Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №380/5623/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року

справа №380/5623/26

провадження № П/380/5678/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в

ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернувся до суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової винагороди у розмірі 100 тис. грн. за період безперервного стаціонарного лікування та відпустки після тяжкого поранення та проходження Військово-лікарської комісії;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячної додаткової винагороди у розмірі 100 тис. грн. за період безперервного стаціонарного лікування та відпустки після тяжкого поранення та проходження Військово-лікарської комісії у розмірі 722 580 (сімсот двадцять дві тисячі п`ятсот вісімдесят) грн. 00 коп;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період безперервного стаціонарного лікування та відпустки після тяжкого поранення та проходження Військово-лікарської комісії;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячне грошове забезпечення за період безперервного стаціонарного лікування та відпустки після тяжкого 7 поранення та проходження Військово-лікарської комісії у розмірі 142 958 грн. (сто сорок дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят вісім) грн. 00 коп;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 250- кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність.

Ухвалою від 01.04.2026 позовну заяву залишено без руху з підстав пропуску позивачем строку на звернення до суду.

Ухвалою від 20.04.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову. При цьому суд зазначив, що заява про поновлення строків звернення до суду буде розглядатись з урахуванням позиції відповідача у вказаній справі.

Ухвалою від 27.04.2026 роз`єднано позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 в самостійні провадження, в провадженні справи №380/5623/26 розглядаються наступні позовні вимоги:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової винагороди у розмірі 100 тис. грн. за період безперервного стаціонарного лікування та відпустки після тяжкого поранення та проходження Військово-лікарської комісії;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячної додаткової винагороди у розмірі 100 тис. грн. за період безперервного стаціонарного лікування та відпустки після тяжкого поранення та проходження Військово-лікарської комісії у розмірі 722 580 (сімсот двадцять дві тисячі п`ятсот вісімдесят) грн. 00 коп.

В обґрунтування вказаних позовних вимог зазначає, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації. Зазначає, що під час безпосередньої участі у бойових діях та заходах, спрямованих щодо відсічі збройної агресії російської федерації позивач отримав поранення та проходив довготривале лікування. Таким чином, позивач набув права на отримання додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні. Проте, позивачу за вказаний період з 08.03.2025 по 15.10.2025 вказана додаткова винагорода не виплачувалась. Вважаючи протиправними такі дії відповідача, позивач звернувся до суду.

Відповідач 08.05.2026 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що за підтверджені та належним чином оформлені періоди перебування ОСОБА_1 у лікарняних закладах та відпустках за станом здоров`я після отриманого поранення військовою частиною НОМЕР_1 вже було здійснено виплату додаткової винагороди згідно з наказом № 5504 від 05.09.2025. Зокрема, ОСОБА_1 була виплачена додаткова винагорода за такі періоди: з 11.03.2025 по 31.03.2025; з 01.04.2025 по 30.04.2025; з 01.05.2025 по 31.05.2025; з 01.06.2025 по 30.06.2025; з 01.07.2025 по 31.07.2025. Отже, твердження позивача про повне ненарахування та невиплату додаткової винагороди не відповідає фактичним обставинам справи. Крім того, після завершення стаціонарного лікування, починаючи з 27.08.2025, щодо позивача встановлено факт неприбуття до тимчасового місця розташування підрозділу та відсутності на військовій службі без поважних причин. Ці обставини зафіксовані наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 5827 від 24.09.2025 про результати службового розслідування та додатково підтверджуються витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 62025170040018587, внесеному 20.10.2025 за правовою кваліфікацією за частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України. За таких обставин військова частина НОМЕР_1 не мала правових підстав для подальшого автоматичного нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за період після 27.08.2025, а її дії були зумовлені спеціальним правовим регулюванням та чинними актами військового управління. ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та залучався до виконання завдань, пов`язаних із захистом держави. Разом із тим сам факт проходження військової служби, участі у відповідних заходах, отримання поранення чи подальшого лікування не є самостійною та достатньою підставою для стягнення з військової частини НОМЕР_1 заявленої позивачем суми 722 580 грн. За результатами опрацювання адвокатського запиту представника позивача військовою частиною НОМЕР_1 було повідомлено, що ОСОБА_1 виплачено додаткову винагороду за перебування у лікарняних закладах та відпустках за станом здоров`я після отриманого поранення за періоди з 11.03.2025 по 31.07.2025 згідно з наказом № 5504 від 05.09.2025.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації.

Згідно із довідкою військової частини НОМЕР_1 від 26.06.2025 №5026убд про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України солдат ОСОБА_1 в період з 04.02.2025 по 08.03.2025 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в: н.п. Косіца Курської обл. російської федерації.

Згідно із довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 19.03.2025 №775, виданою командиром військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_1 08.03.2025 одержав вибухову травму, вогнепальне осколкове поранення правої гомілки з вогнепальними багатоуламковими переломами нижньої третини обох кісток зі зміщенням при безпосередній участі військовослужбовця у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконанні бойових завдань у складі підрозділу військової частини НОМЕР_4 , поблизу хутора Косіца Суджанського району Курської області російської федерації внаслідок мінометного обстрілу, скидані противником невідомого вибухового пристрою з безпілотного літального апарату та застосування противником дрону-камікадзе (типу FPV) отримав поранення. Перебував в засобах індивідуального захисту (шолом, бронежилет). Факт вчинення адміністративного чи кримінального правопорушень, самокаліцтва не виявлено. У стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння не перебував.

У період з 11.03.2025 по 13.03.2025 позивач перебував на лікуванні у Комунальному некомерційному підприємстві «Центральна міська клінічна лікарня» Сумської міської ради, що підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого №5288 від 13.03.2025. Діагноз: вибухова травма від 08.03.2025, ВОНП правої гомілки з вогнепальними багатоуламковими переломами нижньої третини обох кісток гомілки зі зміщенням.

У період з 13.03.2025 до 02.05.2025 позивач перебував на лікуванні у Комунальному некомерційному підприємстві «Київська міська лікарня №8» виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого №6936 від 02.05.2025. Діагноз: ВТ від 09.03.2025. ВОНП правої гомілки з вогнепальними багатоуламковими переломами нижньої третини обох кісток зі зміщенням фрагментів, фіксовані в АЗФ. Акубаротравма (від 09.03.2025) у вигляді гострої нейросенсорної приглуховатості. Розлад адаптації.

Також перебування позивача на лікуванні у Комунальному некомерційному підприємстві «Київська міська лікарня №8» виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до 09.06.2025 підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №13549 від 09.06.2025. Діагноз: Наслідки вибухової травми (08.03.2025) Повільноконсолідуючий вогнепальний багатоуламковий перелом н/з правої великогомілкової та малогомілкової кісток. Акубартотравма (від 08.03.2025) у вигляді нейросенсорної приглухуватості. Розлад адаптації.

У період з 09.06.2025 до 24.06.2025 позивач проходив лікування у Комунальному некомерційному підприємстві «Київська міська лікарня №8» виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №6936 від 24.06.2025. Основний діагноз: множинні травми гомілки.

У період з 25.06.2025 до 09.07.2025 позивач проходив лікування у Комунальному некомерційному підприємстві «Медичний центр реабілітації та паліативної допомоги» Департаменту охорони здоров`я виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №2585 від 09.07.2025. Діагноз: наслідки ВТ (08.03.2025) у вигляді повільно консолідуючого вогнепального багатоуламкового перелому нижньої третини правої великогомілкової та малогомілкової кісток; акубаротравми (анамнестично) у вигляді суб`єктивного вушного шуму, вистибуло-атактичного синдрому, цефалгії. Розлад адаптації.

У період з 10.07.2025 до 24.07.2025 позивач проходив лікування у Комунальному некомерційному підприємстві «Медичний центр реабілітації та паліативної допомоги» Департаменту охорони здоров`я виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №2833 від 24.07.2025. Діагноз: наслідки ВТ (08.03.2025) у вигляді повільно консолідуючого вогнепального багато уламкового перелому нижньої третини правої велико гомілкової та малогомілкової кісток; акубаротравми (анамнестично) у вигляді суб`єктивного вушного шуму, вистибуло-атактичного синдрому, цефалгії. Розлад адаптації.

21.07.2025 позивач пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією КНП «Медичний центр реабілітації та паліативної допомоги» виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що підтверджується довідкою №2025-0721-1443-0563-0. Опис діагнозу: Незміцнілі кісткові мозолі обох кісток нижньої третини правої гомілки внаслідок ВТ (08.03.2025): ВОНП правої гомілки з вогнепальними багатоуламковими переломами нижньої третини обох кісток гомілки зі зміщенням уламків, лікованих оперативно: 11.03.2025- ПХО ран, позавогнищевий остеосинтез стрижневим трикутним АЗФ; 03.06.2025- відкрита репозиція правої великогомілкової, МОС пластиною та гвинтами з кістковою пластикою. Травма, Каліцтво, ТАК, пов`язані із захистом Батьківщини. На підставі статті 81 графи II розкладу хвороб: Потребує тривалого лікування протягом 60 календарних днів.

У період з 25.07.2025 до 11.08.2025 позивач проходив лікування у Комунальному некомерційному підприємстві «Медичний центр реабілітації та паліативної допомоги» Департаменту охорони здоров`я виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №3038 від 11.08.2025. Діагноз: наслідки ВТ (08.03.2025) у вигляді повільно консолідуючого вогнепального багато уламкового перелому нижньої третини правої велико гомілкової та малогомілкової кісток; акубаротравми (анамнестично) у вигляді суб`єктивного вушного шуму, вистибуло-атактичного синдрому, цефалгії. Розлад адаптації.

У період з 12.08.2025 до 26.08.2025 позивач проходив лікування у Комунальному некомерційному підприємстві «Київська міська лікарня №18» виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №12602/25 від 26.08.2025. Основний діагноз: інші мононевропатії нижньої кінцівки.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 12.09.2025 №4659 призначено службове розслідування з метою встановлення умов і причин, що спричинили невиконання службових обов`язків, неприбуття, станом на 12.09.2025, до місця тимчасового розташування підрозділу поблизу населеного пункту Велика Чернеччина Сумської області, після завершення 26.08.2025 стаціонарного лікування, військовослужбовцем, який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , солдатом ОСОБА_1 , та встановлення ступеня його вини.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 24.09.2025 №5827 «Про результати службового розслідування» встановлено, що 27 серпня 2025 року зарахований у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 не прибув після завершення стаціонарного лікування до тимчасового розташування підрозділу 2 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 поблизу населеного пункту АДРЕСА_3 . Закріплена зброя та інвентарне майно перебуває в підрозділі. З 27 серпня 2025 року по теперішній час місцезнаходження вищезазначеного військовослужбовця невідоме та зв`язок з ним відсутній. Будучи військовослужбовцем призваним під час мобілізації, солдат ОСОБА_1 з 27 серпня 2025 року відсутній на військовій службі без поважних причин та проводить час на власний розсуд, не пов`язуючи його з проходженням військової служби під час мобілізації у Збройних Силах України, чим порушив військову дисципліну та вчинив кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України. Станом на 21 вересня 2025 року солдат ОСОБА_1 не повернувся до тимчасового розташування підрозділу 2 десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 . Своїми діями, зарахований у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 , порушив вимоги наступних нормативно-правових актів, а саме статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до якої військовослужбовець зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, яка зазначає, що кожен військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

За порушення військової дисципліни, а саме за неприбуття після виписки з лікувального закладу та відсутність на військовій службі без поважних причин з 27 серпня 2025 року, порушення вимог статей 1, 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, статей 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та умисне ухилення від виконання обов`язків військової служби під час мобілізації, на підставі пункту «в» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зарахованому у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_1 оголошено сувору догану. Начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 відповідно до пункту 15 розділу 1, пункту 5 розділу 16 та пункту 15 розділу 34 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зарахованому у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_1 , доручено не виплачувати грошове забезпечення за час відсутності на військовій службі без поважних причин з дня неприбуття після завершення стаціонарного лікування з 27 серпня 2025 року по день повернення у військову частину НОМЕР_1 , не виплачувати премію та додаткову винагороду за серпень та вересень 2025 року в повному обсязі. Начальнику стройової частини відділення персоналу (s-І) штабу військової частини НОМЕР_1 внести зміни в пункт 15 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.09.2025 №261, а саме: солдату ОСОБА_1 призупинити виплату грошового забезпечення з 27 серпня 2025 року.

15.10.2025 позивач пройшов медичний огляд гарнізонною військово-лікарською комісією №1 Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», що підтверджується свідоцтвом про хворобу №2025-1015-1235-5336-0. Основний діагноз: Наслідки МВТ (08.03.2025): вогнепального осколкового поранення правої гомілки, лікованого етапними хірургічними обробками, з вогнепальним багатоуламковим переломом нижньої третини обох кісток правої гомілки, лікованим оперативно (11.03.2025 - монтаж стержневого АЗФ на праву нижню кінцівку по типу "гомілка-стопа"; 29.04.2025 - демонтаж стержневого АЗФ з правої нижньої кінцівки; 03.06.2025 - відкрита репозиція, занурений МОС уламків правої великогомілкової кістки), у вигляді зміцнілих рубців, сповільненоконсолідуючого перелому з наявністю металоконструкції, нестійкою комбінованою змішаною контрактурою правого гомілковостопного суглоба, больовим синдромом, правобічної Посттравматичної невропатії малогомілкового нерву з помірним порушенням функції. Поранення, Травма, ТАК, пов`язан(-а/е/і) із захистом Батьківщини.

На підставі статті 81 графи II Розкладу хвороб: Непридатний до військової служби з переоглядом через 6 місяців.

Як видно з довідки про доходи від 09.02.2026 №520/3 та картки особового рахунку військовослужбовця за 2025 рік, позивачу за період з березня 2025 року по січень 2026 року було виплачено додаткову винагороду, передбачену Постановою №168 на загальну суму 519 527,67 грн.

Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом від 24.01.2026 №12-01/26-аз, у якому просив, зокрема, повідомити, чи виплачувалась позивачеві додаткова винагорода відповідно до Постанови №168 у розмірі до 100 000 грн за час перебування його на лікуванні у зв`язку із пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини.

Листом від 12.02.2026 №690/161/ВихЗПІ відповідач повідомив представника позивача, що ОСОБА_1 була виплачена додаткова винагорода за перебування у лікарняних закладах та відпустках за станом здоров`я після отриманого поранення з 11.03.2025 по 31.03.2025, з 01.04.2025 по 30.04.2025, з 01.05.2025 по 31.05.2025, 01.06.2025 по 30.06.2025, з 01.07.2025 по 31.07.2025 згідно наказу №5504 від 05.09.2025. Тому додаткова винагорода була виплачена ОСОБА_1 в повному обсязі. У зв`язку із самовільним залишенням військової частини, керуючись вимогами розділу 1, пункту 15 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, позивачу призупинено виплату грошового забезпечення з 27.08.2025 до дня повернення згідно наказу з основної діяльності №5 827 від 24.09.2025. Тому ОСОБА_1 позбавляється виплат грошового забезпечення та додаткової винагороди за серпень 2025 року.

Вважаючи, що відповідач не у повному обсязі виплатив позивачеві додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, у розмірі до 100 000,00 грн на місяць за час перебування на лікуванні у зв`язку із пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано такі обставини справи та норми чинного законодавства.

Щодо питання про дотримання позивачем строку на звернення до суду суд зазначає таке.

Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Вищенаведені правові положення свідчать про те, що законодавець допускає ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду. При цьому, приписи статті 123 КАС України передбачають право особи подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з наведенням поважних причин такого пропуску.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3 ст. 122 КАС України).

Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Втім, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Так, Верховний Суд України у постанові від 17 липня 2015 року у справі №21-8а15 вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальну законі.

Офіційне тлумачення положення вищевказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України Про оплату праці необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, надаючи оцінку поняттям грошова винагорода, одноразова грошова допомога при звільненні та оплата праці і заробітна плата, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).»

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 та від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22.

Як зазначено у позовній заяві, позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити додаткову винагороду за період починаючи з 08.03.2025 до 15.10.2025.

Оскільки як видно з матеріалів позовної заяви, на момент звернення до суду позивач продовжує проходити військову службу, доказів його звільнення та виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , до спірних правовідносин має застосуватися частина 1 статті 233 КЗпП України.

Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утратила чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У вказаному Рішенні Конституційний Суд дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Таким чином, станом на момент розгляду справи норми частини 1 статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат визнана неконституційною, а тому не може застосовуватись судом.

Отже, оскільки за змістом спірних правовідносин, до таких не підлягає застосуванню тримісячний строк на звернення до суду, тому суд не вважає за необхідне вирішувати питання про його поновлення.

Щодо позовних вимог по суті суд зазначає таке.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

У Рішенні від 06 квітня 2022 року №1-р(II)/2022 Конституційний Суд України зазначив, що частину п`яту статті 17 Конституції України викладено так, що реалізація права на соціальний захист осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей потребує якісного і ефективного законодавчого регулювання та запровадження механізмів забезпечення їх державної підтримки" (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини); а також, що з урахуванням вимог частини п`ятої статті 17 Конституції України метою законодавчого регулювання в цій сфері є як усебічне соціальне забезпечення військовослужбовців, яке компенсуватиме установлені законом обмеження та умови служби, властиві цій категорії громадян, так і підвищення мотивації особового складу Збройних Сил України у виконанні ними покладених на них функцій щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності (частина друга статті 17 Основного Закону України).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 (далі Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Пунктами 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», наказом міністра оборони України від 07.06.2018 №260 було прийнято Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі – Порядок №260).

Пунктом 2 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення включає: -щомісячні основні види грошового забезпечення; -щомісячні додаткові види грошового забезпечення; -одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: -посадовий оклад;-оклад за військовим званням; -надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: -підвищення посадового окладу; -надбавки; -доплати; -винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; -премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: -винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; -допомоги.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України (№ 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №50/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 08.05.2024, №469/2024 від 23.07.2024, №704/2024 від 28.10.2024, №26/2025 від 14.01.2025, №235/2025 від 15.04.2025, №478/2025 від 14.07.2025, від 20.10.2025 №793/2025, від 12.01.2026 №40/2026, від 27.04.2026 №342/2026) з 4 травня 2026 року строком на 90 діб.

Підпунктом 2 пункту 4 Указу №64/2022 Кабінету Міністрів України доручено забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», статті 9-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та абзаців другого восьмого пункту 2 розділу IІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 28 червня 2023 р. № 3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова №168).

Пунктом 1 Постанови №168 (у редакції із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 217 від 07.03.2022; № 350 від 22.03.2022; № 400 від 01.04.2022; № 754 від 01.07.2022; № 793 від 07.07.2022; № 1066 від 27.09.2022; № 1146 від 08.10.2022; № 43 від 20.01.2023; № 836 від 09.08.2023; № 1001 від 15.09.2023; № 1162 від 07.11.2023; № 103 від 30.01.2024; № 419 від 12.04.2024; № 714 від 18.06.2024, № 1273 від 01.11.2024, № 1311 від 15.11.2024, № 77 від 24.01.2025), чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Згідно із пунктом 1-2 Постанови №168, виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які:

у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров`я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії;

захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення);

загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини (виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла).

Пунктом 2-1 Постанови №168 передбачено, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають:

порядок, умови і розміри виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови;

особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у пункті 1-1 цієї постанови, та додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1-2 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Державну прикордонну службу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту;

порядок і умови виплати одноразової грошової допомоги та одноразової винагороди.

Пунктом 2 розділу XXXIV Порядку №260 визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах, зокрема, 100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам), та виконують бойові (спеціальні) завдання (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):

під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у тому числі тим, що визначені в абзаці чотирнадцятому цього пункту);

у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;

із здійснення польотів в повітряному просторі областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;

з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії, підрозділу (засобу) протиповітряної оборони;

на території противника (у тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);

з вогневого ураження повітряних, морських цілей противника;

з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;

кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);

у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів (медичних підрозділів підсилення);

з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

у районах ведення воєнних (бойових) дій з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів у місцях виконання завдань за призначенням згідно з бойовими розпорядженнями;

Пунктом 17 розділу І Порядку №260 визначено, що на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Пунктом 11 розділу XXXIV Порядку №260 визначено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які:

загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини,- виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла), у тому числі за місяць початку військової служби;

захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення),- за час перебування в полоні (заручниках) та до дня звільнення включно або за час перебування в інтернуванні та до дня повернення до України або за час безвісної відсутності;

у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.

Порядок і умови виплати вищенаведеної додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України визначений Міністром оборони України в Окремому дорученні від 23 червня 2022 року №912/з/29, яке є обов`язковим для виконання посадовими особами військових частин Збройних Сил України та застосовується з 01 червня 2022 року.

Пунктом 2 Окремого доручення №912/з/29 визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти) встановлюється виплата щомісячної додаткової винагороди (пропорційно з розрахунку на місяць) в розмірах:

100 000 гривень - військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (пропорційно часу участі у таких діях та заходах);

30 000 гривень - іншим військовослужбовцям (із дня призову (прийняття) на військову службу до дня виключення із списків особового складу військової частини у зв`язку зі звільненням з військової служби).

Згідно з п.5 Окремого доручення виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 грн або 30000 грн здійснювати на підставі наказів, зокрема, командирів (начальників) військових частин особовому складу військової частини.

У цих наказах про виплату додаткової винагороди виходячи з розміру 100000 грн за місяць обов`язково зазначати підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо (зразок наведено в додатку №3 до цього доручення).

Пунктом 7 Окремого доручення передбачено у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень також включати військовослужбовців:

у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії;

захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення);

загинули (померли внаслідок отриманих після введення воєнного стану в Україні поранень, травм), - виплата здійснюється за весь місяць, у якому військовослужбовець загинув (помер), але не більше періоду дії воєнного стану.

Пунктом 12 розділу XXXIV Порядку №260 визначено, що підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.

Пунктом 9.4 Окремого доручення №912/з/29 визначено, що до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн або 30 000 грн не включаються військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира.

Пунктом 10 Окремого доручення визначено, що підготовку проєктів наказів для здійснення виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, покладено на підрозділи, що відповідають за облік особового складу.

Верховний Суд у постанові від 06 червня 2024 року у справі №400/1217/23 вже розглянув питання застосовності окремого доручення в контексті визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою №168, військовослужбовцям Збройних Сил України та дійшов висновку, відповідно до якого при прийнятті такого рішення Міністр оборони України як очільник відповідного міністерства, реалізував делеговані йому повноваження щодо визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям відповідного військового формування - Збройних Сил України, та з метою забезпечення реалізації пункту 1 постанови № 168, шляхом прийняття в межах свої повноважень відповідних окремих рішень, визначив на період дії воєнного стану порядок та умови виплати додаткової винагороди, а також документи для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та заходах.

У силу вимог пункту 15 Розділу XXXIV Порядку №260 до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, зазначені у пункті 2 цього розділу, які: самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували),- за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника); усунені від виконання службових обов`язків, відсторонені від виконання службових повноважень або відсторонені від посади,- з дня усунення або відсторонення, оголошеного наказом командира (начальника), до дня фактичного завершення усунення або відсторонення, оголошеного наказом командира (начальника); відмовились виконувати бойові накази (розпорядження),- за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника); вживали алкогольні напої (наркотичні або психотропні речовини) на території військової частини як у службовий, так і в позаслужбовий час, прибували на службу та/або виконували обов`язки військової служби в стані алкогольного (наркотичного) сп`яніння,- за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника); вчинили інші дії (бездіяльність), за які судом прийнято рішення про притягнення до відповідальності за вчинення кримінального, військового адміністративного правопорушення або адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією,- за місяць, у якому така постанова (вирок) надійшла до військової частини; добровільно здалися в полон,- з дня з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, оголошеного наказом командира (начальника); навмисно спричинили собі тілесні ушкодження чи іншу шкоду своєму здоров`ю або самогубство (крім випадків доведення до самогубства, встановленого судом),- за місяць, у якому здійснено ушкодження чи іншу шкоду своєму здоров`ю або самогубство; відбувають покарання на гауптвахті - за час відбування такого покарання.

Зазначене не стосується військовослужбовців, визначених в абзацах другому- шостому цього пункту, які протягом поточного місяця загинули (померли внаслідок отриманих після введення воєнного стану в Україні поранень, контузій, травм та каліцтв, пов`язаних із захистом Батьківщини) або захоплені в полон, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні або отримали поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язані із захистом Батьківщини.

Таким чином, з аналізу наведених вище правових норм, суд доходить висновку про те, що підставою для виплати спірної додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, є відповідні накази командирів (начальників) та має виплачуватися військовослужбовцям, які у тому числі перебувають на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини або перебувають у відпустці для лікування після важкого поранення за висновком військово-лікарської комісії.

Звертаючись до суду із позовом про нарахування додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн за період з 08.03.2025 до 15.10.2025 представник позивача зазначає, що вказана винагорода за час перебування його на лікуванні у зв`язку із пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, у вказаний період, не нараховувалась та не виплачувалась.

Поряд із цим, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що позивачу була виплачена додаткова винагорода за такі періоди: з 11.03.2025 по 31.03.2025; з 01.04.2025 по 30.04.2025; з 01.05.2025 по 31.05.2025; з 01.06.2025 по 30.06.2025; з 01.07.2025 по 31.07.2025. З наявних у матеріалах справи довідки про доходи від 09.02.2026 №520/3 та картки особового рахунку військовослужбовця за 2025 рік судом встановлено, що позивачу за період з березня 2025 року по січень 2026 року було виплачено додаткову винагороду, передбачену Постановою №168 на загальну суму 519 527,67 грн, тобто вказана сума відповідає тому розміру додаткової винагороди за вказаний період та навіть перевищує її. Суд також зазначає, що представник позивача просить нарахувати вказану додаткову винагороду починаючи з 08.03.2025, проте як вбачається із наданих представником позивача доказів, позивач почав проходити лікування лише починаючи з 11.03.2025, а докази проходження ним лікування починаючи з 08.03.2025 відсутні. З врахуванням викладеного, суд у вказаній частині порушень права позивача не знаходить, що вказує на відсутність підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині.

Що стосується спірного періоду починаючи після 01.08.2025 суд зазначає, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 24.09.2025 №5827 «Про результати службового розслідування» встановлено, що 27 серпня 2025 року зарахований у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 не прибув після завершення стаціонарного лікування до тимчасового розташування підрозділу 2 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 поблизу населеного пункту АДРЕСА_3 . З 27 серпня 2025 року місцезнаходження вищезазначеного військовослужбовця невідоме та зв`язок з ним відсутній. У зв`язку із цим позивача позбавлено премії та додаткової винагороди за серпень та вересень 2025 року в повному обсязі та призупинено останньому виплату грошового забезпечення з 27 серпня 2025 року.

Як вже зазналось судом, згідно з нормами Порядку №260 та Окремого доручення №912/з/29, до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, зокрема, які самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували),- за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства).

Суд зазначає, що факт самовільного залишення позивачем місця служби було встановлено вказаним наказом відповідача від 24.09.2025 №5827. Вказаний наказ станом на момент розгляду справи є чинним, докази його оскарження в адміністративному або судовому порядку в матеріалах справи відсутні, як і відсутні докази повернення позивача в розпорядження військової частини НОМЕР_1 із самовільного залишення її складу. При цьому, оскільки в межах спірних правовідносин вказаний наказ командира військової частини НОМЕР_1 не є предметом спору, суд позбавлений можливості надавати йому правову оцінку.

Оскільки позивач відсутній на службі без поважних причин з 27 серпня 2025 року, то відповідач правомірно не виплатив йому додаткову винагороду за період з серпня 2025 року по жовтень 2025 року (місяць, у якому здійснено порушення та за весь період дезертирства, включаючи місяць повернення). За таких умов суд погоджується із позицією відповідача про те, що ним не було допущено протиправної бездіяльності щодо невиплати позивачу додаткової винагороди у зв`язку із допущенням ним самовільного залишення військової частини.

Наведені висновки суду цілком узгоджуються із правовими висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від 24.04.2025 у справі №420/6259/23 та від 08.07.2025 у справі №580/6020/22.

Крім того, Верховний Суд неодноразового наголошував, зокрема, у постановах, від 25.06.2025 у справі №420/13755/22, від 25.07.2025 у справі №380/12340/23 та інших, що додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, встановлена на період дії воєнного стану, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення військовослужбовців, правова природа якої невід`ємно пов`язана з особливим характером служби, із здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають із статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни.

Важливо розуміти, що виплата цієї винагороди є тим благом, право на яке у військовослужбовця виникає у зв`язку з участю у бойових діях / заходах, але яке [право] не передбачає (не залежить) від (не)бажання цього військовослужбовця (не)брати цю участь. Тут не йдеться про соціальні та/або економічні права військовослужбовців, а права і свободи, гарантовані Конституцією України. Цей дискурс стосується військової служби і в цьому зв`язку суд виходить з того, що у відносинах, основаних на принципі єдиноначальності, підлеглий [військовослужбовець] зобов`язаний беззастережно виконувати накази командира (начальника), крім випадків віддання очевидно злочинного наказу, а не самостійно вирішувати, які бойові завдання і на якому напрямку виконувати, тим більше, що спірні правовідносини виникли в особливий період під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

З урахуванням усіх встановлених обставин справи та релевантних норм права, суд приходить до висновку, що відповідач правомірно не виплатив позивачеві за період з 01.08.2025 по 15.10.2025 додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, а тому підстави для задоволення позовних вимог у вказаній частині також відсутні.

Згідно зі статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при відмові в позові судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 242-246, 250, 257-262, пп. 15.5 п.15 розділу Перехідних положень КАС України, суд, -

в и р і ш и в

у задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії – відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п.15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Чаплик І.Д.