Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №260/1992/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

20 липня 2026 рокум. Ужгород№ 260/1992/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Плеханової З.Б. розглянувши у спрощеному письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ), яким просить:

- Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини (24.03.2025) грошового забезпечення в законодавчо визначеному розмірі.

- Стягнути із НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 24 березня по 24 вересня 2025 року (за шість місяців), в розмірі 167 218,66 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем не була виплачена компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку, що змусило звернутися до суду з позовом.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі №260/3741/25 зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період із 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року із врахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вище зазначеного рішення суду НОМЕР_1 прикордонний загін провів виплату 11 березня 2026 року ОСОБА_1 частини належного їй грошового забезпечення загальному в розмірі 101 917,98 грн.

З урахуванням того, що НОМЕР_1 прикордонним загоном з часу видання наказу про виключення із списків прикордонного загону із ОСОБА_1 не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби (грошове забезпечення), то вона набула право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку з 24.03.2025 по 11.03.2026 року.

30 березня 2026 року ухвалою ЗОАС відкрито спрощене позовне провадження в даній справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов та докази, які в нього є в термін протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання даної ухвали.

06 квітня 2026 року представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні позову просить відмовити, оскільки відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Зазначає, що судом має бути враховано постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, яка вказує, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, дії працівника у спірних правовідносинах, що призведе до балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною (поведінку сторони Позивача).

Таким чином, правовий механізм компенсаційних гарантій працівника, перейшов у правове поле задля захисту, шляхом наступу на Відповідача («подвійного призначення»), що набуло ознак каральної санкції, через бездіяльність працівника у спірних правовідносинах, тобто, що тривалість такого періоду була пов`язана у зв`язку з відсутністю спору у Позивача щодо сум при звільненні та таке виникло лише 19.12.2024 у справі 260/8499/24 та сам судовий процес ще до 28.11.2025, що може призвести до покладення на Відповідача каральних санкцій, а отже мають бути враховані фундаментальні принципи розумності, співмірності, а також справедливості по відношенню до Відповідача, через штучне накопичення періоду за час затримки розрахунку для Позивача, шляхом використання приписів КЗпП на власну користь, чим баланс між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця може стати надмірним по відношенню до Відповідача, що діяв добросовісно.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд також може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

04 червня 2026 року ухвалою ЗОАС було зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 надати суду протягом 5 днів з дня отримання даної ухвали довідку про середній заробіток (грошове забезпечення) ОСОБА_1 за два місяці, що передували звільненню, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 та належним чином засвідчені докази розміру виплат при звільненні ОСОБА_1 з військової служби та докази сплати конкретних сум на момент звільнення ОСОБА_1 з військової служби.

11 червня 2026 року витребовувані судом докази надійшли на адресу суду.

Обставини встановлені судом.

ОСОБА_1 , проходила військову службу в різних органах Державної прикордонної служби України. Звільнилася з військової служби з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).

Так, у відповідності до наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 24 березня 2025 року № 315-ОС у зв`язку зі звільненням з військової служби, була виключена із списків особового складу та всіх видів забезпечення прикордонного загону. Остаточною датою закінчення військової служби, цим наказом було визначено 24 березня 2025 року.

29 вересня 2025 року Закарпатським окружним адміністративним судом по справі №260/3741/25 винесено рішення, яке залишено без змін Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року , яким позов задоволено.

Згідно даного рішення суду зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період із 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року із врахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вище зазначеного рішення суду НОМЕР_1 прикордонний загін провів виплату 11 березня 2026 року ОСОБА_1 частини належного їй грошового забезпечення загальному в розмірі 101 917,98 грн.

Зазначене підтверджено копією виписки Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" від 11 березня 2026 року про зарахування коштів.

Позивач вважаючи, що відповідач протиправно несвоєчасно провів розрахунок при звільненні, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Мотиви та норми права застосовані судом.

Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Статтею 9 частиною 1 абзацом 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до пункту 293 Положення № 1115, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

Пунктом 292 Положення № 1115 визначено, що після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання.

Правовідносини, з приводу яких виник спір, регулюються Законом України від 20.12.1991 № 2011 -XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі по тексту Закон України № 2011 -XII), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 9 частини 1 Закону України № 2011 -XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Одним із видів забезпечення, відповідно до статті 9-1 Закону України № 2011 -XII є речове забезпечення.

Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 3, 4, 5 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту. Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 № 178, військовослужбовцям у разі звільнення з військової служби виплачується грошова компенсація за неотримане речове майно на підставі наказу командира (начальника) військової частини, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком до вказаного Порядку.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби в Збройних Силах України (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими військовослужбовцем, а відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум не врегульовано, необхідно прийти до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.

Вказані доводи, щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17, від 29.03.2018 у справі № 815/1767/17, від 19.04.2018 у справі № 803/1210/2018 щодо не проведення розрахунку при звільненні з публічної служби.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 частини 1 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно із статтею 117 частиною 2 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17.

Враховуючи наведене, позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України.

Як судом було встановлено, що у зв`язку із звільненням з військової служби позивача з 24 березня 2025 року було виключено із списків особового складу НОМЕР_1 прикордонного загону, проте остаточний розрахунок при звільненні зі проведений лише 11 березня 2026 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. Вказані обставини відповідачем не спростовані.

Обставина невиконання відносно позивача вимог статті 116 КЗпП України підтверджена рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року по справі №260/2251/25, яке набрало законної сили.

Відповідно до статті 47 частини 1 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно матеріалів справи, позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення - 24 березня 2025 року.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. А тому строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 06 листопада 2024 року, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

При визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, виходячи з наступного.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Нормами пункту 2 абзацу 3 Порядку №100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Згідно із пунктом 5 розділу ІV Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (пункт 8 абзац 2 Порядку № 100).

Середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата (пункт 7 Наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам").

З архівної відомості з січня по березень 2025 року вбачається, що розмір місячного грошового забезпечення позивача становив у лютому 2025 року 27254,00 грн, у березні 2025 року 27254,00 грн.

Суд зазначає, що оскільки позивача з 24 березня 2025 року виключено зі списків особового складу військової частини, а тому з наступного дня після цієї дати потрібно обраховувати невчасний розрахунок при звільненні.

Позивача виключено із списків особового складу НОМЕР_1 прикордонного загону 24 березня 2025 року, а остаточний розрахунок проведено 11 березня 2026 року, однак виходячи із норм статті 117 КЗпП України, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, підлягає виплаті позивачу за шість місяців з 24 березня 2025 року по 24 вересня 2025 року - 181 день.

Таким чином, за період з 24 березня 2025 року по 24 вересня 2025 року середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача складає 167219,46 грн (середньоденна заробітна плата 923,86 грн * 181 кількість днів затримки розрахунку).

При цьому суд враховує, що відшкодування, передбачене статте 117 КЗпП України, передусім спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку при звільненні зі сторони роботодавця.

Так, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. З урахуванням приписів статті 9 частини 1 Цивільного кодексу України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Звертаючись із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких міг уникнути позивач за умови виконання роботодавцем свого обов`язку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності вважає за можливе зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року по справі № 489/6074/23 прийшла до висновку про наявність підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 та сформулював висновок, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом України № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року по справі № 489/6074/23 зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Разом з тим, суд враховує правові висновки наведені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року по справі №160/15380/22, зокрема ключовий висновок полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців..

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Верховний Суд у цій же справі звернув увагу, що обчислення середнього заробітку яке наведене у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, є орієнтиром для адміністративних судів у питанні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку у відносинах, пов`язаних з проходженням публічної служби.

Відповідно до статті 242 частини 5 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, за обставин даної справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Оскільки сума виплаченої з затримкою грошового забезпечення (101917,98 грн) є значно меншою від нарахованого середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (167219,46 грн), суд вважає за доцільне застосувати до спірних правовідносин принцип співмірності, з урахуванням розміру недоплаченої суми та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника.

Згідно наданого відповідачем розрахункового листа у березні 2025 року позивачу було виплачено грошове забезпечення в розмірі 644988,86 грн

Як встановлено судом відповідачем на виконання рішення суду по справі було виплачено грошове забезпечення в розмірі 101917,98 грн.

Отже, у цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 746906,84 гривень, з яких: недоплачене грошове забезпечення в розмірі 101917,98 гривень / грошове забезпечення 644988,86 гривень *100 = 16 %.

Суд, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 16306,87 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (101917,98 грн* 16,00 %).

За правилами встановленими статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до статті 77 частини 2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо непроведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , в день виключення його зі списків частини.

3. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 16306,87 грн. (шістнадцять тисяч триста шість гривень 87 копійок).

У задоволенні позову у частині інших позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адмінсуду.

СуддяЗ.Б.Плеханова