Рішення від 16 липня 2026 р. у справі №727/2969/26 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/2969/26

Провадження № 2/727/1518/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

13 липня 2026 року Шевченківський районний суд міста Чернівців у складі: головуючої судді Бойко М.Є., за участю: секретаря судових засідань Васківчук В.В., позивача – ОСОБА_1 , відповідачки – ОСОБА_2 , представника позивачки – адвоката Лєкаря Р.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м.Чернівців з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000 грн. В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в період з березня 2025 року по 02 лютого 2026 року ОСОБА_2 неодноразово зверталась з заявами до Національної поліції, безпідставно звинувачуючи його в скоєнні адміністративних правопорушень: домашньому насильстві, погрозах, відмові від виконання батьківських обов?язків, а також у скоєнні кримінальних правопорушень (крадіжках майна ). З аналогічними заявами відповідачка також зверталася до Служби у справах захисту дітей Чернівецької міської ради. Крім того, в позові про розірвання шлюбу між ними, поданому нею до суду в квітні 2025 року, ОСОБА_2 виклала недостовірну інформацію про його негативний вплив на їх дітей, вживання ним алкоголю та наркотичних засобів, внаслідок чого у нього нібито часто виникають депресивні стани, та про застосування до неї фізичного насильства. Вказані відомості регулярно поширюються Відповідачкою і шляхом їх повідомлення спільним дітям, яких вони з нею мають, та іншим особам. Крім того, у жовтні 2025 року ОСОБА_2 зверталась до Шевченківського районного суду м. Чернівці з позовом до нього про стягнення додаткових витрат на утримання дитини, у задоволенні якого було відмовлено за необгрунтованістю таких вимог, а 11.06.2025 року та 01.10.2025 року - з позовами про стягнення з нього аліментів, які нею були залишені без розгляду. Посилаючись на те, що жодним процесуальним рішенням факт вчинення ним кримінальних або адміністративних правопорушень не встановлений, відомості до ЄРДР не внесені, перевірками органів соціального захисту не виявлено фактів його ухилення від виконання батьківських обов?язків, проте, у зв?язку з поданням відповідних заяв, він був змушений неодноразово надавати пояснення правоохоронним органам та соціальним службам, що спричинило йому психологічне напруження та переживання та свідчить про використання відповідачкою свого права на звернення до державних органів не з метою його захисту, а як інструменту системного психологічного тиску, а також на те, що поширені відповідачкою твердження про вчинення ним кримінальних правопорушень, вживання наркотичних засобів та домашнє насильство стали відомими дітям, з якими він постійно проживає та бере участь у їх вихованні та матеріальному забезпеченні, що негативно вплинуло на атмосферу в сім?ї та його авторитет як батька, такі відомості мають особливо негативний соціальний характер і створюють стійке негативне уявлення про його особу, ОСОБА_1 просить суд: 1. Визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права на повагу до честі і гідності, інформацію, поширену ОСОБА_2 в період з березня 2025 року по день подання позовної заяви, а саме: твердження про те, що позивач є особою, яка вживає наркотичні засоби; вчинив крадіжку мобільного телефона та крадіжку продуктів бджільництва, що належать відповідачці; вчиняв домашнє насильство психологічного та/або фізичного характеру стосовно ОСОБА_2 ; ухиляється від виконання батьківських обов?язків щодо матеріального утримання та виховання неповнолітніх дітей. 2. Стягнути з відповідачки на свою користь моральну шкоду у розмірі 50 000,00 (п?ятдесят тисяч) гривень, 00 копійок. Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Чернівців від 13.03.2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 07.04.2026 року. 23.04.2026 року до суду надійшов відзив представника відповідачки – адвоката Лєкаря Р.Ю. , в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, він вказав, що позивач не довів факту розголошення відповідачкою неправдивої інформації відносно нього, а її звернення до правоохоронних органів з приводу неправомірних дій ОСОБА_1 пов`язані із настанням певних конкретних фактів та з метою їх фіксації. При цьому інформація про вчинення позивачем таких дій, як : вживання наркотичних речовин, викрадення майна, а також насилля в сім`ї та ухилення від виконання батьківських обов`язків, не розголошувалася (не повідомлялася) відповідачкою третім особам з будь-якою метою, а була предметом сімейного обговорення, зокрема після отримання епікризу із медичної карти їх сина ОСОБА_3 , з якого вбачалися пояснення останнього про те, що він вживав мефедрон, який постійно йому купує та вживає також особисто його батько, та не виходила за межі їх сім`ї. Також, відповідачка вважає, що позивач не надав будь-яких доказів на спростування обставин, за яких вона була вимушена звернутися до поліції для захисту своїх особистих прав, а також не навів в тексті позовної заяви відомостей про те кому, коли, де та в який спосіб вона повідомляла про те, що ОСОБА_1 вчинив відносно неї кримінальні та адміністративні правопорушення, чим могла порушити його честь та гідність. Враховуючи зазначене, позов задоволенню не підлягає за недоведеністю його вимог. У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги повністю підтримав та надав пояснення, які є аналогічними викладеним ним у позовній заяві. Відповідачка ОСОБА_2 , допитана за її клопотанням в судовому засіданні як свідок на підстав ст.92 ЦПК України, показала суду, що вона ніколи не поширювала відносно позивача недостовірної інформації - її звернення до компетентних органів є способом захисту особистих прав та інтересів; не заперечувала щодо з`ясування нею під час спілкування з дітьми можливого вживання позивачем наркотичних засобів, проте стверджувала, що така інформація нею нікому не поширювалася, а лише ставилися запитання членам сім`ї з приводу їх обізнаності про такі факти. Представник відповідачки – адвокат Лєкар Р.Ю. в судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав, викладених ним у відзиві на позовну заяву, та в аналогічних додаткових письмових поясненнях, скерованих ним до суду 25.06.2026 року. Допитана судом у якості свідка спільна донька сторін – ОСОБА_4 суду показала, що стосунки між її батьками дуже погані; після розлучення між ними часто виникають конфлікти. Ії матір - ОСОБА_2 повідомляла дітям, родичам, знайомим та стороннім особам, зокрема працівникам ринку, на якому вона здійснює торгівлю, неправдиву інформацію про те, що їх батько - ОСОБА_1 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, вчиняє психологічне насильство, скоює крадіжки, а також під час однієї з телефонних розмов з нею назвала його наркоманом та стверджувала, що він витрачає всі їх спільні гроші. У свою чергу батько – ОСОБА_1 таку поведінку відповідачки пояснював наявними у матері борговими зобов`язаннями та тим, що вона нібито потрапила до релігійної організації («секти»). Також свідок показала, що її брат ОСОБА_5 після рецидиву наявного в нього психічного захворювання дійсно розповідав, що їх батько вживає наркотичні засоби, проте це є неправдою. Заслухавши сторони, представника відповідачки, допитавши свідка ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України). Згідно з ч.ч.1, 2 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У ст.34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Водночас, відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб. Статтею 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Отже праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на стику взаємодії права (свободи) на вираження (думки) та права на повагу до приватного життя. Верховний Суд неодноразово наголошував на важливості права кожної людини на приватність і права на свободу вираження поглядів як основи демократичного суспільства. Ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність. Згідно зі ст.201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. У ч. 1 ст.277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації. При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні брати до уваги, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доведення достовірності оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому медіа з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду. Таким чином, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у контексті є оціночними судженнями, з огляду на вжиті слова, вирази та мовно-стилістичні засоби. Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Частиною 4 ст.10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно зі ст.10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки інформації чи ідей, які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає демократичного суспільства (Карпюк та інші проти України, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року). Необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(рішення ЄСПЛ від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»). У рішенні ЄСПЛ «Лінгенс проти Австрії» суд також розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання, поглядів, припущень не підлягає доведенню. Особа, яка висловлює не факти, а свої погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. Згідно статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Тлумачення статті 40 Конституції України свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації. Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (частина перша статті 1 Закону України Законом України «Про звернення громадян»). У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року у справі № 752/5766/16-ц (провадження № 61-9541св19) зазначено, що у разі, якщо особа звертається до юридичної особи із зверненням про проведення перевірки певних обставин і в якому міститься та чи інша інформація, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою права, передбаченого Законом України «Про звернення громадян», а не поширення недостовірної інформації. У постанові Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 638/9228/18 (провадження № 61-4597св20) вказано, що звернення особи до правоохоронних органів не може розглядатися як дії, що порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки таке звернення здійснене в рамках закону і спрямоване на захист та відновлення порушених конституційних прав заявника. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 23 листопада 2022 року у справі № 501/3208/19 (провадження № 61-7771св21). Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 з 07.03.2002 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 29.05.2025 року Від шлюбу сторони мають чотирьох дітей: доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та доньку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Надані сторонами і досліджені судом докази свідчать про те, що інформація, дійсність якої оспорюється позивачем, стосується його сімейного життя, в тому числі після розірвання шлюбу з відповідачкою. Так, з матеріалів справи вбачається, що 24.03.2025, 29.03.2025, 03.04.2025, 10.04.2025, 28.04.2025, 30.05.2025, 03.06.2025, 18.08.2025, 06.09.2025, 28.04.2026, 30.04.2026 ОСОБА_2 зверталася до Чернівецького районного управління поліції Головного управління національної поліції в Чернівецькій області заявами та повідомленнями на спецлінію «102», в яких повідомляла про перешкоджання позивачем її спілкуванню з їх дітьми, перебуванню їх у санаторному закладі, вчинення ним конфліктів та психологічного насильства, висловлювання погроз пошкодження майна - автомобілю, вчинення крадіжок майна (меду та інших продуктів бджільництва з її власного приміщення по АДРЕСА_1 , годинника вартістю 27 000 грн.), неправомірного користування та розпорядження належними їй речами, відмови від виконання ним своїх батьківських обов`язків, морального та психологічного тиску на неї та дітей. Під час розгляду вищезазначених звернень відповідачки з ОСОБА_1 було проведено профілактичні бесіди щодо належного виконання ним своїх батьківських обов`язків, передбачених ст. 150 СК України, дотримання вимог, передбачених ст.141 СК України, складено відносно нього один протокол серії ВАД № 652917 за ч.1 ст.173-2 КУпП України, винесено тимчасовий заборонний припис серії АА № 627424, оцінено ризики вчинення позивачем домашнього насильства ( рівень небезпеки – низький), а також внесено відомості до ЄРДР за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України, зареєстровано кримінальне провадження № 42025266010000155. За результатами судового розгляду протоколу серії ВАД № 652917 постановою судді Шевченківського районного суду м.Чернівців від 14.05.2025 року провадження у справі закрито в зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП. Також, 12.03.2026 року ОСОБА_2 зверталася до Чернівецького міського центру соціальних служб із заявою, в якій просила вжити заходів до ОСОБА_1 у зв`язку зі здійсненням ним психологічного тиску на їх доньку ОСОБА_8 . У квітні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до Шевченківського районного суду м. Чернівців з позовом до ОСОБА_1 про розірвання їх шлюбу, в якому на обгрунтування таких позовних вимог серед іншого зазначила, що відповідач, відповідно до відомої їй інформації, вживає алкоголь і наркотичні засоби, навіть, іноді у присутності дітей», а також - про конфлікт, який стався між ними, у ході якого останній застосував до неї фізичну силу та «штовхнув з драбини...». Також ОСОБА_2 в цьому позові вказала, що у її чоловіка ( ОСОБА_1 ) регулярно проявляються депресивні стани, які, на її думку, пов?язані із вживанням ним наркотиків. Крім того, ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини – сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у задоволенні якого судом рішенням від 11.11.2025 року було відмовлено, а також з позовами про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітніх дітей, які ухвалами Шевченківського районного суду м.Чернівців від 06.08.2025 року та від 08.12.2025 року залишено без розгляду, оскільки ОСОБА_2 були подані до суду відповідні заяви. Отже, матеріали справи свідчать, що відповідачка зверталася із заявами до правоохоронних органів, до інших компетентних органів з метою проведення відповідної перевірки викладених нею обставин та фактів про неправомірні, на її думку, дії позивача, оскільки вважала, що в них наявна недопустима поведінка, яка шкодить їй та їх спільним дітям, та в яких з її субєктивної точки зору критично оцінювала певні події та дії ОСОБА_1 , а також просила вжити відповідних заходів реагування. За результатами таких проведених перевірок було надано оцінку фактам, викладеним у зазначених заявах. Таким чином, ОСОБА_2 реалізувала своє право на звернення, передбачене статтею 40 Конституції України, що не можна