Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №520/13128/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 р. Справа № 520/13128/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Катунова В.В.

суддів: Фоміної Л.О. , Мінаєвої К.В.

за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 (суддя Бідонько А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 08.06.26) по справі № 520/13128/26

за позовом ОСОБА_1

до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія управління активами"

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (надалі також відповідач) третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія управління активами", у якому просив:

-визнати протиправною бездіяльність Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо не визначення ОСОБА_1 поточного рахунку для здійснення видаткових операції у виконавчому провадженні №69543823.

-зобов`язати Київський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України визначити ОСОБА_1 поточний рахунок для здійснення видаткових операції в АТ КБ «Приватбанк» НОМЕР_1 , про що у виконавчому провадженні №69543823 винести відповідну постанову та надіслати її до обслуговуючого банку.

В обґрунтування позовних вимог посилається на незаконність виконавчого напису № 35599, вчинений 22.12.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солонець Т.М., примусове виконання якого здійснювалось в межах виконавчого провадження №69543823 та сплив строку для повторного пред`явлення виконавчого напису до примусового виконання. Також зазначає про невідповідність приписів п.4 розд. ХІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 нормам п. 10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження".

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.096.2026 адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що Положення п. 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення», як і інші норми Закону України «Про виконавче провадження», не містять будь-яких обмежень щодо визначення поточного рахунку боржника для здійснення видаткових операцій у порядку, встановленому цим пунктом, у разі повернення виконавчого документа стягувану з підстав, визначених статтею 37 цього Закону, а тому в даному випадку підлягають застосуванню норми закону як акта вищої юридичної сили. Зазначає, що виконавчий документ був повернутий державним виконавцем стягувану на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Тобто виконавче провадження на цей час не закінчено. Отже, вважає, що скаржник залишається боржником, а застосовані державним виконавцем заходи примусового виконання судового рішення у вигляді арешту майна, в тому числі належних їй грошових коштів на банківських рахунках, - чинними. Також наголошує на тому, що п. 4 Розділу XIX Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року №512/5 не відповідає вимогам пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», які є імперативними і мають вищу юридичну силу по відношенню до підзаконного нормативного акта.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в межах виконавчого провадження №69543823 державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України здійснювалося примусове виконання рішення на підставі виконавчого напису №35599, вчиненого 22.12.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Т.М. Солонець, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фінансова компанія управління активами" невиплачених в строк коштів у розмірі 17098,47 гривні.

Також в рамках відкритого виконавчого провадження державним виконавцем 04.08.2022 прийнято постанову про арешт майна боржника та 27.01.2023 прийнято постанову про арешт коштів боржника.

31.01.2023 у виконавчому провадженні №69543823 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з безрезультатністю заходів щодо розшуку майна боржника.

Позивачем 16.05.2026 на електронну адресу Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) направлено заяву про визначення ОСОБА_1 поточного рахунку для здійснення видаткових операції в АТ КБ «Приватбанк» НОМЕР_1 , про що у виконавчому провадженні №69543823 винести відповідну постанову та надіслати її до обслуговуючого банку.

Листом від 19.05.2026 №10939/6758/20.19 Київським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові відмовлено позивачу у визначенні ОСОБА_1 поточного рахунку для здійснення видаткових операції у зв`язку з тим, що 31.01.2023 у виконавчому провадженні №69543823 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Вважаючи вказану відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що після винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п. 2 частини першої статті 37 Закону України Про виконавче провадження підстави для визначення боржнику поточного рахунку в банку для здійснення видаткових операцій у державного виконавця відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України "Про виконавче провадження"(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження»).

За правилами ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Підстави закінчення виконавчого провадження врегульовані ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема п. 5 - скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Статтею 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначені підстави повернення виконавчого документа стягувачу.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди (ч.ч. 4, 5 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч.1 ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

06.05.2023 року набрав чинності Закон України № 3048-ІХ від 11.04.2023 року, яким були внесені зміни до п. 10-2 розділу XIII Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження».

Так, пунктом 10-2 розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення ЗУ «Про виконавче провадження» тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року №2102-IX:

1) фізичні особи - боржники, на кошти яких накладено арешт органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями, можуть здійснювати видаткові операції з поточного рахунку на суму в розмірі, що протягом одного календарного місяця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на 1 січня поточного календарного року, а також сплачувати податки, збори без урахування такого арешту, за умови що такий поточний рахунок визначений для здійснення видаткових операцій у порядку, встановленому цим підпунктом. Звернення стягнення у межах зазначеної суми на такому рахунку не здійснюється.

У разі накладення арешту на кошти, розміщені на декількох поточних рахунках фізичної особи - боржника в одному банку або на поточних рахунках у різних банках, для здійснення видаткових операцій має бути визначений лише один поточний рахунок фізичної особи - боржника в одному банку.

У разі наявності декількох виконавчих проваджень стосовно однієї фізичної особи - боржника для усіх виконавчих проваджень визначається один поточний рахунок для здійснення видаткових операцій. Кількість виконавчих проваджень не впливає на розмір суми, яка не підлягає зверненню стягнення і на яку фізична особа - боржник може здійснювати видаткові операції.

Для визначення такого поточного рахунку у банку фізична особа - боржник звертається до органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, який наклав арешт на кошти фізичної особи - боржника, із заявою про визначення поточного рахунку у банку для здійснення видаткових операцій. Заява може бути подана в паперовій формі (нарочно або засобами поштового зв`язку) або в електронній формі з дотриманням вимог, встановлених Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг".

У заяві зазначаються номер поточного рахунку, який фізична особа - боржник просить визначити для здійснення видаткових операцій, та найменування банку, в якому відкрито такий рахунок. Фізична особа - боржник несе відповідальність за достовірність зазначеної у заяві інформації.

Державний, приватний виконавець протягом двох робочих днів з дня отримання відповідної заяви фізичної особи - боржника виносить постанову про визначення поточного рахунку фізичної особи - боржника у банку для здійснення видаткових операцій та невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після винесення постанови:

надає/надсилає відповідну постанову банку (обслуговуючому банку);

перевіряє наявність інших виконавчих проваджень, відкритих стосовно фізичної особи - боржника, та, у разі якщо стосовно фізичної особи - боржника відкриті інші виконавчі провадження, одночасно надає/надсилає відповідну постанову до органів державної виконавчої служби або приватному виконавцю, які здійснюють примусове виконання у таких виконавчих провадженнях.

У такому разі поточний рахунок, зазначений у відповідній постанові, вважається визначеним для здійснення видаткових операцій і в межах таких виконавчих проваджень.

Зупинення вчинення виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження не є підставою для відмови у визначенні поточного рахунку для здійснення видаткових операцій.

У разі надходження від державного, приватного виконавця постанови про визначення поточного рахунку фізичної особи - боржника для здійснення видаткових операцій банк за визначеним у постанові рахунком здійснює видаткові операції на суму коштів у розмірі, встановленому цим підпунктом.

Відповідно до Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Закону України «Про виконавче провадження» (Закон), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню розроблена Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 року №2832/5) (далі Інструкція).

Відповідно до п. 4 «ХІХ. Особливості взаємодії органів державної виконавчої служби та приватних виконавців при визначенні поточного рахунку боржника - фізичної особи у банку для здійснення видаткових операцій» Інструкції виконавець відмовляє боржнику у визначенні поточного рахунку в банку для здійснення видаткових операцій, зокрема, у разі, якщо виконавче провадження, у якому накладено арешт на кошти боржника, закінчено на підставі статті 39 Закону або виконавчий документ у цьому виконавчому провадженні повернуто стягувачу відповідно до статті 37 Закону.

Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що виконавець відмовляє боржнику у визначенні поточного рахунку в банку для здійснення видаткових операцій у разі якщо виконавче провадження, у якому накладено арешт на кошти боржника повернуто стягувану відповідно до статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Позивач посилається на те, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, законодавцем прийнято пільгову норму - п. 10.2 розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження», якою встановлено, що фізичні особи - боржники, на кошти яких накладено арешт органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями, можуть здійснювати видаткові операції з поточного рахунку на суму в розмірі, що протягом одного календарного місяця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на 1 січня поточного календарного року, а також сплачувати податки, збори без урахування такого арешту, за умови що такий поточний рахунок визначений для здійснення видаткових операцій у порядку, встановленому цим підпунктом. Звернення стягнення у межах зазначеної суми на такому рахунку не здійснюється.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції про безпідставність вказаних доводів, колегія суддів зазначає, що п. 10.2 розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» може бути застосований виконавцем у разі якщо на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження, або у виконавчому провадженні зупинено вчинення виконавчих дій або зупинено виконавче провадження.

Як вбачається з матеріалів справи на примусовому виконанні у відповідача не перебуває виконавче провадження про стягнення коштів з позивача, а постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з відсутністю коштів, майна на які можливо звернути стягнення, не є зупиненням вчинення виконавчих дій або зупиненням виконавчого провадження у розумінні Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому позивачем не надано доказів, а судом не встановлено, що у межах виконавчого провадження було знято арешти.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, що обов`язку державного виконавця знімати накладенні арешти в межах виконавчого провадження, у разі повернення виконавчого документу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, з підстав визначених пункту 2 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», статтями 40, 59 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено.

Продовження арешту майна є необхідним для забезпечення прав стягувача, у разі повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Щодо доводів позивача про пропуск стягувачем строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, що на думку позивача свідчить про неможливість повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання, колегія суддів вважає такими, що не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки стягувач, в даному випадку, не позбавлений права на звернення до суду з заявою про поновлення строків пред`явлення виконавчого документу до виконання, та у випадку наявності підстав для його поновлення виконавчий лист може бути повторно направлений до виконання.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що після винесення постанов про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п. 2 частини першої статті 37 Закону України Про виконавче провадження підстави для визначення боржнику поточного рахунку в банку для здійснення видаткових операцій у державного виконавця відсутні.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі “Серявін та інші проти України” зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі “Трофимчук проти України” ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 по справі № 520/13128/26 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.В. Катунов

Судді Л.О. Фоміна К.В. Мінаєва

Постанова складена в повному обсязі 20.07.26.