Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №334/4088/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 20.07.2026 Справа № 334/4088/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/4088/25 Головуючий у 1-й інстанції: Зарютін П.В.

Провадження № 22-ц/807/241/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Мінгазова Р.В.,

Онищенка Е.А.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 вересня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (далі – ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначав, що 05.11.2024 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 , укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1468-3078, який підписано електронним підписом позичальника з використанням одноразового ідентифікатора, відповідно до умов якого кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту - 17 100 грн.; строк кредитування - 365 днів; базовий період 30 днів; комісія за видачу кредиту - 15,00 % від суми кредиту; промо-ставка - 0,70 % в день; стандартна % ставка: 1,00 % за кожен день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення Договору; 0,75 % за кожен день користування Кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня дії Договору і до закінчення строку дії Договору або до дати фактичного повернення всієї суми Кредиту (до тієї із зазначених дат, яка настане раніше).

Також Додатковою угодою №1 від 12.11.2024 року до Договору про відкриття кредитної лінії № 1468-3078 від 05.11.2024 року Кредитодавець та Позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 2900 гривень.

Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти відповідно до умов укладеного Кредитного договору та додаткові кредитні кошти відповідно до вищевказаної Додаткової угоди.

Відповідач не вживає заходів, які свідчать про наміри виконувати зобов`язання, передбачені Договором, ухиляється від виконання зобов`язань перед позивачем.

Посилаючись на зазначені обставини, представник позивача просила суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 1468-3078 від 05.11.2024 року у розмірі 45 599,90 грн., з яких: заборгованість за кредитом – 19 999,90 грн; заборгованість за нарахованими процентами – 15 600,00 грн; заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України – 10 000,00 грн; та судовий збір у сумі 2 422,40 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 вересня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» суму заборгованості за кредитним договором № 1468-3078 від 05.11.2024 року в загальному розмірі 45 599,90 грн., з яких: заборгованість за кредитом – 19 999,90 грн; заборгованість за нарахованими процентами – 15 600,00 грн; заборгованість за процентами на підставі ст. 625 ЦК України – 10 000,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, стягнути з ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на її користь судові витрати.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що наявна в матеріалах справи паперова роздруківка договору створювалася у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що саме такий правочин підписувався електронним підписом уповноважених на те осіб (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов`язковим реквізитом електронного документа. Наявна в матеріалах справи паперова копія спірного кредитного договору не може вважатися електронним документом (копією електронного документа), оскільки не відповідає вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та не є належним доказом укладення договору між нею та позивачем. Відповідно до вимог законодавства, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Наголошує, що вона не укладала кредитний договір, роздруківку якого долучає представник позивача в якості додатку до позовної заяви. Насправді, жоден поданий позивачем доказ не доводить, що вона підписала кожну сторінку цього договору або договір у цілому, погодивши процентну ставку, згідно якої позивач визначив суму заборгованості до стягнення.

Вказує, що заявлені кредитором позовні вимоги про стягнення 10 000 грн. - заборгованості за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України не підлягають задоволенню судом, оскільки законом звільнено позичальників від цієї міри відповідальності (ст. 625 ЦКУ) на підставі п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Зауважує, що наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є неналежним та недостатнім доказом для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами банку (фінансової установи) та не містять відомостей, що дозволили перевірити, чи видавалися кредитні кошти, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем тощо.

Крім того, звертає увагу, що на підтвердження перерахування коштів позики позивач зазначає, що таке перерахування підтверджується інформаційною довідкою LiqPay, відповідно до якої нібито, як зазначає позивач, було перераховано тіло кредиту. Втім, зазначений файл не може бути належним підтвердженням здійснення переказу, оскільки повністю перебуває в залежності від сторони позивача. Фактично позивач міг скласти довідку будь-якого змісту, що нівелює значення такого документа. Також не відомо, кому належать карткові рахунки, на які нібито переказано дані кошти, оскільки лист LiqPay не містить ідентифікуючих даних про відповідача (із фрагментів номеру карти, що відображені в повідомленні, неможливо встановити належність карти (рахунку) саме їй).

Інформаційне повідомлення, на яке посилається позивач, не є первинним документом, що підтверджує перерахування кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу.

Отже, позивач не довів обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема не довів укладення договору позики (кредиту) з відповідачем на умовах, що вказані в наданій копії договору позики (кредиту), не довів перерахування відповідачу тіла кредиту, не довів розмір фактично наданих у кредит коштів та розмір відсотків, які він просить стягнути за період користування кредитними коштами.

Крім того, оскільки позивачем не надано оригінал кредитного договору 05.11.2024 №1468-3078, а відповідачем ставиться під сумнів його укладення, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить апеляційний суд на підставі ч. 5 ст. 100 ЦПК України витребувати у позивача оригінал електронного доказу: Кредитний договір від 05.11.2024 №1468-3078 (з усіма доповненнями та додатками до нього, а також сертифікат ЕЦП/КЕП, що підтверджує підписання договору обома сторонами), а в разі ненадання оригіналів витребуваних документів - визнати недопуститими в якості доказів надані позивачем паперові копії електронних документів на підтвердження факту надання кредиту відповідачу.

Від представника ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» Лазарєвої М.С. на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення; доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду, є безпідставними та необґрунтованими.

До апеляційної скарги додано клопотання, в якому представник ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» просить апеляційний суд витребувати у АТ Ощадбанк»: інформацію щодо власника банківської картки НОМЕР_1 , на яку було перераховано кредитні кошти; виписку з банківського рахунку ОСОБА_1 щодо надходження коштів в сумі 17 100 грн; виписку з банківського рахунку ОСОБА_1 щодо надходження коштів в сумі 2 900 грн.

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступнихпідстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України).

Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог, зокрема суд встановив факт укладення договору кредиту, факт перерахування грошових коштів на рахунок відповідача, та наявність заборгованості на момент звернення до суду з позовом. Крім того, суд вважав, що вимоги в частині стягнення 10 000,00 грн на підставі ст. 625 ЦК України підлягають задоволенню.

Проте, погодитися з такими висновками суду в повній мірі не можна з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом,на офіційному веб-сайті ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (creditkasa.com.ua) у вільному доступі для всіх клієнтів, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» розміщена повна інформація щодо договору кредиту та порядку його укладення, а саме, документи: договір кредиту (примірний договір на момент укладення); Правила надання грошових коштів у кредит (діючі на момент укладення договору); згода на обробку персональних даних; публічна інформація; положення про конфіденційність. Крім того на веб-сайті ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» розміщена довідкова інформація з наданням розгорнутої інформації щодо порядку та умов надання послуг.

05.11.2024 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 , за допомогою веб-сайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів, і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1468-3078.

Зазначений Кредитний договір, як вбачається із його змісту, разом із Правилами відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), паспортом споживчого кредиту, таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором, відповідно до Методики Національного банку України складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким позичальник був попередньо ознайомлений; відповідно до норм ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту - 17 100 грн.; строк кредитування - 365 днів; базовий період 30 днів; комісія за видачу кредиту - 15,00 % від суми кредиту; промо-ставка - 0,70 % в день; стандартна % ставка: 1,00% за кожен день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення Договору; 0,75% за кожен день користування Кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня дії Договору і до закінчення строку дії Договору або до дати фактичного повернення всієї суми Кредиту (до тієї із зазначених дат, яка настане раніше).

Додатковою угодою № 1 від 12.11.2024 року до Договору про відкриття кредитної лінії № 1468-3078 від 05.11.2024 року Кредитодавець та Позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 2 900 гривень.

Договір про відкриття кредитної лінії № 1468-3078 від 05.11.2024 року, додаткова угода № 1 від 12.11.2024 року до Договору про відкриття кредитної лінії № 1468-3078 від 05.11.2024 року, правила відкриття кредитної лінії підписані електронним підписом позичальника ОСОБА_1 .

Отже, даний договір та додаткові угоди до даного договору підписано відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Позивач через партнера АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (з яким укладено договір № 4010 про надання послуг в системі LigPay від 02.12.2019 року), видав відповідачу кредитні кошти на карту отримувача, що підтверджується листом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про перерахування суми коштів від ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» через систему LiqPay на підставі договору № 4010 від 02.12.2019 та довідкою директора ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про перерахування коштів по вказаному договору.

Доказів повернення відповідачем кредиту та сплати процентів за користування кредитними грошима у повному обсязі матеріали справи не містять.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором № 1468-3078 від 05.11.2024 року станом на 14.04.2025 року, ОСОБА_1 на погашення заборгованості лише один раз - 04.12.2024 року було внесено 7 058 грн (а.с. 41).

Станом на 14.04.2025 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 45 599,90 гривень, а саме: заборгованість за кредитом – 19 999,90 гривень; заборгованість за нарахованими процентами – 15 600,00 гривень; заборгованість за процентами на підставі ст. 625 ЦК України – 10 000,00 гривень.

Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що ОСОБА_1 взяті не себе зобов`язання не виконала, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму кредиту) та нараховані проценти за користування кредитом у повному розмірі не повернула, унаслідок чого виникла заборгованість.

Отже, між сторонами виник спір про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року № 127/33824/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ст. 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно з ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У постанові від 16.12.2020 у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.

Встановлені під час розгляду справи фактичні обставини свідчать про те, що Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів) ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» підписані ОСОБА_1 05.11.2024 року, про що свідчить її електронний підпис одноразовим ідентифікатором (паролем) НОМЕР_2 (а.с. 24-32).

Матеріали справи містять Договір про відкриття кредитної лінії № 1468-3078 від 05.11.2024, за яким Кредитодавець та Позичальник домовились про надання коштів у кредит у сумі 17 100,00 грн та Додаткову угоду від 12.11.2024 року до Договору про відкриття кредитної лінії № 1468-3078 від 05.11.2024 за якою Кредитодавець та Позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 2 900,00 грн (а.с. 13-23, 36зв. - 38).

За обставинами даної справи позичальник (відповідач ОСОБА_1 ) шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора А0438, отриманого від позивача, прийняла публічну пропозицію (оферту) та підписала кредитний договір та додаткову угоду до договору про відкриття кредитної лінії (здійснила акцепт пропозиції позивача) (одноразовий ідентифікатор А0206), тобто відповідний договір вважається укладеним згідно ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" та, відповідно, сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Таким чином, укладаючи кредитний договір у такий спосіб, сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, зокрема щодо форми його укладення, що передбачено викладеними вище нормами законодавства.

Однак, в порушення зазначених вище норм закону та умов кредитного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, чим допустила заборгованість, що послугувало підставою для звернення позивача до суду із вимогами про стягнення заборгованості.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений; сторони не досягли б згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.

Отже, сторони у письмовій формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі, зокрема, щодо розміру кредитного ліміту, порядку його надання та повернення, строку кредитування, порядку нарахування та сплати процентів, прав і обов`язків сторін, відповідальності за порушення умов договору тощо.

За змістом ч. 13 ст. 11 вищевказаного Закону докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України.

Отже, наведене свідчить, що відповідач ознайомилась і погодилась з умовами договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію".

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що матеріали справи у своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримала кредитні кошти за договором про відкриття кредитної лінії № 1468-3078 від 05.11.2024 у розмірі 17 100,00 грн та за Додатковою угодою від 12.11.2024 отримала додатково 2 900,00 грн, а разом – 20 000,00 грн, проте, не виконала взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договором та додатковою угодою, отримані в кредит кошти не повернула.

Також, апеляційним судом було встановлено, що за Договором про відкриття кредитної лінії № 1468-3078 від 05.11.2024, додатковою угодою до нього, позивачем нарахування відсотків здійснювалось в межах встановленого строку кредитування і узгодженій вартості кредиту, з огляду на наступне.

Так, за умовами укладеного сторонами договору про відкриття кредитної лінії № 1468-3078 від 05.11.2024 ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» надало ОСОБА_1 суму кредиту 17 100,00 грн, а остання зобов`язувалася повернути гроші у повному обсязі протягом 365 днів. Дата повернення кредиту 04.11.2025 року.

Пунктом 2.11 Додаткової угоди від 12.11.2024, сторони домовились продовжити строк кредитування до 365 днів з дати укладання цієї угоди.

Як вбачається з довідки про перерахування суми кредиту № 1468-3078 від 05.11.2024 року підтверджено перерахування кредитором позичальнику 20 000,00 грн кредитних коштів за договором та додатковою угодою до договору (а.с. 40).

Згідно з ч. 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 9.01.2020 у справі № 643/5521/19 (провадження №61-20093св19) зазначено, що: «в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Матеріалами справи встановлено, що у кредитному договорі сторони обумовили, що:

-комісія за видачу кредиту становить 15,00 % від суми кредиту;

-промо-ставка - 0,70 % в день;

-стандартна відсоткова ставка: 1,00% за кожен день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення Договору; 0,75% за кожен день користування Кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня дії Договору і до закінчення строку дії Договору або до дати фактичного повернення всієї суми Кредиту (до тієї із зазначених дат, яка настане раніше).

З інформації за укладеним договором слідує, що:

у періоди з 05 листопада 2024 року по 04 грудня 2024 року відповідачу нараховувалась промо-ставка 0,70 % за кожен день користування кредитом;

у період з 05 грудня 2024 року по 20 лютого 2025 року, відповідачу нараховувалась стандартна процентна ставка 1,0 % за кожен день користування кредитом;

Нарахування позивачем процентів узгоджується з умовами укладеного сторонами кредитного договору № 1468-3078 від 05.11.2024.

Відповідно до розрахунку позивача, станом на 14 квітня 2025 року заборгованість відповідача за основним боргом становить 19 999,90 грн, за нарахованими процентами 15 600,00 грн.

Указаним розрахунком підтверджується, що підвищення відсоткової ставки не відбувалося.

Крім того, у розрахунку заборгованості станом на 14.04.2025 за кредитним договором № 1468-3078 від 05.11.2024, відображено інформацію стосовно загальної кількості днів користування кредитом, кількості днів користування ставкою 0,70%, кількості днів користування ставкою 1,0%, основного боргу, залишку відсотків, залишку комісій, залишку штрафів.

При цьому апеляційний суд зауважує, що вказаний розрахунок заборгованості є належним доказом, котрий підтверджує розмір заборгованості за кредитним договором № 1468-3078 від 05.11.2024, містить детальний опис нарахованої заборгованості, яким підтверджується несплата відповідачем заборгованості по кредиту за час кредитування. Крім того, відповідачем у справі не спростовано правильності здійсненого позивачем розрахунку за відсотками, натомість, заперечення стосовно їх несправедливості, є безпідставними.

Підписавши електронним підписом Договір про відкриття кредитної лінії № 1468-3078 від 05.11.2024, ОСОБА_1 погодилася, що вона ознайомилася і погодилася з умовами договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, в тому числі, і з розміром відсотків.

Вказаний договір або його окремі положення недійсними не визнано, отже умови договору, в тому числі і щодо сплати відсотків, комісії 15% є обов`язковими для виконання позичальником. Крім того, відповідач не скористалась встановленим пунктом 6.9. договору правом протягом 14 календарних днів з дня укладення договору відмовитися від договору без пояснення причин, а також частково виконувала його умови, сплативши 04.12.2024 – 7058,00 грн платежів за Договором.

Отже, висновки суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 19 999,90 грн та відсотків за користування кредитними коштами в сумі 15 600,00 грн є правильними.

Натомість з висновками суду про стягнення заборгованості за процентами на підставі ст. 625 ЦК України у сумі 10 000,00 грн колегія суддів не погоджується та зазначає наступне.

Відповідно до п. 8.2 договору у разі прострочення виконання позичальником грошового зобов`язання зі сплати процентів користування кредитом та/або комісії за видачу кредиту (якщо умови цього Договору передбачають сплату комісії за видачу кредиту) та/або комісії за видачу у кредит додаткових грошових коштів (якщо умови додаткової угоди до цього Договору передбачають сплату комісії видачу у кредит додаткових грошових коштів) та/або суми кредиту у визначені цим Договором терміни, позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю суму заборгованості з урахуванням 73000 (сімдесяти трьох тисяч) процентів річних від суми заборгованості в силу положень статті 625 ЦК України.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №320/8618/15-ц).

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX від 15 березня 2022 року, яким, зокрема розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 6-1 такого змісту: «6-1. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем».

Пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-IX від 22 листопада 2023 року.

Також, згідно з Законом України «Про внесення змін до ПК України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» 2120-IX від 15 березня 2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пункт 18 такого змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

На час розгляду справи положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України є чинними.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

Основним актом цивільного законодавства є ЦК України (частина 2 статті 4 ЦК України).

Отже, частина 2 статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі №5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі №6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі №6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

Також Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі №910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі №706/68/23).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Колегія суддів виходить із положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Оскільки нарахування заборгованості за процентами на підставі ст. 625 ЦК України у сумі 10 000,00 грн здійснено позивачем під час дії воєнного стану, апеляційний суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України щодо звільнення відповідачки від обов`язку сплати заборгованості за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, а тому з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в розмірі 35 599,90 грн, а саме, за тілом кредиту – 19 999,90 грн, проценти за користування кредитними коштами у сумі 15 600,00 грн, натомість вимоги в частині стягнення процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України в розмірі 10 000,00 грн задоволенню не підлягають.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Як зазначалося вище, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить апеляційний суд витребувати у позивача оригінал електронного доказу: Кредитний договір від 05.11.2024 №1468-3078 (з усіма доповненнями та додатками до нього, а також сертифікат ЕЦП/КЕП, що підтверджує підписання договору обома сторонами), а в разі ненадання оригіналів витребуваних документів - визнати недопустимими в якості доказів надані позивачем паперові копії електронних документів на підтвердження факту надання кредиту відповідачу; а представник ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» у доданому до апеляційної скарги клопотанні просить витребувати у АТ Ощадбанк»: інформацію щодо власника банківської картки НОМЕР_1 , на яку було перераховано кредитні кошти; виписку з банківського рахунку ОСОБА_1 щодо надходження коштів в сумі 17 100 грн; виписку з банківського рахунку ОСОБА_1 щодо надходження коштів в сумі 2 900 грн.

Колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні вказаних клопотань виходячи з наступного.

Відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками експертів.

За правилами частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони під час розгляду справи у суді першої інстанції з вищевказаними клопотаннями не зверталися, хоча не були позбавлені такої можливості, не були обмежені у реалізації таких прав.

Відповідно до частин 3, 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживати процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Верховний Суд у постанові від 25 жовтня 2023 року у справі № 209/2875/21 зазначив, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів під час виконання своїх юридичних обов`язків і здійснення своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності під час здійснення ним прав і виконання обов`язків.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що сторони мали можливість заявити вищевказані клопотання в суді першої інстанції, однак таким правом не скористалися.

Оскільки сторони були обізнані про судове провадження та вчиняли процесуальні дії під час розгляду справи в суді першої інстанції, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотань ОСОБА_1 та ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про витребування доказів, оскільки сторони не надали належних доказів неможливості заявлення таких клопотань у суді першої інстанції.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.

Щодо судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно з п.п. б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За подання позову в суді першої інстанції ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» було сплачено судовий збір в сумі 2 422,40 грн (а.с. 12).

Враховуючи, що позовні вимоги ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» задоволено на 78,07% (35 599,90 грн * 100 / 45 599,90 грн), то на користь позивача з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 891,17 грн (78,07 %* 2422,40 грн ).

При поданні апеляційної скарги підлягав сплаті судовий збір в розмірі 3 633,60 грн, ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 4 542,00 грн (а.с. 190).

Апеляційна скарга відповідача задоволена частково на 100% - 78,07% = 21,93%, а тому із позивача на користь відповідача підлягає стягненню 21,93% судового збору, що складає 796,85 грн (21,93% * 3 633,60 грн).

Згідно ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

За вказаних обставин із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 891,17 грн - 796,85 грн = 1 094,32 грн.

Стосовно решти суми сплачен ого судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 908,40 грн (4 542,00 грн - 3 633,60 грн), то скаржник відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про судовий збір» має право звернутися з відповідним клопотанням про її повернення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 вересня 2025 року у цій справі скасувати та ухвалити постанову наступного змісту.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38548598) заборгованість за кредитним договором № 1468-3078 від 05.11.2024 року в розмірі 35 599 (тридцять п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто дев`ять) грн 90 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38548598) судовий збір у розмірі 1 094 (одна тисяча дев`яносто чотири) грн 32 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 20 липня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: Р.В. Мінгазов

Е.А. Онищенко