Постанова від 16 липня 2026 р. у справі №404/7090/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 липня 2026 року м. Кропивницький

справа № 404/7090/25

провадження № 22-ц/4809/923/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),

судді - Карпенко О. Л., Письменний О. А.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу»;

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 03 лютого 2026 року (суддя Кулінка Л.Д.).

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» (далі - ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу» у липні 2025 року звернулось до Фортечного районного суду міста Кропивницького з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 160 672 від 04 листопада 2020 року в загальній сумі 15 607,80 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в сумі 2 990,00 грн та заборгованості за відсотками в сумі 12617,80 грн.

В обґрунтування позову вказує, що 04 листопада 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Займер» (далі - ТОВ «Займер», Кредитодавець) та ОСОБА_1 (далі - Позичальник) укладено Індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту № 160672 (далі - Кредитний договір).

28 жовтня 2021 року між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу» укладено договір факторингу № 01-28/10/2021, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги до Позичальника за Кредитним договором. Оскільки відповідачка зобов`язання за Кредитним договором належним чином не виконала, позивач набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 у розмірі пред`явленої до стягнення суми заборгованості.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Фортечного районного суду міста Кропивницького від 03 лютого 2026 року позов ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу» задоволено повністю; стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за Індивідуальною частиною договору про надання фінансового кредиту № 160672 від 04 листопада 2020 року в загальній сумі 15607,80 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в сумі 2990,00 грн та заборгованості за відсотками в сумі 12617,80 грн; здійснено розподіл судових витрат.

Задовольняючи вимоги позову у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов договору, який оформлений сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Врахувавши, що фактично отримані та використані Позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, суд виснував про необхідність задоволення позову в частині стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за основною сумою боргу в сумі 2990,00 грн.

Також, врахувавши, що докази виконання відповідачкою в повному обсязі прийнятих на себе зобов`язань за договором в матеріалах справи відсутні, а також те, що відповідачка при оформленні Кредитного договору ознайомлена з відсотковою ставкою за договором, суд вважав за необхідне стягнути з відповідачки заборгованість по відсоткам в сумі 12617,80 грн.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції у даній справі, відповідачка оскаржила його в апеляційному порядку. Відповідно до поданої апеляційної скарги просить рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 03 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу» відмовити. Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим, у зв`язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також у зв`язку з неповним з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначає, що позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції не було доведено належними та допустимими доказами отримання ОСОБА_1 кредитних коштів.

Наголошує, що позивачем, з метою доведення обставин, які підтверджують наявність заборгованості за Кредитним договором, не була надана до суду виписка з рахунку Позичальника, що, на переконання скаржниці, є належним доказом на підтвердження заборгованості.

Вказує, що місцевий суд не надав належної оцінки поданим позивачем доказам, які не є первинними документами, а тому безпідставно встановив обставини наявності заборгованості у відповідачки.

Зауважує, що без доказів на підтвердження факту створення заявки на отримання кредиту, ознайомлення з офертою, надсилання одноразового ідентифікатора та примірника Кредитного договору Позичальнику, проведення ідентифікації Позичальника та доказів здійснення відповідачкою дій, спрямованих на укладення договору в електронній формі, зазначений у тексті Кредитного договору одноразовий електронний ідентифікатор KL9517 сам по собі не свідчить про те, що він був отриманий ОСОБА_1 від первісного кредитора, і не підтверджує, що він використовувався нею при укладенні Кредитного договору.

Короткий зміст заперечень на апеляційну скаргу

У поданому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу відповідачки залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Мотивуючи свої заперечення проти доводів апеляційної скарги, вказує, щоу процесі укладення Кредитного договору відповідачка пройшла передбачені етапи ідентифікації та підтвердження наміру укласти правочин, за результатами чого між сторонами було укладено договір у встановленому законом порядку. Наголошує, що введення Позичальником одноразового персонального ідентифікатора і є вчиненням дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, а саме - акцептом в розумінні ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». Доводи відповідачки щодо неукладеності Кредитного договору є безпідставними та спростовуються наявними у справі доказами, що підтверджують факт укладення договору в електронній формі відповідно до вимог законодавства.

Щодо підтвердження перерахування кредиту відповідачці вказує, що позивач не має доступу до повного номера банківської картки відповідачки, оскільки ця інформація є банківською таємницею. Натомість, відповідачка, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може самостійно отримати виписку по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів. Наполягає, що позивачем було подано належні та достатні докази на підтвердження перерахування Кредитодавцем суми кредиту на рахунок Позичальника, які відповідачкою спростовані не були (а.с. 79-84).

Відповідь на відзив

Відповідачка відповідно до відповіді на відзив вказує на те, що не визнає у повному обсязі доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, та наполягає на своїй позиції щодо недоведення позивачем факту підписання нею Кредитного договору та перерахування Позичальнику кредитних коштів за Кредитним договором (а.с. 88-91).

Рух справи у суді апеляційної інстанції

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 13 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 03 лютого 2026 року17 квітня 2026 року; встановлено строк для подання відзиву на скаргу.

Відповідно до ухвали апеляційного суду від 06 травня 2026 року з підстав, що у ній зазначені, залишено без задоволення клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів у даній справі.

Згідно з ухвалою апеляційного суду від 11 травня 2026 року закінчено підготовчі дії; постановлено розгляд справи за апеляційною скаргою здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до наказу в. о. голови Кропивницького апеляційного суду у період з 25 травня 2026 року до 19 червня 2026 року (включно) головуючий суддя у даній справі Дьомич Л. М. перебувала у відпустці.

На підставі відповідного наказу в. о. голови Кропивницького апеляційного суду у період з 08 червня 2026 року до 03 липня 2026 року (включно) член колегії з розгляду вказаної справи суддя Письменний О. А. перебував у відпустці.

Згідно зрозпорядженням керівника апарату Кропивницького апеляційного суду від 16 липня 2026 року здійснено заміну члена колегії з розгляду даної справи судді Дуковського суддею Карпенком О.Л.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 496/1332/18 (провадження № 61-559св21) зазначив, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. За правилами ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Таким чином, з урахуванням того, що розгляд даної справи здійснювався у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, за наступного.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 листопада 2020 року між ТОВ «Займер» (Кредитодавець, Товариство) та ОСОБА_1 (Позичальник, Клієнт) укладено Індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту № 160672 (Кредитний договір).

За умовами Кредитного договору Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 3000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором (п. 1.1 Кредитного договору); кредит надається строком на 10 днів, тобто до 13 листопада 2020 року (п. 1.2 Кредитного договору).

Відповідно до п. 1.3 Кредитного договору за користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 730% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована.

Згідно з п. 1.4. Кредитного договору кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом.

Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору (п. 2.1 Кредитного договору).

Кредитний договір та Додаток № 1 до договору підписані сторонами, зокрема, Позичальником за допомогою електронного підпису за допомогою одноразового ідентифікатора КL9517, направленого на номер телефону Позичальника НОМЕР_1 .

Видача кредиту у сумі 3000,00 грн підтверджується довідкою ТОВ «Платежі Онлайн» про успішну операцію з зарахування коштів, здійснену 04 листопада 2020 року на платіжну картку ПриватБанку № НОМЕР_2 , що як платіжний засіб вказана Позичальником у Кредитному договорі.

28 жовтня 2021 року між ТОВ «Займер» (Клієнт) та ТОВ «ФК «Кеш Ту Гоу» (Фактор) укладено договір факторингу № 01-28/10/2021, за умовами п. 1.1 якого на умовах, встановлених цим Договором та у відповідності до глави 73 ЦК України, Фактор передає грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступає Факторові права грошової вимоги (Права вимоги) до Боржників за Кредитними Договорами (Портфель Заборгованості). Відповідно до пункту 1.2 вказаного Договору внаслідок передачі (відступлення) Права Вимоги за цим Договором, Фактор заміняє Клієнта у Кредитних Договорах, що входять до Портфеля Заборгованості, та набуває прав грошових вимог Клієнта за цими Кредитними договорами, включаючи право вимагати від Боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань Боржників за Кредитними договорами.

Згідно з витягом з реєстру боржників до Договору факторингу від 28 жовтня 2021 року № 01-17/02/2022 ТОВ «Займер» відступило позивачу право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором у загальній сумі 15607,80 грн.

Відповідно до виписки з особового рахунку за Кредитним договором заборгованість відповідачки за період з 04 листопада 2020 року по 16 квітня 2025 року складає 15607,80 грн, де 2990,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 12617,80 грн - заборгованість за відсотками.

14 квітня 20205 року позивачем направлено відповідачці вимогу про виконання зобов`язань за Кредитним договором, яка останньою залишена без задоволення.

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Загальними положеннями ЦПК України передбачено обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі зазначеним вимогам процесуального закону у повній мірі не відповідає.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду щодо фактів укладення відповідачкою Кредитного договору та отримання нею кредитних коштів за Кредитним договором.

На відповідні доводи та заперечення відповідачки, викладені у апеляційній скарзі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Колегією суддів враховано, що без здійснення входу Позичальника на сайт Кредитодавця, без отримання ним умов договору (оферти) і смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором та без введення відповідачкою одноразового ідентифікатора, Кредитний договір не був би укладеними.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 , від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 28 квітня 2021року у справі №234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі №234/8079/20, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.

З урахуванням викладеного, Кредитний договір відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі, та укладення якого у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.

Доводи апеляційної скарги зазначені висновки не спростовують. До того ж, відповідачкою не доведено у встановленому процесуальним законом порядку її твердження про те, що вона не отримувала одноразовий ідентифікатор, яким підписано Кредитний договір на номер телефону НОМЕР_1 та не користувалась ним. Зокрема, відповідачкою не надано інформацію мобільного оператора, якою б спростовувалась інформація, викладена у довідці ТОВ «Займер» про ідентифікацію Позичальника. Також

В матеріалах справи відсутня інформація про звернення відповідачки до правоохоронних органів із заявою про вчинення щодо неї шахрайських дій чи отримання третіми особами несанкціонованого доступу до її мобільного пристрою.

Твердження відповідачки, що номер телефону НОМЕР_1 не є її фінансовим номером та не прив`язаний до банківської картки факту отримання та введення нею одноразового ідентифікатора, яким підписано Кредитний договір, не спростовує.

Щодо доводів відповідачки про неотримання нею коштів за кредитним договором, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. зокрема, постанови Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 25 липня 2024 року у справі № 500/6150/14.

Відповідно до положень с. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають застосуванню ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).

Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанови Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20, від 31 березня 2025 року у справі № 947/23307/20).

Разом з тим, заперечуючи факт отримання коштів за Кредитним договором, відповідачка такий договір у судовому порядку не оспорювала. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні, стороною відповідачки до суду не надані.

Також апеляційним судом зважено на те, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.

Стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.

Колегією суддів враховано, що відповідач не спростував того, що він отримав кошти за Кредитним договором, а лише послався на недоведеність таких фактів позивачем.

У контексті викладеного, колегія суддів звертає увагу також на те, що до предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов`язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Таким чином, у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов`язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає боржник.

Апеляційний суд враховує, що відповідачка не надала жодного доказу, який би спростовував доводи позивача про те, що вона отримала кошти за Кредитним договором, зокрема, не довела, що 04 листопада 2020 року на її рахунок в АТ КБ «ПриватБанк», платіжним засобом до якого є банківська картка з маскою НОМЕР_2 , не надходили кошти у погодженій сторонами Кредитного договору сумі 3000,00 грн.

При цьому, апеляційним судом не беруться до уваги доводи апеляційної скарги відповідачки щодо неналежності наданих позивачем доказів на підтвердження факту надання кредиту Позичальнику, оскільки такі твердження не ґрунтуються на специфіці спірних правовідносин, де однією зі сторін (Кредитодавцем) є не банківська установа, а фінансова компанія, нормативно-правове регулювання діяльності якої має свої особливості, зокрема, що стосується оформлення первинної документації щодо надання кредитних коштів.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо доведеності позивачем факту отримання відповідачкою кредитних коштів за Кредитним договором і неповернення їх Кредитодавцю у встановлений строк та в повному обсязі

За викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову у частині вимоги про стягнення з відповідачки тіла кредиту у розмірі пред`явленої до стягнення суми.

Водночас, апеляційний суд не може погодитись з судом першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення у повному обсязі вимоги позивача про стягнення відсотків за користування кредитом.

Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просив стягнути з відповідачки проценти за користування кредитом у сумі 12617,80 грн

Задовольняючи позов у цій частині, суд першої інстанції безпідставно не звернув уваги на те, що розрахунку пред`явленої до стягнення суми процентів за користування кредитом позивачем надано не було.

Водночас, згідно з Графіком розрахунків, наведеним у Додатку № 1 до Кредитного договору, Позичальник взяла на себе зобов`язання зі сплати процентів за користування кредитом за період, що складає 10 днів, тобто з 04 листопада 2020 року (включно) по 13 листопада 2020 року у сумі 600,00 грн.

Враховуючи наведене, сума відсотків за користування кредитом, обов`язок зі сплати яких виник у відповідачки за Кредитним договором, складає 600,00 грн, а тому вказану позовну вимогу необхідно задовольнити частково.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати

Щодо витрат позивача на правову допомогу у суді першої інстанції, відшкодування яких покладено судом першої інстанції на відповідачку, необхідно зазначити наступне.

Місцевий суд, вирішуючи відповідне питання, дійшов висновку, що позивачем надані належні докази на підтвердження понесення ним витрат на правову допомогу у розмірі 10500,00 грн. Разом з тим, врахувавши категорію справи, обсяг виконаних робіт та наданих адвокатом послуг, значення справи для сторони позивача, співмірність даних витрат, які суд вважав завищеними, виснував про стягнення з відповідачки на користь позивача 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга не містить заперечень відповідачки щодо відшкодування витрат позивача на правову допомогу та присудженого судом до стягнення розміру таких витрат.

Водночас, відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, присуджені до стягнення з відповідачки витрати позивача на правову допомогу у суді першої інстанції підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачки пропорційно задоволеним позовним вимогам (23%), а саме у сумі 690,00 грн (3000,00 грн х 23% = 690,00 грн).

У відповідності до ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційним судом також здійснений відповідний перерахунок витрат сторін зі сплати судового збору.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Викладене, а також встановлені у даній справі фактичні обставини свідчать, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 03 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» заборгованість за кредитним договором від 04 листопада 2020 року № 160672 у загальному розмірі 3 590,00 грн, з яких: 2 990,00 грн - заборгованість за сумою кредиту, 600,00 грн - заборгованість за відсотками.

У задоволенні решти вимог позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» судовий збір за подання позовної заяви в сумі 557,15 грн, а також витрати на правову допомогу у суді першої інстанції у розмірі 690,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 2797,87 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л. М. Дьомич

Судді О. Л. Карпенко

О. А. Письменний