Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №420/5868/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5868/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовною заявою приватного підприємства «АЛЬФА ЛЮКС» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява приватного підприємства «АЛЬФА ЛЮКС» до Одеської митниці, в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500090/2026/000010/1 від 17.02.2026 та Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500090/2026/000047 від 17.02.2026.

Стислий виклад позиції позивача.

Представник позивача, з покликанням на фактичні обставини справи, зазначає, що з метою митного оформлення товарів, які ввозились на митну територію України, позивачем подано до відповідача митну декларації від 16.02.2026 №26UA500090002460U5, а також документи, що відповідають переліку, визначеному ч.2 ст.53 МК України.

За твердженням представника позивача, відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 17.02.2026 №UA50090/2026/000010/1 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 17.02.2026 №UA500090/2026/000047/

На переконання представника позивача, вищевказані документи є необґрунтованими та протиправними, винесеними з порушенням норм законодавства.

Стислий виклад заперечень відповідача.

У відзиві на позов відповідач зазначає, що надані позивачем документи містили розбіжності та не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів.

Як вказує представник відповідача, з урахуванням наявних розбіжностей у поданих документах, відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів та відмови митним органом у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю.

Стислий виклад відповіді на відзив.

У відповіді на відзив представник позивача проти доводів Одеської митниці заперечує, вказує, що законодавство не ставить в залежність факт оплати товару на митну вартість товару. Умови оплати та їх виконання стосуються лише господарських взаємовідносин між сторонами контракту.

Як вказує представник позивача, позивач надав відповідачу всі документи, що передбачені нормами Митного кодексу України.

Крім того, на переконання представника позивача, якщо витрати на навантаження, пов`язані з транспортуванням товарів до борту судна, включені до ціни товару, ці витрати не потрібно додатково виділяти при декларуванні митної вартості, оскільки вони є частиною вартості товару за умовами FOB.

Стислий виклад заперечень на відповідь на відзив.

У запереченнях на відповідь на відзив представник Одеської митниці наводить доводи, які є аналогічними, що зазначені у відзиві.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 06.03.2026 суд прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи.

Ухвалою від 20.07.2026 суд залишив без задоволення клопотання представника відповідача про розгляд адміністративної справи №420/5868/26 за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Судом встановлено, що між приватним підприємством «АЛЬФА ЛЮКС» та ENERGY EG CO укладено контракт від 31.01.2024 №31/1 (далі – контракт №31/1), відповідно до п.1.1. якого продавець зобов`язується передати, а покупець прийняти та оплатити харчову сіль згідно рахунків.

Згідно з п.3.1. контракту №31/1, ціна товару визначається в попередньому рахунку (proforma invoice). Пунктом 3.2. контракту №31/1 передбачено, що остаточна вартість партії поставленого товару визначається в комерційному рахунку та може відрізнятися від попереднього рахунку.

За п.3.3. контракту №31/1, у вартість входить: вартість повної упаковки та маркування, слінг-пакети, крафт-пакети, позначки на пакетах.

Відповідно до п.5.4. контракту №31/1, вартість упаковки, маркування та робіт, пов`язаних із пакуванням включена у вартість товару.

Згідно з п.4.1. контракту №31/1, за даним контрактом товари поставляються окремими партіями згідно інвойсів. Умови поставки – CIF або FOB згідно Інкотермс 2010 (конкретні умови поставки вказуються в інвойсі та/або в інших товаросупровідних документах).

Відповідно до попереднього рахунку (proforma invoice) від 25.12.2025 №INV-2025-2512, в межах контракту №31/1 приватним підприємством «АЛЬФА ЛЮКС» придбається, зокрема товар Сіль помел 1 (МІКС 0.2-2.0 мм) у кількості 2000 тон, ціна за одиницю 49,25 дол. США/тонна.

В комерційному інвойсі від 07.02.2026 №232 містяться аналогічні відомості щодо ціни та якості товару.

Також, в комерційному інвойсі від 07.02.2026 №232 визначено умови оплати за товари, придбані в межах контракту №31/1, а саме:

50000,00 дол. США – передоплата;

80000,00 дол. США – другий платіж після виробництва 2000 тон вантажу;

49250,00 дол. США – третій платіж після перевірки експортної документації та вантажу;

14986,875 дол. США – після отримання товару на сладі покупця, але не пізніше ніж через 30 днів після відвантаження в порту завантаження.

Здійснення оплати на вказаних умовах та у визначеному в комерційному інвойсі від 07.02.2026 №232 порядку підтверджується платіжною інструкцією в іноземній валюті або банківських металах від 26.12.2025 №542, платіжною інструкцією в іноземній валюті або банківських металах від 26.01.2026 №554, платіжною інструкцією в іноземній валюті або банківських металах від 04.02.2026 №559.

З метою митного оформлення поставленого товару – Сіль помел 1 (МІКС 0.2-2.0 мм) у кількості 1750 тон, декларантом подано до митного оформлення митну декларації №26UA500090002460U5 разом з документами, що підтверджують митну вартість імпортованого товару, зокрема контракт №31/1, проформу-інвойс від 25.12.2025 №INV-2025-2512, комерційний інвойс від 07.02.2026 №232, платіжну інструкцію в іноземній валюті або банківських металах від 26.12.2025 №542, платіжну інструкцію в іноземній валюті або банківських металах від 26.01.2026 №554, платіжну інструкцію в іноземній валюті або банківських металах від 04.02.2026 №559.

За результатами розгляду митної декларації та поданих документів, Одеською митницею прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 17.02.2026 №UA500090/2026/000047 та рішення про коригування митної вартості товарів від 17.02.2026 №UA500090/2026/000010/1.

Обґрунтовуючи прийняте рішення про коригування митної вартості товарів від 17.02.2026 №UA500090/2026/000010/1, відповідачем вказані наступні недоліки та розбіжності в поданій митній декларації та документах, що підтверджують митну вартість імпортованого товару:

згідно пункту 3.6 Контракту умовами оплати є 100 відсоткова попередня оплата за товар, а у наданому інвойсі від 07.02.2026 № 232 зазначені чотири терміни та умови оплати відповідно по сумам: 50 тис.дол, 80 тис.дол.,49250тис. дол. та 14986,875 тис. дол, остання оплата з яких до митного оформлення не надана на суму 14986,875 тис. дол., чим і порушено дотримання умов оплати за товар згідно Контракту та інвойсу. Отже, з огляду на пункт 4 частини другої статті 53 Кодексу декларантом не надано належних документальних підтверджень ціни, що фактично сплачена за оцінюваний товар;

згідно пункту 6.3.6 Контракту передбачено наявність експортної митної декларації, яка до митного оформлення не надана;

у поданому коносаменті від 07.02.2026 № 1 у якості умов оплати фрахту зазначено: «freight payable as per Charter-Party». Проте, зазначений документ до митного оформлення не надавався, що унеможливлює здійснення перевірки оплати витрат на транспортування оцінюваних товарів до порту ввезення на митну територію України та відповідно перевірки правильності виконання та додержання умов поставки. Таким чином виникли підстави вважати, що в наданих документах зазначені помилкові або недостовірні відомості, які мають вплив на правильність визначення митної вартості та потребують уточнення. Згідно п.5 ст.54 МКУ митний орган має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документу чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості. Згідно п.2 ст.52 МКУ декларант зобов`язаний подавати у митні органи достовірні відомості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

згідно з нормами Закону України від 21 червня 2018 року №2473-VIII «Про валюту і валютні операції», Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216. Для підтвердження ціни, що фактично сплачена за товар, декларантом надано платіжні інструкції в іноземній валюті (SWIFT) від: 26.12.2025, 26.01.2026, 04.02.2026 №Б/Н, які не містять обов`язкових реквізитів, визначених Положенням №216, зокрема підписів (власноручних/електронних) відповідальних осіб платника, які відповідно до законодавства України мають право розпоряджатися рахунком, або код автентифікації та інформації про місцезнаходження надавача платіжних послуг отримувача. Отже, з огляду на пункту 4 частини другої статті 53 Кодексу, декларантом не надано належних документальних підтверджень ціни, що фактично сплачена за оцінюваний товар;

поставка оцінюваного товару заявлена на комерційних умовах поставки FOB AL ARISH PORT. На вказаних умовах поставки FOB, покупець зобов`язаний за власний рахунок укласти договір перевезення товару та понести витрати, пов`язані з доставкою товару до місця призначення відповідно до офіційних правил Міжнародної торгової палати для тлумачення торговельних термінів (Інкотермс). На вказаних умовах поставки до обов`язків продавця належить витрати, пов`язані з навантаженням товару на борт судна. Також слід відмітити, що з огляду на маршрут транспортування товару (EL ARISH PORT EGYPT – CHORNOMORSK PORT, UKRAINE) при умовах поставки FOB EL ARISH PORT, експедитор повинен надавати послуги з розвантаження, перевантаження та обробки товару в порту FOB EL ARISH PORT. Однак, відомості про вартість витрат таких послуг, які є складовими митної вартості, не включені у графу 21 декларації митної вартості до ЕМД від 16.02.2025 №26UA500090002460U5 та відсутні у поданих документах.

В оскаржуваному рішенні також зазначено, що в рамках проведення консультації з декларантом, митну вартість імпортованих товарів вирішено визначити за резервним методом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Митний кодекс України від 13.03.2012 №4495-VI, у редакції на час виникнення спірних правовідносин ( надалі - МК України) визначає, зокрема

митна вартість товарів - це вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. ( стаття 49 МК України);

декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації. ( частина друга статті 52 МК України);

у випадках, передбачених цим Кодексом декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. ( стаття 53 МК України);

перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, наведено у частині другій статті 53 МК України;

у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи (згідно з переліком). ( частина третя статті 53 МК України);

забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару ( частина п`ята - шоста статті 53 МК України);

митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості ( пункти 1 та 2 частини п`ятої статті 54 МК України);

митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.( частина шоста статті 54 МК України);

рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду. ( частина друга статті 55 МК України);

у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів митний орган за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу на строк 90 днів з дня випуску товарів. ( частина сьома статті 55 МК України);

протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються. ( частина восьма статті 55 МК України);

визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. ( частини перша-четверта статті 57 МК України);

у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. ( частини 5-6 статті 57 МК України);

метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.(частина друга статті 58 МК України);

митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. ( частини четверта - п`ята статті 58 МК України).

З аналізу вищезазначених положень Митного кодексу України вбачається, що декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов`язаний надати документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України.

При цьому, наведені приписи МК України надають митному органу право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Щодо вищевказаного, то Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу суду, а саме, постанови від 19 лютого 2019 року у справі №804/1316/16, від 12 березня 2019 року у справі №826/2313/16, від 27 березня 2020 року у справі №540/2605/18, від 6 травня 2020 року у справі №140/1713/19, від 25 листопада 2020 року у справі №1.380.2019.001657, від 15 квітня 2021 року у справі №804/14964/15).

Отже, у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.

Предметом оскарження у цій справі є рішення про коригування митної вартості товарів, яке прийнято у зв`язку з неподанням декларантом усіх документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 МКУ.

Вказаний висновок митного органу ґрунтується на обставинах, викладених у графі 33 оскаржуваних рішень, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною контракту.

Так, в обґрунтування прийнятого рішення про коригування митної вартості від 17.02.2026 №UA500090/2026/000010/1 Одеською митницею вказано, зокрема, що згідно пункту 3.6 Контракту умовами оплати є 100 відсоткова попередня оплата за товар, а у наданому інвойсі від 07.02.2026 № 232 зазначені чотири терміни та умови оплати відповідно по сумам: 50 тис. дол, 80 тис. дол., 49250 тис. дол. та 14986,875 тис. дол, остання оплата з яких до митного оформлення не надана на суму 14986,875 тис. дол., чим і порушено дотримання умов оплати за товар згідно Контракту та інвойсу. Отже, з огляду на пункт 4 частини другої статті 53 Кодексу декларантом не надано належних документальних підтверджень ціни, що фактично сплачена за оцінюваний товар.

Суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст.58 МК України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

При цьому, відповідно до ч.5 ст.58 МК України, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Отже, законодавець пов`язує визначення митної вартості не виключно з фактом повного виконання покупцем грошового зобов`язання перед продавцем, а із загальною ціною операції, тобто сумою платежів, які вже здійснені або підлягають здійсненню відповідно до умов зовнішньоекономічного договору.

Як встановлено судом, відповідно до пункту 3.2 контракту №31/1 остаточна вартість партії поставленого товару визначається у комерційному рахунку та може відрізнятися від попереднього рахунку. Водночас, пунктом 4.1 контракту передбачено, що поставка товарів здійснюється окремими партіями згідно з інвойсами, у яких визначаються конкретні умови поставки.

Отже, комерційний інвойс від 07.02.2026 №232 є документом, який конкретизує умови поставки відповідної партії товару, у тому числі порядок та строки проведення розрахунків за неї.

Судом встановлено, що на підтвердження ціни товару позивачем надано контракт №31/1, проформу-інвойс від 25.12.2025 №INV-2025-2512, комерційний інвойс від 07.02.2026 №232, а також платіжні документи від 26.12.2025 №542, від 26.01.2026 №554 та від 04.02.2026 №559, які підтверджують здійснення платежів на користь продавця відповідно до погодженого сторонами порядку розрахунків.

При цьому, ненадання доказів здійснення останнього платежу у сумі 14986,875 дол. США саме на момент митного оформлення товару не може свідчити про відсутність документального підтвердження заявленої митної вартості, оскільки вказана сума відповідно до умов інвойсу підлягала сплаті після отримання товару на складі покупця, але не пізніше ніж через 30 днів після відвантаження у порту завантаження.

Отже, на момент митного оформлення товару відповідний платіж не був простроченим та не був таким, що мав бути здійснений на дату подання митної декларації, а тому відсутність документа про його сплату не може розцінюватися як ненадання підтвердження ціни товару, яка фактично сплачена або підлягає сплаті.

Крім того, митним органом не наведено доказів того, що розбіжність між умовами пункту 3.6 контракту та умовами оплати, визначеними у комерційному інвойсі, вплинула на числове значення митної вартості товару або свідчить про недостовірність заявленої декларантом ціни.

Сам по собі факт відмінності умов оплати, визначених у контракті та конкретизованих у рахунку-фактурі щодо окремої партії товару, не може бути безумовною підставою для висновку про неналежне підтвердження митної вартості, оскільки сторони зовнішньоекономічного договору вправі визначати порядок проведення розрахунків за кожною окремою поставкою шляхом погодження відповідних умов у рахунках-фактурах та інших товаросупровідних документах.

Суд зазначає, що згідно з висновками Верховного Суду наведеними у постанові від 29.07.2020 по справі №420/1709/19, у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови, на яких має здійснитися оплата за товар, якщо вони безпосередньо не впливають на ціну товару, останньої не стосуються. Таким чином, розбіжності щодо умов оплати товару в документах, доданих до митної декларації на підтвердження митної вартості, не є тими розбіжностями (суперечностями), які є підставою для витребування контролюючим органом додаткових документів, якщо інші документи в сукупності не викликають сумнів у достовірності задекларованої митної вартості.

Навіть відсутність оплати за товар не впливає на митну вартість такого з огляду на те, що фактична оплата за поставлений товар, як і спосіб здійснення такої оплати (готівковий, безготівковий) так і часові рамки оплати (передоплата, післяплата, відстрочка) ніяким чином не впливає на ціну (розмір оплати) товару, що передбачена контрактом (з урахування додаткових платежів, якщо такі передбачені чи здійснені).

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 17.04.2018 по справі №815/329/17 та від 18.04.2024 по справі №420/6297/20.

У зв`язку з наведеним, суд доходить висновку, що надані декларантом документи у своїй сукупності підтверджували як ціну товару, так і умови її формування, а тому висновок митного органу про ненадання документального підтвердження ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінюваний товар, є необґрунтованим.

Стосовно доводів Одеської митниці про те, що згідно пункту 6.3.6 Контракту передбачено наявність експортної митної декларації, яка до митного оформлення не надана, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Разом з тим, митна декларація країни відправлення не віднесена до переліку документів, обов`язкових для подання до митного оформлення товару згідно з ч. 2 ст. 53 МК України, а є допоміжним документом який не є ключовим при визначенні митної вартості товару, тому не може бути використана для підтвердження митної вартості товару.

Крім того, Одеською митницею в рішенні не обґрунтовано жодним чином, як відсутність експортної декларації впливає на неможливість визначення митної вартості товару, що поставляється.

Отже, таке зауваження митного органу не може братись до уваги, як обґрунтована підстава для коригування митної вартості товару, оскільки в матеріалах справи наявні всі належні відомості, які спростовують аргументи митного органу.

Крім зазначеного вище, Одеською митницею вказано, що у поданому коносаменті від 07.02.2026 № 1 у якості умов оплати фрахту зазначено: «freight payable as per Charter-Party». Проте, зазначений документ до митного оформлення не надавався, що унеможливлює здійснення перевірки оплати витрат на транспортування оцінюваних товарів до порту ввезення на митну територію України та відповідно перевірки правильності виконання та додержання умов поставки.

Я встановлено судом, разом із митною декларацією позивачем надано документи, які підтверджують витрати на транспортування товару, зокрема договір фрахтування від 13.01.2026 №130126, укладений між ORIS MARITIME B.V. та ПП «АЛЬФА ЛЮКС», рахунок від 13.02.2026 №010/02, виставлений відповідно до умов вказаного договору, а також платіжну інструкцію в іноземній валюті або банківських металах від 19.02.2025 №566, якою підтверджується здійснення оплати за договором фрахтування у сумі 126506,38 доларів США.

Отже, твердження митного органу про неможливість перевірки витрат на транспортування товару у зв`язку з ненаданням документів щодо фрахту не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки декларантом були надані документи, які містять відомості щодо умов перевезення, вартості фрахту та підтверджують факт його оплати.

При цьому, відповідачем не наведено жодних доказів того, що зазначені документи містять розбіжності, суперечності або не дозволяють встановити фактичний розмір витрат на транспортування товару.

Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 6 частини другої статті 53 Митного кодексу України документи, що підтверджують витрати на транспортування, подаються митному органу у випадку, якщо за умовами поставки такі витрати не включені до вартості товару. Водночас, метою подання таких документів є саме підтвердження числового значення відповідної складової митної вартості, а не підтвердження будь-яких додаткових обставин господарських взаємовідносин між учасниками перевезення.

У цьому випадку позивачем виконано обов`язок щодо документального підтвердження витрат на транспортування, оскільки надані документи дозволяли митному органу встановити розмір фрахтових витрат та перевірити їх включення до митної вартості товару.

Крім того, посилання митного органу виключно на те, що у коносаменті міститься запис «freight payable as per Charter-Party», не може свідчити про наявність підстав для коригування митної вартості, оскільки така відмітка лише вказує на існування окремого договору щодо оплати фрахту, який у даному випадку був наданий декларантом.

Митним органом не доведено, що розмір фрахту, підтверджений договором фрахтування, рахунком та платіжною інструкцією, не відповідає фактичним витратам на транспортування товару або що позивачем не були враховані відповідні витрати при визначенні митної вартості.

Зі змісту ч.3 ст.53 МК України вбачається, що додаткові документи можуть витребовуватись митним органом лише за наявності обґрунтованих підстав вважати, що подані документи містять розбіжності або не підтверджують числові значення складових митної вартості.

Разом із тим, у спірному випадку митний орган фактично обмежився посиланням на відсутність чартерної угоди, не врахувавши документи щодо фрахтування, які були надані декларантом, та не встановивши, яким саме чином їх недостатність вплинула на правильність визначення митної вартості товару.

Отже, доводи відповідача щодо ненадання документів на підтвердження витрат на транспортування товару є необґрунтованими, оскільки позивачем були надані належні документи, які підтверджують розмір фрахтових витрат та їх фактичну оплату, а митним органом не доведено наявності будь-яких неврахованих складових митної вартості.

Щодо висновків митного органу про те, що подані до митного оформлення платіжні інструкції в іноземній валюті (SWIFT) не містять реквізитів, визначених Положенням №216, зокрема підписів відповідальних осіб платника, суд вказує таке.

Згідно з п.4 ч.2 ст.52 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, якщо рахунок сплачено, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.

Верховний Суд у постанові від 10.11.2020 у справі №280/1853/19 зазначив, що повідомлення, сформовані за результатами здійснення переказів в іноземній валюті, в тому числі за допомогою системи SWIFT, за умови наявності у них всіх реквізитів, що дозволяють ідентифікувати здійснення такої операції, можуть вважатись належним документом, що підтверджує факт оплати за товар. Колегія суддів відхилила посилання скаржника на недотримання позивачем вимог Постанови №78 в частині накладення електронного цифрового підпису (далі ЕЦП) на платіжні доручення, оскільки засади використання сервісу «Інтернет-банкінг» передбачають використання означеного сервісу із використанням ЕЦП, відтак, роздруківки платіжних доручень здійснені з означеного сервісу слід вважати такими, що здійснені з накладенням ЕЦП.

Суд по цій справі встановив, що оплату за контрактом здійснено через АТ «ВСТ БАНК» із застосуванням електронного програмно-технічного комплексу, про що до митного оформлення надані роздруківки електронних платіжних інструкцій в іноземній валюті №542 від 26.12.2025, №554 від 26.01.2026, №559 від 04.02.2026, №566 від 19.02.2026, які в повній мірі надають можливість ідентифікувати операцію за сторонами (ПП «АЛЬФА ЛЮКС» та ENERGY EG CO), підставою (із посиланням на контракт №31/1 від 31.01.2024), що відповідачем не заперечується.

У вказаних платіжних інструкціях в іноземній валюті також містяться відмітки банківської установи АТ «ВСТ БАНК» про проведення платежів та накладені підписи уповноважених осіб.

Відповідно до п.6 розділу І Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою Правління НБУ №216 від 28.07.2008, ініціатор має право оформити платіжну інструкцію в іноземній валюті або банківських металах в електронній або паперовій формі. Форма та порядок надання платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах визначаються умовами договору про надання платіжних послуг між користувачем і надавачем платіжної послуги.

Згідно до п.26 розділу ІІІ вказаного Положення №216, надавач платіжних послуг повинен перевірити відповідність заповнення реквізитів платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах вимогам розділу II цього Положення та реквізитам, зазначеним у документах, які відповідно до нормативно-правових актів Національного банку з питань валютного регулювання є підставою для здійснення перерахування коштів в іноземній валюті або банківських металах з рахунку платника, а також поштові та платіжні реквізити контрагентів.

При електронній ідентифікації клієнта банком, за допомогою апаратного цифрового ключа, його підпис на платіжних документах не вимагається.

Отже суд дійшов висновку, що посилання митного органу на відсутність підпису відповідальних осіб платника у платіжних інструкціях в іноземній валюті не відповідає дійсності та не може слугувати підставою для коригування митної вартості.

Крім того, саме надавач платіжних послуг зобов`язаний перевірити відповідність заповнення реквізитів платіжної інструкції в іноземній валюті, тому суд вважає, що відповідальність за заповнення платіжних інструкцій не може покладатись на платника.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що наведені митним органом сумніви митної вартості товару в цій частині є необґрунтованими та не можуть слугувати підставою для її коригування.

Суд вважає необґрунтованими доводи митниці про невключення у графу 21 декларації митної вартості до ЕМД від 16.02.2025 №26UA500090002460U5 відомостей про вартість витрат, пов`язаних з навантаженням товару на борт судно, з огляду на наступне.

Згідно п.4.1. Контракту, товари поставляються окремими партіями згідно інвойсів. Умови поставки CIF або FOB згідно Інкотермс-2010 (конкретні умови поставки вказуються в інвойсі та/або в інших товаросупровідних документах).

У комерційних інвойсах №231, №232 від 07.02.2026 визначені умови доставки ВНБ (FOB), ПОРТ ЕЛЬ-АРІШ, ЄГИПЕТ.

Згідно з міжнародними правилами інтерпретації торгових визначень у сфері зовнішньої торгівлі ІНКОТЕРМС, в редакції 2010 року, визначено умови поставки товару FOB - ФРАНКО-БОРТ (... назва порту відвантаження), термін «франко-борт» означає, що поставка є здійсненою продавцем, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту усі витрати й ризики втрати чи пошкодження товару повинен нести покупець. Термін FOB зобов`язує продавця здійснити митне очищення товару для експорту. Цей термін може застосовуватися тільки у випадках перевезення товару морським або внутрішнім водним транспортом.

Статтею А.4 умов поставки FOB визначено, що продавець зобов`язаний здійснити завантаження товару на борт судна, призначеного продавцем, у день чи в межах періоду, що узгоджені сторонами, в названому порту відвантаження, у спосіб, що відповідає звичаям порту.

Відповідно до ст. А.6 умов поставки FOB продавець зобов`язаний, з урахуванням положень статті Б.6: - нести всі витрати, пов`язані з товаром, до моменту переходу товару через поручні судна в названому порту відвантаження; - сплатити, коли це належить, витрати експортних митних процедур, а також усі мита, податки та інші збори, що підлягають сплаті при експорті товару.

Згідно зі ст. А.9 умов поставки FOB продавець зобов`язаний нести витрати, пов`язані з діями щодо перевірки товару (такими як перевірка якості, розмірів, ваги, кількості), необхідними для здійснення поставки товару у відповідності зі статтею А.4.

Тобто, згідно до обумовлених сторонами умов поставки Товару на продавця покладається обов`язок щодо доставлення товару до порту відвантаження обраного покупцем.

За наведених обставин, суд вважає безпідставними твердження митного органу у цій частині, адже позивач, як покупець, не поніс витрат, пов`язаних з навантаженням товару на борт судно.

За таких обставин, суд доходить висновку, що доводи відповідача є необґрунтованими та підлягають відхиленню.

При цьому, суд зазначає, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості. В свою чергу, умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв`язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися митним органом до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак, суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.11.2018 року №815/4044/15.

До того ж, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не зазначив яким саме чином вказані обставини вплинули на достовірність визначення декларантом задекларованої митної вартості. Вказані обставини жодним чином не свідчать про наявність розбіжностей чи відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що надані декларантом документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), й не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.

Суд також враховує, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу щодо такого застосування судом статей 53, 54 МК України у подібних правовідносинах, зокрема у постанові від 23.10.2021 у справі №815/4821/16, але не виключно.

Зазначивши у оскаржуваному рішенні про виявлені розбіжності, митний орган не зазначає яким чином це вплинуло на митну вартість товару та чому це є перешкодою до її визначення за першим методом.

Тобто, за встановленими у цій справі обставинами, суть виявлених митним органом недоліків знайшла своє відображення безпосередньо у рішенні про коригування митної вартості, які у процедурі митного оформлення, є кінцевими та позбавляє декларанта можливості подавати додаткові документи. В той же час, у вимогах про надання додаткових документів відповідач не зазначив законодавчо визначених підстав для цього та не вказав, чому з наданих до митного оформлення документів неможливо визначитись з правильністю (неправильністю) визначення декларантом митної вартості товару, а виключно наведено пропозицію надання додаткових документів за переліком, встановленим частиною третьої статті 53 МК України.

Крім того, Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, зокрема у постанові від 30 квітня 2020 року у справі №820/231/16, що витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Отже, суд дійшов висновку, що витребуючи перелік документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Враховуючи викладене, суд вважає, що для митного оформлення декларантом були надані всі документи, необхідні для підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару, які містили необхідні числові показники митної вартості.

Відповідно до ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. Відповідно до частини 3 цієї ж статті за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених ч. 6 ст. 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, зокрема у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч.2-4 ст.53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Стаття 57 МК України передбачає, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування таких методів: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Якщо основний метод не може бути використаний, застосовується послідовно кожний із перелічених у частині першій цієї статті методів. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

Як встановлено судом, за результатами проведеної консультації, на підставі аналізу наявної у митного органу інформації митна вартість товару скоригована митницею за другорядним методом визначення митної вартості – резервний метод, згідно з положеннями ст.64 МК України.

Як зазначено у спірному рішенні, визначення митної вартості товару здійснено на підставі раніше визнаній митним органом митній вартості аналогічного товару, випущеного у вільний обіг.

Суд зазначає, що при обґрунтуванні неможливості застосування певних другорядних методів орган доходів і зборів повинен конкретизувати підстави незастосування цих методів.

Орган доходів і зборів зобов`язаний навести у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.

Натомість, у графі 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості митний орган лише констатує що коригування митної вартості буде здійснено до рівня митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено декларантом.

Відповідно до приписів пунктів 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України, прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Відповідач не виконав обов`язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод. При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним органом доходів і зборів за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), суд повинен вимагати від відповідача доведення того, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) було оскаржене до суду та скасоване судом ( постанови Верховного Суду від 8 лютого 2019 року у справі справа №825/648/17, від 20 липня 2023 року у справі №640/22572/20).

Верховний Суд сформував правову позицію, яку суд враховує при вирішенні цієї справи, відповідно до якої формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід урахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню (постанови від 21.02.2018 у справі №820/17417/14, від 04.09.2018 у справі №818/1186/17).

Згідно з ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості від 17.02.2026 №UA500090/2026/000010/1 та картку відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 17.02.2026 №UA500090/2026/000047 за відсутністю обґрунтованих підстав вважати заявлені декларантом відомості про митну вартість товарів неповними, недостовірними чи з розбіжностями, у зв`язку з чим, під час здійснення митного контролю правильності визначення декларантом митної вартості товарів, діяв у спосіб, що не відповідає вимогам Митного кодексу України, застосувавши другорядний метод визначення митної вартості товару, за наявності законних підстав для застосування основного методу за ціною договору.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Враховуючи викладене, за наслідками судового розгляду справи, суд доходить висновку, що відповідач не довів правомірності прийняття оскаржуваного рішення, відтак, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 139 КАС України, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа лише у разі задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем сплачений судовий збір в загальному розмірі 19498,67 грн, а саме 16170,68 грн за вимогу майнового характеру – оскарження рішення про коригування митної вартості товару та 3328,00 грн за вимогу немайнового характеру – оскарження картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів.

Однак, Верховним Судом у постанові від 18.02.2020 року по справі №320/3053/19 сформований правовий висновок, що рішення про коригування митної вартості та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, лише в сукупності позбавляють позивача права оформити товар за основним методом визначення митної вартості та породжують обов`язок позивача задекларувати товар за визначеною відповідачем митною вартістю товару. Відповідно, скасування зазначених актів митного органу є способом захисту позивачем лише одного права - права оформити Товар за заявленою ним митною вартістю, що вказує на те, що це є однією позовною вимогою.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 16.03.2020 по справі №1.380.2019.001962 дійшов висновку, що при оскарженні рішення про коригування митної вартості товарів ціною позову в розумінні Закону «Про судовий збір» є різниця митних платежів, що підлягали сплаті з урахуванням митної вартості, розрахованої декларантом, та митної вартості, розрахованої митним органом в оскаржуваному рішенні.

Отже, 1,5% ціни позову (різниці митних платежів, що підлягали сплаті з урахуванням митної вартості, розрахованої декларантом, та митної вартості, розрахованої митним органом в оскаржуваному рішенні – 1078044,90 грн) становить 16170,68 грн, тобто за подання цього адміністративного позову сплаті підлягав судовий збір у розмірі 16170,68 грн.

Суд вважає, що по цій справі з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань підлягають стягненню на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 16170,68 грн.

Що стосується надмірно сплаченого судового збору у розмірі 3328,00 грн, то він підлягає поверненню позивачу у порядку ст. 7 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Щодо витрат на підготовку перекладу на українську мову іншомовних документів, поданих разом з позовною заявою, суд зазначає таке.

В тексті позовної заяви представником позивача заявлено клопотання про стягнення з відповідача судових витрат, що понесені у зв`язку з підготовкою нотаріально завіреного перекладу на українську мову в сумі 4950,00 грн.

На підтвердження понесених витрат, представником позивача надано до суду рахунок на оплату від 25.02.2026 №26022505, акт надання послуг від 26.02.2026 №260226001 та платіжну інструкцію в національній валюті від 26.02.2026 №21340.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти стягнення витрат за підготовку перекладу на українську мову заперечує, вказує, що сума витрат позивача із залученням перекладача, пов`язана із приведенням позовної заяви та доданих до неї письмових доказів у відповідність до вимог КАС України, тобто переклад документів замовлений позивачем до відкриття провадження у справі, тому понесені позивачем витрати безпосередньо не були пов`язані з розглядом цієї справи.

Суд зазначає, що відповідно до ч.6 ст.137 КАС України, розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).

Положеннями ч.7 ст. 137 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.8 ст.137 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при підготовці позовної заяви, організовано здійснення перекладу документів з мови оригіналу на українську мову, а саме інвойсу від 25.12.2025 №INV-2025-2512, комерційного інвойсу від 07.02.2026 №232, комерційного інвойсу від 07.02.2026 №231, експортної митної декларації №700334838653166 та експортної митної декларації №700334838653488.

Згідно з рахунком на оплату від 25.02.2026 №26022505, актом надання послуг від 26.02.2026 №260226001 та платіжною інструкцією в національній валюті від 26.02.2026 №21340, позивачем були понесені витрати у зв`язку із залученням перекладача у загальному розмірі 4950,00 грн.

Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних із залученням перекладача, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З матеріалів справи вбачається, що переклад документів наданий до суду з метою доведення своєї позиції, а понесені позивачем витрати безпосередньо пов`язані з розглядом цієї справи.

Отже, суд вважає, що пов`язані з перекладом документів є судовими витратами у розумінні ст. 132 КАС України.

Під час розгляду справи, суд надавав оцінку документам, які складені іноземною мовою, та відповідно використовував їх переклад на державну мову, який здійснений на замовлення позивача.

Враховуючи надані позивачем докази понесення витрат на залучення перекладача, вимоги позивача в частині стягнення з Одеської митниці на користь позивача витрат, пов`язаних із залученням перекладача у розмірі 4950,00 грн, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.2, 72, 77, 78, 90, 120, 134, 139, 241-246, 258, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву приватного підприємства «АЛЬФА ЛЮКС» (Французький б-р, буд. 22, корп. 2, прим. 3, м. Одеса, Одеська обл., 65058, код ЄДРПОУ 37351098) до Одеської митниці (вул. Лип Івана та Юрія, буд. 21А, м. Одеса, Одеська обл., 65078, код ЄДРПОУ 44005631) про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів від 17.02.2026 №UA500090/2026/000010/1 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 17.02.2026 №UA500090/2026/000047.

Стягнути з Одеської митниці на користь приватного підприємства «АЛЬФА ЛЮКС» судовий збір у розмірі 16170,68 грн та судові витрати, пов`язані із залученням перекладача, у розмірі 4950,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Дмитро БАБЕНКО