Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №160/11990/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 рокуСправа №160/11990/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ: 21910427 вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

06.05.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови нарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01 березня 2026 року в повному розмірі індексацію пенсії в порядку визначеному постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» від 25.02.2026 № 236 без застосування понижуючих коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» та без обмеження пенсії максимальним розміром;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01 березня 2026 року в повному розмірі індексацію пенсії в порядку визначеному постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» від 25.02.2026 застосування понижуючих коефіцієнтів, передбачених № 236 без постановою постановою Кабінету Міністрів України від від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» та без обмеження пенсії максимальним розміром.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області при проведенні з 01 березня 2026 року перерахунку пенсії позивача протиправно застосовано обмеження її максимальним розміром, унаслідок чого не виплачено суму індексації пенсії, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236, що, на думку позивача, суперечить вимогам Конституції України, Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Ухвалою від 11 травня 2026 року суд відкрив провадження в цій адміністративній справі, призначив справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.

Відповідно до вимог статей 257, 262 КАС України справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

ОСОБА_1 з 2015 року перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 року у справі № 160/12259/25 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок, нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2025 року без обмеження розміру пенсії згідно положень постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» від 03.01.2025 року №1.

03.03.2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити з 01.03.2026 року в повному розмірі індексацію пенсії в порядку визначеному постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» від 25.05.2026 року № 236, з урахуванням раніше виплачених сум, без застосування понижуючих коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» та без обмеження пенсії максимальним розміром.

Листом від 01.04.2026 року № 37294-21943/К-01/8-0400/26, відповідач повідомив, що з 01.03.2026 року пенсію було проіндексовано відповідно до Постанови № 236, але перерахунок не призвів до її збільшення, оскільки її розмір перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, а також позивач не належить до категорії осіб, пенсійне забезпечення яких здійснюється без застосування такого обмеження з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 12.10.2022 №7-р(ІІ)/2022.

Не погоджуючись із зазначеними діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом, вважаючи, що обмеження його пенсії максимальним розміром та невиплата повної суми індексації з 01.03.2026 суперечать вимогам законодавства та порушують його право на належне пенсійне забезпечення.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Зазначений конституційний принцип є одним із фундаментальних принципів діяльності суб`єктів владних повноважень та покладає на них обов`язок здійснювати свої повноваження лише за наявності чіткої законодавчої підстави.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення. Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що право на соціальний захист є складовою конституційного статусу людини і громадянина та не може бути звужене шляхом прийняття законів чи інших нормативно-правових актів, які погіршують обсяг уже існуючих соціальних гарантій.

Спірні правовідносини регулюються Законом України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Преамбулою зазначеного Закону визначено, що його метою є реалізація конституційного права осіб, які мають право на пенсію відповідно до цього Закону, на належне державне пенсійне забезпечення. Закон також гарантує таким особам перерахунок призначених пенсій у зв`язку зі збільшенням рівня грошового забезпечення та надання інших державних соціальних гарантій.

Як встановлено судом, позивачу пенсію призначено відповідно до Закону № 2262-ХІІ як особі, звільненій зі служби в органах внутрішніх справ. У подальшому її розмір неодноразово перераховувався на виконання судових рішень, зокрема рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 року у справі № 160/12259/25

Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що після проведення індексації пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 №236 відповідач обмежив її виплату максимальним розміром пенсії, визначеним як десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.

Оцінюючи правомірність таких дій відповідача, суд виходить із наступного.

Обмеження максимального розміру пенсій військовослужбовців було запроваджено Законом України від 08.07.2011 №3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», яким одночасно внесено відповідні зміни до частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ.

Однак рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Конституційний Суд України прямо зазначив, що такі положення втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення.

Відповідно до статті 152 Конституції України положення законів, які визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, якщо інше не встановлено самим рішенням.

Отже, починаючи з 20.12.2016 Закон №2262-ХІІ не містить норм, які встановлюють максимальний розмір пенсії для осіб, пенсійне забезпечення яких здійснюється відповідно до цього Закону.

Суд звертає увагу, що Законом України від 06.12.2016 №1774-VІІІ були внесені зміни до частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ шляхом заміни слів «по 31 грудня 2016 року» словами «по 31 грудня 2017 року». Однак на момент внесення зазначених змін відповідна норма вже була визнана неконституційною та втратила чинність, а тому законодавець фактично вніс зміни до норми, яка вже не існувала у правовому полі.

