Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №348/68/25 — Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №348/68/25

Провадження № 2/348/26/26

20 липня 2026 року м.Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді Бурдун Т.А.,

за участю секретаря судового засідання Лейб`юк Є.В,

позивача - ОСОБА_1 ,

представників позивача – адвокатів Жируна Р.М., Клименка О.І.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Федіва І.І.,

представника відповідача ОСОБА_3 – адвоката Боднарчука А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Надвірна в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідачів: приватний нотаріус Коломийського міського нотаріального округу Галян Галина Михайлівна, приватний нотаріус Надвірнянського нотаріального округу Івасик Юрій Юрійович, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

В обґрунтування позову зазначено, що рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2018 року у справі №348/2382/17 частково задоволено його позов, зокрема, визнано недійсним та скасовано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІІІ-ІФ №023116 від 26 червня 2001 року; визнано недійсним з моменту укладення договір дарування земельної ділянки кадастровий номер 2624086001:02:005:0114 площею 0,15 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 , укладений 05 жовтня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Надвірнянської державної нотаріальної контори, зобов`язано ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,13 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , шляхом її звільнення та приведенням у попередній стан за цільовим призначенням. Вказане рішення суду було залишено без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року.

Вказаним рішенням, зокрема, було визнано недійсним з моменту укладення договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 2624086001:02:005:0114, на підставі якого ОСОБА_3 набув право власності на зазначену земельну ділянку.

Не зважаючи на наявність судових рішень у цивільний справі №348/2382/17 та відсутність права розпоряджатися земельною ділянкою 27.02.2019 ОСОБА_3 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_6 (який в подальшому змінив прізвище на « ОСОБА_7 », а ім`я на « ОСОБА_8 »). В подальшому, 25.05.2021 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки.

Таким чином, незважаючи на остаточність судових рішень у цивільній справі № 348/2382/17, у зв`язку з наявністю зазначених вище договорів, перешкоди у користуванні позивачем земельною ділянкою площею 0,13 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , продовжують існувати.

З урахуванням наведеного, позивач просив суд:

- визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 2624086001:02:005:0114, площею 0,15 га., з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що в АДРЕСА_1 , який укладений 27 лютого 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 та посвідчений приватним нотаріусом Надвірнянського РНО Івано-Франківської області Івасиком Ю.Ю. за № 147;

- визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 2624086001:02:005:0114, площею 0,15 га., з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що в АДРЕСА_1 , який укладений 25 травня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Коломийського РНО Івано-Франківської області Галян Г.М. за №487;

- зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,15 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , шляхом її звільнення та приведенням у попередній стан за цільовим призначенням, а також стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.

Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 14 січня 2025 накладено арешт на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 2624086001:02:005:0114, площею 0,15 га., з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що в АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 24 січня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначене підготовче судове засідання.

20.02.2025 представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Федів І.І. подав клопотання про закриття провадження на підставі п.3 ч.1 ст. 255 ЦПК України.

05.03.2025 представник позивача – адвокат Жирун Р.М. подав заперечення на клопотання про закриття провадження.

Ухвалою суду від 11.03.2025 у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Федів І.І. про закриття провадження було відмовлено.

Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

21.07.2025 представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Федів І.І. через систему «Електронний суд» подав додаткові пояснення, та відзив на позовну заяву, в яких у задоволенні позовних вимог просив відмовити. Вказує, що відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем права власності на спірну земельну ділянку, оскільки він не був знайомий з продавцем, не знав про наявність судового рішення. Дії відповідача є правомірними та здійснюються на законних підставах. Твердження позивача про те, що він є недобросовісним набувачем є надуманим, необґрунтованим та не доведеним жодними доказами. Доказів того, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 25.05.2021 є фіктивним, позивачем не надано. Також вважає витрати на правничу допомогу у розмірі 15000, 00 грн. надмірно високими у порівнянні із складністю справи.

24.07.2025 через систему «Електронний суд» та 29.07.2025 засобами поштового зв`язку позивач подав до суду відповідь на відзив. Зазначив, що земельна ділянка перебуває у його фактичному користуванні, що підтверджується судовим рішенням Верховного суду у справі № 348/2382/17. Позовні вимоги є похідними одна від одної. На момент укладення оспорюваних договорів, зокрема, договору купівлі-продажу від 25.05.2021, укладеного ОСОБА_2 , договір дарування спірної земельної ділянки від 05.10.2017 року на користь ОСОБА_3 було визнано недійсним у судовому порядку, у зв`язку із порушенням прав та інтересів ОСОБА_1 , що є абсолютно доконаним фактом та не підлягає повторному доказуванню та носить преюдиційний характер. ОСОБА_3 , отримавши спірну земельну ділянку за недійсним правочином, не набув права власності на неї. Оскільки договір дарування є недійсним, перехід права власності не відбувся. Отже, ОСОБА_3 не мав законного права розпоряджатися вказаною земельною ділянкою шляхом передання її ОСОБА_4 (до зміни прізвища та імені – ОСОБА_6 ). Будь-які дій з передання в подальшому цього майна є незаконними, оскільки особа, яка не набула права власності, не може здійснювати розпорядчі правочини щодо такого майна. Тому договір купівлі-продажу між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 також є недійсним з огляду на відсутність законного права у відчужувача. ОСОБА_2 мав можливість належним чином перевірити правовий статус майна перед його придбанням, зокрема перевірити наявність судових спорів (обмежень) чи претензій інших осіб. Також під час розгляду справи № 348/2847/23 допитаний у судовому засіданні ОСОБА_2 взагалі не зміг вказати якої конфігурації є нібито придбана ним земельна ділянка. Де вона знаходиться безпосередньо, чи є вона огородженою та які об`єкти там знаходяться. Це свідчить про неправдивість тверджень вказаних у відзиві про те, що він нібито, перед придбанням оглядав спірну земельну ділянку та так би мовити користується нею, а також про недобросовісність ОСОБА_2 ..

03.09.2025 позивач ОСОБА_1 подав письмові пояснення, в яких зазначив, що факт його довготривалого користування земельною ділянкою підтверджується належними доказами, які були досліджені під час розгляду справи № 348/2382/17. Також 11.07.2023 під час розгляду кримінального провадження № 348/62/21 за обвинуваченим ОСОБА_9 за ч.1 ст 358 КК України, де він є потерпілим, було отримано копію викопіювання з топографо-топогеодезичного плану с. Саджавка, з якого стало відомо про те, що ОСОБА_9 відчужив ОСОБА_2 частину захопленої у нього земельної ділянки. Отже ОСОБА_9 та ОСОБА_3 продовжують вчиняти незаконні дії, які спрямовані на захоплення його земельної ділянки та її легалізацію, ненадання йому можливості оформити правовстановлюючі документи. Вважає свій позов обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.

Ухвалою суду від 23.10.2025 у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Федіва І.І. про залишення позовної заяви без руху було відмовлено.

Також ухвалою суду від 23.10.2025 було поновлено строк для подання відзиву на позовну заяву представником відповідача ОСОБА_2 – адвокатом Федівим І.І.

Ухвалою суду від 14.05.2026 було визнано поважними причини пропуску строку для подання відзиву на позовну заяву, поновлено представнику відповідача ОСОБА_3 – адвокату Боднарчуку А.М. строк для подання відзиву.

29.05.2026 через систему «Електронний суд» представником відповідача ОСОБА_3 – адвокатом Боднарчуком А.М. подано відзив, в якому зазначив, що твердження позивача про те, що ОСОБА_3 уклав фіктивний договір від 27.02.2019 не відповідає дійсності. Оспорюваний договір передбачав реальне настання правових наслідків обумовлених умовами правочину. Були вчинені дії, спрямовані на перехід права власності на нерухоме майно. Крім того, на момент укладення спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки, жодного арешту чи іншої заборони на відчуження земельної ділянки не було. Зі слів ОСОБА_3 він мав намір продати земельну ділянку ще до судового спору у справі № 348/2382/17.

У відповіді від 03.06.2026 на даний відзив представник позивача – адвокат Жирун Р.М. зауважив, що відповідач ОСОБА_3 , будучи обізнаним про судові рішення у справі № 348/2382/17, усвідомлюючи наявність спору та реальну можливість втрати права на спірну земельну ділянку, здійснив її відчуження на користь іншої особи. У подальшому земельна ділянка була повторно відчужена, що фактично ускладнило виконання судового рішення та поновлення порушених прав позивача. Таким чином, дії відповідача свідчать про недобросовісне здійснення цивільних прав та спрямованість його поведінки на створення перешкод у виконанні судового рішення. При цьому відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своїх заперечень. Усі доводи відзиву ґрунтуються виключного на власних пояснення та припущеннях відповідача. Відзив не містить жодного доказу, який би підтверджував правомірність відчуження спірної земельної ділянки. Натомість матеріалами справи підтверджується, що відчуження земельної ділянки було здійснено відповідачем за наявності судового спору та усвідомлення можливих наслідків судового розгляду. Також відсутність арешту чи заборони на відчуження не свідчить автоматично про добросовісність відчуження майна та не підтверджує реальність і правомірність спірного правочину, оскільки предметом розгляду у справі є не формальні обмеження, а дійсні обставини та наміри сторін під час укладання договору. Доводи відзиву є безпідставними, не спростовують заявлених позовних вимог та не можуть бути підставою для відмови у їх задоволенні.

Ухвалою суду від 10.07.2026 у задоволенні клопотання представника відповідача –адвоката Федіва І.І. про витребування доказів з Коломийського ВДВС про стан виконавчого провадження щодо зобов`язання ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою було відмовлено.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити. Додатково зазначив, що у серпні 2017 року він розпочав виготовлення технічної документації на земельну ділянку та дізнався, що ОСОБА_9 самовільно зайняв його земельної ділянки, яка була в користування його родини понад 100 років. На даний час він є законним користувачем земельної ділянки, що підтверджено рішеннями судів. На момент укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_3 було достеменно відомо про те, що рішення суду, яким було визнано недійсним договір дарування земельної ділянки на його ім`я, набрало законної сили, оскільки під час судового розгляду справи №348/2382/17 04.02.2019 року апеляційним судом відповідач ОСОБА_3 був присутнім. До державного виконавця для примусового виконання він звертався, але оскільки змінився власник, виконати рішення було неможливо.

Представник позивача - адвокат Клименко О.І. підтримав позовні вимоги, з підстав, зазначених у позові та письмових поясненнях. Зазначив, що на момент укладення першого договору купівлі-продажу ОСОБА_3 було достеменно відомо про недійсність договору дарування. Кримінальне провадження, яке на теперішній час розглядається в суді стосується цієї земельної ділянки. У відзиві на позов представник ОСОБА_2 не заперечив факту користування земельною ділянкою. Вимога до ОСОБА_2 підкреслює, що до нього перейшли обтяження щодо звільнення земельної ділянки.

Представник позивача - адвокат Жирун Р.В. підтримав позовні вимоги, з підстав, зазначених у позові, відповіді на відзив. Зазначив, що позовна заява є обгрунтованою та такою, що підлягає до задоволення. Вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою випливає з перших двох. Зауважив, що відповідачу ОСОБА_2 нічого не перешкоджало звернутися до продавця з вимогою про зниження ціни або розірвання договору купівлі –продажу, що передбаченого п. 4.1 оспорюваного договору від 25.05.2021.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, в судовому засіданні пояснив, що з оголошення у місцевій газеті «ЗР Інформ» №21 від 21.05.2021 року йому стало відомо про продаж земельної ділянки. Він оглянув земельну ділянку, вона була заросла травою, будівельних матеріалів він там не бачив, також сам нічого не завозив. Купив ділянку, щоб мати землю, поки що нею не користується. Цільове призначення - для ведення сільськогосподарського господарства. Перевірили документи, все було нормально. Про спір щодо земельної ділянки йому стало відомо у 2022 році, коли стали надходити виклики з суду.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Федів І.І. позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову до його довірителя. Зазначив, що відповідач ОСОБА_2 до моменту укладення договору купівлі-продажу не був знайомий з продавцем, і не знав про наявність судового рішення, оголошення про продаж ділянки знайшов газеті, в даному випадку він є добросовісним набувачем права власності на спірну земельну ділянку. Це заросле поле, «дика» земельна ділянка, без котлованів та будівельних матеріалів. Жодних будівельних матеріалів ОСОБА_10 не завозив, тому він не зобов`язаний приводити ділянку у попередній стан. Він не набув зобов`язання за попередніми судовими рішеннями, а набув лише право власності на землю. Підстав для визнання договору купівлі-продажу фіктивним позивачем не наведено. Просить до позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27.02.2019 застосувати позовну давність, у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.05.2021 та у зобов`язанні ОСОБА_2 привести ділянку у попередній стан відмовити.

