Вирок від 19 липня 2026 р. у справі №646/3574/26 — Основ’янський районний суд міста Харкова

Справа № 646/3574/26

Провадження № 1-кп/646/954/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2026 року м. Харків

Основ`янський районний суд міста Харкова у складі:

головуючий - суддя ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

захисника обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

обвинуваченого – ОСОБА_5 ,

розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 62025170020021755 від 25.12.2025 року за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, військовослужбовця, що перебував на посаді стрільця - помічника гранатометника 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 9 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Судовим розглядом встановлено, що солдат ОСОБА_5 , відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 164 від 11.06.2025 призначений на посаду стрільця - помічника гранатометника 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 9 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Таким чином, відповідно до ст.ст.2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ОСОБА_5 вважається військовослужбовцем військової служби за мобілізацією.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який продовжено до теперішнього часу.

Відповідно до вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Закону України Про Національну гвардію України, солдат ОСОБА_5 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки та бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших. Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ст. 28 Статуту внутрішньої служби єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

За ст. 29 Статуту внутрішньої служби за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.

Відповідно до ст. 30 Статуту внутрішньої служби начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника.

Згідно зі ст. 31 Статуту внутрішньої служби начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Як вбачається з ст. 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, За своїми військовими званнями начальниками є: полковники, генерал-майори, генерал-лейтенанти, - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу та молодшого офіцерського складу; генерал-полковники, адмірали, генерали армії України - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу.

Відповідно до ст. 37 Статуту внутрішньої служби військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його. Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.

Відповідно до ст. 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.

Відповідно до ст. 6 Дисциплінарного статуту право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати.

Однак, ОСОБА_5 під час проходження військової служби у складі 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 9 механізованої роти З механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 - 12.10.2025 вирішив стати на злочинний шлях, та діючи умисно, в умовах воєнного стану, вчинив непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника.

Так, 12.10.2025 приблизно о 23 год 35 хв командир 8 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_6 , перебуваючи в пункті тимчасовому розташуванні 9 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону в АДРЕСА_2 , на виконання бойового наказу З механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 № 2508дск від 12.10.2025, довів стрільцю - помічнику гранатометника 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 9 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_5 в усній формі бойовий наказ № 2508дск від 12.10.2025, а саме: в термін до 23 год 00 хв 13.10.2025 зведеній групі зайти на ВП «ДАЛЛАС», з завданням ведення оборонного бою, недопущення противника, в напрямку Орлянка, Петропавлівка; продовження інженерно-фортифікаційне дообладнування позиції; забезпечення цілодобового бойового чергування.

Однак, ОСОБА_5 будучи ознайомлений з цим наказом - в термін до 09 год 00 хв 13.10.2025 зведеній групі зайти на ВП «ДАЛЛАС», з завданням ведення оборонного бою, недопущення противника, в напрямку Орлянка, Петропавлівка; продовження інженерно-фортифікаційне дообладнування позиції; забезпечення цілодобового бойового чергування, 12.10.2025 приблизно о 21 год 15 хв, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану відкрито відмовився виконувати вказаний наказ.

Таким чином, ОСОБА_5 обвинувачується у тому, що своїми діями вчинив непокору – відкриту відмову виконати наказ начальника, вчинену в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 402 КК України.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 , свою вину у пред`явленому йому обвинуваченні визнав повністю, щиросердно розкаявся у скоєному, підтвердив обставини вчинення злочину, викладені вище.

Свідчення обвинуваченого повністю відповідають фактичним обставинам справи, які він не заперечував.

Даючи оцінку показанням ОСОБА_5 , суд визнає їх правдивими і достовірними, оскільки вони послідовні, об`єктивно і досить повно відображають обстановку, і обставини скоєного обвинуваченим кримінального правопорушення (злочину), пояснюють мотив скоєного, підстав для самообмови судом не встановлено.

Враховуючи, що ОСОБА_5 у судовому засіданні визнав свою вину у повному обсязі, не оспорював обставини вчинення ним кримінального правопорушення, суд, на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнає недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Водночас суд з`ясував, чи правильно розуміють учасники зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснив, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006, при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та допустимих відомостях, визнаних доказами, або відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, критерієм доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є те, що саме прокурор має довести вину обвинуваченого поза межами розумного сумніву, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі кримінального правопорушення є доведеним (справа «Дж. Мюрей проти Сполученого Королівства»).

Статтею 94 КПК України визначено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – із точки зору достатності та взаємозв`язку.

З урахуванням викладеного, розглянувши кримінальне провадження в межах пред`явленого обвинувачення, дотримуючись принципу змагальності сторін та свободі в поданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_5 «поза розумним сумнівом» знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження і дії ОСОБА_5 слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 402 КК України, а саме як непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Згідно з п. 3 цієї ж постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Згідно зі ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 402 КК України належить до тяжких злочинів.

Суд, дослідивши дані про особу, встановив, що ОСОБА_5 має постійне місце реєстрації і проживання, раніше несудимий, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.

Водночас наявна згода та доповідь командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_7 , згідно якої 14.07.2026 о 12:00 від командира батальйону матеріального забезпечення підполковника ОСОБА_8 надійшла доповідь про повернення до виконання службових обов`язків після відмови виконувати отриманий бойовий наказ в складі 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , водія автомобільного відділення підвозу продовольства, речового і військово-технічного майна взводу забезпечення роти забезпечення продовольством, речовим та військово-технічним майном батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_5 .

14.05.2026 солдат ОСОБА_5 був призначений на посаду водія автомобільного відділення підвозу продовольства, речового і військово-технічного майна взводу забезпечення роти забезпечення продовольством, речовим та військово-технічним майном батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 та з 20.07.2026 приступає до виконання бойового завдання з охорони та оборони зведеного стабілізаційного пункту в оперативному підпорядкуванні командира медичної роти.

Крім того, у вищевказаній згоді командир військової частини НОМЕР_1 полковник ОСОБА_9 просить суд не притягувати солдата ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності або обмежитись вироком, не пов`язаним з позбавленням волі.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі призначити такий вид і розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

Вирішуючи питання про вид та міру покарання, суд, відповідно до ст.ст. 65-67 КК України, враховує ступень тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.

Судом прийнято до уваги наявність підстав для призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 69 та ст. 58 КК України, а саме - наявність кількох обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_5 та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення: ОСОБА_5 щиросердно розкаявся у скоєному, активно сприяв розкриттю злочину, діями ОСОБА_5 шкода не завдана, обвинувачений повернувся до своєї в/ч та продовжує проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , раніше несудимий, наявна згода командира військової частини НОМЕР_1 на продовження обвинуваченим військової служби та прохання в/ч не призначати покарання обвинуваченому, пов`язаного з позбавленням волі. Тобто, враховуючи ставлення ОСОБА_5 до вчиненого і конкретні обставини справи та те, що з 14.05.2026 обвинувачений призначений на посаду водія автомобільного відділення підвозу продовольства, речового і військово-технічного майна взводу забезпечення роти забезпечення продовольством, речовим та військово-технічним майном батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , суд вважає за можливе, призначаючи покарання ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 402 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, призначити йому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 4 ст. 402 КК України для цього виду покарання, зокрема, у виді двох років позбавлення волі.

Крім того, з урахуванням особи ОСОБА_5 , думки учасників провадження, суд вважає також за можливе, відповідно до ст. 58 КК України врахувати позицію сторони обвинувачення, яку було висловлено у дебатах, замінити обвинуваченому покарання у виді двох років позбавлення волі на службові обмеження для військовослужбовців з відрахуванням із сум грошового забезпечення обвинуваченого в дохід держави у розмірі 20 відсотків.

На переконання суду, продовження проходження ОСОБА_5 військової служби сприятиме обороноздатності Держави, а накладені обмеження, є достатніми для запобігання вчиненню як ОСОБА_5 , так й іншими особами, аналогічних кримінальних правопорушень.

Питання щодо речових доказів суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Судові витрати у справі відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368-371, 373, 374, 376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, та призначити йому покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

На підставі ст. 58 КК України замість покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки призначити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , остаточне покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців з відрахуванням 20 (двадцяти) відсотків із суми грошового забезпечення в дохід держави строком на 2 (два) роки.

Зарахувати у строк покарання ОСОБА_5 строк попереднього ув`язнення з 05.03.2026 року по 10.03.2026 року включно, із розрахунку один день тримання під вартою за три дні службового обмеження для військовослужбовців.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з дня приведення вироку до виконання, відповідно до ч. 3 ст. 47 КВК України.

Запобіжний захід ОСОБА_5 у вигляді застави з покладеними обов`язками до набрання вироком законної сили залишити без змін, після набрання вироком законної сили запобіжний захід у вигляді застави з покладеними обов`язками - скасувати.

Після набрання вироком законної сили заставу в розмірі 66560 (шістдесят шість тисяч п`ятсот шістдесят) гривень 00 копійок, внесену 09.03.2026 на депозитний рахунок ТУ ДСА України у Харківській області у якості застави за ОСОБА_5 на підставі ухвали слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 05.03.2026 - повернути заставодавцю ОСОБА_10 .

Речовий доказ, а саме: DVD-R диск об`ємом пам`яті 4.7gb на якому мається відеозапис з назвою «Video 2025-12-18 at 11.39.19»; який відповідно до постанови слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Харків) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві від 22.01.2026, визнано речовим доказом – залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду через Основ`янський районний суд міста Харкова шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок не може бути оскаржений з підстав заперечення фактичних обставин, які ніким не оспорювалися при розгляді справи в суді першої інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченим та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя ОСОБА_1