Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №443/1348/26 — Жидачівський районний суд Львівської області

Суд: Жидачівський районний суд Львівської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адмінправопорушення

Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції

Дата: 15 липня 2026 р.

Справа: №443/1348/26

Суддя: РАВЛІНКО Р. Г.

Справа №443/1348/26

Провадження №3/443/547/26

ПОСТАНОВА

іменем України

16 липня 2026 року місто Жидачів

Суддя Жидачівського районного суду Львівської області Равлінко Р.Г., розглянувши матеріали, які надійшли від відділення поліції №1 Стрийського РУП ГУНП у Львівській області, про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , інваліда ІІІ групи, учасника бойових дій

за ч. 1 ст. 130 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 18.06.2026 о 01 год 29 хв в м. Жидачів, вул. Надбережна, 34, Стрийського району Львівської області, керував транспортним засобом марки «Mercedes-Benz В180», д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, порушення мови. Від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння відмовився. Своїми діями порушив, п. 2.5 ПДР, чим вчинив правопорушення передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

ОСОБА_1 , в судовому засіданні вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП не визнав, та пояснив, що проживає разом із співмешканкою ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . 18.06.2026 близько 19 год 00 хв приїхав до останнього та привіз дитині бутилочку для годування та блендер і залишився на ніч, оскільки зранку мав їхати в лікарню. Під час вечері випили 0,25 мл коньяку на двох. Близько 23 год 00 хв у нього з ОСОБА_2 виник конфлікт з приводу її соціальних мереж і спілкування з іншими чоловіками. Під час сварки остання зателефонувала в поліцію щоб його заспокоїли. Коли приїхали працівники поліції, то він попросив їх виїхати з подвір`я ОСОБА_2 , однак вони відмовились. Тоді він сам сів за кермо автомобіля та виїхав з подвір`я. Вважає, що діяв в стані крайньої необхідності, оскільки не хотів загострювати конфлікт. Працівники поліції повідомляли ознаки алкогольного сп`яніння та пропонували пройти огляду, однак він відмовився.

Захисник ОСОБА_1 , адвокат Гивель В.П. подав письмові пояснення у яких просить визнати, що ОСОБА_1 під час вчинення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, діяв в стані крайньої необхідності та закрити провадження у справі №443/1348/26 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з вчиненням дії у стані крайньої необхідності.

В обґрунтування поданого клопотання захисник зазначає, що у протоколі відсутні будь-які відомості про те, що: працівники поліції прибули за повідомленням про сімейний конфлікт; ОСОБА_1 відкрито повідомив працівників поліції про перебування у стані алкогольного сп`яніння; він звертався до працівників поліції із проханням самостійно переставити транспортний засіб або допомогти усунути конфлікт іншим способом та у такому проханні йому було відмовлено; цивільна дружина вимагала негайно прибрати автомобіль із території домоволодіння та висловлювала погрози застосування фізичного насильства. ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок бойових дій, що має значення для оцінки того, як ним сприймалася безпосередня загроза застосування фізичного насильства. Наведене свідчить, що протокол про адміністративне правопорушення не містить повного викладення фактичних обставин події, а відображає лише окремий її епізод.

Завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення, згідно зі ст. 245 КУпАП, є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи з дотриманням процесуальної форми її розгляду.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, полягає у керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного або іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного або іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Пунктом 2.5 Правил дорожнього руху передбачено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного або іншого сп`яніння визначається ст. 266 КУпАП, Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду» від 17 грудня 2008 року № 1103 та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України від 9 листопада 2015 року № 1452/735, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за № 1413/27858 (далі Інструкція).

Згідно з ч. 2 ст. 266 КУпАП, огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Винуватість ОСОБА_1 у вчиненому правопорушенні при вище викладених обставинах, повністю доведена дослідженими доказами у справі, а саме:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №696007 від 18.06.2026 з якого вбачається, що ОСОБА_1 18.06.2026 о 01 год 29 хв в м. Жидачів, вул. Надбережна, 34, Стрийського району Львівської області, керував транспортним засобом марки «Mercedes-Benz В180», д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, порушення мови. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився, що зафіксовано на нагрудний відео реєстратор №342. Своїми діями порушив, п. 2.5 ПДР, чим вчинив правопорушення передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП /а.с.3/.

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння відмовився /а.с.5/;

- направленням на медичний огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 18.06.2026, згідно з яким ОСОБА_1 було роз`яснено його право пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння в закладі охорони здоров`я та від проходження якого останній відмовився /а.с.6/;

- розпискою від 18.06.2026, згідно якої ОСОБА_1 отримав тимчасовий дозвіл на право керування транспортними засобами НОМЕР_2 /а.с.7/;

- відеозаписом наявним в матеріалах справи, який підтверджує обставини викладені в протоколі серії ЕПР1 №696007 від 18.06.2026, зокрема факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом так і факт відмови ОСОБА_1 від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння /а.с.8/.