Третя особа - ОСОБА_3 в судове засідання не прибув. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся заздалегідь та належним чином. Про причини свого неприбуття на розгляд справи суд не повідомив.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи судом повідомлявся належним чином.

Третя особа – приватний нотаріус Коломийського РНО Галян Г.М. в судове засідання не з`явилася. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася заздалегідь та належним чином. Разом з тим, на адресу суду направила заяву, в якій зазначила, що при посвідченні договору купівлі-продажу земельної ділянки 25.05.2021 року по реєстру за №487, нею було дотримано всіх норм чинного законодавства та виконано волевиявлення обох сторін, сторони діяли добровільно, розуміючи значення своїх дій, з текстом договору були ознайомлені, особисто підписали договір. Просить справу розглянути без її участі.

Третя особа – приватний нотаріус Надвірнянського РНО Івасик Ю.Ю. в судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася заздалегідь та належним чином. Направив на адресу суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити без його участі.

Суд, вислухавши учасників процесу, дослідивши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2018 року у справі №348/2382/17 позов ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Саджавська сільська рада Івано-Франківської області, до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання нікчемним договору дарування, вилучення земельної ділянки з незаконного чужого користування, зобов`язання привести земельну ділянку в попередній стан та стягнення моральної шкоди задоволено частково.

Визнано недійсним та скасовано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІІІ-ІФ № 023116 від 26 червня 2001 року, виданий на ім`я ОСОБА_5 , площею 0,15 га, за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним з моменту укладення договір дарування земельної ділянки кадастровий номер 2624086001:02:005:0114 площею 0,15 га., з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що в АДРЕСА_1 , який укладений 05 жовтня 2017 року та посвідчений державним нотаріусом Надвірнянської державної нотаріальної контори.

Зобов`язано ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,13 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , шляхом її звільнення та приведенням у попередній стан за цільовим призначенням.

Стягнено з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_1 3000 грн на відшкодування заподіяної моральної шкоди. У решті позовних вимог відмовлено

Вказане судове рішення залишене без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року (т.1 а.с.14-49).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки суд розглядає справу про правові наслідки дій ОСОБА_3 у справі за позовом ОСОБА_1 щодо спору з приводу земельної ділянки, кадастровий номер 2624086001:02:005:0114, стосовно якої ухвалено судове рішення, то обставини, які встановлені рішенням суду від 17.10.2018, яке залишене без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року, є обов`язковими.

В межах розгляду справи № 348/2382/17 доведено, що рішенням Саджавської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області від 11 липня 2004 року за № 249-11/2004 ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 0,38 га для ведення особистого підсобного господарства для подальшої передачі у власність, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Згідно із довідкою Саджавської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області від 25 жовтня 2017 року та виписок із погосподарських книг за ОСОБА_1 обліковано 1,17 га землі, до складу яких входить у тому числі земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 0,38 га.

Відповідно до довідки Саджавської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області від 25 жовтня 2017 року № 02-07/373 землі із складу земель, облікованих за домоволодінням по АДРЕСА_2 , на користь земель запасу Саджавської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області не вилучалися.

Рішенням 17-ої сесії Саджавської сільської ради від 01 жовтня 2000 № 30/17/2000 ОСОБА_5 надано земельну ділянку площею 0,15 га ріллі на АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільської ради (т. 3 а.с.49).

Проте, відповідно до протоколу 17-ої сесії Саджавської сільської ради від 01 жовтня 2000 року питання про надання ОСОБА_5 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 не розглядалося і рішення з цього приводу не приймалося.

Отже, зазначені обставини, не підлягають повторному доказуванню та носять преюдиційний характер при розгляді справи, що розглядається.

Згідно із актом обстеження межових знаків від 13 листопада 2017 року, який затверджений рішенням 18-ї сесії 7-го демократичного скликання Саджавської сільської ради від 19.11.2017 № 622-18/2017, виявлено порушення межових знаків вказаної земельної ділянки. ОСОБА_9 підтвердив, що завіз будівельні матеріали та зайняв орієнтовно 0,13 га спірної земельної ділянки та вказав, що ця земельна ділянка належала його матері ОСОБА_5 , яка подарувала її його сину ОСОБА_3 (т. 2 а.с.235-236).

З кадастрового плану спірної земельної ділянки вбачається, що захоплена земельна ділянка орієнтовно площею 0,13 га (т. 2 а.с.237).

Разом з тим, в судовому засіданні встановлено, що незважаючи на прийняття Верховним Судом остаточного судового рішення у цивільній справі №348/2382/17, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2624086001:02:005:0114 площею 0,15 га., з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 була відчужена.

Так, відповідно до договору купівлі-продажу від 27 лютого 2019 року ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_6 купив земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,15 га, кадастровий номер 2624086001:02:005:0114, яка розташована в АДРЕСА_1 (т.1 а.с.52-56).

Таким чином, ОСОБА_3 , будучи обізнаним про наявність рішення Івано-Франківського апеляційного суду від 04.02.2019 року яке стосувалось, в тому числі, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки з кадастровим номером 2624086001:02:005:0114, площею 0,15 га, на підставі якого ОСОБА_3 набув право власності на зазначену земельну ділянку, вдався до укладення з ОСОБА_6 фіктивного договору купівлі-продажу (фіктивного правочину) зазначеної земельної ділянки, який спрямований не на настання реальних наслідків, а на недопущення виконання законного судового рішення.

В подальшому, як встановлено судом, ставши власником даної земельної ділянки, ОСОБА_6 поміняв своє прізвище і уже як ОСОБА_4 25 травня 2021 року уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_2 , за умовами якого продавець передав у власність (продав), а покупець прийняв у власність (купив) земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 2624086001:02:005:0114, що знаходиться по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.57-59).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої 28.10.2023 року вбачається, що власником земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 2624086001:02:005:0114, що розташована за адресою: по АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 (т.1 а.с.50-51).

Відповідно до знімку з Google-карти станом на квітень 2016 року зафіксований загальний стан земельної ділянки: земельна ділянка є рівною, без видимих слідів втручання та не містить на собі будівельних матеріалів, щебеню чи гравію (т.3 а.с.77).

Стороною позивача також суду надано фотографії, на яких зафіксовано стан спірної земельної ділянки. На знімках за березень та грудень 2022 року земельна ділянка виглядає занедбаною, порослою травою та чагарниками, наявні купи гравію та бетонні стовпи, виритий котлован ( т.2 а.с.226-231).

В судовому засіданні переглянуто також відеофайли, на яких зафіксовано стан спірної земельної ділянки з наявними купами гравію та бетонними стовпами (т.3 а.с.16).

Стороною відповідача ОСОБА_2 надано суду копію газети (оригінал оглянутий в судовому засіданні) ЗР Інформ» (№21 (1323) від 21.05.2021 року), де в розділі «Земельні ділянки» «по району» позиція №100, наявне оголошення : «Земельна ділянка під забудову, площею 0,15 га., в с.Саджавка, тел. НОМЕР_1 » (т.3 а.с.78-79).

Відповідач ОСОБА_2 в свою чергу вважає, що він юридично і фактично є добросовісним набувачем права власності на спірну земельну ділянку і єдиним добросовісним власником земельної ділянки. А позивач ОСОБА_1 не був і не є власником спірної земельної ділянки.

До спірних правовідносин суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямованими на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою–третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин другої та третьої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому, правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2-4, 13 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Таким чином, захисту у суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Схожі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 08січня 2025 року у справі № 760/21831/18, від 30 травня 2018 року у справі № 639/3980/16-ц та від 02 жовтня 2024 року у справі № 761/42671/18.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Слід акцентувати увагу на тому, що відповідач ОСОБА_3 був обізнаний про судове рішення Івано-Франківського апеляційного суду від 04.02.2019 року (приймав участь в судовому засіданні), яке стосувалось, в тому числі, визнання недійсним договору дарування спірної земельної ділянки. Це є важливою обставиною, адже знання про судове рішення накладає на нього зобов`язання дотримуватися правових обмежень, незалежно від того, чи були ці обмеження відображені в державному реєстрі на певний момент. З правової точки зору, сама по собі відсутність обтяжень у реєстрі не є автоматичним підтвердженням того, що ці обмеження фактично не існують або були скасовані на законних підставах.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 05.01.2024 року у справі № 761/40240/21.

ОСОБА_3 , отримавши спірну земельну ділянку за недійсним правочином, не набув права власності на неї. Оскільки договір дарування є недійсним, перехід права власності юридично не відбувся. Отже, ОСОБА_3 не мав законного права розпоряджатися вказаною земельною ділянко, зокрема, шляхом передання її відповідачу ОСОБА_4 (до зміни прізвища та імені – ОСОБА_6 ).

Будь-які дії з передання в подальшому цього майна є незаконними оскільки особа, яка не набула права власності, не може здійснювати розпорядчі правочини щодо такого майна. Тому договір купівлі-продажу між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 також є недійсним з огляду на відсутність законного права власності у відчужувача.

Згідно із статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

ОСОБА_4 (до зміни прізвища та імені – ОСОБА_6 ), отримавши нерухоме майно за недійсним правочином, не набув права власності на нього. Оскільки договір дарування є недійсним, перехід права власності юридично не відбувся. Тому ОСОБА_4 ( ОСОБА_6 ) не мав законного права розпоряджатися цим майном, зокрема шляхом його відчуження відповідачу ОСОБА_2 . Будь-які дії з передачі цього майна є незаконними, оскільки особа, яка не набула права власності, не може здійснювати розпорядчі правочини щодо такого майна. Тому угода між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 також є недійсною через відсутність законного права власності у відчужувача.

Крім того, слід зазначити, що відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 мали можливість перевірити судові рішення, які стосувалися даної спірної земельної ділянки. Однак вони не скористалися цим правом належним чином. У разі належної перевірки вони б дізналися, що ОСОБА_3 на момент укладення договору купівлі - продажу від 27.02.2019 року не набув права власності на земельну ділянку, і будь-які дії з відчуження майна були неправомірними.

Тому, доводи про те, що відповідач ОСОБА_2 не міг знати про претензії інших осіб на це нерухоме майно або про те, що воно може бути спірним, є необґрунтованими. ОСОБА_2 мав можливість належним чином перевірити правовий статус майна перед його придбанням, зокрема, перевірити наявність судових обмежень чи претензій інших осіб. Крім того, обставини, що майно було предметом судових спорів, не могли залишитися непоміченими при належній перевірці документів та юридичної історії майна, зокрема у державному реєстрі судових рішень та на сайті Надвірнянського районного суду, а також при зверненні до органу місцевого самврядування. Невиконання таких дій з боку ОСОБА_2 не звільняє його від відповідальності оа придбання спірного майна.

Доводи представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Федіва І.І. про те, що визнання недійсним договору купівлі-продажу є порушенням права як добросовісного набувача на мирне володіння майном, є безпідставними, оскільки після визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, сторона покупця не буде змушена самостійно шукати способи компенсації понесених нею втрат, оскільки закон передбачає чіткий механізм захисту прав покупця у такому випадку. Відповідно до положень цивільного законодавства, недійсність договору передбачає відновлення сторін у початковий стан, що означає повернення покупцю сплачених ним коштів або відшкодування вартості майна іншим способом, передбаченим законом. Таким чином, інтереси покупця будуть захищені в рамках встановленого правопорядку, і це усуне необхідність у додаткових діях для відшкодування збитків.

Щодо вимоги про усунення перешкоди в користуванні земельною ділянкою, шляхом її звільнення та приведенням у попередній стан за цільовим призначенням, суд зважив на таке.

Частинами першою, другою статті 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Отже, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Згідност.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, а також застосування інших, передбачених законом, способів.

Тому, оскільки судом встановлено, що на даний час ОСОБА_2 фактично здійснює користування спірною земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 , без належних правових підстав, чим перешкоджає вільному користуванню та розпорядженню вказаною ділянкою позивачу ОСОБА_1 , вимога позивача до відповідача про усунення перешкоди в користуванні земельною ділянкою, шляхом її звільнення та приведенням у попередній стан за цільовим призначенням, також підлягає до задоволення.

Щодо строку позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно до частини два, три статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

В письмових поясненнях наданих позивачем 03.09.2025 позивач ОСОБА_1 зазначив, що 11.07.2023 під час розгляду кримінального провадження № 348/62/21 за обвинуваченим ОСОБА_9 за ч.1 ст 358 КК України, де він є потерпілим, було отримано копію викопіювання з топографо-топогеодезичного плану с. Саджавка, з якого стало відомо про те, що ОСОБА_3 відчужив ОСОБА_2 частину захопленої у нього земельної ділянки.

За п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦК України, акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-IX) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився. Законом від 14.05.2025 №4434-ХІ виключено п.19 розділ «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України. Закон набрав чинності з 04.09.2025.

Підсумовуючи, суд зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився до 04.09.2025.

Отже, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судами обґрунтованими позовних вимог не спливла, позов подано до суду 13.01.2025, тобто в момент, коли строки позовної давності були зупинені.

Тому доводи представника відповідача ОСОБА_11 – адвоката Федіва І.І. про застосування строку позовної давності спростовуються викладеними висновками.

Таким чином, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, виходячи з принципів розумності, пропорційності, виваженості, справедливості, з урахуванням балансу інтересів сторін, меж дозволеного втручання, вирішуючи позови у межах заявлених вимог, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, застосовані відповідно до ухвали Надвірнянського районного суду від 14.01.2025 року після набранням рішенням законної сили.

Оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 , з відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_12 та ОСОБА_2 на користь позивача слід стягнути судові витрати на оплату судового збору у рівних частках по 1211,20 грн з кожного.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то представниками позивача в порядку ч.8 ст.141 ЦПК України, заявлено усну заяву про те, що відповідні докази на підтвердження розміру таких витрат будуть подані до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

На підставі наведеного, ст.ст.13, 15, 16, 202, 203, ч.1 ст.215, 234, 236, 391 ЦК України, ч.1 ст.91, ст.ст.103,152,158 ЗК України, та керуючись ст.ст.4, 12-13, 76-81,89, 141, 258- 259, 263- 265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідачів: приватний нотаріус Коломийського міського нотаріального округу Галян Галина Михайлівна, приватний нотаріус Надвірнянського нотаріального округу Івасик Юрій Юрійович – задовольнити.

Визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 2624086001:02:005:0114, площею 0,15 га., з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що в АДРЕСА_1 , який укладений 27 лютого 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 та посвідчений приватним нотаріусом Надвірнянського РНО Івано-Франківської області Івасиком Юрієм Юрійовичем за № 147.

Визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 2624086001:02:005:0114, площею 0,15 га., з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що в АДРЕСА_1 , який укладений 25 травня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Коломийського РНО Івано-Франківської області Галян Галиною Михайлівною за №487.

Зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,15 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , шляхом її звільнення та приведенням у попередній стан за цільовим призначенням.

Скасувати заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Надвірнянського районного суду від 14.01.2025 року у виді арешту на нерухоме майно, а саме на: земельну ділянку з кадастровим номером 2624086001:02:005:0114, площею 0,15 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в АДРЕСА_1 , після набрання рішенням законної сили.

Стягнути із ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору у розмірі по 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ;

Відповідач -1: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ;

Відповідач -2: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 ;

Відповідач -3: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_4 .

Повний текст рішення складено 20.07.2026 року

Суддя Т.А.Бурдун