Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №335/2896/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 20.07.2026 Справа № 335/2896/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №335/2896/26 Головуючий у 1 інстанції Соболєва І.П.

Провадження № 22-ц/807/1699/26 Суддя-доповідач Мінгазов Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Мінгазова Р.В.

суддів: Онищенка Е.А.,

Трофимової Д.А.

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» Романенка Михайла Едуардовича на заочне рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2026 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначало, що 27.05.2013 між Акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 2001116687. За даним кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит, в розмірі визначеному кредитним договором, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у кредитному договорі, додатках до нього та в Правилах надання і повернення кредиту, що розміщені на офіційному веб-сайті кредитодавця. Свої зобов`язання Банк виконав в повному обсязі, своєчасно та в обумовленому розмірі надав відповідачу кредитні кошти. Проте відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин. 15.03.2024 між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 15/03/24, відповідно до умов якого АТ «ОТП Банк» відступило ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» право вимоги за договорами кредиту, у тому числі, за Кредитним договором № 2001116687 від 27.05.2013. Згідно Договору факторингу сума боргу перед Новим кредитором становить 68 696,54 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 44 027,9 грн.; заборгованість за відсотками – 24 668,64 грн.; заборгованість за штрафними санкціями та комісіями – 0 грн; заборгованість за пенею – 0 грн.

Посилаючись на викладене, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» просило суд стягнути з відповідача суму боргу за кредитом у розмірі 68 696,54 грн., судовий збір в сумі 2 662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.

Заочним рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2026 року у задоволенні позову ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, директор ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» Романенко М.Е. подав апеляційну скаргу. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та вирішити питання про розподіл судових витрат. Посилається на те, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права. Вважає, що суд першої інстанції фактично ототожнив різницю у датах окремих документів із існуванням різних кредитних договорів, хоча жодного належного та допустимого доказу існування іншого договору № 2001116687 від 17.12.2013 матеріали справи не містять. Сам по собі факт зазначення різних дат у документах не свідчить про існування різних кредитних договорів та не спростовує переходу права вимоги до нового кредитора.

Відповідач ОСОБА_1 відзову на апеляційну скаргу не подав, про розгляд справи повідомлявся своєчасно та належним чином шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа призначена до розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи за наявними в матеріалах справи документами.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження набуття права вимоги за кредитним договором № 2001116687 від 06.12.2012 укладеним між відповідачем та ПАТ «ОТП Банк», який долучений до матеріалів справи, оскільки матеріали справи свідчать про набуття права вимоги за кредитним договором № 2001116687 від 17.12.2013 укладеним між відповідачем та АТ «ОТП БАНК», який до матеріалів справи позивачем не долучався.

Колегія суддів погоджується з зазначеним висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів – зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини другої статті 175 ЦПК України).

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина шоста статті 175 ЦПК України).

Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів – предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Так, відповідно до частин другої та третьої статті 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

У разі надходження до суду такої заяви суд виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову – це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви.

Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.

У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

При цьому при поданні такої заяви позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

Так, з матеріалів справи вбачається, що у березні 2026 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» звернулось до Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 , в якому зазначило, що 27.05.2013 між АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2001116687.

15.03.2024 між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено Договір факторингу №15/03/24, відповідно до якого відбулось відступлення прав вимоги за кредитним договором № 2001116687 від 27.05.2013.

ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» порушило перед судом питання про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором 2001116687 від 27.05.2013, яка відповідно до складеного АТ «ОТП Банк» розрахунків станом на 15.03.2024 становить 68696,54 грн., з яких: 44027,90 грн. сума заборгованості по тілу кредиту; 24668,64 грн. сума заборгованості за відсотками.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У постанові від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором Верховний Суд зазначив, що банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Дослідивши матеріали справи встановлено, що суд першої інстанції правильно зазначив про відсутність доказів укладення між сторонами кредитного договору № 2001116687 від 17.12.2013, оскільки це суперечить наявним письмовим доказам.

Доводи апеляційної скарги про відсутність кредитного договору № 2001116687 від 17.12.2013, і як наслідок необхідності стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 2001116687 від 06.12.2012 спростовуються матеріалами справи, відповідно до яких позивач у прохальній частині позову наполягав на стягненні заборгованості саме за кредитним договором № 2001116687 від 17.12.2013, при цьому вказуючи на те, що він є правонаступником АТ «ОТП «Банк» відповідно до договору факторингу №15/03/24 від 15.03.2024, так само за кредитним договором № 2001116687 від 17.12.2013, хоча вказаний договір ніколи не укладався між відповідачем ОСОБА_1 та АТ «ОТП Банк»

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у Суду відсутні повноваження на самостійну зміну предмету позову, відповідно до норм процесуального права, невірно визначена матеріальна-правова вимога позивача та зазначення невірної прохальної частини позовної заяви є наслідком саме недбалості позивача.

Також слід зазначити про те, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що ТОВ «ДІДЖИ ФІНАС» набуло право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 2001116687 від 10.10.2012 укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 на підставі договору факторингу № 15/03/24 від 15.03.2024, що також є підставою для відмови у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Водночас слід зазначити, що ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНАС» не позбавлено права на звернення до суд з відповідним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором №2001116687 від 06.12.2012.

Згідно ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

У зв`язку з тим, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, відсутні підстави для відшкодування ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» судових витрат по справі.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» Романенка Михайла Едуардовича залишити без задоволення.

Заочне рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2026 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Р.В.Мінгазова

Судді: Е.А.Онищенко

Д.А.Трофимова