Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №520/8507/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 р.Справа № 520/8507/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. ,

за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2026, (головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В.) по справі № 520/8507/26

за позовом ОСОБА_1

до Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" Центр оцінювання функціонального стану особи

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення експертної команди від 05.03.2026 №186/26/659Р, зобов`язавши ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» Центру оцінювання функціонального стану особи повернути ОСОБА_1 2 групу інвалідності, яка встановлена безстроково;

- зобов`язати Центр оцінювання функціонального стану особи провести повторне оцінювання ОСОБА_1 з урахуванням усіх медичних документів та вимог законодавства та встановити групу інвалідності, яка є дійсною стану здоров`я.

Разом із позовом ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд:

- зупинити дію рішення від 05.03.2026 №186/26/659Р;

- зобов`язати тимчасово відновити статус особи з інвалідністю;

- забезпечити виплати до вирішення справи.

В обґрунтування заяви зазначив, що внаслідок прийняття рішення №186/26/659Р, ОСОБА_1 припинено соціальні виплати, чим погіршено його матеріальне становище та призводить до неможливості належного лікування.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2026 заяву залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову, а саме:

- заборонити ТЦК та СП вчиняти дії, пов`язані із заходами призову на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішенням;

- зупинити дію рішення від 05.03.2026 №186/26/659Р;

- зобов`язати тимчасово відновити статус особи з інвалідністю;

- забезпечити виплати до вирішення справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам в підтвердження обставин істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку прийняття такого на користь позивача та існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам.

Вказує, що внаслідок прийняття рішення №186/26/659Р, ОСОБА_1 позбавлений статусу особи з інвалідністю, не отримує соціальних виплат, фактично залишився без засобів існування, що призводить до неможливості належного лікування та погіршення стану здоров`я.

Крім того, відсутність статусу інвалідності створює реальну загрозу його мобілізації, що є критичним ризиком для життя та здоров`я з огляду на його медичний стан.

На думку апелянта, обраний захід забезпечення позову є адекватним та співмірним із заявленими позовними вимогами.

В апеляційній скарзі також висловлює незгоду із рішенням №186/26/659Р із наведенням доводів його протиправності.

Державна установа «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» Центру оцінювання функціонального стану особи (далі - відповідач) відзив на апеляційну скаргу не надала.

Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з її необґрунтованості, посилаючись на те, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до прийняття рішення у справі, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, чи необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Частинами 1, 2 ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. (ч. 2 ст. 151 КАС України).

Відповідно до ч. 6 ст. 154 КАС України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.

При цьому співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони Відповідачу здійснювати певні дії.

Колегія суддів враховує і те, що відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В той же час, Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 (справа №705/4587/17) сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Для забезпечення позову суд повинен, на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 ч. 2 ст. 150 КАС України.

При цьому, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 420/6907/20, від 13.05.2021 у справі № 420/2719/20, від 23.09.2021 у справі № 420/11076/20 та від 01.06.2022 у справі № 580/5656/21.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, ОСОБА_1 зазначає, що мав статус особи з інвалідністю 2 групи безстроково, проте мрішення від 05.03.2026 №186/26/659Р, відповідач фактично скасував позивачу відповідний статус.

Вважає, що внаслідок прийняття протиправного рішення він не отримує соціальних виплат, фактично залишився без засобів існування, що призводить до неможливості належного лікування та погіршення стану здоров`я.

Крім того, відсутність статусу інвалідності створює реальну загрозу його мобілізації, що є критичним ризиком для життя та здоров`я з огляду на його медичний стан.

Вважає, що оскаржуване рішення відповідача створює реальну загрозу правам та інтересам позивача та може ускладнити чи унеможливити в майбутньому виконання судового рішення у випадку прийняття його на користь ОСОБА_1 .

З цього приводу колегія суддів зазначає, що лише незадовільний стан здоров`я особи-позивача не є достатньою та беззаперечною підставою для застосування заходів забезпечення позову.

Натомість, жодних доказів скрутного майнового стану внаслідок прийняття оскаржуваного рішення заявник не надав.

Крім того, ОСОБА_1 ні суду першої, ні апеляційної інстанції не надав доказів існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, як і не обґрунтував причин неможливості захисту (поновлення) прав, свобод та інтересів заявника після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів, не розкрив у чому полягає необхідність докладання значних зусиль для відновлення своїх прав у майбутньому, а також очевидність ознак протиправності рішень чи дій відповідача.

Саме лише твердження позивача з приводу ускладнення в майбутньому виконання рішення суду не може бути визнано судом достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у спірних правовідносинах, оскільки є суб`єктивним судженням позивача, без зазначення існуючої очевидної небезпеки заподіяння шкоди .

Доводи апелянта про те, що відсутність статусу інвалідності створює реальну загрозу його мобілізації базуються виключно на припущеннях, не підтверджених жодними доказами.

При цьому, про вказані обставини ОСОБА_1 не повідомляв суд першої інстанції, у зв`язку з чим судом не надавалась оцінка вищевказаному та не вирішувалось питання про застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони ТЦК та СП вчиняти дії, пов`язані із заходами призову позивача до військової служби.

Колегія суддів зауважує, що сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Водночас, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. Разом з тим, за умови відсутності належних, допустимих та достатніх доказів настання події, яка спричинить порушення прав заявника, посилання на відсутність ефективного захисту його прав є неспроможними.

У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Колегія суддів зауважує, що безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, яких вони стосуються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

При цьому, сама ж лише незгода позивача із рішенням суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання його протиправним ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Доводи скаржника щодо незаконності оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень колегія суддів вважає такими, що не є підставами для забезпечення позову, а свідчать про незгоду із відповідним рішенням, оцінка якому має надаватись судом першої інстанції під час розгляду справи по суті.

Крім того, колегія суддів враховує, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2026, яке набрало законної сили 03.07.2026 визнано протиправним та скасовано рішення експертної команди від 05.03.2026 №186/26/659Р.

Зобов`язано Центр оцінювання функціонального стану особи провести повторне оцінювання з урахуванням усіх медичних документів ОСОБА_1 та вимог законодавства та встановлення групи інвалідності, яка є дійсною стану здоров`я.

Натомість, заходи забезпечення позову вживаються судом у визначених КАС України випадках лише в межах позовних вимог та до ухвалення судом рішення по суті спору.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для її скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2026 по справі № 520/8507/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова

Повний текст постанови складено 20.07.2026 року