Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №340/5212/25 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/5212/25

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Притули К.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому просить стягнути з Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 94836,8 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на день звільнення позивачу не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019 та 2021 роки.

Позивач вважає, що оскільки зазначена сума була належною йому в день звільнення, але фактично виплачена лише 27.07.2025, відповідач повинен виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку.

Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області подало відзив, у якому просить відмовити у задоволенні позову. Відповідач зазначає, що при звільненні з позивачем було проведено розрахунок усіх сум, право на які відповідач визнавав на той час.

На думку відповідача, обов`язок виплатити компенсацію за невикористану додаткову відпустку виник лише у зв`язку з ухваленням судового рішення у справі №340/5174/24, а тому до спірних правовідносин не повинні застосовуватися статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідач також посилається на компенсаційний характер відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, та вказує на необхідність дотримання принципів розумності, справедливості й пропорційності. Крім того, відповідач зазначає, що заявлена до стягнення сума середнього грошового забезпечення істотно перевищує суму невиплаченої компенсації.

Позивачем подано відповідь на відзив. Зазначив, що рішенням суду у справі №340/5174/24 встановлено протиправність бездіяльності відповідача саме щодо ненарахування та невиплати компенсації під час звільнення зі служби.

Тому відповідне судове рішення не створило нового обов`язку відповідача, а підтвердило існування обов`язку, який відповідач повинен був виконати 03.02.2022.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

Позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Кіровоградській області з 07.11.2015 до 03.02.2022.

Наказом Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області від 03.02.2022 №60 о/с позивача звільнено зі служби в поліції з 03.02.2022.

На день звільнення позивачу не було нараховано та виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019 та 2021 роки.

Протиправність такої бездіяльності встановлена рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №340/5174/24, яке набрало законної сили.

На виконання судового рішення відповідач 27.07.2025 виплатив позивачу 16 588,82 грн (а.с.16).

Грошове забезпечення позивача за січень 2022 року становило 12 472,92 грн, що підтверджується довідкою про доходи від 18.03.2022 (а.с.17).

Одноденний розмір грошового забезпечення позивача становив 415,76 грн:

12 472,92 грн ч 30 календарних днів = 415,764 грн, після округлення — 415,76 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

В Спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби, чітко не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум звільненим військовим, з метою забезпечення принципу рівності прав та недискримінації у трудових відносинах Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, відтак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби та пов`язані з обов`язком провести виплату усіх належних працівнику коштів при звільненні з роботи (зі служби).

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності, який застосовується у розмірі середнього заробітку, спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Згідно зі статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України, згідно з якою при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Таким чином, Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби (такий висновок Верховного Суду викладений також у постановах від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19 та від 20.05.2020 у справі №816/1640/17)

Крім того, необхідно враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, де Велика Палата зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін в законодавчі акти України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), чинній на час звернення із позовом, у разі невиплати звини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін в законодавчі акти України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), чинній на час звернення із позовом, у разі невиплати звини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд зазначає, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладена в новій редакції стаття 117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У постанові від 29.02.2024 у справі №460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22.

Отже, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку регулюється статтею 117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 - статтею 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ з 19.07.2022 з застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями.

Останнім днем служби позивача було 03.02.2022.

Оскільки розрахунок повинен був бути проведений у день звільнення, період затримки розпочався наступного дня — 04.02.2022.

Спірні правовідносини виникли до набрання чинності Законом №2352-IX і продовжилися після 19.07.2022.

До періоду з 04.02.2022 до 18.07.2022 включно застосовується стаття 117 КЗпП України в редакції, чинній до 19.07.2022.

До періоду, починаючи з 19.07.2022, застосовується нова редакція статті 117 КЗпП України із шестимісячним обмеженням.

Відлік шести місяців розпочинається 19.07.2022 та закінчується 19.01.2023.

Тому розрахунковий період складається з двох частин:

з 04.02.2022 до 18.07.2022 включно — 165 календарних днів;

з 19.07.2022 до 19.01.2023 включно — 185 календарних днів.

Розрахунок середнього грошового забезпечення

Одноденне грошове забезпечення позивача становить 415,76 грн.

За період з 04.02.2022 до 18.07.2022 розрахована сума становить:

415,76 грн Ч 165 календарних днів = 68 600,40 грн.

За період з 19.07.2022 до 19.01.2023 розрахована сума становить:

415,76 грн Ч 185 календарних днів = 76 915,60 грн.

Загальний розрахований розмір середнього грошового забезпечення становить:

68 600,40 грн + 76 915,60 грн = 145 516,00 грн.

У позовній заяві позивач визначив розмір вимоги за період до набрання чинності Законом №2352-IX у сумі 20 000,00 грн, а за період після набрання ним чинності — у сумі 74 836,80 грн.

Загальна ціна позову становить:

20 000,00 грн + 74 836,80 грн = 94 836,80 грн.

Суд зазначає, що визначена відповідно до статті 117 КЗпП України сума середнього грошового забезпечення не повинна бути очевидно непропорційною розміру виплат, які роботодавець не виплатив працівникові під час звільнення.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, має компенсаційний, а не штрафний характер. Воно спрямоване на відновлення майнової сфери працівника у зв`язку з несвоєчасним проведенням остаточного розрахунку, а не на покарання роботодавця.

Розмір заявленого відшкодування — 94 836,80 грн — у 5,72 раза перевищує суму заборгованості 16 588,82 грн.

Повний розрахунковий середній заробіток — 145 516,00 грн — у 8,77 раза перевищує несвоєчасно виплачену суму.

З огляду на розмір невиплаченої при звільненні суми та істотність цієї суми порівняно з повним середнім грошовим забезпеченням за час затримки суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума є очевидно неспівмірною з розміром заборгованості.

З урахуванням принципів справедливості, розумності та пропорційності розмір середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку підлягає визначенню відповідно до істотності частки несвоєчасно виплаченої суми.

Істотність частки невиплаченої при звільненні суми порівняно із середнім грошовим забезпеченням за весь розрахунковий період становить:

16 588,82 грн ч 145 516,00 грн Ч 100 = 11,399997 відсотка, або після округлення — 11,40 відсотка.

Сума середнього грошового забезпечення, визначена з урахуванням істотності частки невиплаченої суми, становить:

415,76 грн Ч 350 календарних днів Ч 11,40 відсотка = 16 588,824 грн.

Після округлення до копійок розмір відшкодування становить 16 588,82 грн.

Суд враховує, що зазначений розрахунок відповідає компенсаційному характеру відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, забезпечує справедливий баланс між інтересами сторін і не призводить до покладення на відповідача непропорційного фінансового тягаря.

Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі №662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

Отже, позовна вимога про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні підлягає частковому задоволенню в сумі 16 588,82 грн.

Сума середнього грошового забезпечення визначається судом без попереднього відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Відповідач як податковий агент під час виконання судового рішення повинен нарахувати й утримати із присудженої суми податки та обов`язкові платежі відповідно до законодавства.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат представником позивача подано копії договору про надання професійної правничої допомоги, розрахунку, додаткової угоди та квитанції.

09 червня 2026 року Головним управлінням Національної поліції в Кіровоградській області подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Відповідач зазначає, що заявлена сума витрат є завищеною та неспівмірною зі складністю справи, обсягом фактично виконаних робіт та часом, необхідним для їх виконання. В обґрунтування клопотання відповідач посилається на те, що справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, спір не є складним, позовна заява має ознаки шаблонності, а відповідь на відзив не містить нових доводів чи аргументів по суті спору.

13 червня 2026 року представником позивача подано заперечення на клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, у якому представник просить стягнути судові витрати у повному обсязі. Представник позивача зазначає, що саме протиправні дії відповідача та невиплата позивачу належних сум при звільненні стали підставою звернення до суду, а метою стягнення витрат на правничу допомогу є не лише компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених витрат, але й спонукання суб`єкта владних повноважень своєчасно виконувати свої повноваження.

Вирішуючи заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з частиною третьою статті 252 КАС України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою, другою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду та збір доказів, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог щодо співмірності суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.

Частиною сьомою статті 139 КАС України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

За приписами частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані такі витрати з розглядом справи, чи є їх розмір обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, а також поведінку сторони під час розгляду справи.

Судом встановлено, що у відповіді на відзив представник позивача зазначив про подання доказів судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України.

Заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу подано 06 червня 2026 року, тобто у межах строку, передбаченого частиною сьомою статті 139 КАС України.

На підтвердження понесених витрат представником позивача подано копії договору про надання професійної правничої допомоги, розрахунку, додаткової угоди та квитанції. Згідно з поданою заявою позивач просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Суд враховує, що витрати на професійну правничу допомогу у цій справі пов`язані з її розглядом, оскільки представником позивача було підготовлено процесуальні документи у межах цієї адміністративної справи, зокрема позовну заяву, відповідь на відзив та заяву про стягнення судових витрат.

Разом із тим, наявність договору про надання правничої допомоги та документа про оплату гонорару не означає автоматичного покладення всієї заявленої до компенсації суми на відповідача.

Суд не втручається у договірні відносини між позивачем та його представником щодо визначення розміру гонорару, однак при вирішенні питання про компенсацію таких витрат за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень суд зобов`язаний перевірити, чи є заявлений розмір витрат необхідним, обґрунтованим, пропорційним і співмірним з обставинами конкретної справи.

Суд бере до уваги, що рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а розмір присудженої на його користь суми становить 16 588,82 грн.

Заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 5000,00 грн, тобто є істотним порівняно з розміром фактично присудженої суми.

Також суд враховує, що ця справа розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи, тобто без проведення судових засідань і без участі представника позивача в таких засіданнях.

Предмет спору стосувався стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, пов`язаної з невиплатою грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Вказана категорія спорів має сформовану судову практику та не вимагала проведення експертиз, виклику свідків, витребування значного обсягу доказів чи вчинення інших складних процесуальних дій.

Суд також враховує доводи відповідача про те, що позовна заява та відповідь на відзив не містили значного обсягу нової правової аргументації, а характер підготовлених представником позивача документів свідчить про незначний обсяг необхідного часу для їх складання.

Водночас суд відхиляє доводи відповідача в частині повної відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, оскільки матеріалами справи підтверджено, що правнича допомога позивачу фактично надавалася, витрати на її оплату заявлені у встановленому процесуальному порядку, а за результатом розгляду справи позовні вимоги задоволено частково.

Доводи представника позивача про те, що стягнення витрат на правничу допомогу має, зокрема, спонукати суб`єкта владних повноважень своєчасно виконувати свої повноваження, не спростовують обов`язку суду перевірити заявлені витрати на відповідність критеріям реальності, необхідності, розумності, пропорційності та співмірності.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не має карального характеру та не може використовуватися як спосіб покарання відповідача. Таке стягнення має компенсувати стороні, на користь якої ухвалене рішення, необхідні та обґрунтовані витрати, понесені у зв`язку з розглядом конкретної справи.

Оцінивши характер спору, обсяг фактично виконаної представником роботи, спосіб розгляду справи, відсутність судових засідань, часткове задоволення позовних вимог, розмір присудженої суми, наявність клопотання відповідача про зменшення витрат та подані представником позивача заперечення, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн є завищеним та неспівмірним зі складністю справи і розміром задоволених позовних вимог.

За таких обставин суд вважає обґрунтованим, розумним та співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача, суму 3000,00 грн.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72– 78, 90, 132, 134, 139, 241– 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні — задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області — код ЄДРПОУ 40108709, адреса: 25006, м. Кропивницький, вул. Віктора Чміленка, 41 — на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі: 16 588 (шістнадцять тисяч п`ятсот вісімдесят вісім) гривень 82 копійки, визначеній без відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000, 00 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду К.М. ПРИТУЛА