Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №644/5617/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 644/5617/24 Головуючий суддя І інстанції Бугера О. В.

Провадження № 22-ц/818/2952/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,

за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 14 січня 2026 року, у цивільній справі №644/5617/24, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в :

15 липня 2024 року позивачем подано до суду позовну заяву до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, яку уточнивши 22.04.2025 року остаточно просила суд в порядку поділу майна подружжя виділити у власність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , транспортний засіб HYUNDAY TUCSON 2007 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя 1/2 частину ринкової вартості транспортного засобу HYUNDAY TUCSON 2007 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , в сумі 149304 гривні 50 копійок.

Позовна заява мотивована тим, що з 21.08.2020 року вона перебуває в шлюбі з відповідачем, від шлюбу мають спільну дитину, за час перебування в шлюбі придбали відповідний транспортний засіб, який зареєстрований за відповідачем. Оскільки за період шлюбу вони придбали даний транспортний засіб, то він в силу ст.ст. 60, 61 СК України є спільним сумісний майном подружжя та підлягає поділу між подружжям. Відповідно до вимог ст.ст. 68, 69, ч.1 ст. 70 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності, розпорядження даним майно здійснюється виключно за взаємною згодою, частки у разі поділу такого мана є рівними. Враховуючи, що транспортний засіб є неподільною річчю, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення, оскільки домовленості на поділ даного майна в досудовому порядку досягнуто не було, просила поділити відповідний транспортний засіб шляхом виділення його у власність відповідача та стягнення на її користь, за її згодою, вартості 1/2 частини транспортного засобу.

Зазначила, що ОСОБА_1 23.07.2024 року було продано спірний транспортній засіб, та даний правочин вчинений вже після надходження позовної заяви до суду та без згоди позивача, а в п.1.2. Договору було зазначено, що продавець гарантує, що майно яке є предметом продажу за даним договором належить йому на праві власності, не обтяжене арештом, у розшуку, заставі не перебуває та не являється предметом спору у суді. Оскільки укладений договір не містить згоди ОСОБА_2 на його укладання, є фраудаторним, був здійснений не в інтересах сім`ї, а в інтересах самого ОСОБА_1 , тому вважали, що позивач має право на стягнення компенсації вартості 1/2 частки відчужуваного рухового майна. Посилались на відповідні правові позиції Верховного Суду щодо врахування ринкової вартості подібного за своїми якостями майна на час розгляду справи, такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку із припиненням її права на спільне майно. Ринкова вартість транспортного засобу визначена відповідно до звіту про оцінку майна та склала 298609 гривень, оскільки позивач має право на половину спільно набутого майна у шлюбі, то ціна позову складає 149304,50 грн.

Рішенням Індустріального районного суду м. Харкова від 14 січня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя 1/2 частину ринкової вартості транспортного засобу HYUNDAY TUCSON 2007 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , в сумі 149304 (сто сорок дев`ять тисяч триста чотири) гривні 50 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 1493 (одну тисячу чотириста дев`яносто три) гривні 05 копійок

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просив суд скасувати рішення та ухвалити нове про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя 1/2 частину ринкової вартості транспортного засобу HYUNDAY TUCSON 2007 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , в сумі 104 879 грн 12 коп.

Приєднати та дослідити у судовому засіданні висновок експерта № 19137 за результатами проведення транспортно-товарознавчого дослідження автомобіля HYUNDAY TUCSON державний номерний знак НОМЕР_2 .

Вказав, що суд позбавив відповідача можливості пред`явити існуючі докази, приймати участь у обговоренні та викладені своїх позиції та зауважень. Залишив поза увагою прохання відповідача перенести розгляд справи.

Зазначив, що позивачем не були подані до суду разом з позовом усі наявні докази, що підтверджують обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги. При подачі позову не був поданий повний текст звіту про оцінку майна-автомобіля, що позбавляло відповідача можливості ознайомитися з ним, методикою проведення оцінки автомобіля, надати свої зауваження, зробити рецензію на цей звіт. Судом неодноразово за заявами та клопотаннями позивача переносився розгляд справи без з`ясування поважності причин, крім цього суд повертався на стадію процесу- підготовчого засідання, але протягом більше одного року позивачем так і не були надані повні докази-звіт. Вважає упередженим позицію суду, у судовому засіданні 12.11.2025 року суд за власною ініціативою збирав докази, що стосуються предмету спору, пропонуючи представнику позивача надати певні матеріали, навіть ті які втратили термін дії-звіт. Суд не з`ясував поважність причин пропуску строку прийняв новий доказ позивача та позбавив сторону відповідача подати свої заперечення. Суд позбавив можливості виступити у дебатах сторону відповідача.

