Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №601/3714/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 601/3714/25Головуючий у 1-й інстанції Коротич І.А.

Провадження № 22-ц/817/775/26 Доповідач - Костів О.З.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,

за участю секретаря судового засідання — Панькевич Т.І.,

представника апелянта — адвоката Писаренко Н.О.,

представника заінтересованої особи — адвоката Булави О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу №601/3714/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 08 квітня 2026 року, ухвалене суддею Коротичем І.А., дати складення повного тексту рішення не зазначено, у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: орган опіки та піклування Почаївської міської ради, ОСОБА_2 та військова частина НОМЕР_1 про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 02.12.2025 через свого представника звернувся до суду із заявою про визнання недієздатною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , встановлення над нею опіки і призначення їй опікуна, оскільки остання хворіє психічним розладом, не може усвідомлювати значення своїх дій, потребує постійного стороннього догляду та опіки.

В обґрунтування заявлених вимог заявник вказав, що він є сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою похилого віку, часто хворіє, є особою з інвалідністю ІІ групи, страждає психічним захворюванням, не може усвідомлювати значення своїх дій, потребує постійного стороннього догляду та опіки.

Посилаючись на наведене заявник просив задовольнити заяву, визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , недієздатною та встановити над нею опіку, призначивши її опікуном ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 08 квітня 2026 року заяву задоволено частково.

Визнано недієздатною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні заяви про призначення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , опікуном над недієздатною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , - відмовлено.

Передано недієздатну ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , під опіку органу опіки та піклування Почаївської міської ради Тернопільської області, до вирішення питання про призначення опікуна в порядку, визначеному законодавством.

Визначено строк дії рішення суду про визнання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатною – два роки з моменту набрання ним законної сили.

Роз`яснено, що клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною має право подати опікун, представник органу опіки та піклування не пізніше п`ятнадцяти днів до закінчення строку дії даного рішення.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду в частині відмови у задоволенні заяви про призначення опікуном ОСОБА_3 , останній, в інтересах якого діє адвокат Писаренко Н.О., подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, просить рішення суду в частині відмови у задоволенні заявлених вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким заявлені вимоги задовольнити в повному обсязі.

Зокрема апелянт вважає, що суд першої інстанції помилково застосував доктрину «зловживання правом», вказавши, що звернення ОСОБА_3 має на меті лише звільнення з ЗСУ, оскільки заявник ще у жовтні 2022 року звернувся до Кременецького районного суду Тернопільської області із відповідною заявою про визнання особи недієздатною та призначення його опікуном такої особи (справа №601/1908/22, суддя Клим Т.П.). Тобто Заявник намагався визнати матір недієздатною ще у 2022 році, задовго до мобілізації, а це повністю спростовує тезу суду про те, що подана ОСОБА_3 заява — це лише «інструментарій для уникнення обов`язку». Заявник діяв послідовно протягом років. Проте попередню справу було залишено без розгляду за заявою тодішнього представника заявника, на що він уповноважений не був (копія відповідної ухвали суду від 18.05.2023 у справі №601/1908/22). Те, що справу було залишено без розгляду без відома Заявника, свідчить про неналежну правову допомогу, а не про небажання доглядати матір. Отже, вважає, що дії Заявника є послідовним наміром захистити інтереси недієздатної матері, який виник задовго до мобілізації. Твердження суду про «зловживання» є безпідставним та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Крім того зазначає, що ОСОБА_3 офіційно отримував виплати по догляду, що, на думку апелянта, свідчить про те, що держава вже визнала його єдиним доглядачем, а статус опікуна — це лише логічне завершення цього процесу, тобто опікун - це лише юридичне оформлення того статусу, який у нього уже був фактично. Стверджує, що відмова суду у визначенні його опікуном своєї матері, фактично залишає її без реальної допомоги, оскільки орган опіки (міськрада) не зможе забезпечити такий догляд у селі, а також позбавляє Заявника законного права на звільнення для догляду за хворою матір`ю.

Вказує, що міська рада не зможе забезпечити цілодобовий побутовий догляд у селі Старий Почаїв так, як це робить рідний син, до якого вона звикла, якого любить, якого не боїться і якому довіряє. Вважає, що передача під опіку органу опіки за наявності близького родича, який роками піклувався про хвору - суперечить інтересам самої хворої особи.

Також, звертає увагу на те, що Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» (п. «ґ» п.2 ч.4 ст.26) чітко вказує, що підставою для звільнення є рішення суду про призначення опікуном. Однак, вказує, що суд створив умови, які неможливо виконати, оскільки ОСОБА_3 не можете звільнитися без рішення, а суд не дає рішення, поки він не звільнився.

Крім того, вказує, що сторона у справі може брати участь у судовому процесі особисто або через представника. Звернення Заявника через свого представника (адвоката) до органу опіки та піклування із заявою про надання висновку про доцільність призначення опікуном саме ОСОБА_3 - є законним способом реалізації прав. Те, що запит до органу опіки подав адвокат, а не Заявник особисто, не свідчить про його «відстороненість», а навпаки — про професійний підхід до збору доказів у складній справі. Більше того, перебування в лавах ЗСУ об`єктивно обмежує свободу пересування Заявника та можливість особисто відвідувати кабінети міської ради. Перебування на військовій службі є поважною причиною, через яку заявник делегує повноваження адвокату.

Більше того, вказує апелянт, Закон не містить вимоги, щоб заява до органу опіки була написана виключно власноруч заявником. Головне — це зміст висновку органу опіки, який (як зазначено у самому оскаржуваному рішенні) підтримав кандидатуру ОСОБА_3 . Орган опіки перевірив всі дані, умови проживання та можливість здійснювати ним догляд і не знайшов порушень у тому, що документи подавав адвокат. Вказує, що якби процедура звернення була порушена, орган опіки не видав би позитивний висновок.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

В судовому засіданні представник апелянта та заінтересованої особи просили задовольнити апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній.

Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не повністю.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено наступні обставини.

Згідно Витягів з реєстру територіальної громади №2024/015249047 від 24.12.2024 та № 2025/018036301 від 02.12.2025, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис про народження № 56, його батьками записані: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .

Як вбачається з довідки Управління соціального захисту населення Кременецької РДА від 24.06.2025, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення районної військової адміністрації, як одержувач щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає з особою ІІ групи інвалідності внаслідок психічного розладу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує стороннього догляду.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є особою з інвалідністю ІІ групи довічно, що також підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААГ № 728103 від 04.06.2024.

З висновку судово-психіатричного експерта за №68, наданого Тернопільською філією судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» від 29.01.2026 встановлено, що ОСОБА_4 страждає хронічним, стійким психічним розладом у вигляді параноїдальної шизофренії, безперервний перебіг, виражений дефект по змішаному типу. ОСОБА_4 не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Як вбачається з листа ІНФОРМАЦІЯ_5 №1708 від 24.03.2026, громадянин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , призваний ІНФОРМАЦІЯ_6 на військову службу під час мобілізації, на особливий період 29.11.2025 до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ).

Донька ОСОБА_4 – ОСОБА_6 , перебуває в США, що підтверджується копією паспорта та іншими документами.

З висновку органу опіки та піклування Почаївської міської ради від 04.03.2026, затвердженому виконавчим комітетом Почаївської міської ради №92 від 10.03.2026 вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , доцільно призначити опікуном над його матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Задовольняючи заяву частково, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 за своїм психічним станом не може усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, а тому потребує опікуна. Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що оскільки ОСОБА_3 призваний в Збройні Сили України і на теперішній час проходить військову службу, що унеможливлює фактичне виконання ним обов`язків як опікуна, та за відсутності обставин, які б свідчили, що інші близькі родичі чи члени сім`ї не можуть бути опікунами, тому дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про призначення опікуном саме заявника.

Крім того, суд зазначив, що до органу опіки та піклування про призначення опікуном заявник із заявою особисто не звертався, а доказів таких повноважень у його представника суду не надано.

Колегія суддів з таким висновком суду погоджується не в повній мірі.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду лише в частині відмови у призначенні ОСОБА_3 опікуном своєї матері ОСОБА_4 , тому в іншій частині вказане рішення суду не переглядається.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 41 ЦК України визначено, що над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.

Згідно зі статтею 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Відповідно до статті 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Відповідно до статті 62 ЦК України опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.

У частинах другій-п`ятій статті 63 ЦК України визначено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

При призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.

Аналогічні положення зазначені у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26 травня 1999 року № 34/166/131/88 (далі - Правила опіки та піклування).

Відповідно до пункту 3.1 Правил опіки та піклування для безпосереднього здійснення опіки та піклування органами опіки та піклування призначається опікун чи піклувальник. При призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов`язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб. Опікунами (піклувальниками) не можуть бути особи, які:

- не досягли 18 років;

- визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними;

- перебувають на обліку або лікуються в психоневрологічних та наркологічних закладах;

- раніше були опікунами чи піклувальниками та з їх вини опіку чи піклування було припинено;

- позбавлені батьківських прав;

- інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці чи піклуванню;

- засуджені за скоєння тяжкого злочину.

Як вбачається з висновку органу опіки та піклування Почаївської міської ради від 04.03.2026, затвердженого виконавчим комітетом Почаївської міської ради №92 від 10.03.2026, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , доцільно призначити опікуном над його матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_3 в частині призначення його опікуном, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, обґрунтовано виходив із того, що висновок органу опіки та піклування не містить обґрунтування неможливості виконання іншими особами функцій опікуна над недієздатною, зокрема, рідною сестрою заявника — ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

В матеріалах справи відсутні будь які відомості щодо можливості здійснювати нею догляд за своєю матір`ю, чого також не встановлено і у висновку органу опіки та піклування.

Долучені заявником докази на підтвердження проживання його сестри в США, на думку колегії суддів, не можуть беззаперечно підтверджувати факт неможливості чи небажання останньої здійснювати таку опіку, враховуючи також те, що в матеріалах справи відсутня її згода на призначення опікуном саме ОСОБА_3 , а також відсутні будь-які її пояснення щодо даних обставин.

Крім того, у висновку не проаналізована фізична можливість ОСОБА_3 виконувати обов`язки опікуна над недієздатною та його матеріальна спроможність утримувати недієздатну особу.

Більше того, даний висновок взагалі не містить жодних обґрунтувань та мотивів, з яких орган опіки та піклування виходив приймаючи таке рішення, а містить лише перелік документів, які адвокатом додано до заяви про призначення ОСОБА_3 опікуном своєї матері.

Крім того, висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26.07.2021 у справі № 638/15336/18, провадження № 61-13690св20; від 07.02.2022 у справі № 759/3554/20, провадження № 61-1544св21; від 10.11.2023 у справі №401/1944/22, провадження № 61-10115св23; від 15.11.2023 у справі № 932/2483/21, провадження № 61-5203св23).

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_3 про призначення його опікуном недієздатної матері ОСОБА_4 з вказаних підстав.

Разом з тим, колегія суддів вважає безпідставними інші мотиви, з яких суд виходив ухвалюючи рішення.

Так, у своєму рішенні суд першої інстанції, вважав, що реалізація права ОСОБА_3 бути опікуном недієздатної матері можлива лише за умови звільнення з військової служби, однак такі висновки суду є помилковими, оскільки законодавство не містить заборони або обмеження щодо призначення опікуном недієздатної особи саме військовослужбовця, який проходить військову службу, у тому числі за призовом під час мобілізації. Абзац п`ятнадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» пов`язує можливість реалізації відповідної правової підстави виключно з наявністю або відсутністю інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати опіку над недієздатною особою, і не ставить її у залежність від попереднього звільнення військовослужбовця з військової служби.

Сам по собі факт проходження військової служби не може розглядатися як автоматична та безумовна перешкода для призначення військовослужбовця опікуном. Інше тлумачення призводило б до встановлення непередбаченого законом додаткового обмеження прав особи та суперечило б принципу рівності, закріпленому статтею 24 Конституції України, навіть з урахуванням особливостей правового режиму воєнного стану (стаття 64 Конституції України).

Така правова позиція також висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові 22.06.2026 у справі № 305/1557/24.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що заявник особисто повинен був звертатися з заявою до органу опіки та піклування, оскільки законодавством не передбачено заборони вчинення відповідних дій через уповноваженого представника.

Таким чином колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги, однак інші доводи апеляційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду та задоволення заяви ОСОБА_3 про призначення його опікуном недієздатної матері.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд апеляційної інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 08.04.2026, виклавши його мотивувальну частині в редакції даної постанови, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 — задовольнити частково.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 — задовольнити частково.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 08 квітня 2026 року — змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції даної постанови.

В решті рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 08 квітня 2026 року — залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15 липня 2026 року.

Головуючий

Судді