Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №580/4252/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року справа № 580/4252/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кульчицького С.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у змішаній (паперовій та електронній) формі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапортів від 07.01.2026 року та від 21.04.2026 року про видачу ОСОБА_1 направлення для проходження військово-лікарської комісії з метою визначення ступеня придатності до військової служби.

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорти ОСОБА_1 від 07.01.2026 року та від 21.04.2026 року про видачу направлення для проходження військово-лікарської комісії з метою визначення ступеня придатності до військової служби, та прийняти за результатом його розгляду відповідне рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.01.2026 року (направлено 09.01.2026 року) ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив: забезпечити надання йому, законної можливості проходження військоволікарської комісії з метою встановлення придатності/непридатності до військової служби, для чого видати у встановленому порядку направлення на медичний огляд ВЛК; службову характеристику для проведення медичного огляду ВЛК та пакет інших необхідних документів для проходження медичного огляду. Результати розгляду вказаного рапорту до відома позивача доведені не були. 06.03.2026 року, адвокатом Нікушиною В.С., повторно направлено рапорт ОСОБА_1 про направлення на ВЛК датований 07.01.2026 роком. Попри те, що рапорт позивача повторно направлявся із супровідним листом його представникою, адвокатом Нікушиною В.С., рапорт підписано особисто ОСОБА_1 . Результати розгляду повторного рапорту до відома позивача та його представника також доведені не були. 21.04.2026 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 втретє з вище вказаним рапортом, що підтверджується описом вкладення до цінного листа. Станом на день звернення позивача до суду рапорт від 07.01.2026 та повторний рапорт від 21.04.2026 військовою частиною НОМЕР_1 не розглянуті, вмотивованої відповіді не надано, тому ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав змушений звернутися до суду.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач, не погоджуючись з позовом, подав відзив, у якому зазначив, що позивач звернувся із рапортом про направлення на проходження військоволікарської комісії 07.01.2026 року. Рапорт надійшов на електронну адресу військової частини 09.01.2026 року. За результатами розгляду рапорту була надана відповідь, яка була направлена 10.01.2026 року на адресу, зазначену у рапорті, а саме: АДРЕСА_1 (простим листом). Копію відповіді додано до відзиву. В подальшому, той самий рапорт надійшов на електронну адресу військової частини НОМЕР_1 разом із супровідним листом 06.03.2026 року. За результатами розгляду рапорту було повідомлено, що відповідно до абз. абз. 1- 3 п. 6.1 глави 6 розділу ІІ Положення № 402 направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ТЦК та СП, начальниками (керівниками) закладів охорони здоров`я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням. Прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби виключно за рекомендацією лікаря закладу охорони здоров`я (установи), у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть зумовлювати непридатність до військової служби. З аналізу вищезазначених норм випливає, що направлення надається за рекомендацією лікаря закладу охорони здоров`я (установи), у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть зумовлювати непридатність до військової служби. Отже, для вирішення питання про наявність або відсутність підстав для направлення позивача на повторну ВЛК необхідним було попереднє з`ясування його фактичного стану здоров`я, огляд медичним працівником та отримання відповідної медичної рекомендації. Водночас позивач на момент звернення перебував у статусі військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №52 від 16.02.2025 року, а також витягу з ЄРДР від 16.06.2025 року та фактично був відсутній у місці проходження військової служби. За таких обставин відповідач був позбавлений можливості організувати належне медичне обстеження позивача, отримати висновок або рекомендацію лікаря та вирішити питання про наявність підстав для направлення його на повторний медичний огляд ВЛК. Саме тому у відповіді на рапорт позивачу було запропоновано з`явитися до військової частини для належного з`ясування обставин, перевірки стану здоров`я, отримання медичної консультації та вирішення питання щодо необхідності направлення його на повторну ВЛК у встановленому порядку. Таким чином, відповідач не відмовив позивачу у реалізації права на медичний огляд, а повідомив про необхідність дотримання передбаченої законом процедури та запропонував з`явитися до військової частини для встановлення наявності медичних підстав для направлення на ВЛК. За відсутності позивача у військовій частині та без відповідної рекомендації лікаря у відповідача не було правових і фактичних підстав для видачі направлення на повторну ВЛК. Відповідь була направлена 07.03.2026 року на адресу, зазначену у рапорті, а саме: АДРЕСА_1 (простим листом). Копію відповіді додаємо до відзиву. Тому, відсутня протиправна бездіяльність військової частини стосовно нерозгляду рапорту від 07.01.2026 року. Позивач направив рапорт не на повідомлену йому актуальну електронну адресу, а на іншу - фактично неіснуючу поштову адресу. За таких обставин відсутні підстави вважати, що рапорт від 21.04.2026 року належним чином надійшов до військової частини та був отриманий відповідачем у встановленому порядку.

Позивач надав відповідь на відзив відповідача де вказав, що У своєму відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що відповіді про результати розгляду рапорту про направлення на проходження військово-лікарської комісії було направлено 10.01.2026 та 07.03.2026 року позивачеві за адресою АДРЕСА_1 . Однак позивачем відповідей на рапорт отримано не було. Також у відзиві відповідач вказує що, представнику позивача адвокату Нікушиній В.С., була надана відповідь на адвокатський запит від 08.12.2025 року, в якому відповідачем було повідомлено, що для листування наявна офіційна електронна скринька ІНФОРМАЦІЯ_1 У зв`язку із цим відповідач стверджує, що рапорт від 21.04.2026 року був направлений позивачем на неіснуючу електронну адресу. Вказані твердження не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Зокрема до позовної заяви долучено докази, які підтверджують направлення рапорту на офіційну електронну адресу - a4862osb@post.mil.gov.ua, про яку останній повідомляв у відповіді на адвокатський запит. Водночас, доказів належного направлення та вручення відповідей позивачу на рапорт до відзиву відповідач не надав.

Інші заяви по суті спору на адресу суду від учасників справи не надходили.

Розглянувши подані документи і матеріали, суд зазначає, що відповідно до пункту 122 розділу VI Перехідні положення Положення №1845/0/15-21 до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей. Електронні документи та електронні копії паперових документів вносяться до АСДС та зберігаються в централізованому файловому сховищі. Документи, що надійшли до суду в електронній формі, за потреби можуть роздруковуватися та приєднуватися до матеріалів справи у паперовій формі.

Згідно з абзацом 21 пункту 1 розділу VII Формування і оформлення судових справ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814 (у редакції наказу Державної судової адміністрації України від 17 жовтня 2023 року № 485) у випадку прийняття суддею (суддею-доповідачем), у провадженні якого перебуває судова справа, рішення щодо розгляду (формування та зберігання) судової справи (матеріалів кримінального провадження) в електронній чи змішаній (паперовій та електронній) формі, формування матеріалів судової справи здійснюється у відповідній(их) формі(ах) (паперовій та/або електронній).

Отже, процесуальне законодавство передбачає можливість розгляду справи у змішаній формі (паперовій та електронній) та прийняття рішення про такий розгляд суддею, у провадженні якого перебуває судова справа.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає за доцільне здійснити розгляд справи у змішаній (паперовій та електронній) формі.

Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить наступних висновків.

Судом встановлено, що 07.01.2026 року (направлено 09.01.2026 року) ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 з рапортом направленим на електронну пошту, в якому просив: забезпечити надання йому, законної можливості проходження військоволікарської комісії з метою встановлення придатності/непридатності до військової служби, для чого видати у встановленому порядку направлення на медичний огляд ВЛК; службову характеристику для проведення медичного огляду ВЛК та пакет інших необхідних документів для проходження медичного огляду.

06.03.2026 року, адвокатом Нікушиною В.С., повторно направлено рапорт ОСОБА_1 про направлення на ВЛК датований 07.01.2026 роком.

21.04.2026 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 втретє з вище вказаним рапортом, що підтверджується описом вкладення до цінного листа.

Вважаючи протиправними бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорта позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статей 17, 49 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Наказом Міністерства оборони України №531 від 06.08.2024 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 року за №1214/42559, затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (надалі - Порядок №531).

Цей Порядок визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №531 з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).

Пунктом 1 розділу ІІ Порядку №531 передбачено, що рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах.

Згідно з пунктами 2 - 7, 9 розділу ІІІ Порядку №531 командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

Забороняється відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров`я тощо.

Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: 1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; 2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з поданням позивачем письмового рапорту від 07.01.2026 року, у якому він просив командира військової частини НОМЕР_1 , де він проходив військову службу та перебував у списках особового складу, забезпечити надання йому, законної можливості проходження військоволікарської комісії з метою встановлення придатності/непридатності до військової служби, для чого видати у встановленому порядку направлення на медичний огляд ВЛК; службову характеристику для проведення медичного огляду ВЛК та пакет інших необхідних документів для проходження медичного огляду.

На момент подання цього рапорту позивач не виконував обов`язки військової служби, а також не перебував у відпустці, яка була надана йому для лікування у зв`язку з хворобою.

Разом з тим, матеріали, надані відповідачем, підтверджують, що Рапорт надійшов на електронну адресу військової частини 09.01.2026 року. За результатами розгляду рапорту була надана відповідь, яка була направлена 10.01.2026 року на адресу, зазначену у рапорті, а саме: АДРЕСА_1 (простим листом). Копію відповіді додано до відзиву.

В подальшому, той самий рапорт надійшов на електронну адресу військової частини НОМЕР_1 разом із супровідним листом 06.03.2026 року.

Відповідь була направлена 07.03.2026 року на адресу, зазначену у рапорті, а саме: АДРЕСА_1 (простим листом). Копію відповіді додано до відзиву.

При цьому, доказів направлення листів відповідачем не надано, оскільки відповіді були направлені простим листом.

Згідно з частиною 8 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (надалі, також - Правила надання послуг поштового зв`язку, Правила №270), оператори поштового зв`язку надають послуги з пересилання внутрішніх та міжнародних поштових відправлень, поштових переказів, зокрема, до внутрішніх поштових відправлень належать: листи - прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю.

Положеннями частини 11 Правил надання послуг поштового зв`язку визначено, що поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю.

Відповідно до частини 19 Правил надання послуг поштового зв`язку, внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою.

Так, аналіз норм Правил надання послуг поштового зв`язку дає підстави для висновку, що означеними Правилами визначив в окремі категорії поштових відправлень, рекомендовані листи та листи з оголошеною цінністю.

Частиною 2 Правил надання послуг поштового зв`язку зазначено, що розрахунковий документ - документ встановленої, відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв`язку.

Приписами статті 13 Закону України «Про поштовий зв`язок» від 04.10.2001 №2759-III передбачено порядок надання поштового зв`язку, зокрема, у абзаці 3 вказано, що у договорі про надання послуг поштового зв`язку, якщо він укладається у письмовій формі, та у квитанції, касовому чеку тощо, якщо договір укладається в усній формі, обов`язково зазначаються найменування оператора та об`єкта поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість. У договорі, стороною якого є національний оператор зв`язку, укладеному у будь-якій формі, має міститися попередження про недопущення пересилання письмової кореспонденції, виконаної і розтиражованої друкарським способом, без вихідних даних (тираж, назва друкарні, номер замовлення та інше). За недотримання цієї вимоги несе відповідальність оператор поштового зв`язку.

Відтак, з огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що належними доказами надіслання рекомендованого листа є квитанція або касовий чек, в якому зазначено найменування оператора та об`єкт поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати касаційного адміністративного суду в постанові від 20.06.2018 у справі №820/1186/17.

Представник відповідача не надав доказів направлення відповідей на рапорт позивачу або його представнику, більше того, жодного іншого доказу на підтвердження факту направлення позивачу або його представнику, зазначеного листа такого як, електронна пошта чи інше суду теж не надано.

Разом з тим, відповідач надав до суду листи — відповіді на рапорти позивача.

Водночас, суд не дає оцінку відповідності змісту наданих відповідей вимогам закону, адже це не є предметом спору.

У той же час, відповідач не надав належний доказ на підтвердження своєчасного направлення цих відповідей на адресу позивача або його представника засобами поштового зв`язку або на електронну адресу адвоката, яку він зазначив у запиті.

Отже, відповідач розглянув рапорти позивача, однак інформація про те, що така відповідь була направлена позивачу у встановлений законом строк належними доказами не підтверджується.

З огляду на те, що саме відповідач повинен був довести правомірність дій та спростувати бездіяльність, суд вбачає підстави для часткового задоволення позову.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми встановлено, що суд при розгляді справи обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення" роз`яснив, що вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Враховуючи позицію Верховного суду України та керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вбачає підстави для виходу за межі позовних вимог виключно з метою ефективного захисту прав позивача.

Отже, з метою правильного та ефективного способу захисту порушеного права, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та приходить до висновку, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправними дії відповідача та зобов`язання останнього повторно направити відповідь стосовно розгляду рапорту позивача, з урахуванням висновків суду.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, враховуючи положення ч. 2 ст. 9 КАС України, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а тому позов належить задовольнити частково.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України “Про судовий збір” з відповідача останній у відповідності до ст. 139 КАС України не стягується.

Що стосується витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 ст.134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас, за приписами частини 5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частина 7 ст.139 КАС України унормовує, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підтвердження обґрунтованості понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7000.00 грн представником позивача надано копії наступних документів: договір про надання правничої допомоги від 14.04.2026 №01122020/984; акт приймання - передачі наданих послуг №1 від 24.04.2026; платіжну інструкцію від 14.04.2026 на суму 7000.00грн.

Надані адвокатом докази понесених витрат на правову допомогу є достатніми для підтвердження зазначених витрат.

При цьому, ч.2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи «Санді Таймс проти Об`єднаного Королівства (№ 2)» (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.

Таким чином, на суд покладаються вимоги не тільки формально дослідити умови виконання договору про надання правової допомоги, а й встановити співмірність визначеної суми з урахуванням індивідуальних обставин кожної справи.

З огляду на вказане, у суду наявні підстави для надання оцінки співмірності заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу, що корелюється з прецедентною практикою ЄСПЛ.

Крім того, висновки щодо можливості суду самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правничу допомогу містяться у додатковій постанові Верховного суду від 30.09.2020 року у справі № 201/14495/16-ц.

В свою чергу, суд визначає, що компенсація витрат на правничу допомогу за рахунок суб`єкта владних повноважень не повинна розглядатись особою як сатисфакція за порушені права та нести надмірне фінансове навантаження на бюджет.

Суд враховує, що дана справа є типовою, відноситься до справ незначної складності, тому не потребує значних зусиль та обсягу залученого часу з боку адвоката.

Разом з тим, адміністративний позов задоволено частково.

В силу ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Більш того, розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, без особистої участі представника.

Враховуючи надані представником позивача докази понесених витрат на правничу допомогу, з урахуванням дотримання вимог співмірності та обґрунтованості розміру витрат на оплату послуг адвоката, складності виконаної адвокатом роботи, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд вважає, що співмірним розміром судових витрат, пов`язаних з витратами на професійну правничу допомогу, є сума 3000 грн (три тисячі) гривень.

Таким чином, клопотання представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не направлення в установленому Законом порядку, відповіді щодо розгляду рапортів від 07.01.2026 року та від 21.04.2026 року про видачу ОСОБА_1 направлення для проходження військово-лікарської комісії з метою визначення ступеня придатності до військової служби.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 надіслати відповідь щодо розгляду рапортів ОСОБА_1 від 07.01.2026 року та від 21.04.2026 року про видачу направлення для проходження військово-лікарської комісії з метою визначення ступеня придатності до військової служби, в установленому Законом порядку, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: 19114, Черкаська обл., Уманський район, с. Цибулів, РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені витрати за надання правової допомоги в сумі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