вважати поширенням недостовірної інформації. Також ОСОБА_2 зверталася до суду з позовами про розірвання шлюбу, стягнення аліментів, додаткових витрат на дітей, тобто за захистом своїх прав та інтересів, які вважала порушеними, спірна інформація була нею викладена в позовних заявах як обґрунтування позовних вимог, була адресована виключно компетентному суду як органу, уповноваженому розглянути спір по суті. Таке звернення до суду є формою реалізації права на судовий захист, а не поширенням інформації серед невизначеного кола осіб. Звернення відповідачки до правоохоронних, державних органів, а також до суду не можуть розглядатися як дія, що порочить честь та гідність позивача, оскільки такі звернення здійснені в рамках закону і спрямовані на захист та відновлення порушених прав. Факти, які б доводили, що згадані звернення відповідачки мотивовано цілеспрямованими діями з метою принизити честь, гідність позивача, відсутні. Залишення ОСОБА_2 позовів про стягнення аліментів без розгляду також не свідчить про такі дії відповідачки, оскільки згідно з положеннями п.5 ч.3 ст.2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність. Закріплене за позивачем право на подання заяви про залишення позову без розгляду є абсолютним і не залежить від думки інших учасників процесу (постанови Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі №548/2531/18, від 05 жовтня 2021 року у справі №308/13199/17, від 04 квітня 2022 у справі №441/1609/19). Тобто, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Що ж стосується поширення відповідачкою інформації про вживання позивачем наркотичних речовин, слід зазначити, що використані ОСОБА_2 зокрема у позові про розірвання шлюбу такі вирази, як «відповідно до відомої мені інформації», « на мою думку» за мовно-стилістичним характером відповідають оціночним судженням. Крім того, як вбачається з наявного виписного епікризу з медичної карти стаціонарного хворого № 13356 – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданого КНП «Психіатрія» м.Київ , останній дійсно повідомив, що він вживав мефедрон, який, за його словами, йому купує, а також постійно сам нюхає його батько. З пояснень ОСОБА_2 в судовому засіданні слідує, що, отримавши вищезазначену інформацію, у тому числі від лікарів закладу, в якому лікувався їх син ОСОБА_5 , вона почала з`ясовувати ці обставини в сім`ї з метою виявлення їх достовірності, що, на думку суду, є природньою реакцією на таку ситуацію. Така поведінка відповідачки, на думку суду, ґрунтувалася на повідомленій сином інформації, а також її власних спостереженнях щодо його психологічного стану , а також на фактах, які відповідають дійсності та підтверджені належними доказами, а саме: перебування ОСОБА_9 на лікуванні в КНП «Психіатрія» м. Київ у певний період часу, власних поясненнях останнього про вживання ним наркотичних засобів та про те, що батько їх купує та також вживає . Наведене вище дає підстави вважати, що відповідачка мала право скласти та склала свою власну думку про поведінку позивача і про можливі її наслідки для дітей. При цьому вона не повинна доводити відповідність своєї думки фактичним обставинам, оскільки це її внутрішнє переконання, а оціночні судження не є предметом судового захисту відповідно до статті 277 ЦК України. Слід також зазначити, що позивачем у ході розгляду справи не вказано конкретних випадків поширення ОСОБА_2 недостовірної інформації стороннім особам і доказів, які б підтверджували кожний такий випадок. Позивачем взагалі не подано жодного доказу наявності наслідків від поширення оскаржуваної інформації. В практичному сенсі це означає, що навіть за умовних вихідних даних про те, що «поширено про позивача неправдиву інформацію», суд, з метою захисту порушеного права, має встановити, що така недостовірна інформація призвела до певних наслідків у вигляді нанесеної шкоди честі, гідності та діловій репутації позивача. При цьому, ОСОБА_1 жодним чином не доведено наявності існування певних наслідків від оскаржуваної інформації, будь-яких належних та допустимих доказів завдання йому шкоди ним суду не надано. Отже, проаналізувавши інформацію, яку позивач уважає такою, що принижує його честь і гідність, а також норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що підстави для задоволення позову про визнання її недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 на повагу честі та гідності, відсутні. Вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від позовних вимог про захист честі та гідності, позивачем недоведені, а тому задоволенню також не підлягають. У зв`язку з відмовою у позові судові витрати покладаються на позивача (п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України. На підставі викладеного, керуючись ст. ст.4, 10, 12, 13, 76-82, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди відмовити повністю. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне рішення складено 17 липня 2026 року.

Суддя М.Є. Бойко