Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №520/1397/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 р. Справа № 520/1397/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої К.В.,

Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної установи «Харківська виправна колонія (№ 43)» на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 (головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022) по справі № 520/1397/26

за позовом ОСОБА_1

до Державної установи «Харківська виправна колонія (№ 43)»

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи «Харківська виправна колонія (№ 43)» (далі – відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Харківська виправна колонія (№43)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2025 року;

- зобов`язати Державну установу «Харківська виправна колонія (№43)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу в повному обсязі без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2025 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при обрахунку позивачу грошової компенсації за належне, але не отримане протягом проходження служби речове майно, відповідач протиправно застосував пропорцію часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу військової частини, що не передбачено приписами Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578 (далі – Порядок № 578) та призвело до зменшення належного позивачу розміру спірної грошової компенсації.

ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі:

визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Харківська виправна колонія (№43)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2025 року;

зобов`язано Державну установу «Харківська виправна колонія (№43)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу в повному обсязі без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2025 року.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що застосування закупівельних цін за минулі роки на речове майно при виплаті позивачу грошової компенсації замість належного до видачі речового майна є таким, що не відповідає вимогам Порядку №578, яким визначено, що грошова компенсація за неотримане речове майно, розраховується із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 року у справі №520/1397/26; прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на те, що позивачем пропущено встановлений законом строк звернення до суду, поважні причини його пропуску відсутні та не доведені, однак суд першої інстанції безпідставно не застосував наслідки такого пропуску і, всупереч вимогам процесуального закону, перейшов до розгляду справи по суті, що є істотним порушенням норм процесуального права та самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення. Позивача звільнено 05.12.2025 року відповідно до наказу №282/ОС-25, тоді як із позовом до суду він звернувся лише 22.01.2026 року, тобто з пропуском встановленого ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України місячного строку звернення до суду.

Крім того, скаржник зауважує, що сам по собі факт невиплати коштів на момент звернення до суду не може вважатися доказом протиправної бездіяльності, оскільки така виплата залежить від наявності бюджетних асигнувань та здійснюється у порядку, визначеному бюджетним законодавством. Аналіз практики Верховного Суду свідчить про те, що застосування пропорційності є обов`язковим, визначення вартості має здійснюватися з урахуванням моменту виникнення права, судова практика не може застосовуватися без урахування фактичних обставин, а бюджетні обмеження є складовою правового механізму виплат.

Таким чином, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно розраховувалась у відповідності до п.60 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2023 №578 з урахуванням пропозицій «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України».

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу положень частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом вручення їм копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження в електронному кабінеті учасника справи.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

V. Обставини, встановлені судом.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , проходив службу в Державній установі «Харківська виправна колонія (№43)» та був звільнений 05.12.2025 року відповідно до наказу № 282/ОС-25.

10.12.2025 позивач звернувся до відповідача щодо надання довідки вартості належного, але не отриманого речового майна за час проходження служби у Державній установі «Харківська виправна колонія (№43)», а також нарахування та виплати компенсації вартості належного, але не отриманого майна за час проходження служби за цінами предметів обмундирування станом на 01 січня року звільнення.

Листом від 16.01.2026 №5/9/1-31-Фп-26 відповідач надав позивачу довідку вартості належного, але не отриманого речового майна за час проходження служби у Державній установі «Харківська виправна колонія (№43)». Повідомив, що грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_2 нарахована та погоджена в Генеральній дирекції ДКВС України. Виплата компенсації вартості належного, але не отриманого майна в обов`язковому порядку буде проведена після отримання асигнувань та державного фінансування на вказану потребу.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2025 рок, позивач звернувся до суду з цим позовом.

VІ. Нормативне регулювання та оцінка суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-XII).

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з абзацом другим пункту 1 статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців, а також резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється за нормами і в строки, що визначаються відповідно центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовців, резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578 «Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби» затверджений Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі – Порядок № 578), який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Пунктом 2 Порядку № 578 визначено, що речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 578 речове майно за цільовим призначенням є речовим майном поточного забезпечення, а за використанням поділяється на майно особистого користування та інвентарне майно.

Пунктом 5 Порядку № 578 визначено, що речове майно особистого користування є власністю осіб, яким воно видано, з моменту його отримання, крім осіб рядового і молодшого начальницького складу, що навчаються у закладах освіти (далі - курсанти).

Згідно з пунктами 8, 9 Порядку № 578 речове майно особистого користування видається особам із числа персоналу безоплатно за нормами забезпечення № 1-5, а інвентарне майно - за нормами № 6-13. Право на забезпечення речовим майном за встановленими нормами забезпечення мають: особи рядового і начальницького складу - з дня присвоєння їм відповідних спеціальних звань та/або призначення на посади; курсанти - з дня зарахування їх до списків закладів освіти; спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами, - з дня призначення на відповідні посади.

Забезпечення речовим майном осіб із числа персоналу здійснюється в міжрегіональних територіальних органах, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, таборах (дільницях) для тримання військовополонених, воєнізованих формуваннях, закладах освіти, державній установі «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» та закладах охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби, державній установі «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України», на підприємствах, де вони проходять службу або працюють. Поставлення на речове забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - особи рядового і начальницького складу) в органі чи установі, на підприємстві здійснюється на підставі наказу керівника органу чи установи, підприємства про призначення на посаду та атестата на предмети речового майна (далі - речовий атестат) за формою згідно з додатком 1, а в разі присвоєння особі первинного спеціального звання або призначення на посаду спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами, - на підставі відповідного наказу керівника органу чи установи, підприємства.

Відповідно до пункту 22 Порядку № 578 особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби за їх бажанням та рішенням керівника органу чи установи, підприємства дозволяється за умови наявності в їх користуванні придатних до використання предметів раніше виданого речового майна особистого користування замість одних предметів, передбачених нормами забезпечення, отримувати інші, вартість яких не перевищує вартості предметів, що замінюються, або отримувати за них грошову компенсацію.

Грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі.

Згідно з пунктом 23 Порядку № 578 грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін`юстом за пропозицією державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» відповідно до їх закупівельної вартості.

Пунктом 60 Порядку № 578 визначено, що для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.

Відповідно до п. 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що Порядок № 578 визначає два альтернативні способи забезпечення працівника кримінально-виконавчої служби належним йому речовим майном у разі звільнення: особа має право отримати речове майно особистого користування, яке не видане йому на день звільнення, або отримати грошову компенсацію за таке майно.

При цьому, застосування закупівельних цін за минулі роки на речове майно при виплаті позивачу грошової компенсації замість належного до видачі речового майна є таким, що не відповідає вимогам Порядку № 578, яким визначено, що грошова компенсація за неотримане речове майно, розраховується із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

Верховний Суд в постанові від 17.03.2020 у справі № 815/5826/16 виклав правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зазначивши, що з боку військової частини порушено право позивача на отримання компенсації за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня року, в якому проведено виплату.

З огляду на зазначене, відповідачем порушено право позивача на отримання грошової компенсації замість належного до видачі речового майна виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня року, в якому проведено виплату, а саме 2025 року.

Колегія суддів зазначає, що виплата грошової компенсації вартості неотриманого речового майна має на меті покрити фактичні (дійсні) витрати, які військовослужбовець поніс у зв`язку з придбанням предметів, речей для забезпечення потреб, пов`язаних з проходженням військової служби. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року, тобто року, в якому здійснено таку виплату (року виключення позивача зі списків особового складу й здійснення виплати компенсації).

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 17.03.2020 у справі № 815/5826/16, від 28.01.2021 у справі № 520/1190/2020, від 27.10.2022 у справі № 820/1699/17, від 24.06.2025 у справі № 560/4729/24.

Отже, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, в тому числі у разі звільнення зі служби. При цьому, на день звільнення зі служби особа має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що у позивача виникло право щодо нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період проходження військової служби, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року, що правомірно враховано судом першої інстанції.

Посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі 826/2042/16, постанови Верховного Суду від 03.12.2020 у справі №520/9705/19, від 25.02.2021 у справі №640/19616/18, від 17.04.2019 у справі №826/12123/16 є безпідставними, оскільки в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні вказані постанови суду касаційної інстанції.

Стосовно доводів апелянта щодо пропуску позивачем місячного строку звернення до суду з моменту звільнення, колегія суддів враховує, що чинне законодавство України, що регулює проходження служби особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, гарантує цим особам забезпечення їх речовим майном та передбачає грошову компенсацію вартості речового майна, неотриманого під час проходження служби, яке має бути виплачене під час звільнення, якщо особа, яка звільняється, виявила таке бажання шляхом подання відповідної заяви.

Враховуючи правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23.06.2022 у справі №540/2001/21 та від 27.02.2023 у справі №560/8394/21 у подібних правовідносинах.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що саме з дати одержання письмового повідомлення про суми нарахування грошової компенсації вартості за неотримане речове майно є датою обізнаності позивача про порушення його прав, що є предметом спору в цій справі.

Судовим розглядом встановлено, що 05.12.2025 наказом Державної установи «Харківська виправна колонія (№43)» позивача звільнено зі служби відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» за власним бажанням. У розумний строк після звільнення 10.12.2025 позивач звернувся до відповідача стосовно питання виплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Листом від 16.01.2026 №5/9/1-31-Фп-26 відповідач надав позивачу відповідь разом з довідкою про належність до виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в розмірі 32629,74 грн, отже в даному випадку, датою обізнаності позивача про порушення його прав необхідно відраховувати з моменту отримання відповіді, а тому звернувшись з цим позовом до суду 22.01.2026, позивач не пропустив місячний строк звернення до суду, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Підсумовуючи наведене колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо поновлення порушеного права позивача шляхом зобов`язання Державної установи «Харківська виправна колонія (№43)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу в повному обсязі без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2025 року.

В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, але орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36).

Наведене дає підстави для висновку, що інші доводи апеляційної скарги не потребують окремої детальної оцінки, оскільки вони не є такими, що мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, не спростовують наведених вище висновків суду та не впливають на законність і обґрунтованість ухваленого рішення.

Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної установи «Харківська виправна колонія (№ 43)» залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 по справі №520/1397/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя К.В. Мінаєва

Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов