відділі земельних ресурсів.

Згідно з частиною першою статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

Право на земельну частку (пай) та право власності на конкретно визначену земельну ділянку не є тотожними правовими категоріями. Земельна частка (пай) є майновим правом особи на отримання земельної ділянки у натурі, тоді як право власності на земельну ділянку виникає лише після її виділення в натурі та видачі відповідного державного акта.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 10 червня 2022 року у справі № 750/519/21 зазначено, що якщо вимоги щодо оформлення землі спадкодавцем за життя не дотримано, право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та не переходить до спадкоємців у порядку спадкування. Державні акти на спірні земельні ділянки, виготовлені після смерті спадкодавця, тобто після припинення його цивільної правоздатності, не включають ці ділянки до складу спадщини на момент її відкриття.

В постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 692/565/21 (провадження № 61-7303св22) зазначено, що посилання позивача на те, що за нею слід визнати право власності на конкретно визначену земельну ділянку, якій присвоєно кадастровий номер, що значиться за спадкодавцем, який помер, є передчасними, оскільки спадкодавець за життя не оформив належним чином у встановленому законом порядку право власності на конкретну земельну ділянку, а лише набув майнові права на її отримання, а отже, успадковується це саме право на отримання земельної частки (паю), а не право власності на конкретно визначену земельну ділянку в натурі.

У постанові Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 127/6627/22 також суд звернув увагу на розмежування права на земельну частку (пай) та права власності на конкретно визначену земельну ділянку. Якщо виготовлення державного акта на спірну земельну ділянку мало місце після смерті спадкодавця, така земельна ділянка на момент відкриття спадщини не увійшла до її складу.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що встановлення факту належності ОСОБА_2 Державних актів, виданих у 2003 році, не відповідає вимогам закону, оскільки на момент їх видачі цивільна правоздатність вказаної особи припинилася (смерть настала у 2000 році). Отже, ці правовстановлюючі документи юридично не могли їй належати, а право власності на конкретні земельні ділянки у неї за життя не виникло.

Заява в порядку окремого провадження про встановлення факту належності правовстановлюючого документа може бути задоволена лише тоді, коли такий документ об`єктивно належав особі, але містив помилку в її анкетних даних. Встановлення ж належності документа, який був виданий на ім`я померлої особи, не призведе до виникнення правових наслідків, яких прагне заявник (оформлення спадщини на конкретні земельні ділянки), оскільки майно не увійшло до спадкової маси як об`єкт права власності.

Оцінюючи наявні у справі докази у їх сукупності за правилами ст. 89 ЦПК України, суд враховує, що незважаючи на заяву представника заінтересованої особи про те, що вона не заперечує проти заяви, суд не може задовольнити вимоги, оскільки визнання факту належності документів, виданих на ім`я померлої особи, суперечить фундаментальним принципам цивільного права щодо припинення правоздатності.

За таких обставин у задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 19, 76-81, 141, 263-265, 293-294, 315-319 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - Дубровицька міська рада про встановлення факту, що має юридичне значення (факту належності правовстановлюючого документа) - відмовити.

Судові витрати по справі покласти на заявника.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Заінтересована особа: Дубровицька міська рада Сарненського району Рівненської області, місцезнаходження: вул. Воробинська, буд. 16, м. Дубровиця Сарненського району Рівненської області, код ЄДРПОУ: 05390997.

Повний текст рішення складено 20 липня 2026 року.

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.

Суддя Дубровицького

районного суду К.М. Отупор