Вирок від 19 липня 2026 р. у справі №713/3852/25 — Вижницький районний суд Чернівецької області

Справа № 713/3852/25

Провадження №1-кп/713/62/26

Вирок

Іменем України

20.07.2026 м. Вижниця

Вижницький районний суд Чернівецької області в складі: головуючого судді: ОСОБА_1 , за участі секретарів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , неповнолітнього ОСОБА_6 , його представника адвоката ОСОБА_7 , законного представника ОСОБА_8 , неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_9 захисника ОСОБА_10 , законного представника ОСОБА_11 , представників уповноваженого підрозділу Вижницького РВП ГУНП в Чернівецькій області ОСОБА_12 , ОСОБА_13 представника служби у справах Вашківецької міської ради ОСОБА_14 , розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025263060000139 від 04.11.2025 року по обвинуваченню неповнолітнього:

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 з повною середньою освітою , учня 11 класу Замостянської ЗЗСО 1-3 ступенів, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ст.126 ч.1 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Обвинувачений неповнолітній ОСОБА_9 03.11.2025 року приблизно о 10.00 год. перебував в кабінеті інформатики Замостянської ЗЗСО 1-3 ступенів , що розташований в по вул.Головна,52 с. Замостя Вижницького району Чернівецької області , де в цей час також перебував ОСОБА_6 , раптово на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , виник словесний конфлікт в ході якого у ОСОБА_9 виник протиправний умисел, спрямований на спричинення ударів та побоїв ОСОБА_6 .

Далі ОСОБА_9 реалізовуючи вказаний умисел ,передбачаючи на бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді завдання шкоди здоров`ю ОСОБА_15 підійшов до останнього тримаючи лівою рукою за задню частину шиї ,правою рукою наніс один удар в область голови ,три удари кулаком правої та лівої руки в область задньої частини тулуба, один удар правим коліном та один удар кулаком правої руки в задню частину тулуба.

В подальшому ОСОБА_6 намагаючись уникнути конфлікту попрямував до виходу ,натомість ОСОБА_9 не припиняючи своїх протиправних дій випередивши потерпілого зловив обома руками за верхній одяг, наніс один удар коліном в область рук ,які прикривали обличчя та один удар кулаком правої руки в область тулуба, де в подальшому знову схопив правою та лівою рукою за верхній одяг, а правою долонею наніс один удар в обличчя , один удар правою ногою в область сідниць та один удар долонею руки в ділянку лівого плеча .

Вказаними протиправними діями ОСОБА_9 умисно завдав ударів та побоїв ОСОБА_6 спричинивши фізичного болю та не спричинивши тілесних ушкоджень.

В судовому засіданні неповнолітній обвинувачений вказував, що у нього є друг переселенець. ОСОБА_6 зі своїми товаришами його побили . Йому у школі показали відео як його б`ють. Він вирішив заступитися за даного хлопця , це було на перерві в школі 03.11.2025 року. Однокласники зняли це на відео. Шкодує за вчинене та просить вибачення у потерпілого. Просив суворо не карати . Посилався на те, що у нього є заощадження та він зможе сплатити штраф самостійно.

В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_6 послилався на те що , що сидів на задній парті на уроці географії ,говорив з двома хлопцями. ОСОБА_16 сказав. йому що хочеш бути битим. Два рази вдарив його головою в голову , 2 рази з коліна в тулуб, правою лодонею вдарив по обличчю. Бив тільки ОСОБА_16 інші хлопці знімали на відео. Матері нічого не казав бо боявся.

Цивільний позивач в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі просила його задовольнити.

Цивільний відповідач у судовому засіданні позов визнав частково , вказував що майнова шкода жодним доказом не підтверджена, оскільки відсутні посилання на докази, що саме ці ліки призначалися хворому потерпілому та придбані за рахунок хворого, моральна шкода, значно завищена. Що стосується витрат на правову допомогу просив відмовити, оскільки відсутні докази, про оплату гонорару адвокату.

Крім визнання неповнолітнім ОСОБА_9 його вина у вчиненні суспільно-небезпечного діяння підтверджується наступними доказами дослідженими в судовому засіданні:

- Витягом з ЄРДР за № 12025263060000139 від 04.11.2025 року ;

Протоколом про прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 04.11.2026 р. ОСОБА_6 , де він вказує,03.11.2025 року близько 10.00 год. в кабінеті інформатики Замостянської ЗЗСО 1-3 ступенів , що розташований в с. Замостя вул.Головна,52 Вижницького району Чернівецької області на перерві гр. ОСОБА_9 спричинив йому тілесні ушкодження.

- Протоколом огляду предметів від 04.11.2025 року , а саме відеозапису , який надав малолітній ОСОБА_17 на якому зафіксований конфлікт між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , 04.11.2025 року.

- Протоколом огляду предметів від 04.11.2025 року , а саме відеозапису , який отримано з мобільного телефона потерпілого ОСОБА_6 на якому зафіксований конфлікт між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , 04.11.2025 року.

- Характеристикою виданою В.о. старости с. Замостя ОСОБА_18 , від 05.11.2025 року , де ОСОБА_9 характеризується посередньо.

- Характеристикою Замостянської ЗЗСО1-3 ступенів від 04.11.2025 року , де неповнолітній ОСОБА_9 характеризується з позитивною сторони.

-Згідно довідки КНП «Вижницька міська лікарня» за № 01-22/1443 від 04.11.2025 року відносно ОСОБА_9 встановлено, що останній на «Д» обліку в лікаря нарколога та психіатра не перебуває.

- Згідно вимоги ІЦ від 05.11.2025 року , ОСОБА_9 раніше не судимий.

- Згідно висновку судово-медичної експертизи за №144 від 05.11.2025 року встановлено, що при проведенні судово-медичної експертизи у неповнолітнього ОСОБА_6 тілесних ушкоджень не виявлено.

- Висновком психолога за результатами проведення психологічного дослідження потерпілого ОСОБА_6 за №056 від 10.11.2025 року, де вказано, що на момент опитування ОСОБА_6 не виявлено ознак психічних розладів, але виявлено візуальні ознаки психотравми та гострої реакції на стрес.

- Протоколом допиту неповнолітнього потерпілого із застосуванням безперервного відеозапису від 10.11.2025 року, з відеозаписом згідно якого здійснено допит неповнолітнього ОСОБА_6 з застосування моделі «Барнахус».

Безпосередньо дослідивши вищезазначені докази, суд приходить до висновку, що ОСОБА_9 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 126 КК України, а саме спричинення ударів та побоїв, які завдали фізичного болю та не спричинили тілесні ушкодження.

Згідно ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального проступку, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення кримінального правопорушення, тяжкості наслідків, що настали.

При призначенні покарання неповнолітньому обвинуваченому ОСОБА_9 , суд згідно з вимогами ст.65, ст.103 КК України, ст. 485 та ст. 487 КПК України враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, який згідно із ст.12 КК України є проступком, дані про особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується посередньо по місцю навчання позитивно , має нормальний стан загального розвитку, має належні умови життя та виховання у сім`ї, має власний дохід та власні безготівкові збереження на картці, його законний представник (батько) підтвердив, що він став на шлях виправлення, раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_9 , відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім.

Крім того, суд звертає увагу, що щире каяття обвинуваченого полягає у визнанні обставин, регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК України, щодо події кримінального правопорушення, у тому числі його час, місце та спосіб вчинення. Адже, щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (п. 3 ПП ВСУ від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Вижницький відділ з питань пробації склав досудову доповідь відносно ОСОБА_9 , згідно якої орган пробації вважає, що його виправлення можливе без позбавлення або обмеження волі, рівень ризику вчинення в майбутньому кримінального правопорушення, визначений як низький.

Оскільки судом встановлено, що кримінальний проступок вчинено ОСОБА_9 у неповнолітньому віці 16 років, а тому до обвинуваченого ОСОБА_9 застосовуються правила розгляду справи щодо неповнолітніх, що відноситься до Розділу ХV загальної частини Кримінального кодексу України, особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» від 16 квітня 2004 року № 5 слідує, що перелік видів покарань, визначений у статті 98 КК України, є вичерпним. Інші основні та додаткові покарання до неповнолітніх не застосовуються, навіть якщо на час розгляду справи судом вони досягли повноліття.

При цьому, необхідно зважати, що під час постановлення вироку щодо неповнолітньої особи суд повинен суворо дотримуватися загальних засад кримінального провадження до яких, зокрема, відносяться: верховенство права, законність та ухвалювати рішення щодо неповнолітнього, керуючись принципом найкращих інтересів дитини, встановленим в ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, відповідно до положень глави 29 КПК України і розділу XI Загальної частини КК України.

Відповідно до ст. 98 КК України, до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань: 1) штраф; 2) громадські роботи; 3) виправні роботи; 4) пробаційний нагляд; 5) позбавлення волі на певний строк.

Статтею 99 КК України, передбачено, що штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу, в тому числі за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п`ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З урахуванням ступеня тяжкості вчиненого ОСОБА_9 кримінального правопорушення, обставин справи, вищезазначених даних про особу обвинуваченого, враховуючи положення кримінального кодексу, якими встановлено особливості відповідальності неповнолітніх та покарання неповнолітніх, що визначають відповідні види покарань і їх строки, які можуть бути призначені неповнолітнім з огляду на конкретний вік неповнолітнього, з урахуванням наведених обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого, його ставлення до наслідків своїх протиправних дій, поведінка обвинуваченого після вчинення злочину, в тому числі в ході судового розгляду кримінального провадження, на переконання суду зазначене вказує на його бажання виправитися, а тому суд вважає можливим призначити покарання за ч.1 ст.126 КК України із ч.1 ст. 99 КК України, та призначити обвинуваченому покарання у виді штрафу, оскільки як встановлено в судовому засіданні він має свої власні заощадження та може сплати штраф про що підтвердив і законний представник.

Крім того судом встановлено, що ОСОБА_8 , яка діє також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 до ОСОБА_11 , як законного представника ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди ,завданої кримінальним правопорушенням.

Просить відшкодувати з ОСОБА_11 ,як законного представника ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 , яка діє також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 майнову щкоду , завданої внаслідок злочинних дій ОСОБА_9 в сумі 5000 гривень, моральну шкоду в сумі 100000 гривень та витрати на правову допомогу в сумі 45000 гривень.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до ч.1 ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до ст.1179 ЦК України, неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов`язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини. Обов`язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

З наведеного суд приходить до висновку, що майнова відповідальність батьків (усиновлювачів) або піклувальників неповнолітньої особи має субсидіарний (додатковий) характер, який полягає в тому, що основна вимога про відшкодування завданої шкоди пред`являється до неповнолітнього, при цьому додаткова вимога може бути пред`явлена до батьків (усиновлювачів) або піклувальників лише у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди в частці, якої не вистачає або у повному обсязі.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 1-кп/95/2014, у разі вчинення неповнолітньою особою суспільно небезпечного діяння вина батьків (усиновлювачів) та піклувальників неповнолітніх полягає у неналежному здійсненні виховання та нагляду за дітьми.

Оскільки неповнолітній є учнем Замостянської ЗЗСО 1-3 ступенів і самостійного доходу не мають то цивільний позов пред`явлено до законного представника.

Вимоги цивільного позивача, щодо стягнення матеріальної шкоди, в сумі 5000 гривень, суд вважає необґрунтованою, оскільки позивачем не наведено суду відповідних доказів понесення потерпілим таких витрат, а копії квитанцій наданих до матеріалів кримінального провадження не підтверджують що дані ліки призначалися хворому потерпілому лікарем та придбано за його рахунок.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд виходить з того, що моральна шкода завдана протиправними діями винної особи.

Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 709/1173/17 (провадження № 51-875км19), згідно з якою, зокрема, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. (п.6 ст.3 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. (Постанова ОП КЦС ВС від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20).

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. (Постанова ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Разом із тим, нормативно не встановлено мінімальний і максимальний розміри відшкодування моральної шкоди та методику його визначення. В той же час, при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи.

Виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, стягненню підлягає сума в розмірі 7 (сім ) тисяч гривень на користь позивача , що на думку суду є належним відшкодуванням у цьому випадку.

Також потерпілим заявлено про відшкодування витрат на правничу допомогу у даному кримінальному провадженні в розмірі по 45000 грн..

Вирішуючи позовні вимоги в цій частині суд виходить з наступного.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК України витрати на правову допомогу відносяться до процесуальних витрат.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

За висновком, викладеним у п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правову допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони (Постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року у справі № 753/10228/20, провадження № 51-5868км21).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена відповідною стороною. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений ) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо), що підтверджується відповідними висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18, № 199/3939/18-ц, № 466/9758/16-ц, Великої Палати Верховного Суду у справі № 826/1216/16.

Чинне кримінальне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу, однак зобов`язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, до яких належать, зокрема, і витрати на правову допомогу, що, у відповідності до ст. 91 КПК України, є предметом доказування у кримінальному провадженні.

Відповідно до матеріалів справи, на підтвердження понесених потерпілою витрат на правничу допомогу представником потерпілих надано витяг договору про надання правничої допомоги від 05.11.2025 р. та попередній розрахунок витрат на виконання договору станом на 20.01.2026 року, що складає 45000 гривень.

Разом із тим, суд зазначає, що в підтвердження заявленої суми на правничу допомогу суду не надано окремих рахунків та/або актів виконаних робіт як передбачено Договором про надання професійних правничих послуг адвоката .

Однак представником потерпілого ОСОБА_6 надано копію заяви в якій законний представник ОСОБА_8 в якій зазначено, що розрахується з адвокатом ОСОБА_7 після отримання вироку суду.

Отже, оскільки позивачем (потерпілим) та його представником не надано доказів на підтвердження розміру процесуальних витрат, за таких обставин, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача (обвинуваченого) витрат на правову допомогу.

Судових витрат по справі не має.

Запобіжний захід до обвинуваченого не застосовувався.

Речові докази вирішено в порядку ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст.368, 369-371, 374, 376 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати винним неповнолітнього ОСОБА_9 у вчиненні кримінального проступку , передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України та призначити покарання у виді штраф у розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 510, 00 (п`ятсот десять ) гривень в дохід держави .

Цивільний позов ОСОБА_8 , яка діє також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 до ОСОБА_11 , як законного представника ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди ,завданої кримінальним правопорушенням, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), зареєстрованої за адресою АДРЕСА_2 7 000 ( сім тисяч) гривень моральної шкоди.

В решті позову відмовити.

ДВД диск марки Alerus на якому наявний один відеозапис , який добровільно надав ОСОБА_17 зберігати в матеріалах кримінального провадження.

ДВД диск марки Alerus на якому наявний один відеозапис , який отримано з мобільного телефона потерпілого ОСОБА_6 зберігати в матеріалах кримінального провадження

Вирок може бути оскаржений в Чернівецький апеляційний суд через Вижницький районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, законному представнику, потерпілому його представнику, прокурору та іншим учасниками кримінального провадження.

Суддя ОСОБА_1