Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №646/4043/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 646/4043/26 Головуючий суддя І інстанції Заварза Т. В.

Провадження № 22-ц/818/4709/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.,

суддів Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Зінченко Світлани Анатоліївни на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 26 травня 2026 року по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа: ОСОБА_2 , про зобов`язання здійснити нарахування страхових виплат та виплату нарахованих коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Зінченко С.І., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , через систему "Електронний суд" звернувся з позовом до ГУ ПФУ в Харківській області, в якому просить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити нарахування страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві, які спричинили втрату працездатності.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 26 травня 2026 року відмовлено у відкритті провадження на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України (заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 – адвокат Зінченко С.А. подала апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Головне управління пенсійного фонду України в Харківській області як правонаступник фонду Соціального страхування України в Харківській області , хоч і є суб`єктом владних повноважень, проте в цьому випадку не здійснює відносно позивачки публічно-владні управлінські функції, оскільки ці функції відповідач виконував щодо її померлого чоловіка.

Таким чином у позивачки наявний майновий інтерес щодо включення ненарахованих страхових виплат до спадщини, а вирішення спору в межах справи неможливо без вирішення питань приватноправового характеру про перехід права на спадкування спірних виплат до позивача.

Отже, між сторонами виник спір про цивільне право, предметом якого фактично є майнова вимога позивача як спадкоємця щодо визнання права на отримання грошових коштів. Тому спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства, як помилково вирішив суд першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа призначена до розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи за наявними в матеріалах справи документами.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржене судове рішення відповідає.

Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції зазначив, шо першочерговою та базовою у цьому спорі є вимога про здійснення нарахування грошових сум, оскільки фактична виплата страхових коштів не може бути здійснена без їхнього попереднього обчислення та формування боржником. Таким чином, вимога про виплату коштів є повністю похідною від вимоги про їх нарахування.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки відповідач у даній справі у спірних правовідносинах реалізує делеговані йому у складі Пенсійного Фонду України публічні владні повноваження для здійснення відповідних пенсійних виплат, цей спір віднесено до юрисдикції адміністративного суду, який розглядає спори фізичних осіб з суб`єктами владних повноважень щодо законності їх дій/бездіяльності при реалізації їх владної компетенції, та деякі похідні від такого спору вимоги.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

При цьому колегія суддів виходить з того, що дотримання законної предметної юрисдикції є складовою частиною забезпечення права кожного на справедливий суд, який має бути судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (див. ст. 6 Конвенції Про захист прав та основоположних свобод 1950р., яка згідно до ст. 10 ЦПК України, є джерелом права при здійсненні цивільного судочинства).

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У частині першій статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Разом з тим за приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядку судового провадження.

Частиною п`ятою статті 21 КАС України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Так, відповідно до пункту 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України в межах справ незначної складності адміністративний суд розглядає справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Крім того, у разі, якщо фізичною особою – позивачем разом з оскарженням рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень також заявлено похідну вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (80х3326=266240 грн) – відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 12 КАС України такій вимоги розглядаються у порядку КАС України у позовному провадженні.

Таким чином, законодавець передбачив предметну юрисдикцію для адміністративних судів у разі, якщо похідна вимога про стягнення грошових коштів, яка ґрунтується на юридичному факті незаконності дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо така майнова вимога перевищує вказаний розмір – для одночасного їх розгляду разом з основною вимогою у одному провадженні в порядку адміністративного судочинства, що відповідає принципу пропорційності – процесуальної економії. Решта аналогічних позовів може розглядатися у цивільному судочинстві.

У даному випадку адвокат Зінченко С.І., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , через систему "Електронний суд" звернувся до суду з позовом до ГУ ПФУ в Харківській області, в якому просить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити нарахування страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві , які спричинили втрату працездатності.

Позов ОСОБА_1 обґрунтований непогодженням з діями відповідача, щодо відмови у нарахуванні страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві, які спричинили втрату працездатності ОСОБА_3 у період з 01.09.2022 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 та невиплаті нарахованих коштів ОСОБА_1 , як спадкоємцю за законом. Вимог щодо стягнення грошових коштів у певному розмірі не заявлено.

Отже, у даному випадку до суду заявлений позов з підстав непогодження ОСОБА_1 з діями ГУ ПФУ в Харківській області щодо відмови у нарахування страхових виплат.

Тому, з урахуванням суб`єктного складу сторін спору та характеру спору, який позивач просить розглянути суд – він має бути розглянутий у порядку саме адміністративного, а не цивільного судочинства. Наведені з цього приводу доводи скарги колегія суддів відхиляє, за їх безпідставністю.

Однією з категорій адміністративних справ, як це випливає зі змісту пункту 3 частини шостої статті 12 та пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідачем у справі є орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.

Тобто між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, тому цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №645/212/18, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року в справі №240/5632/23.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (ч. 5 ст. 186 ЦПК України).

Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції а позов заявлений з підстав незгоди ОСОБА_1 з діями ГУ ПФУ в Харківській області щодо відмови у нарахуванні страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві, які спричинили втрату працездатності ОСОБА_3 у період з 01.09.2022 по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 та виплати нарахованих коштів його спадкоємцю ОСОБА_1 , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що між сторонами виник публічно-правовий спір. Тому відмова у відкритті провадження є вірною, оскільки позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Доводи апеляційної скарги про те, що дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства є безпідставними та висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Зінченко Світлани Анатоліївни залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м.Харкова від 26 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 20 липня 2026 року.

Суддя-доповідач В.Б.Яцина.

Судді Ю.М.Мальований.

О.В.Маміна.