Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №358/50/26 — Богуславський районний суд Київської області

Справа № 358/50/26 Провадження № 2/358/437/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області у складі:

головуючого - судді Романенко К.С.,

за участю секретаря судового засідання - Шпак К.М.,

позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Богуславі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до Богуславського районного суду Київської області із вказаним позовом, у якому просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обгрунтування позовних вимог зазначила, що з 28 липня 2012 року перебувала у шлюбі ОСОБА_2 . Із відповідачем мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З 14 грудня 2016 року спільне проживання із відповідачем припинилося, а 14 квітня 2017 року рішенням Богуславського районного суду Київської області шлюб між ними розірвано. Також судовим наказом Богуславського районного суду Київської області від 11.06.2018 з відповідача на її користь стягнуто аліменти на утримання дитини, однак рішення для примусового виконання вона не пред`являла.

З 14 травня 2024 року відповідач не підтримує жодних контактів із дитиною, свої батьківські обов`язки не виконує, участі у вихованні дитини не бере, вихованням та утриманням дитини вона займається сама, відтак змушена звернутися до суду із цим позовом.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 січня 2026 року справу передано на розгляд судді Богуславського районного суду Київської області Романенко К.С.

Ухвалою від 13 лютого 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання

19 березня 2026 року на адресу суду надійшов висновок органу опіки та піклування Дніпровської районної і місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав (протокол засідання комісія від 11.03.2025 № 5).

Ухвалою від 8 квітня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити. Зазначила, що з 2017 року перебуває у шлюбі з іншим чоловіком, від шлюбу мають двох спільних дітей. Її чоловік виховує дочку від першого шлюбу ОСОБА_4 як рідну, дбає про її добробут, утримує дитину. Батько ж доньки не займається її вихованням, жодної участі у житті дитини не бере, не телефонує та не ініціює зустрічі. Відтак вважає, що позбавлення його батьківських прав буде в інтересах дитини. Проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про час, день та місце розгляду повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заявe не надіcлав.

Як вбачається із відомостей, наданих відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області, ОСОБА_2 з 21 червня 2012 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 29).

Відповідно до положень ч. 7 ст. 128 ЦПК України вся поштова кореспонденція, зокрема судові повістки, відповідачу було надіслано саме за зареєстрованою адресою його місця проживання, однак із рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення вбачається, що судові повістки повернуті до суду із відмітками: «Адресат відсутній».

Тобто відповідач, будучи належним чином повідомленим про час, дату та місце судового засідання в судове засідання не з`явився, не повідомив суд про причини неявки та у встановлений судом строк не надіслав відзив на позовну заяву.

За таких обставин, зі згоди позивача суд ухвалює заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Представник третьої особи Дяченко С.О. у судове засідання також не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, висновок органу опіки підтримала у повному обсязі, просила прийняти рішення у найкращих інтересах дитини.

Заслухавши пояснення позивача, покази свідка, з`ясувавши думку дитини, дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів кожного окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено та підтверджено письмовими матеріалами справи, що сторони по справі перебували у шлюбі з 28 липня 2012 року, зареєстрованому відділом державної реєстрації актів цивільного стану Богуславського районного управління юстиції у Київській області. Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 14 квітня 2017 року шлюб розірвано (а.с. 10-11).

Як вбачається зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , повторно виданого 14 вересня 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Богуславського районного управління юстиції у Київській області, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 13).

Згідно зі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 27 липня 2018 року Добропільським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, позивачка уклала шлюб із ОСОБА_6 , у зв`язку із чим змінила прізвище із « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 » (а.с. 12).

Відповідно до довідок відділу реєстрації Добропільської міської ради про реєстрацію місця проживання №17.01-04/1625 та №17.01-04/1623 від 05.11.2018 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані по АДРЕСА_2 (а.с. 7, 16).

Відповідно до довідок № 3004-5000705578 та № 3004-5000705128 від 04.04.2022 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 та ОСОБА_3 фактично проживають за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 8, 17).

Із акту обстеження умов проживання №124 від 03.12.2025 за вищевказаною адресою, проведеного спеціалістом служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської РДА в м. Києві на підставі заяви ОСОБА_1 вбачається, що у квартирі АДРЕСА_4 проживає: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , працює вчителем у гімназії №146 м. Києва; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , - чоловік, працює бригадиром в ТОВ «Аскана»; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - дочка, учениця 9-Б класу гімназії №188 м. Києва та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , - син, учень 2-А класу гімназії №188 м. Києва (а.с. 25-26).

Встановлено, що умови проживання задовільні, квартира обладнана усім необхідним для проживання дитини.

Із довідок та характеристик, наданих позивачкою, вбачається, що ОСОБА_1 працює вчителем початкових класів у гімназії № 146 Дніпровського району м. Києва, графік роботи з 08.00-17.30, щоденно, зарекомендувала себе як кваліфікований працівник (а.с. 11-12, 23).

ОСОБА_3 з 2024 року навчається у 9-Б класі гімназії № 188 Дніпровського району міста Києва, за місцем навчання характеризується позитивно, питанням навчання опікуються мати та вітчим, відвідують батьківські збори та підтримують зв`язок із класним керівником, присутні на всіх шкільних заходах, батько за період навчання у школі не з`являвся. Крім того, ОСОБА_3 відвідує курси англійської мови у ФОП ОСОБА_10 з 01.09.2024, за розкладом вівторок та п`ятниця з 18.00. Законним представником дитини є мати - ОСОБА_1 (а.с. 20-22, 23).

Також судом досліджено висновок органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав (протокол засідання комісії від 11.03.2025 № 5), із якого вбачається, що сторони по справі перебували у шлюбі, мають спільну доньку, яка після розірвання шлюбу залишилася проживати разом із матір`ю. ОСОБА_1 вдруге вийшла заміж, і з теперішнім чоловіком займається вихованням та утриманням дочки ОСОБА_11 та двох спільних дітей. Наразі родина проживає у АДРЕСА_5 , де створено всі належні умови для проживання та гармонійного розвитку. Батько ОСОБА_2 вихованням та утриманням доньки ОСОБА_3 не займається, не спілкується із нею, не цікавиться її життям та здоров`ям, не бере участі у фізичному та духовному розвитку, грошей на утримання не сплачує. До органу опіки та піклування чи до суду ОСОБА_2 жодного разу не звертався із заявами про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, що свідчить про те, що батько самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків. На засідання комісії ОСОБА_2 не з`явився та пояснень не надав. ОСОБА_12 на засіданні комісії заяву матері підтримала та пояснила, що батько не бере участі у її житті, і не пам`ятає, коли його востаннє бачила. На підставі викладеного комісія дійшла висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3 (а.с. 42).

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що є чоловіком позивачки ОСОБА_1 , разом проживають десь із 2017 року. Від шлюбу вони мають двох спільних дітей та виховують дочку ОСОБА_1 від першого шлюбу ОСОБА_3 . Щодо рідного батька дівчинки пояснив, що знає відповідача, він жив зі своїми батьками у м. Богуслав. Раніше дівчинка бувала у дідуся та бабусі, і відповідно бачилася з батьком. Матеріально відповідач дитину не забезпечував, грошові кошти десь по 1600 грн. сплачував його батько - дідусь ОСОБА_11 , але у 2022 році він помер. Після того дівчинка ще іноді приїжджала до бабусі в м. Богуслав, у гості, але згодом бабуся переїхала у Київ. Наголосив, що любить дівчинку як рідну дитину і так її сприймає, забезпечує матеріально, займається її вихованням тощо. На запитання позивача вказав, що востаннє бачив ОСОБА_2 десь у 2023 році, коли той прийшов побачитися із дочкою, вони вийшли удвох на двір погуляти, а десь через годину дівчинка повернулася. Не чув, щоб дівчинка згадувала батька, та на скільки йому відомо, вони не спілкуються і у телефонному режимі.

Також у судовому засіданні з`ясовано думку дитини. Так, ОСОБА_3 пояснила, що ОСОБА_2 є її біологічним батьком. Наразі вона проживає разом із мамою, вітчимом та братами у м. Києві однією сім`єю. Тата востаннє бачила десь років два тому, влітку, у бабусі в м. Богуслав. Із батьком вони не спілкуються ні наживо, ні у телефонному режимі, так як він не ініціює зустрічі і не має бажання з нею розмовляти навіть по телефону. Рідко вона може написати смс-повідомлення, він може відповісти, може не відповісти, тому до нього як до батька у неї нейтральне ставлення. Як батька вона сприймає чоловіка мами - ОСОБА_13 , вони разом проживають як сім`я з 2017 року десь, хоче бути йому законною дитиною. Поганого про життя із відповідачем не може нічого сказати, він не зловживає алкоголем, не ображав ні її, ні маму, на скільки вона це пам`ятає, але і не проявляв себе як батько: не грався із нею, не проводив спільно час, не забезпечував матеріально, і в принципі по даний час в її житті відсутній, спілкуватися з ним вона вже теж не має бажання, тому вважає, що позбавлення його батьківських прав буде в її інтересах.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства`передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з ч. ч. 1 4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Частиною 1 ст. 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно з ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення змісту ч. 1 ст. 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні від 16.07.2015 у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02.12.2020 у справі № 180/1954/19, від 13.11.2020 у справі № 760/6835/18, від 09.11.2020 у справі № 753/9433/17, від 02.11.2020 у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24.04.2019 у справі № 300/908/17.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

За положенням ч.5, ч. 6 ст. 19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості (ст. 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03.12.1986).

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (постанова Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 461/7387/16-ц).

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 638/16622/17, від 13.04.2020 у справі № 760/468/18, від 29.04.2020 у справі № 522/10703/18, від 11.09.2020 у справі № 357/12295/18, від 29.07.2021 у справі № 686/16892/20. Судова практика щодо застосування положень ст. 164 СК Україниє усталеною.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивачку.

Судом встановлено, що відповідач протягом тривалого часу свідомо самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дочки. Матеріалами справи підтверджено, що він не бере участі у її вихованні, не цікавиться станом здоров`я, навчанням, духовним та фізичним розвитком, не підтримує із нею ніякого спілкування, не виявляє ініціативи до відновлення сімейних відносин та не здійснює належного матеріального утримання дитини.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 підтвердив, що фактичне виховання та утримання дитини здійснюють вони удвох з позивачкою, він сприймає дитину як рідну доньку, забезпечує її потреби та бере активну участь у її житті. При цьому відповідач фактично відсутній у житті дитини, а їх спілкування припинилося.

Особливого значення суд надає думці самої дитини, яка досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Під час судового розгляду ОСОБА_3 послідовно та впевнено пояснила, що батько протягом тривалого часу не бере участі у її житті, не підтримує із нею спілкування, не проявляє турботи та не виконує обов`язків батька. Дитина повідомила, що саме чоловіка матері вона сприймає як свого батька, проживає з ним однією сім`єю та вважає, що позбавлення відповідача батьківських прав відповідатиме її інтересам.

Суд також враховує висновок органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, відповідно до якого позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є доцільним та відповідає найкращим інтересам дитини. Підстав не погодитися із зазначеним висновком відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд не вбачає, оскільки він узгоджується з іншими доказами, дослідженими під час судового розгляду.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, своїм правом подати відзив, надати пояснення чи докази на спростування позовних вимог не скористався, до суду жодного разу не з`явився, хоча про чудові засідання, які було неодноразово призначено, повідомлений належним чином, та про розгляд справи також повідомлявся самою позивачкою, будь-яких доказів того, що він бажає брати участь у вихованні дитини або вживає заходів для відновлення відносин із нею, матеріали справи не містять.

Судом встановлено, що відповідач нехтує потребами своєї дочки, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує своїх батьківських обовязків.

За таких обставин суд доходить висновку, що поведінка відповідача свідчить про свідоме та винне ухилення від виконання батьківських обов`язків, передбачених статтею 150 СК України, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України є підставою для позбавлення його батьківських прав.

При цьому суд виходить із того, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, однак саме у цій справі застосування такого заходу є необхідним, пропорційним та відповідає найкращим інтересам дитини. Тривале самоусунення відповідача від виконання батьківських обов`язків, відсутність будь-яких дій, спрямованих на підтримання сімейних зв`язків із дочкою, а також чітко висловлена думка самої дитини свідчать про те, що збереження за відповідачем статусу батька носить виключно формальний характер та не забезпечує реалізацію прав і законних інтересів дитини.

Отже, оцінивши всі наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачкою доведено належними, допустимими та достатніми доказами наявність підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, а саме свідоме, тривале ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дочки, що з урахуванням найкращих інтересів дитини є підставою для позбавлення його батьківських прав. Матеріали справи не містять доказів існування об`єктивних перешкод, які унеможливлювали б виконання відповідачем батьківських обов`язків, тому, враховуючи вищевикладене, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Приймаючи рішення, суд також враховує висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема постанову ВС від 26.01.2022 у справі №203/3505/19, провадження №61-14351св21, в якій зазначено, що ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а саме відсутність піклування про фізичний та духовний розвиток, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечення необхідного харчування, медичного огляду, лікування дитини, що може негативно впливати на її фізичний розвиток як складову її виховання; відсутність спілкування з дитиною в обсязі, потрібному для її нормального самоусвідомлення; не надання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не проявлення інтересу до її внутрішнього світу є підставою для позбавлення батьківських прав.

Також суд зауважує, що позбавлення особи батьківських прав не має невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу права спілкуватися з дитиною, бачитися з нею, звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав (постанова ВС від 29.09.2021 у справі №459/3411/18, провадження №61-10531св21).

Відповідно п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд повинен вирішити, як розподілити між сторонами судові витрати.

Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи, що під час подачі позову ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн., що підтверджується квитанцією від 07.01.2026, позовні вимоги задоволено, тому понесені судові витрати слід стягнути з відповідача на її користь.

Керуючись ст. ст. 133, 141, 247, 258, 259, 263-265, 273, 280, 352, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_6 , батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_6 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_5 , судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду .

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Головуючий: суддя К. С. Романенко