Вказав, що при купівлі автомобіля позивач згоди на його придбання не надавала, за якою ціною він був придбаний та у якому технічному стані перебував автомобіль позивач навіть не зазначила про це у позові. На момент продажу автомобіля у 2024 році він мав певний індивідуальний обсяг пошкоджень та експлуатаційного зносу, який безумовно впливав та формував його вартість на момент розгляду справи.

Зауважив, що оскільки автомобіль знаходиться вже у нового власника- ОСОБА_3 , сторона відповідача не могла клопотати перед судом про призначення судової експертизи. Лише у грудні 2025 року зв`язавшись з новим власником, сторона відповідача звернулася до ННЦ «ІСЕ ім.засл.проф.М.С.Бокаріуса» для отримання висновку щодо реальної вартості автомобіля, який був проведений з оглядом автомобіля та отриманий до ухвалення судом рішення, однак не був долучений до матеріалів справи з об`єктивних причин, через відрядження і хворобу сторони відповідача та обмеження у часі. Зазначений висновок експерта є методично обґрунтований і підтверджений відповідними знімками та доказами вартості автомобіля на момент розгляду справи, тоді як доданий представником позивача з порушенням норм ЦПК звіт це лише припущення середньої вартості не спірного автомобіля, а подібного автомобіля нічим не обґрунтований та не підтверджений.

У письмовому відзиві представник позивача Бубліченко М.В. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення залишити без змін.

Вказав, що апелянт мав право подати до суду всі наявні в нього докази та повідомити про неможливість подання інших доказів, що не перебували в його володінні і попросити суд встановити додатковий строк для подання таких доказів. З матеріалів цивільної справи № 644/5617/24 вбачається, що Відповідачем не було подано відзив на позовну заяву та докази до нього в строк, встановлений судом в ухвалі від 29.07.2024 року. ОСОБА_1 та його представник не зверталися до суду з письмовим клопотанням про витребування доказів та/або не повідомили про неможливість подати докази з поважних причин. Варто звернути увагу, що під час розгляду цивільної справи № 644/5617/24 в суді першої інстанції у ОСОБА_1 був представник, яка брала участь під час розгляду справи. Представником ОСОБА_1 була адвокат Стрельнікова І.Г. Таким чином, Апелянт користувався послугами адвоката та отримав правничу допомогу. З викладеного вбачається, що ОСОБА_1 був обізнаний про порядок подання доказів до суду під час розгляду в суді першої інстанції цивільної справи №644/5617/24.

Вважає, що міркування ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, щодо не надання Індустріальним районним судом м. Харкова можливості Апелянту подати докази під час розгляду цивільної справи № 644/5617/24 в суді першої інстанції є таким, що не знаходять фактичного підтвердження.

Зазначив, щодо доводів скарги про те, що Індустріальний районний суд м. Харкова неодноразово повертався до стадії підготовчого засідання у справі № 644/5617/24 зазначає наступне. Індустріальний районний суд м. Харкова відповідно до ухвали від 26.08.2025 року повернувся до стадії підготовчого розгляду справи, задовольнивши клопотання представника Позивача. Разом з клопотанням про повернення до стадії підготовчого провадження представником Позивача було подано заяву про уточнення позовних вимог. Підставою для задоволення такого клопотання слугувало те, що фактично, сторона Позивача, яка реалізувала своє право звернутися до суду через систему «Електронний суд», подавала суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи та переведення всіх паперових матеріалів справи в електронний вигляд, не мала можливості своєчасно до закриття підготовчого розгляду справи реалізувати своє право на подання заяви про уточнення позовних вимог, з метою визначення ефективного способу захисту, оскільки до підсистеми ЕС прикріплені судом файли надійшли вже після закриття підготовчого розгляду справи та повідомлення про їх надходження судом в судовому засіданні. Викладені доводи підтверджені належними та допустимими доказами, наданими до суду представником Позивача відповідно до вимог ЦПК України. Варто звернути увагу, що представник Відповідача не подав до суду відзив на уточнені позовні вимоги. Таким чином, Індустріальний районний суд м. Харкова повернувся до стадії підготовчого провадження лише один раз, жодних «неодноразових» підготовчих проваджень у справі не було.

Щодо твердження Апелянта про те, що судом було залишено поза увагою прохання Відповідача перенесення судового засідання через поважні причини є намаганням дискредитувати суд першої інстанції. Індустріальний районний суд м. Харкова під час розгляду цивільної справи № 644/5617/24 в судових засіданнях ставив на обговорення питання щодо думки сторони Позивача про можливість продовження розгляду справи за відсутності представника Відповідача та безпосередньо Відповідача ОСОБА_1 Індустріальним районним судом м. Харкова було відкладено черговий розгляд справи № 644/5617/24 за клопотанням представника ОСОБА_1 , адвоката Стрельнікової І.Г., незважаючи на відсутність доказів поважності причини такого відкладення. Подане представником Горіславського Р.В. клопотання про відкладення розгляду справи не містило додатків (доказів) на підтвердження поважності причин відкладення. Також судом першої інстанції під час судового засідання ставилося на розгляд питання щодо відкладення розгляду цивільної справи № 644/5617/24 за заявою ОСОБА_1 у зв`язку з перебуванням останнього у відрядженні. Подана заява не містила додатків (доказів) на підтвердження поважності причин відкладення. Представник Позивача висловив заперечення проти відкладення розгляду справи, оскільки стороною Відповідача не було надано до суду доказів на підтвердження поважності причин відкладення розгляду справи. Матеріали цивільної справи № 644/5617/24 містять заяву представника Відповідача про відкладення розгляду справи у зв`язку з її перебуванням на лікуванні. Однак, жодних доказів на підтвердження такого факту представником Відповідача не надано. Також в матеріалах цивільної справи наявна заява Горіславського Р.В. від 13.01.2026 року про перенесення розгляду справи у зв`язку з перебуванням адвоката Стрельнікової І.Г на лікарняному та через неможливість участі ОСОБА_1 в судовому засіданні 14.01.2026 року у зв`язку з відрядженням. Жодних документів (доказів) на підтвердження викладених в заяві від 13.01.2026 року фактів ОСОБА_1 не надано. Навіть серед документів, доданих до апеляційної скарги, ОСОБА_1 не долучено доказів перебування його представника на лікуванні та доказів перебування Апелянта у відрядженні 14.01.2026 року. Звертає увагу, що відсутні докази перебування ОСОБА_1 саме у відрядженні. З викладеного вбачається, що Апелянт не виконав процесуальні обов`язки щодо доведення поважності підстав для відкладення розгляду справи та неможливості його участі під час розгляду цивільної справи № 644/5617/24, 14.01.2026 року о 09:00 год.

До апеляційної скарги ОСОБА_1 надає висновок експерта № 19137 від 12.01.2026 року в якості доказів на підтвердження апеляційних вимог. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З матеріалів цивільної справи вбачається, що Відповідач подав до суду наступні докази на спростування розміру заявлених позовних вимог: - копію акту технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 5676/21/032452 від 06.04.2021 року; - копію акту огляду реалізованого транспортного засобу № 5676/21/032452 від 06.04.2021 року; - копію договору комісії № 5676/21/0324452 від 06.04.2021 року;- копію договору купівлі-продажу 6347/2024/4776472 транспортного засобу від 23.07.2024 року.

Представником ОСОБА_1 та Горіславським Р.В. не було заявлено клопотання про призначення у справі експертизи для визначення розміру вартості спірного майна, а також не було заявлено про неможливість подання інших доказів, що не перебували в його володінні і не просив суд встановити додатковий строк для подання таких доказів, не було вжито заходів щодо самостійного отримання необхідних доказів та не звертався до суду з письмовим клопотанням про витребування доказів. З викладеного вбачається, що представник ОСОБА_1 та ОСОБА_1 не скористалися правами, передбаченими ЦПК України з метою доведення своїх заперечень по суті позову.Права Сторін у справі не є безмежними, такі права чітко регламентовані Цивільним процесуальним кодексом України.

З урахуванням викладеного, Апелянтом не наведено беззаперечних доказів та аргументів щодо порушення його права на подання доказів у вигляді висновку експерта № 19137 від 12.01.2026 року під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Апеляційні доводи ОСОБА_1 про те, що Індустріальний районний суд м. Харкова проявив ініціативу щодо збору доказів та надання стороні Позивача «підказок» є спробою спотворення фактичних обставин справи. Під час розгляду цивільної справи № 644/5617/24 судом першої інстанції було витребувано у Позивача повну копію звіту про оцінку майна № 13с-0624/01 від 05.06.2024 року та повну копію звіту про оцінку майна (стисла форма) № 13с-1125/01с від 17.11.2025 року (оновлена інформація про вартість спірного транспортного засобу). Оскільки ОСОБА_1 особисто не брав участь у судових засіданнях під час розгляду цивільної справи № 644/5617/24, то існує вірогідність, що Апелянту достовірно невідомо про те, що зазначені докази були витребуванні судом першої інстанції в результаті задоволення усного клопотання представника ОСОБА_1 , адвоката Стрельнікової І.Г., поданого в судовому засіданні. Таким чином, суд першої інстанції, витребуючи докази у Позивача, виходив з позиції, заявленої представником ОСОБА_1 та положеннями ч. 7 ст. 81 ЦПК України. З викладеного вбачається, що судом першої інстанції витребування доказів відбулося не з власної ініціативи, а з урахуванням позиції представника ОСОБА_1 та з урахуванням сталої практики, викладеної в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин 1-3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржене рішення суду відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що транспортній засіб є об`єктом спільного сумісного майна подружжя, придбаний в період шлюбу, сторонами дана обставина не оспорювалась, на момент розгляду справи транспортний засіб відчужений ОСОБА_1 , ринкова вартість транспортного засобу визначена відповідним звітом, що є належним та допустимим доказом, складений звіт відповідає нормам діючого законодавства.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення міститься у статті 368 ЦК України.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначається за правилами статті 70 СК України.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, Великої Палати Верховного Суду від 21 листопад 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18, від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, провадження № 14-114цс20.

Згідно з частиною першою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Тому закон встановив презумпцію спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Аналогічні правові висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, провадження № 14-712цс19.

Отже, будь-які правочини чи дії, спрямовані на отримання майна, вчинені одним із подружжя під час шлюбу, вважаються такими, що вчинені в інтересах подружжя і сім`ї.

Відповідно до статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною другою та третьою якої об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Відповідно до частин другої, третьої статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

У випадку, коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується під час поділу.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 серпня 2025 року у справі № 242/812/23 (провадження № 61-10609св24).

Судом на підставі матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 з 01.10.2009 року.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 з 10.03.2005 року.

Сторони перебувають в шлюбі, що зареєстрований 21.08.2020 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

У період перебування у шлюбі, 06.04.2021 року ОСОБА_1 було придбано транспортний засіб HYUNDAY TUCSON 2007 року випуску. Сторонами зазначені обставини під час розгляду справи не оспорювались. Частки у спірному майні подружжя є рівними по 1/2 за кожним.

Відповідно до наданої копії договору купівлі-продажу №6347/2024/4776472 від 23.07.2024 року вбачається, що ОСОБА_1 відчужив транспортний засіб HYUNDAY TUCSON, 2007 року випуску, сірого кольору, номерний знак НОМЕР_2 , покупець ОСОБА_3 , відповідно до п.3.1. визначено за домовленістю сторін ціну транспортного засобу 49000 грн.

Після відкриття провадження у справі, відповідачем було здійснено відчуження транспортного засобу, що є спільним сумісним майном подружжя. Відповідач був обізнаний про існування спору щодо відповідного транспортного засобу, про що свідчить долучена до матеріалів справи копія ухвали від 19.06.2024 року у справі №644/3659/24, провадження №2/644/2263/24 про відмову ОСОБА_2 у прийнятті зустрічного позову до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя до спільного розгляду із позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Позивач зазначала при подачі заяви 22.04.2025 року, що про відчуження майна вона не була обізнана, а також про те, що кошти від відчуження відповідачем не були використані в інтересах сім`ї та доказів їх використання в інтересах сім`ї відповідачем надано не було.

Тобто, при поділі спільного сумісного майна подружжя повинна враховуватись вартість такого майна. Вартість майна визначається, виходячи з дійсної вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.

Що відповідає правовим позиціям Верховного Суду викладені в постановах від 01 березня 2023 року у справі № 359/10855/19 (провадження № 61-881св23), від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження 61-9018сво18), від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16-ц (провадження № 61-19420св18) та від 10 червня 2022 року у справі № 544/856/20 (провадження № 61-21406св21).

Позивачем надано суду звіт про оцінку майна №13с-0624/01 від 05.06.2024 року, оцінювач ТОВ «Інститут оцінки та судових експертиз», директор Гой В.В., визначено станом на дату оцінки 05 червня 2024 року ринкову вартість об`єкту оцінки колісного транспортного засобу – легкового автомобіля HYUNDAY TUCSON, VIN-код НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , рік випуску 2007, 298609 гривень без врахування ПДВ.

Щодо доводів скарги стосовно необґрунтованості звітупро вартість автомобіля.

Як вбачається з матеріалів справи, звіт складений ТОВ «Інститут оцінки та судових експертиз», яке має сертифікат суб`єкта оціночної діяльності, в тому числі із спеціалізації щодо оцінки колісних транспортних засобів. ОСОБА_4 має кваліфікаційне свідоцтво оцінювача від 02.10.2010 року, безстроково, із посвідченням про підвищення кваліфікації оцінювача від 18.10.2022 року, в тому числі за напрямом оцінки майна «Оцінка дорожніх транспортних засобів».

Повний текст копії звіту був поданий представником позивача із відповідним клопотанням 01.12.2025 року, висновки за складеним звітом повністю відповідаю поданій копії із позовною заявою.

Із змісту звіту також вбачається, що оцінювач ознайомився з наданими замовником – ОСОБА_2 , реєстраційних документів, фотоматеріалів, інформації з офіційних джерел та інших документів, оскільки фактичний доступ до транспортного засобу для проведення натурного огляду був відсутній. Звіт складався відповідно до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національних стандартів, Норм професійної діяльності оцінювача, Міжнародних стандартів оцінки та інших нормативно-правових актів, що регулюють оціночну діяльність в Україні. Дата складання звіту 05.06.2024 року, дата оцінки 05.06.2024 року, дата закінчення строку чинності звіту 04.06.2025 року.

Відповідний звіт містить завдання, які вирішуються в процесі оцінки, перелік нормативно-правових документів використаних в процесі оцінки, перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки, особливі умови виконання оцінки та застосовані припущення, сертифікацію оцінки. Також, звіт містить методику оцінки, ідентифікацію об`єкта оцінки, в тому числі загальну характеристику та опис об`єкта, аналіз ринку подібного майна, вибір бази оцінки, та саме визначення вартості об`єкта оцінки.

Відповідно до вимог п.58 Національного стандарту №1 проведено доопрацювання (актуалізація) оцінки майна, тим же оцінювачем, яким складено у повній формі звіт про оцінку цього майна. Відповідно до звіту оцінки майна (стисла форма) від 17.11.2025 року, за №13с-1125/01с провівши доопрацювання (актуалізацію) оцінки, з урахуванням аналізу Звіту №13-0624/-1 від 05.06.2024 року, аналізу ринкових змін, що відбулись у період з червня 2024 року по листопад 2025 року та розрахунків, наведених у Розділі 6 цього звіту, відповідно до вимог Національного стандарту №1 виконано актуалізацію і надано висновок щодо вартості майна станом на дату оцінки (актуалізації) 17 листопада 2025 року ринкова вартість об`єкта оцінки становить 303987 грн без врахування ПДВ. Дата закінчення строку чинності звіту 17 листопада 2026 року.

Таким чином, наданий стороною позивача звіт з додатками на 42-х арк. був надісланий відповідачу поштою 30.11.2025 (а.с.24 т.2) та повністю відповідає вимогам Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», вимогам п. 60 Національного стандарту №1, виконаний суб`єктом оціночної діяльності, оцінювачем, що має кваліфікаційне свідоцтво оцінювача, відповідно до визначеного напрямку оцінки, тому колегія суддів відхиляє доводи скарги. Тому, колегія суддів відхиляє наведені з цього приводу доводи скарги.

Наданий апелянтом висновок експерта № 19137 від 12.01.2026 року в якості доказів на підтвердження апеляційних вимог, колегія суддів не приймає з огляду на ч. 3 ст. 367 ЦПК України.

Крім того, сторона відповідача була представлена адвокатом Стрельникової І.Г., яка була ознайомлена з матеріалами справи у повному обсязі 06.11.2024 (а.с.49), однак не було заявлено клопотання про призначення у справі експертизи для визначення розміру вартості спірного майна, а також не було заявлено про неможливість подання інших доказів, що не перебували в його володінні і не просив суд встановити додатковий строк для подання таких доказів, не було вжито заходів щодо самостійного отримання необхідних доказів та не звертався до суду з письмовим клопотанням про витребування доказів.

З матеріалів справи вбачається, що у ході судового розгляду сторона відповідача не погоджувалась із вимогами позивача оскільки заявлена сума є завищеною, але із клопотаннями про призначення та проведення судової експертизи не зверталась, доказів звернення до експертного закладу щодо отримання рецензії на звіт щодо визначення ринкової вартості транспортного засобу не подавала.

На підтвердження вартості автомобіля відповідачем було надано суду копію договору купівлі-продажу від 06.04.2021 року №5676/21/032452, відповідно до якого ОСОБА_1 набуто у власність транспортній засіб HYUNDAY TUCSON, 2007 року випуску, сірого кольору, номерний знак НОМЕР_5 , п.3.1. даного договору визначено ціну транспортного засобу за домовленістю сторін 49000 грн. Копію акту огляду реалізованого транспортного засобу від 06.04.2021 року, ТОВ «ТБ «СЛОБОЖАНЩИНА» проведено огляд транспортного засобу, зроблено висновок про відповідність ідентифікаційних номерів складових частин транспортного засобу номерам, зазначеним у товарно-супровідній документації. Копію акту технічного стану транспортного засобу від 06.04.2021 року, із визначенням відсотку зносу в 80%, ціна продажу 49000 грн, розмір комісійної винагороди в 80 грн.

З копії договору купівлі-продажу №6347/2024/4776472 від 23.07.2024 року з якої вбачається, що ОСОБА_1 відчужив транспортний засіб HYUNDAY TUCSON, 2007 року випуску, сірого кольору, номерний знак НОМЕР_2 , покупець ОСОБА_3 , відповідно до п.3.1. визначено за домовленістю сторін ціну транспортного засобу 49000 грн.(а.с.64 т.1)

Надані відповідачем були прийняті судом, однак дані докази не визначають та не підтверджують дійсну ринкову вартість транспортного засобу.

Наданий стороною позивача звіт з додатками на 42-х арк. був надісланий відповідачу поштою 30.11.2025 (а.с.24 т.2) та як свідчить зміст апеляційної скарги відповідач з ним був ознайомлений.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження № 61-41031св18) вказано, що дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.

Подаючи апеляційну скаргу, відповідач не надавав докази неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За таких обставин, у суду апеляційної інстанції відсутні визначені у ст. 367 ЦПК України істотні підстави для прийняття цього документу.

Твердження Апелянта про те, що судом було залишено поза увагою прохання Відповідача перенесення судового засідання через поважні причини колегія суддів відхиляє.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою від 29.07.2024 року було відкрито провадження у справі, призначено підготовчий розгляд справи, відповідач 02.10.2024 року отримав копію позовної заяви з додатками, копію ухвали про відкриття провадження у справі, подав суду заяву про отримання електронних повісток на мобільний телефон.

Представник відповідача адвокат Стрельникова І.Г. 06.11.2024 року ознайомилась з матеріалами справи (а.с.49 т.1). Відзив на позовну заяву відповідачем не подавався.

02.12.2024 року представником відповідача подано в паперовому вигляді клопотання про долучення до матеріалів справи копію договору купівлі-продажу від 06.04.2021 року №5676/21/032452, договір комісії, акт огляду транспортного засобу та договір купівлі-продажу №6347/2024/4776472 від 23.07.2024 року (а.с.58-64 т.1).

У судовому засіданні від 10.02.2025 адвокат Стрельнікова І.Г. зазначила, що клопотань немає, просить призначити справу до судового розгляду (а.с.85-86 т.1)

Ухвалою суду від 10.02.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09-30 годину 18 березня 2025 року.

Ухвалою суду від 26.08.2025 клопотання представника позивача про повернення до стадії підготовчого засідання та прийняття заяви про уточнення позовних вимог, задоволено. Повернуто до стадії підготовчого розгляду справи. Призначити справу до розгляду у відкритому підготовчому засіданні в приміщенні Індустріального районного суду м.Харкова, що розташовано за адресою місто Харків, проспект Архітектора Альошина, 7, на 09.15 годину 18 вересня 2025 року. Прийнято до розгляду заяву про уточнення позовних вимог від 22.04.2025 року.

Ухвалою суду від 18.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10-20 годину 18 вересня 2025 року.

У судовому засіданні учасники справи клопотань не заявляли, оголошено перерву до 09-15 год. 15.10.2025.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову викладені в поданій заяві від 22.04.2025 року підтримав та просив їх задовольнити. Посилався на обставини викладені в позовній заяві, просив врахувати, що відповідним наданим звітом підтверджується саме ринкова вартість транспортного засобу, в рамках даної справи двічі проводилось підготовче засідання та сторона відповідача у разі незгоди із визначеною ринкової вартістю не була позбавлена процесуальної можливості звертатись до суду із відповідним клопотанням про призначення експертизи чи подавати свої докази на підтвердження саме ринкової вартості, надані стороною відповідача докази не є підтвердженням ринкової вартості та подані з порушенням процесуального закону.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечувала, наполягала на тому, що звіт наданий стороною відповідача не є доказом, оскільки наданий суду не в повному обсязі та сторона відповідача була позбавлена можливості оцінити даний звіт, звернутись за отриманням рецензії на даний звіт. Просила врахувати подані суду копії договорів купівлі-продажу, акт огляду транспортного засобу, якими визначена вартість спірного транспортного засобу 49000 грн. Окрім того, просила не враховувати поданій звіт, оскільки під час його складання суб`єктом оціночної діяльності не проводився огляд транспортного засобу. Зазначала, що після отримання повного тексту звіту має намір звернутись за отриманням рецензії.

Судом після дослідження всіх доказів у справі, було оголошено перерву до 04.12.2025 року для подання повного тексту звіту, стороною позивача, 01.12.2025 через систему «Електронний суд» було надано клопотання про встановлення додаткового строку на подання доказів у цивільній справі з повним текстом копії звіту та копію звіту з оновленою інформацією про вартість спірного майна, копія клопотання з додатками була також направлена рекомендованою поштою на адресу відповідача та була ним отримана 04.12.2025 року.

В судове засідання призначене на 04.12.2025 року відповідач, представник відповідача не з`явились.

Представником відповідача, 01.12.2025 року, було подано заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із її плановою госпіталізацією з 03.12.2025 року по 24.12.2025 року, судом відповідна заява була задоволена, по справі оголошено перерву до 14.01.2026 року. Про час та дату розгляду справи відповідач та представник відповідача були повідомлені належним чином, завчасно.

У судове засідання 14.01.2026, відповідач та його представник Стрельнікова І.Г. не з`явились. 13.01.2026 відповідачем було подано заяву про відкладення розгляду справи оскільки він зобов`язаний виїхати у відрядження, а його адвокат перебуває на лікарняному. Доказів, що підтверджують причини неявки в судове засідання до поданих заяв до суду не було подано. Суд, враховуючи повторну неявку відповідача та представника відповідача, та не надання доказів на підтвердження причин неявки в судове засідання, не подання будь-яких додаткових пояснень, доказів, з урахуванням положень ст. 223 ЦПК України, суд ухвалив продовжити розгляд справи за відсутності сторони відповідача.

До апеляційної скарги відповідачем не долучено доказів перебування його представника на лікуванні та доказів перебування апелянта у відрядженні 14.01.2026 року, а отже апелянт не виконав процесуальні обов`язки щодо доведення поважності підстав для відкладення розгляду справи та неможливості його участі під час розгляду справи яка була призначена на 14.01.2026 року о 09:00 год., тому ці доводи колегія суддів не приймає.

У постанові від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок, що згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності. Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя. Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, встановивши ті обставини, що сторони спору за час перебування у шлюбі, придбали автомобіль , відповідачем не були надані суду належні і допустимі докази, які б безспірно свідчили про набуття зазначеного автомобіля за його особисті кошти, чи кошти третіх осіб, суд першої інстанції, на думку колегії судів, дійшов вірного висновку про те, що вказане вище нерухоме майно слід вважати спільною сумісною власністю подружжя.

Докази та обставини, на які посилається в апеляційній скарзі ОСОБА_1 були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом обставин справи були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції відповідно до ст. 89 ЦПК України дав правильну правову оцінку наявним доказам у справі.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги є недоведеними та висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 14 січня 2026 року-залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 20 липня 2026 року.

Головуючий В.Б.Яцина

Судді колегія Ю.М.Мальований

О.В.Маміна