Вищевикладені докази є належними та допустимими, а в своїй сукупності достатніми.

Таким чином, суд всебічно, повно та об`єктивно дослідивши всі обставини справи в їх сукупності, вважає, що дії ОСОБА_1 , вірно кваліфіковані як адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння.

Доказів, які б спростовували наведені в протоколі обставини, не надано, тому вищевикладені докази вважаю належними та допустимими, а в своїй сукупності достатніми.

Твердження захисника про те, що ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності, є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ст. 17 КУпАП, особа, яка діяла у стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була у стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

Згідно зі ст. 18 КУпАП, не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за цих обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Крайня необхідність - це випадок зіткнення двох інтересів, які рівною мірою охороняються законом, і при якій заради збереження більш важливого інтересу заподіюється шкода меншому інтересові.

Крайню необхідність можна визнати правомірною лише за таких обставин (ознак): небезпека не може бути усунена іншим шляхом, окрім як заподіянням шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій; при крайній необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; шкода, яка заподіюється при крайній необхідності, повинна бути меншою, ніж та, якій запобігли.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеці, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна у стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої не може бути виправдане станом крайньої необхідності. Зокрема, не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку меншою, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

В рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. За правовим полем України, зокрема, п.2.9а Правил дорожнього руху, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України 10.10.2001 року з подальшими змінами, ст. 130 КУпАП, водіям забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

З дослідженого в судовому засіданні відеозапису судом встановлено, що ОСОБА_1 18.06.2026 о 01 год 29 хв в м. Жидачів, вул. Надбережна, 34, Стрийського району Львівської області, керував транспортним засобом марки «Mercedes-Benz В180», д.н.з. НОМЕР_1 , виїхав з подвір`я на дорогу, повідомляв працівникам поліції що вживав алкоголь та в подальшому відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Також суд зазначає, що ОСОБА_1 , коли виїхав з подвір`я, то з дороги продовжував скандал із співмешканкою ОСОБА_3 , а саме обзивав останню нецензурними словами, плював у її сторону, чим посилював конфлікт та порушував громадський порядок, а відтак його дії не були вчинені в стані крайньої необхідності з метою уникнення конфлікту.

Відтак, доводи особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника адвоката Гивеля В.П. про те, що ОСОБА_1 діяв в стані крайньої необхідності є необґрунтованими і не заслуговують на увагу. Таку позицію слід розцінювати, як намагання ОСОБА_1 уникнути встановленої Законом відповідальності за скоєне.

Судом встановлено, що обставини, для підтвердження яких заявлено клопотання про допит працівників патрульної поліції, підтверджуються наявними у справі письмовими доказами та відеозаписами, які були безпосередньо досліджені судом. При цьому особою, яка заявила клопотання, не наведено належного обґрунтування того, які саме істотні для справи обставини неможливо встановити без допиту зазначених осіб, а також не зазначено, які суперечності в доказах можуть бути усунуті шляхом їх допиту.

Сам по собі факт складання працівниками поліції адміністративних матеріалів не є безумовною підставою для їх допиту як свідків. Виклик свідків має бути обумовлений необхідністю встановлення обставин, які не можуть бути підтверджені іншими належними та допустимими доказами.

За таких обставин суд доходить висновку, що допит працівників патрульної поліції не є необхідним для повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, а тому клопотання про їх виклик та допит у якості свідків задоволенню не підлягає.

Крім того, перебіг подій, що стали підставою для складення протоколу про адміністративне правопорушення, зафіксований технічними засобами відеозапису, який був безпосередньо досліджений судом. Вказаний доказ об`єктивно відображає дії учасників події та є більш достовірним способом встановлення фактичних обставин, ніж відтворення їх зі спливом часу шляхом допиту працівників поліції, у зв`язку з чим необхідність у такому допиті відсутня.

Призначаючи адміністративне стягнення ОСОБА_1 , враховую характер вчиненого ним правопорушення, ступінь його вини у вчиненому правопорушенні, передбаченому ч. 1 ст. 130 КУпАП, яка доведена повністю, а тому відносно ОСОБА_1 слід обрати адміністративне стягнення в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Застосоване судом до ОСОБА_1 адміністративне стягнення є необхідним для досягнення мети, визначеної ст. 23 КУпАП.

У відповідності до вимог ст. 40-1 КУпАП у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення у провадженні по справі про адміністративне правопорушення особою, на яку накладено таке стягнення, сплачується судовий збір.

Керуючись ст. ст. 23, 33, 283, 284 КУпАП,

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адмінправопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і накласти стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що відповідно до вимог ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених ст. 300-1 КУпАП, а в разі оскарження такої постанови не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. Відповідно до ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Повний текст постанови складено 17.07.2026.

Суддя Р.Г. Равлінко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua