Рішення від 16 липня 2026 р. у справі №932/3036/21 — Шевченківський районний суд міста Дніпра

ЄУН 932/3036/21

Провадження №2/932/1004/22

РІШЕННЯ

іменем України

17.07.2026 місто Дніпро

Шевченківський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого – судді Салькової В.С.,

за участю секретаря судового засідання Щербаченко А.В.,

позивача ОСОБА_1 , її представника – адвоката Харламова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою та усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції та вимоги позивача

Позивач звернулася до суду з цим позовом та в обґрунтування вимог зазначила таке.

На праві спільної часткової власності на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.08.2020 у справі №932/6933/20 їй належить частина квартири АДРЕСА_1 . Квартира складається з 1-коридору, 2-житлової, 3-кухні, 4-житлової та 5-санвузлу, житлова площа – 27,5 м2, загальна – 45,3 м2.

Інша половина квартири належить відповідачеві ОСОБА_2 .

У спірній квартирі вони прописані та проживали з 1997 року з моменту її придбання, але 29.05.2020 вона була змушена виїхати з житла через розлад спільного життя з відповідачем, адже подальше проживання там стало небезпечним для її життя та здоров`я.

Наразі відповідач перешкоджає їй повернутися до спільної квартири та мешкати там, змінив замки на дверях, доступ до квартири для неї унеможливлено. Через це вона змушена проживати в орендованому житлі, що призводить до значних фінансових втрат.

Вони не можуть дійти згоди щодо порядку користування квартирою, яка не може бути поділеною в натурі.

Просила суд встановити порядок користування квартирою, закріпивши за нею право користування кімнатою № НОМЕР_1 площею 17,5 м2, а за ОСОБА_2 – право користування кімнатою №4 площею 10 м2, приміщення кухні, коридору та санвузлу залишити у загальному користуванні співвласників, а також усунути їй перешкоди у користуванні власністю шляхом вселення до квартири, зобов`язати відповідача не чинити перешкод у користуванні квартирою та надати їй комплект ключів від вхідних дверей.

ІІ. Позиції та заяви (клопотання) учасників справи

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги та наполягали на їхньому задоволенні. Позивачем пояснене, що шлюб між нею та відповідачем розірваний у 2020 році, тоді ж відбувся поділ майна. З моменту пред`явлення цього позову у 2021 році обставини справи жодним чином не змінилися, вона не має доступу до квартири. Хоча вона і має власне житло в м. Кам`янському, але працює в м. Дніпрі, тому змушена орендувати квартиру. Зараз їй достеменно невідомо, хто мешкає в спірній квартирі, можливо, відповідач продовжує там проживати. Коли в 2021 році у неї трапився перелом руки, він дозволив їй повернутися до квартири, вона мешкала там два місяці, а коли рука зажила, то він знов її вигнав. Ключів від квартири вона не має, убігала звідти у капцях.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник – адвокат Баранов Д.М. до судового засідання вчергове не з`явилися.

Стороною відповідача неодноразово подавалися суду заяви про відкладення розгляду справи з різних підстав, які задовольнялися судом. Втім, заяв про відкладення судового засідання, призначеного на 08.07.2026, відповідачем та його представником суду не подано.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

Позовна заява подана до суду 14.04.2021 те перебувала в провадженні інших складів суду без вирішення справи по суті.

Розпорядженням керівника апарату суду від 01.09.2025 №904 здійснено повторний автоматизований розподіл справи.

Ухвалою від 17.09.2025 справу прийнято до провадження за правилами загального позовного провадження та призначене підготовче засідання на 05.11.2025, яке неодноразово відкладалося за клопотаннями сторони відповідача.

Ухвалою від 03.12.2025 задоволене клопотання представника відповідача про його участь у розгляді справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, але жодного разу представник не доєднався до участі в підготовчому та судових засіданнях.

Ухвалою суду від 06.03.2026 закрите підготовче провадження у справі та справу призначено до розгляду по суті на 06.05.2026.

Розгляд справи відкладався на 08.07.2026 за клопотанням сторони відповідача.

Відзиву на позов стороною відповідача не подано.

Враховуючи численні неявки ОСОБА_2 та його представника до суду, відсутність поважних причин їх чергового неприбуття, неподання протягом п`яти років відзиву на позовну заяву, а також тривалість судового провадження у даній справі, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторони відповідача за наявними в ній доказами.

08.07.2026 за наслідками розгляду справи суд перейшов до стадії ухвалення рішення з його проголошенням у судовому засіданні 17.07.2026.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Місце проживання ОСОБА_1 з 06.03.1997 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.8,26).

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.08.2020 у справі №932/6933/20, яке набрало законної сили 09.12.2020 відповідно до постанови Дніпровського апеляційного суду, за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнане право власності на частину квартири АДРЕСА_1 за кожним (а.с.9-12).

Право власності ОСОБА_1 на частину спірної квартири зареєстроване 28.12.2020 (а.с.13-14).

Згідно з технічним паспортом від 25.07.1996 спірна квартира складається з двох кімнат площею 10,0 м2 (№4 за експлікацією) та 17,5 м2 (№2 за експлікацією) відповідно, кухні площею 6,8 м2 (№3 за експлікацією), коридору площею 7,9 м2 (№1 за експлікацією) та санвузлу площею 3,1 м2 (№5 за експлікацією), має загальну площу 45,3 м2, з якої житлова – 27,5 м2 (а.с.15-20).

За реєстраційним посвідченням Дніпропетровського МБТІ від 28.05.1997 у квартирі зареєстрований ОСОБА_2 на правах приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 26.06.1996 (а.с.21).

Відповідач ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІІ групи та ветераном війни (а.с.67).

Позивачеві ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 24.03.2021 належить квартира АДРЕСА_3 (а.с.69-70).

V. Оцінка суду

Вислухавши сторону позивача та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з такого.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як унормовано у ст.356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю (стаття 358 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.383 ЦК України, ст.150 ЖК України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Відповідно до ч.2 ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку, квартири або їх частини, вимагати усунень порушень його права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі зазначеної норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Отже, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (ст.358 ЦК України).

Таким чином, у разі не досягнення співвласниками нерухомого майна домовленості щодо користування об`єктом права спільної часткової власності, спір про визначення порядку користування власністю може бути вирішено судом, зокрема, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками.

В даній справі судом встановлена наявність режиму спільної часткової власності сторін на спірну квартиру – по частині за кожним.

Позивачем стверджується, що вона не має змоги користуватися своєю часткою в спільній з відповідачем власності – не має доступу до квартири через відсутність ключів, не має змоги проживати там та використовувати належне їй майно у спосіб, який вважає за потрібне.

Позиція відповідача у справі суду невідома через ненадання ним відзиву на позов та ігнорування судових засідань. Втім, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 не спростовано доводів позивача про неможливість користування квартирою, а дії відповідача щодо систематичного подання заяв про відкладення розгляду справи протягом п`яти років суд сприймає як спробу затягування вирішення питання користування ОСОБА_1 майном, право на яке у неї є рівним з відповідачем.

В поданому суду 25.10.2023 клопотанні про зупинення провадження у справі відповідач ставив під сумнів психічне здоров`я позивача, посилався на факт зламу ОСОБА_1 вхідних дверей квартири у його відсутність, крадіжку коштів та ювелірних виробів, з приводу чого порушене кримінальне провадження, вказував про проживання позивача в орендованій квартирі та на неможливість їхнього спільного проживання через погрози та необхідність її лікування.

Доказів притягнення ОСОБА_1 до кримінальної або адміністративної відповідальності ОСОБА_2 суду не надано.

Разом з тим, зміст клопотання відповідача, на думку суду, є фактичним підтвердженням доводів позивача щодо відсутності у неї доступу до квартири та можливості користування нею.

Долучення відповідачем доказів на підтвердження наявності у власності позивача іншого житла в м. Кам`янському не позбавляє позивача права на користування належним їй майном та не виправдовує перешкод у цьому з боку відповідача.

За встановлених обставин позиція позивача ОСОБА_1 є більшою мірою переконливою для суду.

Суд зауважує, що позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Таким чином, для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та має бути факт того, що внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до ч.3 ст.358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №363/928/16-ц, від 12.12.2019 у справі №639/2184/16-ц, від 15.11.2021 у справі №521/2949/18, від 06.02.2023 у справі №607/22941/21.

Ураховуючи викладене, обставини справи, розмір житлової площі, що припадає на одну особу в спірній квартирі, взаємовідносини сторін та наявність у квартирі двох ізольованих жилих кімнат, суд вважає за доцільне встановити порядок користування сторонами належною їм квартирою у такий спосіб.

Враховуючи, що житлові кімнати у спірній квартирі є нерівноцінними за своєю площею – 10,0 м2 та 17,5 м2 відповідно, та різниця між ними є суттєвою, суд, враховуючи те, що відповідач ОСОБА_2 є ветераном війни та особою з інвалідністю ІІІ групи, тобто віднесений до категорії осіб, які потребують особливих умов для організації своєї життєдіяльності, вважає за доцільне виділити у користування ОСОБА_2 окрему найбільшу за площею кімнату – 17,5 м2, а ОСОБА_1 – іншу окрему житлову кімнату площею 10,0 м2, та залишити у спільному користуванні сторін коридор, кухню та санвузол. Забезпечити точну відповідність реальних часток ідеальним за вихідних умов планування квартири не є можливим. Разом із тим, на переконання суду, визначений порядок користування не призведе до погіршення житлових умов сторін та збереже цільове призначення квартири, а судове рішення про встановлення порядку користування спільним майном не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно та не порушує їхніх прав як власників.

Під час судового розгляду справи встановлено, що позивач не проживає у спірній квартирі та не має ключів від неї. Крім цього, сам факт подання позову у цій справі свідчить про відсутність між сторонами домовленості щодо проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі та наявність перешкод у користуванні майном.

Відсутність можливості у співвласника самостійно без звернення до іншого співвласника реалізувати свої права за відсутності вільного доступу до майна є підставою вважати, що інший співвласник чинить перешкоди у користуванні належною позивачеві власністю. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 20.11.2023 у справі №397/355/22.

Оскільки спірна квартира перебуває у власності сторін, позивач має право безперешкодно володіти, користуватися та розпоряджатися своєю часткою цієї квартири як її співвласник, обраний нею спосіб судового захисту в частині вселення до спірної квартири не суперечить законодавству і може бути застосований судом.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Висновки Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) щодо застосування статті 8 Конвенції свідчать про гарантування кожній особі права на повагу до її житла (рішення у справі «Gillow v. the U.K.» від 24.11.1986). Оскільки ОСОБА_1 є законним власником частки у спірній квартирі, суд констатує незаконність втручання відповідача в її право на мирне володіння майном.

Вселення особи у житло, яке належить їй та іншим співвласникам на праві спільної власності, суд розцінює не як втручання у право на повагу до житла цих осіб, оскільки таке є реалізацією права одного із співвласників займати житло і не бути позбавленим свого житла. Відтак, таке не може розцінюватися як порушення принципу пропорційності та прав відповідача при вселенні позивача до квартири.

Отже, порушене право позивача підлягає захисту в судовому порядку шляхом усунення перешкод та її вселення до вказаного житла з одночасним зобов`язанням відповідача не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні квартирою та надати їй комплект ключів від вхідних дверей квартири.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України, суд враховує, що понесення позивачем судових витрат підтверджується квитанцією №0.0.20876002408.1 від 14.04.2021 про сплату судового збору в сумі 1816,00 грн. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню вказана сума судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12,13,81,141,142,258,259,263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про встановлення порядку користування квартирою та усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення – задовольнити частково.

Визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом виділення ОСОБА_1 у користування житлової кімнати площею 10,0 м2 та виділення ОСОБА_2 у користування житлової кімнати площею 17,5 м2; приміщення кухні, коридору та санвузлу залишити у загальному користуванні співвласників.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю шляхом вселення ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні квартирою та надати їй комплект ключів від вхідних дверей квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на сплату судового збору в сумі 1816,00 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складене й проголошене 17.07.2026.

Суддя: В.С. Салькова