Аналогічний висновок неодноразово зроблений Верховним Судом, який зазначив, що внесення змін до положення закону, яке втратило чинність унаслідок рішення Конституційного Суду України, не відновлює його дії.

При цьому стаття 1-1 Закону №2262-ХІІ прямо передбачає, що зміна умов пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін саме до Закону №2262-ХІІ або Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Водночас відповідач, вирішуючи питання щодо виплати пенсії позивача, застосував положення статті 2 Закону №3668-VІ, якою передбачено загальне обмеження максимального розміру пенсії.

Разом із тим суд зазначає, що між положеннями Закону №2262-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 та статтею 2 Закону №3668-VІ існує очевидна правова колізія.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначено, що у випадку неоднозначного або множинного тлумачення норм законодавства органи державної влади повинні застосовувати підхід, найбільш сприятливий для особи.

Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у зразковій справі №822/524/18, де наголошено, що за наявності прогалин або неоднозначності правового регулювання орган державної влади повинен застосувати таке тлумачення законодавства, яке забезпечує найбільш ефективний захист прав людини.

Верховний Суд у постановах від 16.12.2021 у справі №400/2085/19, від 17.02.2022 у справі №640/11168/20, а також у низці інших рішень дійшов висновку, що після ухвалення рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 до правовідносин щодо пенсійного забезпечення осіб, які отримують пенсію відповідно до Закону №2262-ХІІ, застосуванню підлягають саме положення цього Закону з урахуванням правових наслідків рішення Конституційного Суду України, а не положення статті 2 Закону №3668-VІ.

Суд погоджується із зазначеною правовою позицією Верховного Суду та вважає її такою, що підлягає застосуванню у даній справі відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо індексації пенсії суд зазначає таке.

Статтею 64 Закону №2262-ХІІ передбачено, що у разі якщо пенсії осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, у попередньому календарному році не перераховувалися відповідно до статті 63 цього Закону, для забезпечення їх індексації проводиться перерахунок пенсії у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 №236 передбачено проведення з 01.03.2026 індексації пенсій військовослужбовців шляхом застосування коефіцієнта збільшення 1,121.

З наданих сторонами доказів убачається, що відповідач фактично здійснив перерахунок пенсії позивача із застосуванням коефіцієнта індексації, однак результат такого перерахунку не був виплачений повністю через застосування обмеження максимальним розміром пенсії.

Таким чином, відповідач фактично визнав право позивача на індексацію, однак не здійснив її повної виплати виключно з підстав застосування максимального обмеження пенсії.

Оскільки суд дійшов висновку про неправомірність застосування такого обмеження, відсутні й правові підстави для невиплати позивачу суми індексації, нарахованої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №236.

Посилання відповідача на рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 12.10.2022 №7-р(ІІ)/2022 суд оцінює критично, оскільки зазначене рішення не відновило дію положень частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ та не встановило нових підстав для обмеження максимального розміру пенсії. Крім того, предметом розгляду у даній справі є саме законність застосування обмеження максимальним розміром пенсії до позивача, а не визначення кола осіб, на яких поширюється дія зазначеного рішення Конституційного Суду України.

За таких обставин суд вважає, що відповідач, застосувавши обмеження максимальним розміром пенсії під час виплати позивачу індексації з 01.03.2026, діяв не у спосіб, визначений законом, чим порушив вимоги статті 19 Конституції України, статті 46 Конституції України, положення Закону №2262-ХІІ та принцип верховенства права.

Отже, суд робить висновок, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром та невиплати в повному обсязі індексації пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 №236, є протиправними.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, суд робить висновок про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивач при зверненні до суду поніс судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1331,20 грн, що документально підтверджується матеріалами справи.

Оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1331,20 грн потрібно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ: 21910427 вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови нарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01 березня 2026 року в повному розмірі індексацію пенсії в порядку визначеному постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» від 25.02.2026 № 236 без застосування понижуючих коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» та без обмеження пенсії максимальним розміром.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01 березня 2026 року в повному розмірі індексацію пенсії в порядку визначеному постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» від 25.02.2026 застосування понижуючих коефіцієнтів, передбачених № 236 без постановою постановою Кабінету Міністрів України від від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» та без обмеження пенсії максимальним розміром.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ: 21910427 вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук