Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №520/1083/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 19 липня 2026 р.

Справа: №520/1083/26

Суддя: Мінаєва К.В.

Головуючий І інстанції: Бідонько А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 р. Справа № 520/1083/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Мінаєвої К.В.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/1083/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України

третя особа: Міністерство оборони України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України (далі - відповідач), третя особа: Міністерство оборони України , в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність (дії) військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткових видів грошового забезпечення в період з 18.07.2023 по 28.02.2025, передбачених постановою КМУ №168 від 28 лютого 2022 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 додаткових видів грошового забезпечення за період з 18.07.2023 по 28.02.2025, та виплатити різницю з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовної заяви позивачка зазначила, що відповідачем за вказаний період не у повному обсязі виплачено спірну додаткову винагороду та невірно здійснено її розрахунки.

ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи судове рішення про відмову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка в якості підстави для виплати додаткової винагороди в розмірі 100000 грн надала суду Довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України № 1571/3333 від 26.03.2025 року, при цьому, позивачкою не доведено, а судом не встановлено, що вона увесь спірний період (з 18.07.2023 по 28.02.2025) постійно виконувала бойові завдання (розпорядження), які б відповідали зазначеним умовам, тому надана довідка не може бути беззаперечним доказом та підставою для виплати 100000 грн, у відповідності до постанови КМУ №168.

Також судом встановлено, що значну частину часу ОСОБА_1 фактично не перебувала у розташуванні бойових підрозділів – перебувала у щорічних відпустках (січень 2024, грудень 2024), у відрядженні (квітень–травень 2024), на шпитальному лікуванні та у відпустці для лікування (грудень 2024 – лютий 2025), а отже, об`єктивно не могла брати безпосередню участь у бойових діях (спеціальних завданнях) протягом цих періодів. Крім того, позивачкою окрім власного приблизного розрахунку, не надано жодних доказів своєї безпосередньої постійної участі в бойових діях, як і не надано відповідних бойових розпоряджень командира військової частини.

Враховуючи вищезазначене, суд вважав, що додаткова винагорода у розмірі 100 000 грн відповідно до ПКМУ № 168 могла виплачуватись позивачці виключно за ті конкретні дні, коли вона фактично виконувала бойові (спеціальні) завдання безпосередньо у районах, визначених наказами Головнокомандувача ЗСУ як райони ведення воєнних (бойових) дій, а не за весь час перебування у розташуванні військової частини та оскільки відповідачем здійснено нарахування та виплата додаткової винагороди із розрахунку 30000 грн та 100 000 на місяць пропорційно часу проходження служби та участі у бойових діях або в забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії за період з 18.07.2023 по 28.02.2025 та не встановлено будь-яких ознак протиправності в діях відповідача щодо виплати позивачці відповідно до постанови №168 додаткової винагороди у вказаному розмірі, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивачка звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року, а також дійшов помилкових висновків щодо фактичних обставин справи не надавши належної оцінки цим обставинам та доказам які підтверджують безпосередню участь позивачки у виконанні бойових завдань у розумінні чинного нормативного регулювання та установленої судової практики. Судом не було встановлено характер, зміст та умови виконання позивачем службових завдань у спірний період, що призвело до неправильного вирішення справи та обмеження права на отримання додаткової грошової винагороди в розмірі 100 000 грн.

Звертає увагу, що суд першої інстанції фактично поклав у основу для висновків місце дислокації військової частини, у якій проходила службу позивачка, ототожнивши його із характером виконуваних нею завдань, що є помилковим, оскільки позивачка обіймала посаду розвідника, а отже за своєю службовою природою виконувала завдання, які не обмежуються місцем постійної дислокації підрозділу та можуть здійснюватися поза межами розташування військової частини, у тому числі безпосередньо в районах ведення бойових дій або в умовах, що передбачають підвищений рівень ризику. Відтак сам по собі факт дислокації військової частини у певному населеному пункті не спростовує виконання позивачкою бойових (спеціальних) завдань, а використання судом цього критерію як визначального свідчить про неправильне встановлення фактичних обставин справи.

Вказує, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 413 саме довідка за формою 6 «про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України» видається для заявників з числа осіб, які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, тому саме ця довідка містить офіційно підтверджену інформацію щодо безпосередньої участі військовослужбовця у виконанні завдань у зоні бойових дій, що е ключовим критерієм для визначення права на відповідне грошове забезпечення, надбавки та інші виплати, передбачені законодавством.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

Міністерство оборони України подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що позивач не проходить військову службу та не займали жодних посад в штаті Центрального апарату саме Міністерства оборони України, як юридичної особи. Аналіз характеру позовних вимог свідчать про відсутність у Міноборони повноважень, зобов`язання та об`єктивної можливості надати більш детальну інформацію щодо предмету спору. Крім того, жодного порушення з боку саме Міноборони, покладених на нього законодавством повноважень, жодних протиправних діянь чи рішень, позивачем не зазначено і не доведено. Просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 залишити без змін.

09.07.2026 судом отримано додаткові пояснення ОСОБА_1 , відповідно до яких позивач зазначає, що після подання апеляційної скарги Верховним Судом сформовано актуальну правову позицію щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України №168, відповідно до якої суд повинен встановлювати не формально наявність окремих документів, а фактичний характер виконуваних завдань військовослужбовця, зміст виконуваних ним завдань, місце та умови їх виконання, а також оцінювати всі докази у їх сукупності .

Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом направлення ним копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в електронній формі до електронного кабінету учасників справи.

Згідно зі статтею 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

V. Обставини, встановлені судом.

Судом з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 з 18.07.2023 по 03.03.2025 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді розвідника третього розвідувального відділення першого розвідувального взводу розвідувальної роти та зовнішнього пілота (оператора) беспілотних літальних апаратів 2 відділення безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів розвідувальної роти, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 та витягами з наказів №210 від 18.07.2023, №272 від 15.09.2023.

Позивач у період з 18.07.2023 по 14.01.2024, з 30.01.2024 по 31.03.2024, з 01.04.2024 по 12.04.2024, з 16.04.2024 по 26.05.2024, з 28.05.2024 по 14.12.2024, з 30.12.2024 по 31.12.2024, з 21.02.2025 по 28.02.2025 брала участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Харківська обл., м. Дергачі, Харківська обл. с-ще Слатине Харківська обл, с-ще.Лісне Донецька обл, с-ще Богатир Донецька обл, с-ще. Розлив Харківської обл, с-ще Бугаївка, що підтверджується Довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України № 1571/3333 від 26.03.2025 року (Форма 6).

Крім того, довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 14.04.2024 року підтверджено участь ОСОБА_1 за період з 18.07.2023 по 14.01.2024. з 30.01.2024 по 31.03.2024 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Харківська обл, м.Дергачі Харківська обл, с-ще Слатине.

Відповідно до довідки №1571/4740 від 14.02.2026 позивачка отримала додаткову винагороду відповідно до Постанови КМУ №168 у наступних розмірах: липень 2023 - 13543,34 грн; серпень 2023 - 30 000 грн; вересень 2023 - 30 000 грн; жовтень 2023 - 30000 грн; листопад 2023 - 30 000 грн; грудень 2023 - 30 000 грн; січень 2024 - 15483, 87 грн; лютий 2024 - 30000 грн; березень 2024 - 30000 грн; квітень 2024 - 27000 грн; травень 2024 - 87741,94 грн; червень 2024 - 30000 грн; липень 2024 - 30000 грн; серпень 2024 - 30000 грн; вересень 2024- 41006,67 грн; жовтень 2024 - 100000 грн; листопад 2024 - 76666,67 грн; грудень 2024 - 24838 грн; січень 2025 - 0,00 грн; лютий 2025 - 8571,43 грн; березень 2025 - 8700,68 грн (т. 1 а.с. 96).

Вважаючи, що відповідачем не у повному обсязі проведена виплата додаткової винагороди, а саме: за липень 2023 року - 14 днів, за серпень 2023 - 31 день, за вересень 2023 - 30 днів, за жовтень 2023 - 31 день, за листопад 2023 - 30 днів, за грудень 2023 - 31 день, за січень 2024 - 16 днів, за лютий 2024 - 29 днів, за березень 2024 - 31 день, за квітень 2024 - 27 днів, за травень 2024 - 30 днів, за червень 2024 - 30 днів, за липень 2024 - 31 день, за серпень 2024 - 31 день, за вересень 2024 - 30 днів, за жовтень 2024 - 31 день, за листопад 2024 - 30 днів, за грудень 2024 - 16 днів, за лютий 2025 - 8 днів із розрахунку 100 000 грн. за місяць, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

VІ. Позиція суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.

Одночасно з уведенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24 лютого 2022 року № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова КМУ № 168).

Пунктом 1 цієї постанови (в редакції станом на 07 березня 2022 року) визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), – розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Надалі до Постанови КМУ № 168 неодноразово вносилися зміни, зокрема постановами Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 350, від 01 липня 2022 року № 754, від 07 липня 2022 року № 793, від 08 жовтня 2022 року № 1146, проте зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, у 2022 році не змінювався.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» Постанову КМУ № 168 доповнено пунктом 2-1, який підлягав застосуванню з 24 лютого 2022 року, та згідно з яким визначено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Відповідно до статті 8 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1934-XII «Про Збройні Сили України» (далі – Закон № 1934-XII) Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, в тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).

Наказом Міністра оборони України від 01 квітня 2022 року № 98, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2022 року за № 382/37718 (застосовується з 24 лютого 2022 року), внесено зміни до Порядку № 260 шляхом доповнення розд. І п. 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Так, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07 березня 2022 року № 248/1217, від 25 березня 2022 року № 248/1298, від 18 квітня 2022 року № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01 червня 2022 року), а потім окреме доручення від 23 червня 2022 № 912/з/29.

У пункті 1 Окремого доручення від 23 червня 2022 № 912/з/29 (яке діяло з 01 червня 2022 року) Міністр оборони України визначив, що необхідно розуміти під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» (далі – бойові дії або заходи), а саме виконання військовослужбовцем:

бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу України) в районі ведення бойових дій;

бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави;

бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;

бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

бойових завдань із відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб);

виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей;

виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей;

здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою;

здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;

виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії.

У пункті 3 цього Окремого доручення Міністр оборони України установив, що райони ведення бойових дій та склад створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України.

Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Пунктом 5 цієї директиви Міністр оборони установив виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн або 30000 грн здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) по особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (пункт 6 окремого доручення від 07 березня 2022 року № 248/1217).

Надалі постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 2023 року № 43 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» до пункту 1 внесено зміни, зокрема: слова «військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора,», «співробітникам Служби судової охорони,» виключено та після слів «перебуваючи безпосередньо в районах» доповнено словами «їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора,».

Крім того, наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 44, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 30 січня 2023 року за №177/39233 (який застосовується з 01 лютого 2023 року), внесено зміни до Порядку № 260, зокрема доповнено цей Порядок новим розділом: «XXXIV. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану».

За пунктом 2 розділу ХХХІV Порядку № 260 на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах:

100 000 гривень – тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), та виконують бойові (спеціальні) завдання (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):

під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно;

у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;

із здійснення польотів у районах ведення воєнних (бойових) дій, ведення повітряного бою;

у районах ведення воєнних (бойових) дій з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії;

на території противника (в тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);

з вогневого ураження повітряних (морських) цілей противника;

з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту;

кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);

у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів;

з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

50 000 гривень – тим, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах).

Перелік цих органів військового управління (управлінь (штабів) угруповань військ (сил)) затверджується Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України;

30 000 гривень – військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):

у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України, які здійснюють управління діючими угрупованнями військ (сил) (далі - завдання у складі угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління);

з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури згідно з бойовими розпорядженнями;

із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими (логістичними) розпорядженнями.

Військовослужбовцям, які в установленому законодавством порядку відряджені до складу військових адміністрацій у районах ведення воєнних (бойових) дій для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, виплата додаткової винагороди здійснюється у розмірі 30 000 гривень.

Згідно з пунктом 3 розділу ХХХІV Порядку № 260 райони ведення воєнних (бойових) дій, склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України та склад резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 4 розділу ХХХІV Порядку № 260 підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі – бойові дії або заходи) у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (утому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

З 29.09.2023 року наказом Міноборони України від 26.09.2023 № 566 Про затвердження Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі – наказ № 566) пункт 2 Розділу XXXIV Порядку № 260 було викладено в такій редакції:

на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах:

100 000 гривень – тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам), та виконують бойові (спеціальні) завдання (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):

у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;

із здійснення польотів в повітряному просторі областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;

з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії, підрозділу (засобу) протиповітряної оборони;

на території противника (у тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);

з вогневого ураження повітряних, морських цілей противника;

з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;

у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів (медичних підрозділів підсилення);

у районах ведення воєнних (бойових) дій з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів у місцях виконання завдань за призначенням згідно з бойовими розпорядженнями;

50 000 гривень – військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах).

Перелік цих органів військового управління (управлінь (штабів) угруповань військ (сил)), затверджується Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України;

30 000 гривень – військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):

з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави;

з управління угрупованнями військ (сил) у складі розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України;

з управління підпорядкованими силами та засобами відповідно до завдань, які покладаються на Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту, у складі розгорнутих пунктів управління Державної спеціальної служби транспорту;

у складі робочої групи або одиночним порядком, визначені Головнокомандувачем Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, у межах областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;

з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів поза районами ведення бойових дій;

у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України;

із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій;

з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури (у тому числі об`єктів транспортної інфраструктури - військовими частинами та підрозділами Державної спеціальної служби транспорту);

Військовослужбовцям, які в установленому законодавством порядку відряджені для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі до складу сільських (селищних), міських, районних та обласних військових адміністрацій, на території (або частині цієї території), здійснення повноважень яких ведуться воєнні (бойові) дії, та виконують бойові (спеціальні) завдання виплата додаткової винагороди здійснюється в розмірі 30000 гривень.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану, яка встановлена Постановою № 168, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема військовослужбовців, виплата якої, з одного боку, має регулярний щомісячний характер, а, з іншого, - обмежена строком дії воєнного стану в Україні.

При цьому, правова природа такої виплати невід`ємно пов`язана із особливим характером служби, зі здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають із статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни.

В умовах збройної агресії проти України важливим залишається питання належного соціального захисту військовослужбовців, які беруть участь у захисті державного суверенітету України. У військово-соціальній сфері матеріальне забезпечення є аналогом системи гарантій у системі соціального захисту населення і включає професійні винагороди та премії тим військовослужбовцям, які виконують обов`язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Безумовно, система матеріального забезпечення військовослужбовців виконує стимулювальну функцію, що, крім патріотизму, є потужною мотивацією і адекватною відповіддю держави, яка піклується про військовослужбовців під час дії воєнного стану.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Таким чином, Україна зобов`язана вживати всіх можливих заходів для мотивації військовослужбовців та забезпечення соціальної підтримки членів їхніх сімей.

Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їхньої службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Спірні правовідносини, які склались у цій справі, виникли у зв`язку з невиплатою збільшеної до 100 000 грн додаткової винагороди військовослужбовцю, який проходив службу у складі військової частини НОМЕР_1 ЗСУ за період з 18.07.2023 по 28.02.2025.

За висновками суду першої інстанції, позивач в якості підстави для виплати додаткової винагороди в розмірі 100000 грн надала суду довідку № 1571/3333 від 26.03.2025 року про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України № 1571/3333 від 26.03.2025 року, відповідно до якої позивачка у період з 18.07.2023 по 14.01.2024, з 30.01.2024 по 31.03.2024, з 01.04.2024 по 12.04.2024, з 16.04.2024 по 26.05.2024, з 28.05.2024 по 14.12.2024, з 30.12.2024 по 31.12.2024, з 21.02.2025 по 28.02.2025 брала участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Харківська обл., м. Дергачі Харківська обл, с-ще Слатине Харківська обл, с-ще Лісне Донецька обл, с-ще Богатир Донецька обл, с-ще Розлив Харківської обл, с-ще Бугаївка (т. 1, а.с. 24-25).

При цьому, суд першої інстанції вважав, що позивачем не доведено, а судом не встановлено, що увесь спірний період (з 18.07.2023 по 28.02.2025) вона постійно виконувала бойові завдання (розпорядження), які б відповідали зазначеним умовам, а тому надана довідка не може бути беззаперечним доказом та підставою для виплати 100000 грн, у відповідності до постанови КМУ №168.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що протягом усього періоду проходження військової служби позивачем підрозділ, у якому вона проходила службу, дислокувався у наступних населених пунктах: с. Уди, Харківська область, що підтверджується наказом від 17.07.2023 № 210 командира в/ч НОМЕР_3 (т. 1, а.с. 97); м. Харків, що підтверджується наказом від 18.07.2023 № 210 командира в/ч НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 98); м. Дергачі, Харківська область, що підтверджується наказом від 15.09.2023 № 272 (т. 1 а.с. 99); н.п. Слатине, Харківська область, що підтверджується наказами від 14.01.2024 № 15, від 30.01.2024 № 33, від 12.04.2024 № 109, від 13.04.2024 № 110 (т. 1 а.с. 100-103); с-ще Лісне, Харківська область, що підтверджується наказом від 27.05.2024 № 154, від 11.06.2024 № 171, від 15.07.2024 № 212 (т. 1 а.с. 104-106); н.п. Бугаївка, Харківська область, що підтверджується наказом від 14.12.2024 № 383, від 30.12.2024 № 401, від 08.01.2025 № 9, від 08.02.2025 № 42, від 21.02.2025 № 55, від 10.03.2025 № 74 (т. 1 а.с. 107-112).

Так, згідно з наказами Головнокомандувача Збройних Сил України «Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій», зазначені населені пункти ( АДРЕСА_1 ), що входять до Дергачівської територіальної громади Харківської області та суміжних територіальних громад, протягом спірного періоду визначались районами ведення воєнних (бойових) дій (з урахуванням категорій, таких як території можливих або активних бойових дій, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, з винятками для окремих сіл, як-от с. Слатине, де бойові дії не фіксувалися або не класифікувалися як можливі).

Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 02.02.2023 № 26 «Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій» визначено райони ведення воєнних (бойових) дій з 01 по 31 січня 2023 року, за змістом якого Дергачівська територіальна громада Харківської області визначена районом ведення воєнних (бойових) дій (з початком від 13.09.2022 для більшості території). Наказами Головнокомандувача ЗСУ (від 01.03.2023 № 56, від 01.04.2023 № 89, від 01.05.2023 № 111, від 01.06.2023 № 147, від 01.07.2023 № 183, від 01.08.2023 № 210 та послідуючими) зазначена територіальна громада була визначена районом ведення воєнних (бойових) дій (т. 1 а.с. 176-219).

Враховуючи наведене, суд першої інстанції виснував, що додаткова винагорода у розмірі 100 000 грн відповідно до Постанови № 168 могла виплачуватись позивачці виключно за ті конкретні дні, коли вона фактично виконувала бойові (спеціальні) завдання безпосередньо у районах, визначених наказами Головнокомандувача ЗСУ як райони ведення воєнних (бойових) дій, а не за весь час перебування у розташуванні військової частини, тому відповідачем правомірно здійснювалось нарахування додаткової грошової винагороди пропорційно до фактичних днів участі, а не за повні календарні місяці, як вважає позивачка.

Колегія суддів вказує, що Верховний Суд сформував правові висновки щодо застосування Постанови КМУ № 168, згідно з якими вирішальним для набуття права на збільшену додаткову винагороду є не лише формальне віднесення території до переліку районів ведення воєнних (бойових) дій, а насамперед характер виконуваних військовослужбовцем завдань, ступінь залучення до бойової діяльності та реальні умови проходження служби, які викладені у постанові від 27 березня 2025 року у справі № 340/3094/24.

У постанові від 02 жовтня 2025 року у справі № 560/14120/24 Верховний Суд зазначив, що невключення території до переліку районів ведення бойових дій саме по собі не є підставою для відмови у виплаті додаткової винагороди, оскільки визначальним є документально підтверджений факт безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або виконанні завдань, пов`язаних із забезпеченням національної безпеки. Висновок апеляційного суду визнано необґрунтованим через відсутність належного дослідження первинних доказів такої участі.

Колегія суддів також зазначає, що практика Верховного Суду свідчить, що виплата додаткової винагороди у розмірі до 100 000 гривень обумовлена участю у бойових діях або заходах, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення, та підтвердженням цих обставин відповідними документами.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2024 року у справі № 560/12539/22, від 28 травня 2024 року у справі № 560/1200/23, від 06 червня 2024 року у справі № 200/706/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 120/4953/23 підтвердженням безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах може бути довідка командира військової частини (установи), до якої для виконання завдань відряджений військовослужбовець. За зміст таких довідок відповідальність несе уповноважений командир (начальник), який її видав.

За позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 20 червня 2024 року справа №460/6992/23 (позивачем у якій є військовослужбовець ЗСУ), підтвердженням безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах є довідка керівника органу військового управління, штабу угруповання військ (сил), штабу тактичної групи , до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець. Довідка, видана керівником органу військового управління або штабу, є підтвердженням безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях чи заходах з національної безпеки.

За постановою Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 560/12539/23 відповідальність за зміст таких довідок несе уповноважений командир, який їх видав. Зміст цих документів може бути поставлено під сумнів лише за наявності доказів недобросовісного або навмисного спотворення фактичних даних, або у випадку втрати/знищення документів у бойових умовах, що засвідчується іншими доказами.

Колегія суддів враховує, що відповідно до змісту наданої позивачем довідки військової частини № НОМЕР_4 від 26.03.2025 № 1571/3333 вона в період з 18.07.2023 по 14.01.2024, з 30.01.2024 по 31.03.2024, з 01.04.2024 по 12.04.2024, з 16.04.2024 по 26.05.2024, з 28.05.2024 по 14.12.2024, з 30.12.2024 по 31.12.2024, з 21.02.2025 по 28.02.2025 брала участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 24-25) видана на підставі: бойового розпорядження ОУВ " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 09.02.23 №600; журналу бойових дій в/ч НОМЕР_1 №747т від 17.07.2023; журналу бойових дій в/ч НОМЕР_1 № 1036т від 02.10.2023; журналу бойових дій в/ч НОМЕР_1 №1479т від 11.12.2023; журналу бойових дій в/ч НОМЕР_1 №160г від 30.03.2024, бойового наказу ОТУ " ІНФОРМАЦІЯ_1 ” від 16.04.2024 №313/3/542т/х, бойового розпорядження ОТУ " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 21.05.2024 №313/3/19т/ОТУХт/х; журналу бойових дій в/ч НОМЕР_1 №1165т від 06.06.2024 року; бойового розпорядження ОТУ " ІНФОРМАЦІЯ_1 " № 313/4353т/х ОКП від 23.09.2024; бойового розпорядження НОМЕР_5 обр ТрО від 24.09.2024 №1571/8988дск; бойового розпорядження НОМЕР_5 обр ТрО від 01.10.2024 № 1571/9257/дск; бойового наказу командира ТГр «Велика Новосілка» від 16.10.2024 №131т; бойового розпорядження командира ТГр «Велика Новосілка» від 21.10.2024 №590/ТГрВН/дск; журналу бойових дій в/ч НОМЕР_1 №2052т від 27.08.2024; журналу бойових дій ТГр «Велика Новосілка» №5т/ТГр від 01.10.2024; бойового розпорядження Головнокомандувача ЗСУ від 01.11.2024 року №22302; бойового розпорядження ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 03.11.2024 №313/5787т/х ОКП; журналу бойових дій в/ч НОМЕР_1 №2370т від 23.10.2024; журнал бойових дій військової частини НОМЕР_1 згідно справи №4.

Виходячи з встановленого статтею 9 КАС України принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, з метою повного та об`єктивного розгляду справи, ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2026 задоволено клопотання ОСОБА_1 та витребувано у військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України: витяги з бойових наказів (бойових розпоряджень); журналу бойових дій (службово-бойових дій, вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал, журнал ведення оперативної обстановки) або бойове донесення, або постову відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапортів (донесення) командира підрозділу (групи) про участь ОСОБА_1 (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, які стосуються ОСОБА_1 , за період з 18.07.2023 по 28.02.2025.

На виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції відповідачем надано рапорт начальника командного пункту - заступника начальника штабу з бойового управління військової частини НОМЕР_1 від 10.07.2026, яким він доповів, що в журналах бойових дій військової частини НОМЕР_1 в період з 18.07.2023 по 28.02.2025 відсутні записи про ОСОБА_1 .

Крім того, відповідачем надано рапорти командиру / начальнику розвідки військової частини НОМЕР_6 , складені відповідно до вимог пункту 2 розділу ХХХIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, про виплату військовослужбовцям, які виконували бойові (спеціальні) завдання, зокрема ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 30 тис. грн за період з 18.07.2023 по 14.01.2024, з 01.06.2024 по 31.08.2024, з 01.11.2024 по 10.11.2024, а також у розмірі 100 тис. грн за перід з 01.10.2024 по 31.10.2024, з 11.11.2024 по 30.11.2024. Виплата позивачу додаткової винагороди у зазначеному розмірі узгоджується з відомостями, зазначеними у довідці про розміри видів додаткової винагороди, виданої військовою частиною НОМЕР_1 , від 14.02.2026 №1571/4740 (т.1., а.с.96), яку також було досліджено судом першої інстанції.

Крім того, колегія суддів враховує, що зазначені у вказаних рапортах у якості підстав для виплати додаткової винагороди бойові розпорядження містяться в довідці військової частини № НОМЕР_4 від 26.03.2025 № 1571/3333.

З урахуванням наведеного позивачу нараховувалась та виплачувалась додаткова винагорода у підвищеному розмірі 100 тис. грн пропорційно часу, протягом якого вона виконувала бойові (спеціальні) завдання, безпосередньо перебуваючи в районах ведення воєнних (бойових) дій, визначених наказами Головнокомандувача ЗСУ, а не за весь час перебування у місцях постійної дислокації підрозділу.

Також судом першої інстанції правильно враховано, що в межах спірного періоду позивач неодноразово перебувала у відпустках, на лікуванні та у відрядженнях.

Так, відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 14.01.2024 № 15 ОСОБА_1 вибула у частину щорічної основної відпустки строком на 15 діб, з 15 по 29 січня 2024 року, з 15 січня 2024 року знята з котлового забезпечення (а.с. 100).

Згідно з наказом від 30.01.2024 № 33 ОСОБА_1 прибула з частини щорічної основної відпустки 30 січня 2024 року та з 31 січня зарахована на котлове забезпечення (т. 1 а.с. 101). Відповідно до наказу від 13.04.2024 № 110 ОСОБА_1 вибула у відрядження до Центру управління розвідкою КОС ЗС України строком на 30 діб, з 13 квітня по 12 травня 2024 року, з 14 квітня 2024 року знята з котлового забезпечення ( т. 1 а.с. 103). Згідно з наказом від 27.05.2024 № 154 ОСОБА_1 прибула з відрядження 27 травня 2024 року, з 28 травня зарахована на котлове забезпечення (т. 1 а.с. 104).

Відповідно до наказу від 14.12.2024 № 383 ОСОБА_1 вибула у частину щорічної основної відпустки строком на 15 діб, з 15 по 29 грудня 2024 року, з 15 грудня 2024 року знята з котлового забезпечення (а.с. 107).

Відповідно до наказу від 30.12.2024 № 401 ОСОБА_1 , яка перебувала у частині щорічної основної відпустки, 28 грудня 2024 року була шпиталізована до Головного військового клінічного госпіталю, м. Київ (т 1 а.с. 108). Згідно з наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 08.01.2025 № 9 ОСОБА_1 прибула зі шпиталю 09 січня 2025 року та того ж дня вибула у відпустку для лікування у зв`язку з хворобою строком на 30 діб, з 09 січня 2025 по 08 лютого 2025 року, знята з котлового забезпечення (т. 1 а.с. 109).

Відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 08.02.2025 № 42 ОСОБА_1 прибула з відпустки для лікування у зв`язку з хворобою 27 січня 2025 року та того ж дня вибула у шпиталь (т. 1 а.с. 110). Згідно з наказом від 21.02.2025 № 55 ОСОБА_1 прибула зі шпиталю з військової частини НОМЕР_7 та з 22 лютого 2025 року зарахована на котлове забезпечення (т. 1 а.с. 111)

Відповідно до наказу від 10.03.2025 № 74, ОСОБА_1 вибула до військової частини НОМЕР_8 ( АДРЕСА_2 ), 3 березня 2025 року виключена зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 та з усіх видів забезпечення (т. 1 а.с. 112).

Таким чином, частину спірного періоду позивач не перебувала у розташуванні бойових підрозділів, а тому об`єктивно не могла брати безпосередню участь у бойових діях (спеціальних завданнях) (з 14.01.2024 по 30.01.2024, з 13.04.2024 по 27.05.2024, з 14.12.2024 по 21.02.2025).

Суд апеляційної інстанції зауважує, що сам факт виконання бойових завдань на підставі бойових розпоряджень, як і сам факт перебування на території ведення бойових дій, без доведення здійснення заходів та/або бойових дій у цих районах, не є достатньою підставою для нарахування та виплати додаткової грошової винагороди у розмірі 100000 гривень, яка передбачена пунктом 1 Постанови №168, оскільки виконання бойових розпоряджень та участь у бойових діях або забезпечені здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії не є тотожними поняттями.

Визначений частиною другою статті 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №520/2261/19.

За викладених обставин, судом не встановлено бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткових видів грошового забезпечення в період з 18.07.2023 по 28.02.2025, передбачених Постановою №168.

Таким чином, оскільки відповідачем здійснено нарахування та виплата додаткової винагороди із розрахунку 30000 грн та 100000 на місяць пропорційно часу проходження служби та участі у бойових діях або в забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії за період з 18.07.2023 по 28.02.2025, колегією суддів не встановлено будь-яких ознак протиправності в діях відповідача щодо виплати позивачу відповідно до постанови №168 додаткової винагороди у вказаному розмірі, тому обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, але орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36).

Наведене дає підстави для висновку, що інші доводи апеляційної скарги не потребують окремої детальної оцінки, оскільки вони не є такими, що мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, не спростовують наведених вище висновків суду та не впливають на законність і обґрунтованість ухваленого рішення.

Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 по справі № 520/1083/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач К.В. Мінаєва

Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua